Ухвала

від 17.10.2016 по справі 635/2284/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

17 жовтня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

СтупакО.В., Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Держземагентства у Харківському районі Харківської області, Харківської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», ОСОБА_5, Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із указаним позовом.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06 листопада 2006 року в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 за нею було визнано право власності на Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, та на Ѕ частини земельної ділянки площею 2,24 га, розташованої на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За відповідачем ОСОБА_5 на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 липня 2006 року в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 було визнано право власності на Ѕ частини вищезазначеного житлового будинку з надвірними будівлями та на Ѕ частини вказаної вище земельної ділянки площею 2,24 га, розташованої на території Лизогубівської сільської ради, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Звернувшись до Управління Держземагентства у Харківському районі Харківської області за консультацією про надання необхідних документів для отримання державного акта на належну їй частину земельної ділянки, дізналась, що 09 грудня 2007 року ОСОБА_5 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 на Ѕ частини земельної ділянки площею 1,1176 га, тобто на ту, на яку було визнано право власності судовим рішенням.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 фактично був здійснений виділ Ѕ частки із спільної часткової власності, державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 1,1176 га на ім'я

ОСОБА_5 видано без реального виділу її частки із спільної часткової власності, без її, позивача, на це згоди, без договору поділу земельної ділянки та узгодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами; межові знаки на земельній ділянці встановлювались також за відсутності іншого власника (користувача) суміжної ділянки, що призвело до порушення права позивачки на вільне розпорядження та користування належною їй земельною ділянкою, ОСОБА_4 просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий Харківським районним відділом земельних ресурсів у Харківському районі Харківської області 09 грудня 2007 року на ім'я ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 1,1176 га, розташовану на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий № НОМЕР_2, та скасувати його державну реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 04 червня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданий Харківським районним відділом земельних ресурсів у Харківському районі Харківської області 09 грудня 2007 року на ім'я ОСОБА_5, на земельну ділянку площею 1,1176 га, розташовану на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий № НОМЕР_2, та скасовано його державну реєстрацію в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010770300119.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 липня 2006 року за ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 визнано право власності на Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, та на Ѕ частини земельної ділянки площею 2,24 га на території Лизогубівської сільської ради для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва (а. с. 53).

На підставі вказаного рішення суду ДП «Харківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовлено технічну документацію для видачі державного акта на право власності на земельні ділянки на ім'я ОСОБА_5 та 09 грудня 2007 року їй видано державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 1,1176 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського товариства (а. с. 17, 49).

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від

06 листопада 2006 року за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 було визнано право власності на Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, та на Ѕ частини земельної ділянки площею 2,24 га, що розташована на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Дані про те, що ОСОБА_4 зверталась за реалізацією свого права власності та отримання державного акта про право приватної власності на земельну ділянку, у справі відсутні.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За вимогами ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчує державний акт.

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що позивачкою не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав для визнання недійсним державного акту про право приватної власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_5

Такі висновки зроблені з дотриманням норм ст. ст. 212-214 ЦПК України та відповідають матеріалам справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58-60, 212, 303 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 316 ЦПК України.

Рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 21 червня

2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Ступак

А.О.Леванчук

А.В.Маляренко