Ухвала

від 16.06.2016 по справі 817/3806/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2016 року м. Київ К/800/39463/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутовик» до Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Побутовик» (далі - позивач, ТОВ «Побутовик») звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Костопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 06.10.2014 року, правонаступником якого є Костопільська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - відповідач, ДПІ), № 000602200 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств та № 0000592200 про збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 06.10.2014 року № 000059220 повністю, а № 000602200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 159582 грн. - основного платежу та 11064 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що реальність господарських операцій підтверджується первинними документами, встановлено добросовісність дій позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають йому право на формування витрат у податковому обліку.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що під час проведення документальної перевірки у ТОВ «Побутовик» були відсутні первинні документи на підставі яких сформовано показники податкового обліку, що є порушенням ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та призвело до завищення позивачем валових витрат за 3,4 кв. 2011 року та 1 кв. 2012 року. Крім того, відповідач зазначає, що зі сторони ТОВ «Побутовик» в порушення ст. 146 ПК України включалося до складу валових витрат вартість придбання та поліпшення основних засобів. Обґрунтовуючи нарахування податку на додану вартість відповідач вказує, що до складу податкових зобов'язань за жовтень 2011 року ТОВ «Побутовик» не було включено видаткову накладну № 2 від 28.10.2011 року на суму 116 967,6 грн. в т.ч. ПДВ 19494,6 грн. в результаті чого було занижені податкові зобов'язання.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

12.09.2014 року ДПІ було складено акт № 128/22/13978380 «Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутовик» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року».

У висновках вказаного акту перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог: пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.5, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 146.12 ст. 146 ПК України, а саме: платником податку занижено податок на прибуток на суму 160808 грн., у т.ч. за 3 квартал 2011 року в сумі 83678 грн., 4 квартал 2011 року в сумі 31 620 грн., 1 квартал 2012 року - 34 586 грн., 2013 рік - 10924 грн. та п. 187.1 ст. 187 ПК України платником податку занижено податок на додану вартість на суму 19495 грн., в т.ч. за жовтень 2011 року в сумі 7812 грн., листопад 2011 року в сумі 8996 грн., січень 2012 року в сумі 574 грн. та лютий 2012 року в сумі 2113 грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.10.2014 року: № 000602200 від 06.10.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 160808 грн. основного платежу та 11377,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0000592200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 19495 грн. основного зобов'язання та 4873,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно доводів податкового органу позивачем було завищено валові витрати за 3 кв. 2011 року на суму 348 267 грн., 4 кв. 2011 року на суму 153 026 грн., 1 кв. 2012 року на суму 164 695 грн., оскільки не надано підтверджуючих документів на формування витрат задекларованих в рядку 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» та рядку 06.1 «Загальновиробничі витрати» податкової декларації по податку на прибуток підприємств за відповідні періоди.

За змістом ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з пп. 4.1.27 п.4.1 ст. 4 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Згідно із п. 137.1 ст. 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу права власності на такий товар до покупця. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до складу показника рядку 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» декларації по податку на прибуток підприємств за 3,4 кв. 2011 року та 1 кв. 2012 року ТОВ «Побутовик» було включено вартість придбаних пиломатеріалу (непереробної деревини), клею.

Реальність господарських операцій з придбання непереробленої деревини у ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Соснівське лісове господарство», ДП «Сарненське лісове господарство» підтверджується наявними доказами, зокрема, копіями: біржових контрактів, аукціонних свідоцтв, накладних, податкових накладних. Факт транспортування товарів копіями товарно-транспортних накладних за період з 1-4 кв. 2011 рік та 1 кв. 2012 рік. Оплата коштів на вказані лісгоспи підтверджується даними банківських виписок за відповідні періоди.

Зазначені документи оформлені належним чином, що встановлено судами попередніх інстанцій. Позивач здійснював оплату за отримані товари шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Зазначені контрагенти - ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Соснівське лісове господарство», ДП «Сарненське лісове господарство» та позивач під час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності та платники ПДВ.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування витрат, які б позбавляли позивача права врахування їх для визначення об'єкту оподаткування за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, з даних платника податків та податкового органу, що відбулись зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі позивача у зв'язку з його господарською діяльністю.

Також, відповідачем не доведено, що укладені між позивачем і контрагентами договори і первинні документи до них підписані не уповноваженими на те особами.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що позивачем правомірно сформовано витрати по господарським операціям з ДП «Клесівське лісове господарство», ДП «Соснівське лісове господарство», ДП «Сарненське лісове господарство».

Крім того, доводи податкового органу про відсутність підтверджуючих документів на формування витрат задекларованих рядку 06.1 «Загальновиробничі витрати» податкової декларації по податку на прибуток підприємств за відповідні періоди, суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне.

Позивачем до рядку 06.1 «Загальновиробничі витрати» Декларації по податку на прибуток підприємств, включено витрати пов'язані з нарахуванням заробітної плати, нарахуванням податків та платежів на суму заробітної плати, вартості електроенергії, вартості обслуговування виробничого процесу, амортизації основних засобів. Вказані витрати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, податковий орган, відповідно до принципу офіційності, повинен доводити в суді певні обставини (в даному випадку відсутність персоналу, складських приміщень, тощо) як підстави для нарахування платнику податків податкового зобов'язання та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до принципу змагальності кожна зі сторін повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Під час розгляду справи відповідачем не зазначеного яких саме документів не було надано під час проведення документальної перевірки в результаті чого було зменшено валові втрати.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій, що позивачем не порушено вимоги пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України в результаті чого не було завищено валові витрати за 3 кв. 2011 року на суму 348267 грн., 4 кв. 2011 року на суму 153026 грн., 1 кв. 2012 року на суму 164695 грн., а тому податкове повідомлення-рішення відповідача № 000602200 від 06.10.2014 року про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств в цій частині підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Крім того, суд касаційної інстанції відхиляє доводи податкового органу про те, що позивачем у 2013 році було допущено порушення п. 146.12 ст. 146 ПК України в результаті чого було завищено витрати по ремонту основних засобів на суму 51044 грн. з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказана сума складається з вартості придбаних запчастин та заробітної плати з відповідними нарахуваннями працівникам. На думку податкового органу, вказані кошти були витрачені на поліпшення основних засобів, а отже повинні збільшити балансову вартість основних засобів, а не валові витрати підприємства.

Як встановлено судом, позивачем було включено до складу валових витрат рядку 05.1 "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" декларації по податку на прибуток за 2013 рік вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей необхідних для утримання основних засобів.

Відповідно до абз. в) п 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

При цьому, згідно пп. 139.1.5 п 139.1 ст. 139 ПК України не підлягають включенню до складу валових витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі ст.ст. 144 - 148 цього Кодексу, з урахуванням п.п. 146.11 і 146.12 ст. 146 та п. 148.5 ст. 148 цього Кодексу.

Відповідно до п. 144.1 ст. 144 ПК України - амортизації підлягають витрати на самостійне виготовлення (створення) основних засобів, нематеріальних активів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні (створенні) основних засобів та нематеріальних активів.

Сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат (п. 146.12 ст. 146 ПК України).

Відповідачем не доведено факту поліпшення основних засобів, що має наслідком збільшення їх балансової вартості, а тому позивачу необґрунтовано зменшено валові витрати пов'язані з придбанням запчастин та з виплатою заробітної плати та нарахуванням податків на суму такої заробітної плати.

Необґрунтованими також є доводи податкового органу про те, що позивачем занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 19494,60 грн. у зв'язку з тим, що до складу податкових зобов'язань не включено видаткову накладну № 2 від 28.10.2011 року, оскільки податковим органом не долучено до матеріалів справи видаткову накладну № 2 від 28.10.2011 року на суму 116967,6 грн. в т.ч. ПДВ 19494,6 грн. виписану для ТОВ ТД «Запад» та не надано жодних доказів, що підтверджували б наявність спірної видаткової накладної.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2015 року у справі № 817/3806/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко