Ухвала

від 08.06.2016 по справі 813/8332/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 року м. Київ К/800/51279/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Швеця В.В., Штульман І.В.,

здійснивши попередній розгляд справи за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Жидачів Автотранс» (далі - ТзОВ «Жидачів Автотранс» до департаменту розвитку інфраструктури, дорожнього господарства та паливно-енергетичного комплексу Львівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент), треті особи: Львівська обласна державна адміністрація, товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничий центр «Євроінвестсервіс», товариство з обмеженою відповідальністю «Стрийське АТП» про визнання протиправними дій щодо оголошення конкурсу на визначення перевізників за касаційною скаргою представника позивача на судове рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року представник ТзОВ «Жидачів Автотранс» звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії Департаменту, які виразились в оголошенні конкурсу на визначення перевізників для роботи на автобусному маршруті загального користування №736 Львів АС-8 - Гніздичів (Кохавино, монастир).

Посилався на те, що при оголошенні конкурсу Департаментом перевищені повноваження. Зокрема, Львівська обласна державна адміністрація не уповноважувала відповідача у проведенні конкурсу на визначення перевізників для роботи на автобусних маршрутах загального користування, об'єкту конкурсу, умов його проведення. При оголошенні конкурсу допущені й інші порушення чинного законодавства, в тому числі, структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті за пасажироміскістю та класом визначена необґрунтовано. Не визначені державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування населення.

Відкриття зазначеного маршруту буде дублювати маршрути, які обслуговуються ТзОВ «Жидачів Автотранс», що є недоцільним та порушить права і законні інтереси останнього.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2015 року позовні вимоги задоволено. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з недотримання відповідачем вимог законодавства при оголошенні конкурсу для відкриття автобусного маршруту № 736 Львів АС 8 - Гніздичів (Кохавино, монастир).

Львівський апеляційний адміністративний суд рішенням від 9 листопада 2015 року постанову окружного суду скасував та ухвалив нову про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що конкурс оголошено з дотриманням встановленого законодавства. Зокрема, Департамент мав право на підготовчі дії та оголошення проведення конкурсу із визначенням перевізника.

У касаційній скарзі представник позивача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені апеляційним судом, просить рішення цього суду скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції. Вказує на те, що судом неправильно витлумачено Порядок організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затверджений наказом Міністерства інфраструктури України 15.07.2013 року №480, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 липня 2013 року за №1282/23814 (далі - Порядок №480), в частині визначення механізму організації підготовки до відкриття автобусних маршрутів загального користування та обстеження пасажиропотоків, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.

Право звернення до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів закріплено у Конституції України (частина друга статті 55), у статті 6 КАС України.

Відповідно до положень цих норм, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина друга статті 55 Конституції) .

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

При цьому, завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Верховний Суд України, усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15) вказав, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Як установлено судами попередніх інстанцій, що відповідає фактичним обставинам справи, 31 жовтня 2014 року Департаментом затверджено оголошення конкурсів на визначення перевізників для роботи на автобусних маршрутах загального користування № 736 Львів АС-8 - Гніздачів (Кохавино, монастир) та здійснено його опублікування.

Підставою до прийняття такого рішення стало звернення Гніздичівської селищної ради від 17 вересня 2014 року, акт комісії від 20 жовтня 2014 року про готовність автобусного маршруту Львів АС - Гніздичів (монастир Кохавино) через Миколаїв, паспорт № 0015 маршруту Львів АС - Гніздичів «Монастир Коханово».

Представником позивача оскаржуються дії Департаменту щодо оголошення конкурсу на визначення перевізників для роботи на автобусному маршруті загального користування № 736 Львів АС-8 - Гніздичів (Кохавино, монастир). На його переконання, Львівська обласна державна адміністрація не уповноважувала відповідача в здійсненні оголошення на проведення такого конкурсу. При цьому підготовчі дії, зокрема визначення структури парку автобусів, що працюватимуть на маршруті за пасажироміскістю та класом, проведено необґрунтовано. Не визначені державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування населення.

Відкриття зазначеного маршруту буде дублювати маршрути, які обслуговуються ТзОВ «Жидачів Автотранс», що є недоцільним та порушуватимуть права і законні інтереси позивача.

Наведені обставини не дають підстав вважати, що діями Департаменту, які полягають в саме в оголошенні конкурсу на визначення перевізників для роботи на автобусному маршруті загального користування № 736 Львів АС-8 - Гніздичів (Кохавино, монастир), порушуватимуться права чи інтереси ТзОВ «Жидачів Автотранс» на перевезення пасажирів.

Оголошення конкурсу на визначення перевізника і його результати мають суттєві відмінності, в тому числі й щодо прав інших перевізників.

При цьому, як вірно зазначено апеляційним судом, якраз в компетенції Департаменту здійснення організаційних заходів щодо стабілізації роботи, нарощування виробництва та надання послуг в галузях транспорту, зв'язку, дорожнього господарства.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок суду не спростовують і не дають підстав до скасування чи зміни судового рішення, яке є предметом оскарження.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Жидачів Автотранс» відхилити, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

В.В. Швець

І.В. Штульман