Постанова

від 21.06.2016 по справі 41/153

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2016 р. Справа№ 41/153

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

за участю представників:

від позивача - Касянчук Л.М., довіреність № 361 від 03.06.2016;

від відповідача - Ліжевський В.А., довіреність №б/н від 21.03.2016,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2016р. у справі №41/153 (суддя Спичак О.М.) за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до житлово-будівельного кооперативу "Більшовик - 3" про стягнення 74 028, 63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до житлово-будівельного кооперативу "Більшовик - 3" про стягнення 74 028, 63 грн., з яких: основний борг в сумі 55564,16 грн. та 18 464,47 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.04.2016р. у справі №41/153 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Так, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кодом №5-397, яка виникла до липня 2005р. (включно) судом було відмовлено внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності.

У стягненні решти заборгованості за період з липня 2005р. по травень 2008р. за кодом №5-397 було відмовлено з огляду на відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем за вказаним кодом.

Крім цього, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 29 211,66 грн. вартості холодної води, яка використовується для виготовлення гарячої води (код №5-50397) також було відмовлено, з огляду на те, що відповідач не є балансоутримувачем теплових пунктів.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2016р. у справі №41/153 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, зокрема, посилається на неправомірність незастосування судом першої інстанції тарифів, на підставі яких позивачем здійснено нарахування за надані послуги з водопостачання та водовідведення.

Також, скаржник зазначає про те, що проведення розрахунків за холодну воду, яка йде на підігрів має проводитися безпосередньо підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні 21.06.2016 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідача у справі надав пояснення якими проти апеляційної скарги заперечив.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (яке перейменовано на публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Більшовик -3" (абонент) 27.05.1997р. було укладено договір №04452/4-12 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується оплатити за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом №65 від 01.07.1994р. Держжитлокомунгоспу України.

Згідно з пунктом 2.1 договору постачальник зобов'язаний: забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна"; приймати каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Відповідно до п.2.2 договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими у порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без інших змін до договору; оформитись як абонент у підприємстві водозбуд в порядку, визначеному Правилами. Без такого оформлення водокористування вважається самовільним; відповідає за збереження водо лічильників, водомірних вузлів, санітарний стан приміщення водомірного вузла, тощо.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що кількість води, яка подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Умовами п.3.4 договору передбачено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначаються за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником за діючими нормами водоспоживання, або іншим способом, передбаченим п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Пунктом 3.6 договору визначено, що абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі.

Абонент має право повністю або частково відмовитись від оплати платіжної вимоги, якщо постачальником пред'явлено платіжну вимогу на раніше оплачені послуги. Абонент зобов'язаний письмово повідомити постачальника, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обгрунтовуючі таку заяву документи у 3-денний строк (п. п. 3.7, 3.8 договору).

Згідно п.5.1 договору він укладається на строк з 27.05.1997р. по 27.05.1998р. і набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна сторона не заявить про закінчення строку його дії (п.5.3 договору).

Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" з метою облікування послуг, які надаються Житлово-будівельному кооперативу "Більшовик-3", було відкрито наступні коди: код №5-397, за яким обліковувалась холодна вода, стоки холодної води та стоки води, що йде на підігрів та код №5-50397, за яким обліковувалась вода, що йде на підігрів.

За доводами позивача, відповідачем належним чином не виконувались зобов'язання з оплати коштів за послуги водопостачання та водовідведення внаслідок чого утворився борг в сумі 55 564, 16 грн. (26 352,49 грн. - борг за кодом №5-397 та 29 211, 67 грн. - борг за кодом №5-50397).

З вимогою про стягнення вказаних коштів позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком з огляду на наступне.

Так, колегія суддів вважає обгрунтованою відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кодом №5-397, яка виникла до липня 2005р. (включно) внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що позивач лише 24.07.2008р. (що підтверджується відтиском печатки відділення поштового зв'язку, що міститься на конверті, в якому до господарського суду надійшла позовна заява) звернувся з позовом до господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача заборгованості, в тому числі, яка виникла до липня 2005р. (включно), тобто, з пропуском трирічного строку позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позов в частині стягнення заборгованості, яка виникла до липня 2005р. (включно), задоволенню не підлягає внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем.

З приводу заявленої до стягнення решти заборгованості за період з липня 2005р. по травень 2008р. за кодом №5-397, слід зазначити наступне.

За умовами п.2.2 укладеного між сторонами договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими у порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без інших змін до договору.

Позивачем здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з грудня 2006р. по травень 2008р. з урахуванням тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджені Розпорядженнями №640 від 30.05.2007р., №1127 від 28.08.2007р. Київської міської державної адміністрації.

З приводу застосування зазначених вище тарифів, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту "а" частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст.14, 16 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м.Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992р. Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою №731 від 28.12.1992р. Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011р. у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Розпорядження №640 від 30.05.2007р., №1127 від 28.08.2007р. Київської міської державної адміністрації не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд не застосовує тарифи, які затверджені Розпорядженнями №640 від 30.05.2007р., №1127 від 28.08.2007р. Київської міської державної адміністрації, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

З огляду на викладене, а також враховуючи зазначену вище позицію Верховного Суду України, доводи апелянта про правомірність застосування ним тарифів, затверджених вказаними Розпорядженнями, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Чинними в зазначений період були тарифи, затверджені Розпорядженням №1680 від 28.08.2002р. Київської міської державної адміністрації "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення" (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Оскільки, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, в тому числі, за кодом №5-397 за період з 12.2006р. по 05.2008р. в час дії Розпорядження № 1680 від 28.08.2002р. "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", то розрахунок вартості наданих послуг повинен був здійснюватися згідно тарифів, встановлених даним розпорядженням, за яким тариф для житлово-експлуатаційних організацій визначений в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення.

Одночасно, судом прийнято до уваги виписки з рахунку Житлово-будівельного кооперативу "Більшовик -3", які було надано відповідачем, в якості доказів оплати за договором №04452/4-12 від 27.05.1997р. у спірний період.

Крім того, у даному випадку судом також прийнято до уваги, що у призначенні платежу за представленими банківськими переказами наведено договір №01970/3-12 від 19.11.1993р., тоді як, за поясненнями представників обох сторін, у спірний період інших правовідносин між сторонами не існувало. До того ж, судом також враховано, що оплати з посиланням на означений правочин приймались публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" в якості оплати саме за договором №04452/4-12 від 27.05.1997р., про що останнім зазначено у запереченнях №957/12 від 06.04.2016р.

Щодо тверджень позивача про зарахування сум грошових коштів, які було внесено відповідачем у період з 30.06.2005р. по 24.04.2008р., в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди, а саме за 2004р. суд вважає безпідставними, оскільки кожен з означених платежів у призначенні мав посилання на рік, за який вносить плата.

Крім того, у суду відсутні підстави вважати наявною заборгованість за попередні періоди, в тому числі за 2004р. на момент внесення оплат з 30.06.2005р., оскільки позивачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що у відповідача була інша заборгованість, окрім заявленої до стягнення у межах справи №41/153.

Відповідно до здійсненого перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002р. "Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення", з урахуванням здійснених оплат, судом встановлено, що у відповідача на момент подачі позовної заяви, була відсутня заборгованість за період з 06.2005р. по 05.2008р. за надані послуги водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код №5-397).

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що на момент звернення до суду з даним позовом у відповідача була відсутня заборгованість з оплати послуг за кодом №5-397.

Також, колегія суддів погоджується з відмовою у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 29211,66 грн. вартості холодної води, яка використовується для виготовлення гарячої води, з огляду на наступне.

Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 р., договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Таким чином, з урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

З огляду на викладене вище та враховуючи аналогічну позицію Вищого господарського суду України з даного питання (зокрема, постанова від 19.02.2015 у справі № 910/11980/13) заперечення апелянта в цій частині не приймаються судом.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Таким чином, зі змісту наведеного пункту Правил № 190 слідує, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Отже, відповідач має оплачувати за отримані послуги з постачання питної води для підігріву тільки по тим бойлерам, що знаходяться у нього на балансі.

Крім цього, відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як "питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води".

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Договір №04452/4-12 від 27.05.1997р. не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, при цьому й інші договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були.

Таким чином, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Згідно зі статтею 1 закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Таким чином, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Отже, позивачем безпідставно включено до розрахунку основного боргу суму заборгованості за надані послуги з постачання холодної води для її підігріву стосовно теплових пунктів (бойлерів), які не перебувають на балансі відповідача.

При цьому, відповідачем на підтвердження обставин відсутності у нього на балансі теплових пунктів (бойлерів) надано апеляційному суду лист Структурного відокремленого підрозділу "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго" від 21.04.2016 № 029/12/4637.

Згідно вказаного листа у житловому будинку житлово-будівельного кооперативу "Більшовик - 3" відсутній теплообмінник системи гарячого водопостачання, а забезпечення гарячою водою вищезазначеного будинку здійснюється від центрального теплового пункту БН-64, за адресою: вул. Богатирська,16.

При цьому, тепловикористуюче обладнання для вироблення гарячої води розташоване в ЦТП та перебуває в оперативному управлінні на балансі ПАТ "Київенерго".

Колегією суддів приймається зазначений доказ, оскільки відповідач згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтував неможливість його надання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а саме оскільки вказаний лист було надано відповідачеві Структурним відокремленим підрозділом "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго" після прийняття рішення у даній справі.

При цьому, судом враховується те, що відповідач звертався до Структурного відокремленого підрозділу "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго" ще під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Надання вказаного листа підрозділом після прийняття оскаржуваного рішення унеможливило вчасне подання відповідачем цього доказу до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено перебування на балансі у відповідача теплових пунктів.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була ним поставлена на теплові пункти, що не перебувають на балансі відповідача, для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основного боргу, судом першої інстанції було обґрунтовано відмовлено також і у стягненні інфляційних втрат.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2016р. у справі №41/153 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Матеріали справи №41/153 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна