Ухвала

від 08.06.2016 по справі 758/5148/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 червня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Журавель В.І., Хопти С.Ф., Черненко В.А., Штелик С.П.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Форвей» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Форвей» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року ,

встановила:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила поновити її з 1 квітня 2015 року на посаді заступника директора товариства з обмеженою відповідальністю «Форвей» (далі - ТОВ «Форвей»); стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 квітня 2015 року по день ухвалення судом рішення і моральну шкоду у розмірі 5 тис. грн.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 18 лютого 2013 року вона була прийнята на роботу в ТОВ «Форвей» на посаду заступника директора. З лютого 2013 року вона сумлінно працювала, виконувала всю роботу, яка входила до її обов'язків. Протягом всього часу роботи до неї не було жодних претензій з боку керівництва та співробітників, не застосовувався жоден захід впливу та стягнення.

Наказом від 11 листопада 2014 року її було повідомлено про заплановане скорочення штату , а згодом запропоновано обійняти посаду менеджера (з місцем роботи у м. Харкові) та адміністратора господарської діяльності, від яких вона відмовилась. Інші посади їй не пропонувались. Позивач має дві вищі освіти - вищу економічну освіту за спеціальністю «Фінанси і кредит» та вищу освіту за напрямом психологія за спеціальністю «Клінічний психолог».

Зазначала, що відповідач прийняв рішення та видав наказ про скорочення штату, проте жодних змін в організації виробництва проведено не було. Крім того, на наступний день після її звільнення - 1 квітня 2015 року відповідач прийняв на роботу нового співробітника на посаду економіста-аналітика, проте ця посада їй запропонована не була.

Вказувала, що вона була звільнена без законних підстав та з порушенням встановленого порядку, має двох неповнолітніх дітей на утриманні. Крім того, їй має бути виплачений середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Також зазначала, що її незаконне звільнення призвело до моральних страждань. Вона тяжко переживала звільнення, що призвело до високого артеріального тиску, проблем з серцевою та нервовою системами, безсонню, підвищеній тривожності. Через це вона з 3 березня 2015 року по 17 березня 2015 року знаходилася на денному стаціонарі у відділенні кардіології, й по даний час знаходиться під наглядом кардіолога, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя та додаткових витрат на лікування.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року, позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора у ТОВ «Форвей» з 31 березня 2015 року.

Стягнуто з ТОВ «Форвей» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 68 986 грн 89 коп., 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ «Форвей», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив із того, що при звільненні позивача їй не було запропоновано всі наявні в товаристві посади, які відповідали її кваліфікації та досвіду, і фактично змін в штаті працівників не відбулося.

Також, суд, визначаючи розмір моральної шкоди, виходив із характеру страждань позивача, яка мала докладати додаткових зусиль для організації її життя.

Апеляційний суд, погодився з висновком суду першої інстанції, при цьому зазначив, що відповідачем не було доведено факт скорочення штату працівників, а тому звільнення є незаконним.

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 18 лютого 2013 року працювала на посаді заступника директора ТОВ «Форвей» та була звільнена31 березня 2015 року у зв'язку із скороченням штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пп. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

З матеріалів справи убачається, що позивач належним чином була повідомлена про наступне звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивачу були запропоновані посади, які були вакантні у товаристві, від яких вона відмовилась.

З копії штатного розпису, який є у матеріалах справи, за період з 11 листопада 2011 року по 31 березня 2015 року відсутня посада економіст - аналітик. Вказана посада була введена в штатний розпис після звільнення позивача.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо .

Зазначенаправова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року № 6-491цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Апеляційний суд, посилаючись на те, що позивачу згідно зі ст. 49-2 КЗпП України мала бути запропонована посада економіста - аналітика, не перевірив, чи відповідає позивач за кваліфікацією цій посаді та не надав відповідної оцінки доводам відповідача про те, що посада економіста - аналітикабула введена до штатного розпису з 1 квітня 2015 року, тобто на час звільнення позивача вказаної посади у штатному розписі не було, а тому вона, за твердженням роботодавця, не могла претендувати на неї.

Тому висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60ЦПК України, оскільки суд, формально зазначивши про те, що не всі посади позивачу були запропоновані, не з'ясував можливість позивача зайняти їх у силу своєї кваліфікації та досвіду роботи.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище обставини справи уваги не звернув; зазначених вимог закону не врахував; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог та дійшов передчасного висновку про те, що на час попередження про звільнення позивача у роботодавця була наявна вакантна посада, яка відповідала її кваліфікації, освіті, досвіду роботи, однак не була їй запропоновані.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343-345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Форвей» задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

С.Ф. Хопта

В.А. Черненко

С.П. Штелик