Рішення

від 08.07.2020 по справі 41/153

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2020Справа № 41/153

За позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал в особі Розрахункового департаменту

до Житлово-будівельного кооперативу Автотранспортник-4

про стягнення 200 215,84 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Цвілій І.В.

від відповідача: Рогач В.К.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал в особі Розрахункового департаменту звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу Автотранспортник-4 про стягнення 268 509, 47 грн.

Ухвалою від 31.03.2009 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 21.04.2009 року.

Ухвалою від 21.04.2009р. зупинено провадження у справі № 41/153 до вирішення іншої пов`язаної з нею справи № 8/131.

До Господарського суду міста Києва надійшло клопотання №580 Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал про поновлення провадження у справі, з якої вбачається, що обставини, які були підставою для зупинення провадження по справі 41/153 відпали, зокрема, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 року визнано протиправними та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.05.2007 р. N 640, від 30.05.2007 р. N 641, від 30.05.2007 р. N 642, від 30.05.2007 р. N 643.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.01.09 р. у справі № 22-а-14381/08 вищевказану постанову Окружного адміністративного суду міста Києва № 8/131 від 24.01.2008 р. було залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України № К-2608/09 від 02.07.09 р. касаційні скарги Київської міської державної адміністрації та АЕК Київенерго задоволено частково; касаційну скаргу ЗАТ Енергогенеруюча компанія ДАРтеплоцентраль задоволено; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва № 8/131 від 24.01.08 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду № 22-а-14381/08 від 09.01.09 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 р. у справі № 2а-673/2010 провадження у справі за адміністративним позовом ОСББ Престиж до Київської міської державної адміністрації,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АЕК Київенерго про визнання протиправними та скасування розпоряджень КМДА закрито.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.10 р. у справі № 2а-673/10 апеляційні скарги ЖБК Буревісник-3 , ЖБК Ремонтник , ЖБК Суднобудівник-18 , ЖБК Алмазний , ОСББ Мотор , ВАТ Універсам № 14 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 р. у справі № 2а-673/2010 задоволено частково; ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28.07.10 р. у справі № 2а-673/2010 скасовано як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлено справу для продовження розгляду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.04.11 р. у справі № 2а-376/2011 залишено без розгляду адміністративний позов ОСББ Престиж до Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору АЕК Київенерго , про визнання протиправними та скасування розпоряджень.

15.12.2017р. набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Означеним нормативно-правовим актом викладено у новій редакції, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України, згідно з пунктом 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 ст.230 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

У зв`язку з тим, що відпали обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 41/153, ухвалою від 05.02.2020р. поновлено провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 26.02.2020р.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на відсутність у Житлово-будівельного кооперативу Автотранспортник-4 обов`язку сплачувати за постачання води, яка йде на підігрів.

26.02.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 18.03.2020р.

11.03.2020р. до господарського суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем фактично було уточнено (зменшено) позовні вимоги, зокрема, вказано, що заборгованість відповідача за водопостачання по коду 3-50595 (облік питної води, що йде на підігрів) за період з 01.02.2006р. по 31.01.2009р. становить 156 382,91 грн., а інфляційні втрати нараховані за порушення грошового зобов`язання складають 43 832,93 грн. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

18.03.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 15.04.2020р.

15.04.2020р. судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 24.04.2020р. призначено підготовче засідання на 20.05.2020р.

20.05.2020р. у зв`язку з перебуванням судді Спичака О.М. на навчанні в Національній школі суддів України судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 25.05.2020р. призначено судове засідання на 17.06.2020р.

Судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів. При цьому, суд виходив з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Суд звертає увагу, що норма статті 81 Господарського процесуального кодексу України передбачає саме витребування тих доказів, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Проте, у даному випадку, відповідачем не наведено належного обгрунтування тих обставин, які б входили у предмет доказування у справі, та могли б бути доведені заявленими до витребування доказами, внаслідок чого клопотання Житлово-будівельного кооперативу Автотранспортник-4 про витребування доказів залишено судом без задоволення.

Судом також було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи. При цьому, суд виходив з наступного.

Статтею 1 Закону України Про судову експертизу визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.07.2019р. по справі №925/1641/17.

Проте, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обставини, що входять до предмету доказування у справі, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для призначення по справі судової експертизи, а отже, і відмови в задоволенні клопотання відповідача.

При цьому, суд вважає за доцільне звернути увагу учасників судового процесу на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

З метою забезпечення вказаного принципу ст.101 Господарського процесуального кодексу України учаснику справи надано право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Проте, відповідач вказаним правом не скористався, відповідних висновків суду не подав, обставин, які унеможливили реалізацію права на замовлення експертизи, не навів.

17.06.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.07.2020р.

Представником позивача у судовому засіданні було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення) було підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

В судовому засіданні 08.07.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.04.2002р. між Відкритим акціонерним товариством АК Київводоканал , правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом Автотранспортник-4 (абонент) було укладено договір №00558/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов`язався розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (надалі Правила №65).

За умовами п. 2.1. договору №00558/4-03 від 30.04.2002р. постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 Вода питна та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Згідно з п. 2.2. договору №00558/4-03 від 30.04.2002р. абонент, зокрема, сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Пунктом 2.3 договору №00558/4-03 від 30.04.2002р. передбачено, що абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об`єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника (п.п. 3.1., 3.3. договору №00558/4-03 від 30.04.2002р.).

Відповідно до п. 3.4. договору №00558/4-03 від 30.04.2002р. абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.5. договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов`язаний у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 7.1. договору №00558/4-03 від 30.04.2002р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №00558/4-03 від 30.04.2002р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

З наданих позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором №00558/4-03 від 30.04.2002р. позивачем було відкрито відповідачу код №3-595. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код № 3-50595.

За даними позивача заборгованість відповідача за договором №00558/4-03 від 30.04.2002р. становить 156 382,91 грн. При цьому, зі змісту наведеного позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість визначена за постачання води за кодом № 3-50595 (облік послуг з постачання води, яка йде на підігрів) за період з 02.2006р. по 01.2009р. До того ж, у розрахунку вказано, що станом на 01.02.2006р. у відповідача була наявна заборгованість за означеним кодом в сумі 8481,17 грн.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 156 382,91 грн. суми основного боргу та 43 832,93 грн інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на безпідставність нарахування гарячої води, що йде на підігрів, а отже і нарахування інфляційних втрат, у зв`язку з простроченням її оплати.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України Про питну воду та питне водопостачання визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров`я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12.05.2010 № 400.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що у заявлений до стягнення період з лютого 2006 по 17 жовтня 2008 були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об`єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

В свою чергу у період з 18 жовтня 2008 по січень 2009 були чинні Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190.

Пунктом 12.17 Правил № 65 передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту б пункту 12.3 Правил № 65, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов`язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів споживання відповідачем гарячої води.

Наразі, суд зазначає, що надані позивачем до матеріалів справи маршрутні карти та акти про зняття показників з лічильника не є належними доказами споживання відповідачем у період до 18.10.2008р. води, яка йде на підігрів. При цьому, суд звертає увагу на наступне.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані позивачем докази, а саме маршрутні карти та акти про зняття показників з лічильника, судом встановлено, що останні містять дані щодо обліку постачання холодної води (код 3-595), проте, ніяким чином не води, яке йде на підігрів.

За таких обставин, суд не приймає надані позивачем маршрутні карти та акти про зняття показників з лічильника в якості належних доказів споживання відповідачем у період з 02.2006р. по 18.10.2008р. води, яка йде на підігрів.

Крім того, надані позивачем до матеріалів справи акт вилучення та знищення документів суд також не приймає до уваги, оскільки останній не містить даних про знищення саме документів, які стосувались споживання у спірний період відповідачем води, яка йде на підігрів.

До того ж, суд зазначає, що пунктом 12.2. Правил № 65 передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт меж обслуговування та схему зовнішніх мереж з прив`язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.

Умовами договору №00558/4-03 від 30.04.2002р. не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов`язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом 3-50595.

Докази укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано.

Згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мініс терства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, суб`єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190, визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Крім того, в пункті 3.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Проте матеріали справи № 41/153 не містять доказів в підтвердження реєстрації Приватним акціонерним товариством АК Київодоканал водолічильників Житлово-будівельного кооперативу Автотранспортник-4 .

Також слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у відповідності до вимог п. 12.2 Правил № 65 звертався до позивача з заявою про присвоєння йому коду для обліку споживання води, яка йде на підігрів.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Разом з тим, позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 3-50514.

Також в матеріалах справи не міститься жодних доказів в підтвердження наявності у відповідача заборгованості станом на 01.02.2006р. у розмірі 8481,17 грн.

Враховуючи те що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву (код 3-50595), то підстави для стягнення з останнього 156 382,91 грн відсутні.

У зв`язку з тим, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено споживання води, що йде на підігрів, то у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 43 832,93 грн нарахованих на зазначені послуги.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019р. Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал в особі Розрахункового департаменту до Житлово-будівельного кооперативу Автотранспортник-4 про стягнення заборгованості та інфляційних втрат.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст складено та підписано 13.07.2020р.

Суддя Спичак О.М.