Ухвала

від 01.06.2016 по справі 2а-15502/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2016 р. м. Київ К/800/35835/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А., суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013

у справі № 2а-15502/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФПК «Атомстройсервіс»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.07.2012 № 0004162230.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу сум грошових зобов'язань із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 19.06.2012 № 607/22-30/36411700. Згідно з цим актом товариство порушило норми підпункту 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14, пунктів 198.2, 198.3 ст. 198, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищило податкового кредиту на загальну суму 388943,80 грн. у податковому обліку за вересень, жовтень 2011 року по операціях з поставки товару з ТОВ «АСК Буд»; на 627721,46 грн. у податковому обліку за травень, липень 2011 року по операціях з ТОВ «НВК «Дакмас»; на 326090,80 грн. за квітень 2011 року по операціях з ТОВ «БКК Інтермар», оскільки ці операції є безтоварними.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.07.2012 № 0004162230 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 1342756,10 грн. за основним платежем та 172735,60 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що у податковому обліку за квітень, травень, липень, вересень, жовтень 2011 року позивач сформував податковий кредит у вище зазначених сумах з посилання на поставку товарів (обладнання та його складові для АЕС) від ТОВ «АСК Буд», ТОВ «НВК «Дакмас» та ТОВ «БКК Інтермар».

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, оцінивши надані сторонами докази, в тому числі, надані позивачем на підтвердження поставки йому від ТОВ «АСК Буд», ТОВ «НВК «Дакмас» обладнання АКА «Кедр» та складових до обладнання для Запорізької АЕС ДП НАЕК «Енергоатом», докази подальшої реалізації цього обладнання на користь ДП НАЕК «Енергоатом», взявши до уваги відсутність доказів щодо транспортування обладнання, приймання його позивачем з дотриманням встановлених нормативних вимог (враховуючи технічні характеристики предмета поставки з огляду на його призначення), докази ДПІ, отримані при здійсненні заходів податкового контролю щодо ознак фіктивності у вказаних постачальників (згідно з актами про неможливість здійснення зустрічних звірок ТОВ «АСК Буд», ТОВ «НВК «Дакмас» відсутні за місцезнаходженням; не мають матеріально-технічних, трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності; засновником і керівником цих товариств згідно з даними ЄДРПОУ є ОСОБА_4, фактичне місце перебування якого контролюючими органами не встановлено; підписи в документах податкової звітності, поданій від імені цих товариств, виконані не цим громадянином; ТОВ «АСК Буд», ТОВ «НВК «Дакмас» не задекларували обсяги поставок та податкові зобов'язання із ПДВ за операціями з поставки позивачу товарів, тоді як задекларували податковий кредит за ТОВ «Вібротехпластика». Останнє так само відсутнє за місцезнаходженням, остання податкова декларація з ПДВ подана за вересень 2010 року, а з податку на прибуток - за 3 квартали 2011 року з показниками « 0»; за даними податкової звітності основні засоби відсутні, інформація щодо кількості працюючих до контролюючих органів не надавалась (а.с. 191, т. 1)), дійшов обґрунтованого висновку, що факт поставки товару від цих постачальників позивачу не є встановленим у судовому процесі, докази ДПІ щодо відсутності реального характеру поставки товарів від цих постачальників позивачем не спростовані. Оцінка доказів судом першої інстанції відповідає нормам ст. 86 КАС України.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо)

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Правильними є також висновки суду першої інстанції у частині, що стосується права позивача на податковий кредит за операціями з придбання товару у ТОВ «БКК Інтермар».

Як встановлено у судовому процесі, позивач у податковому обліку за квітень 2011 року включив ПДВ у сумі 326090,80 грн. з посиланням на господарські операції з ТОВ «БКК Інтермар», при цьому не надав доказів на підтвердження фактичної поставки.

Позивач у судовому процесі послався на те, що ця суми ПДВ по операціях з ТОВ «БКК Інтермар» у податковій декларації була відображена помилково, оскільки ця сума ПДВ повинна бути задекларована за операціями з ТОВ «СВ Транс Інвест». Помилка в податковій декларації щодо постачальника, за операціями з поставки з яким задекларована ця сума податкового кредиту, була виправлена шляхом подання ним 24.07.2011 уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2011 року (а.с. 31-36, т.1).

Згідно з пунктом 49.3 ст. 49 ПК податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не встановлено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Ці правила щодо способу подання податкової звітності стосуються і уточнюючого розрахунку, що випливає із змісту статті 50 ПК, якою встановлено порядок внесення платником податків змін до податкової звітності, в тому числі шляхом надіслання уточнюючого розрахунку до податкової декларації, без оговорки щодо особливого порядку такого надіслання, порівняно з порядком подання податкової звітності взагалі.

Суд першої інстанції, врахувавши, що позивач не надав доказів направлення уточнюючого розрахунку до податкової декларації з ПДВ за квітень 2011 року, а надана ним копія уточнюючого розрахунку, крім відбитку штампу, який не можливо ідентифікувати при звичайному сприйнятті, не містить підтверджуючої інформації про прийняття уточнюючого розрахунку посадовою особою ДПІ (дати, підпису тощо), заперечення з боку відповідача отримання уточнюючого розрахунку, зробив правильний висновок про недоведеність у судовому процесі обставин його подачі. Висновок суду першої інстанції про правомірне зменшення ДПІ суми податкового кредиту, задекларованої за квітень 2011 року, на 326090,80 грн. відповідає приєднаним до справи доказам щодо діяльності ТОВ «БКК Інтермар». Так, згідно з актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 07.02.2012 № 520/23-3/33887638 ТОВ «БКК Інтермар» відсутнє за місце знаходженням, в нього відсутні матеріально-технічні та трудові ресурси, об'єктивно необхідні для здійснення підприємницької діяльності; з жовтня 2010 по серпень 2011 року декларувало податковий кредит за операціями, реальне виконання яких на підтверджено зустрічними звірками; починаючи з листопада 2011 року податкову звітність з ПДВ не подає; згідно з протоколом допиту громадянки ОСОБА_5 від 09.01.2012 у кримінальній справі № 79-00227. розслідування якої проводиться СВ ПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, остання підтвердила свою номінальну участь як засновника та директора ТОВ «БКК Інтермар» за пропозицією іншої особи та з метою отримання за це винагороди (а.с. 175-183, т.1).

З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції не було законних підстав, встановлених ст. 202 КАС України, для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2013, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев