Рішення

від 21.06.2016 по справі 922/1354/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2016 р.Справа № 922/1354/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегафарб", м. Дніпропетровськ до Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" м. Харків про стягнення 1183275,67 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, за довіреністю № 110416/01 від 11.04.2016 року.

відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю 85/1274 від 21.04.2016 року.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегафарб" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" про стягнення заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки № 67/10-08 від 10.08.2015 року щодо вчасної оплати поставленого товару, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача 1040386,50 грн. основної заборгованості, 119145,63 грн. пені, 8123,56 грн. 3% річних та 15619,98 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.04.2016 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 16.05.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 16.05.2016 року представник позивача надав клопотання (вх. № 15761) про долучення до матеріалів справи документів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.05.2016 року розгляд справи було відкладено на 06.06.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 27.05.2016 року представник позивача надав заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 17662), в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1040386,50 грн., пеню в сумі 172732,65 грн., 3% річних в сумі 12313,61 грн. та інфляційні втрати в сумі 52580,20 грн.

Через канцелярію господарського суду Харківської області представник відповідача надав відзив на позов (вх. № 18567/16). У своєму відзиві відповідач зазначає, що оскільки позивачем не було поставлено товар в повному обсязі, у відповідача відсутні підстави для оплати товару до моменту отримання всієї партії. Також відповідач заперечує проти нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відсутній факт прострочення оплати відповідачем.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.06.2016 року розгляд справи було відкладено на 21.06.2016 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 21.06.2016 року представник відповідача надав клопотання (вх. № 20451) про оголошення перерви для надання часу з метою ознайомлення з матеріалами справи.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 21.06.2016 року представник відповідача надав клопотання (вх. № 20467) про зупинення провадження у справі до затвердження господарським судом плану санації у справі № 922/1882/16.

Суд, дослідивши надану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, зазначає наступне .

Як вбачається з матеріалів справи, ціна даного позову становить 1278012,96 грн. (з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог від 27.05.2016 року), в той час, як своїй заяві від 16.06.2016 року, позивач просить суд стягнути з відповідача 1277385,88 грн.

Отже, в даному випадку заява позивача від 16.06.2016 року є фактично заявою про зменшення позовних вимог, у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

Враховуючи вищевикладене, суд, приймає вищезазначену заяву до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цієї заяви.

Представник позивача в судовому засіданні 21.06.2016 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, проти клопотання відповідача про зупинення провадження у справі заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні 21.06.2016 року проти позовних вимог заперечував, підтримував клопотання про зупинення провадження у справі просив суд в задоволенні позову відмовити.

Щодо клопотання відповідача про оголошення перерві у судовому засіданні, суд зазначає наступне.

Вирішуючи це клопотання суд виходить з наступного. Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що справа розглядається впродовж 2-х місяців та строк розгляду справи спливає 26.06.2016 року та судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд справи відкладався для можливості надати нові докази тощо). Проте, нових доказів відповідачем не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні про відкладення справи не зазначено.

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Клопотання відповідача є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами, у зв`язку з чим суд відмовляє в його задоволенні.

Щодо клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення господарським судом судової експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; 3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

В абзацах 1, 2 пункту 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати:

а) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим зумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:

а) непідвідомчості;

б) обмеженості предметом позову;

в) неможливості розгляду тотожної справи;

г) певної черговості розгляду вимог.

В даному випадку, позивач, як на підставу зупинення провадження у справі посилається на те, що вирішується питання щодо проведення процедури досудової санації боржника, проте заявником не підтверджено доказами: по-перше пов`язаність справ, а саме те, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення; по-друге неможливості розгляду тотожної справи, по-третє певної черговості розгляду вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що клопотання відповідача є необґрунтованим, не підтвердженим відповідними доказами, щодо того чим зумовлюється неможливість розгляду даної справи №922/1354/16, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

10.08.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегафарб» (позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Харківський тракторний завод ім.. ОСОБА_1» (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 67/10-08/2015, у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується передати покупцю, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 3.1. договору, розрахунки між покупцем і постачальником здійснюються в наступному порядку: оплата замовленої партії товару здійснюється у вигляді відстрочки платежу на строк, зазначений у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до Специфікації № 1 від 10.08.15р. та Специфікації № 2 від 19.11.15р., підписаних позивачем та відповідачем на виконання умов договору, оплата за товар здійснюється з відстрочкою платежу не більше 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором та поставив відповідачу товар на загальну суму 1091222,79 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1510МФ7920000001 від 15.10.2015 року на суму 50836,29 грн. (поставка відповідно до специфікації № 1 від 10.08.2015 року) та видаткова накладна № 1512МФ7920000001 від 15.12.2015 року на суму 1040386,50 грн. (поставка відповідно до специфікації № 2 від 19.11.2015 року).

За вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання та лише частково оплатив поставлений позивачем товар в сумі 50836,29 грн. (тобто за видатковою накладною № 1510МФ7920000001 від 15.10.2015 року на суму 50836,29 грн.), що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 15.12.2015 року (а.с. 29).

Отже, як зазначає позивач, станом на 18.04.2016 відповідач не здійснив оплату заборгованості за видатковою накладною № 1512МФ7920000001 від 15.12.2015 року на суму 1040386,50 грн.

В матеріалах справи наявний лист вих.№60КД/251 від 24.03.16р. яким відповідач підтвердив свою заборгованість перед позивачем у розмірі 1 040 386,50 грн. та обіцяв здійснити погашення даної заборгованості частинами з 04.04.16р. по 08.04.16р.

Проте, як зазначає позивач, відповідач так і не розпочав погашення заборгованості у даний період.

Також, листом вих.№60/362КД від 13.04.16р. відповідач знов пообіцяв позивачу здійснити погашення заборгованості частинами з 14.04.16р. по 20.04.16р. Проте погашення заборгованості Відповідачем так і не було почато.

Крім того, 15.04.2016 року позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості (вих.. № 475/МФ), проте дана вимога позивача залишилась без відповіді.

В матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості в сумі 1040386,50 грн.

Відповідач проти позову заперечує та посилається на те, що позивачем не в повному обсязі було поставлено товар, у зв`язку з чим строк на оплату товару за видатковими накладними не настав.

Проте, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, з огляду на наступне.

Як вже було встановлено судом, сторони передбачили здіснення оплати замовленої партії товару у вигляді відстрочки платежу на строк, зазначений у Специфікаціях, а саме на 30 календарних днів.

За видатковою накладною 1512МФ7920000001, товар був поставлений відповідачу 15.12.2015 року.

Зазначена видаткова накладна підписана обома сторонами та скріплена печатками.

Отже, кінцевий термін оплати товару за даною накладною сплив 14.01.2016 року.

Зазначену заборгованість відповідач підтвердив листами, в яких визнав існування боргу в сумі 1040386,50 грн.

Щодо недопоставки товару позивачем, то відповідач при прийнятті товару мав право не підписувати видаткову накладну чи звернутись до позивача з претензією щодо недопоставки товару, чого останнім зроблено не було.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що у відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини; доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов договору та діючого законодавства, - суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 67/10-08/2015 від 10.08.2015 року у розмірі 1040386,50 грн. обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 12313,61 грн. та інфляційних втрат в сумі 52580,20 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимога про стягнення 3% річних в сумі 12313,61 грн. та інфляційних втрат в сумі 52580,20 грн. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 172105,57 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 9.1. договору у разі порушення строків оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від несплаченої суми у встановлений договором строк, за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд, перевіривши правильність нарахування відповідачем пені встановив, що позивачем вірно встановлено період нарахування, проте сума пені перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України.

Здійснивши перерахунок суми пені у відповідності до вимог діючого законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 171635,35 грн.

В частині стягнення 470,22 грн. пені, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 549, 611, 612, 623-629, 712 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44, 47-49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Харківський тракторний завод ім.. ОСОБА_1» (61007, м. Харків, пр. Московський, 275, код ЄДРПОУ 05750295, р/р 26003020151430 в ПАТ "Фідобанк", МФО 300175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегафарб» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна ОСОБА_4, 1-А, р/р 2600930332901 в ПАТ «ОСОБА_5 Дніпро», МФО 305749, код ЄДРПОУ 33019296) основну заборгованість в сумі 1040386,50 грн., пеню в сумі 171635,35 грн., 3% річних в сумі 12313,61 грн., інфляційні втрати в сумі 52580,20 грн. та судовий збір в сумі 19163,14 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в сумі 470,22 грн. в задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 23.06.2016 р.

Суддя ОСОБА_6

922/1354/16