Рішення

від 21.06.2016 по справі 635/2284/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/790/ 2085 /16 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 635/2284/15-ц ОСОБА_1

Категорія: договірні Доповідач - Швецова Л.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2016 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого : Швецової Л.А.,

Суддів: Малінської С.М., Бровченка І.О.,

За участі секретаря: Єрьоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 червня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління держземагенства у Харківському районі Харківської області, Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», ОСОБА_2, Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №060462, виданий Харківським районним відділом земельних ресурсів у Харківському районі Харківської області 09 грудня 2007 року на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 1,1176 га, розташовану на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий №6325181500:01:027:0181 та скасувати його державну реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010770300119; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати в розмірі 791,80 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2006 року (справа № 4.3/2-4151/2006) в порядку спадкування за законом після смерті дядька ОСОБА_4, за нею було визнано право власності на ? частину житлового будинку №47 з надвірними будівлями та на ? частину земельної ділянки, площею 2,24 га, що розташована на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За відповідачкою ОСОБА_2 на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 липня 2006 року (справа 4.3./2-3114/2006 року), в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, також було визнано право власності на 1/2 частину вищезазначеного житлового будинку з надвірними будівлями та на 1/2 частини земельної ділянки, площею 2,24 га, розташованої на території Лизогубівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відтак, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стали спадкоємцями, які прийняли спадщину, та стали співвласниками земельної ділянки, площею 2,24 га, по 1/2 частині, яка перейшла у спільну власність без виділення часток в натурі. Оскільки за законом необхідна державна реєстрація права власності на землю та отримання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, позивач звернулась до Управління держземагенства у Харківському районі Харківської області за консультацією про надання необхідних документів для отримання державного акта на належну їй частину земельної ділянки, де дізналась, що іншому співвласнику земельної ділянки, ОСОБА_2, 9 грудня 2007 року Харківським районним відділом земельних ресурсів у Харківському районі Харківської області видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД №060462, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010770300119. Даний державний акт був виданий не на 1/2 частини земельної ділянки, площею 2,24 га., як спільну часткову власність, а на цілу частку, площею 1,1176 га, тобто фактично був здійснений виділ 1/2 частки. Окрім того, при складанні та видачі даного акту було допущено ряд інших порушень, а саме: проігноровано зміст рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 липня 2006 року, внаслідок якого ОСОБА_2 стала співвласником земельної ділянки, і складено на її ім'я окремий державний акт, хоча мав би видаватись на спільну часткову власність із зазначенням часток кожного співвласника по 1/2 частині; технічну документацію для складання державного акта було виготовлено без згоди іншого співвласника, а саме ОСОБА_3; відсутній договір поділу земельної ділянки, площею 2,24 га; межі земельної ділянки не погоджувались із суміжними землекористувачами; межові знаки на земельній ділянці встановлювались також за відсутності власника (користувача) суміжної ділянки; ОСОБА_3 не повідомлялась належним чином про дату та час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі. Всі ці порушення призвели до неможливості вільно розпоряджатись та користуватись належною їй земельною ділянкою.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 04 червня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №060462, виданий Харківським районним відділом земельних ресурсів у Харківському районі Харківської області 09 грудня 2007 року на ім'я ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 1,1176 га, розташовану на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий №6325181500:01:027:0181, та скасовано його державну реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010770300119.

Стягнуто з відповідачів на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 197,95 грн. (сто дев'яносто сім грн. 95 коп.) з кожного.

Не погодившись із зазначеним вище заочним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 червня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 відмовити повністю.

Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи, апелянт зазначила, що судом першої інстанції не враховано, що якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин.

Тобто, у відповідності до закону, право власності на земельну ділянку має бути зареєстроване. Державній реєстрації підлягає, в тому числі й право користування земельною ділянкою. Позивачка не надала суду відомостей про наявність в неї зареєстрованого права власності на спірну земельну ділянку.

Відповідачка ОСОБА_2 на час встановлення меж земельної ділянки не знала та не могла знати про наявність в позивачки рішення суду про визнання права власності, більш того, з часу отримання рішення про визнання права власності позивачка не зробила жодних намагань оформити своє право у встановленому законом порядку.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Однак, у даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, районний суд, виходив з того, що її право власності на земельну ділянку зачипається виданим на ім"я ОСОБА_2 державним актом, крім цього, при видачі оскаржуваного державного акта була порушена процедура його видачі.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (далі: ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 ЗК України).

Так, згідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

У відповідності до статті 25 цього Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені 1 Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних визначені ст. 12 Земельного Кодексу України.

Стаття 182 ЦК України передбачає, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

4. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

У відповідності до ч.І ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

г) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

З матеріалів справи вбачається, що 19 липня 2006 року Харківським районним судом Харківської області по справі за позовом ОСОБА_2 до Лізогубівської сільської ради про визнання права власності, було ухвалено рішення, відповідно до якого визнано за ОСОБА_5 право власності на новостворене нерухоме майно, на 1\2 частину житлового будинку № 47 з надвірними спорудами, розташований за адресою: вул. Центральна в с. Лізогубівка Харківського району Харківської області та на 1\2 частину земельної ділянки, площею 2.24 га на території Лізогубіваської сільської ради для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва. Визнано за ОСОБА_2 право власності нана 1\2 частину житлового будинку № 47 з надвірними спорудами, розташований за адресою: вул. Центральна в с. Лізогубівка Харківського району Харківської області та на 1\2 частину земельної ділянки, площею 2.24 га на території Лізогубіваської сільської ради для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, яка померла 10.11.2002 року. Зобоваязано КП « Харківськое районне БТІ» зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину житлового будинку № 47 з надвірними спорудами, розташований за адресою: вул. Центральна в с. Лізогубівка Харківського району Харківської області.

За ОСОБА_3 на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 липня 2006 року (справа 4.3./2-3114/2006 року), в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, також було визнано право власності на 1\2 частину вищезазначеного житлового будинку з надвірними будівлями та на 1\2 частини земельної ділянки, площею 2,24 га, розташованої на території Лизогубівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При ухваленні вказаного рішення, преюдиційними були факти, встановлені рішенням 19 липня 2006 року. ухваленим Харківським районним судом Харківської області по справі за позовом ОСОБА_2 до Лізогубівської сільської ради про визнання права власності.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

П. 5 постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачає, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Згідно з п.2.10 Інструкції до державного акта на право власності на земельну ділянку, який видасться співвласникам, обов'язково додається затверджений список співвласників цієї земельної ділянки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року №449 затверджено форму державного акта на право власності на земельну ділянку, з якої вбачається, що він видається на одну земельну ділянку її власнику або особі, уповноваженій співвласниками земельної ділянки. У разі оформлення права спільної власності на земельну ділянку, до державною акта,виданого одному із співвласників, додається список решти співвласників.

Даних про те, що позивач з 2006 року по березень 2015 року реалізував своє право власності на земельну ділянку та вчинів необхідні дії щодо отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, матеріали справи не містять.

Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Однак, звертаючись до суду з позовном, позивачем не було надано належних та допустимих докпазів на підтвердження заявленних позовних вимог, щодо визнання державного акту недійсним, суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, на зазначені вище обставини, уваги не звернув, у зв'язку необґрунтовано задовольнив позовні.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-4, 10, 11, 58, 59, 61, 303, 304, 307, 309, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 червня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Управління держземагенства у Харківському районі Харківської області, Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», ОСОБА_2, Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації відмовити.

Рішення набирає законної сили після проголошення але протягом 20 днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -