КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8853/15 Головуючий у 1-й інстанції Іщук І.О. Суддя-доповідач Хрімлі О.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Хрімлі О.Г.,
суддів Ганечко О.М.,
Літвіної Н.М.,
при секретарі Архіповій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ані-Арт» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ані-Арт» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И Л А :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ані-Арт» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0006112203, № 0006122203 від 03 грудня 2014 року та № 0000432203 від 24 лютого 2015 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі пп. 78.1.1, 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, постанови слідчого з особливо важливих справ ВКР СУФР ГУ Міндоходів у Київській області від 23 червня 2014 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Ані-Арт».
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 8956/26-51-22-03/35758020 від 14 листопада 2014 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ані-Арт» (код ЄДРПОУ 5758020) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Юридична компанія «Форт» (ЄДРПОУ 36309459) за період вересень, жовтень 2011 року, вересень 2012 року, березень, квітень, травень, серпень 2013 року.
Згідно з висновками акту перевірки, встановлено порушення позивачем: ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та встановлено заниження об'єкта оподаткування прибутку підприємств за період III, IV 2011 року, ІІІ кв. 2012 pоку, 2013 року в розмірі 88 472,85 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 18 048,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, у розмірі 17 695,00 грн.
Згідно з висновками акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 03 грудня 2014 року № 0006112203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 18 719,00 грн., № 0006122203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15 418,00 грн. та № 0000432203 від 24 лютого 2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 300,00 грн.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ані-Арт» зареєстроване в якості юридичної особи 12 лютого 2008 року, взято на облік як платник податків 13 лютого 2008 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 04 серпня 2015 року, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 407456.
Як зазначено в акті перевірки, до податкового кредиту віднесено суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Юридична компанія «Форт» за період вересень, жовтень 2011 pоку, вересень 2012 pоку, березень, квітень, травень, серпень 2013 року.
У матеріалах справи наявні копії: рахунків-фактури від зазначеного контрагента: № СФ-930/1 від 30 вересня 2011 року на суму 12 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2 000,00 грн. (дизайнерські послуги за вересень 2011 pоку); № СФ-1017/1 від 17 жовтня 2011 року на суму 20 167,42 грн., в т.ч. ПДВ - 3 361,24 грн. (плівка JRACAL 640, чорнила СМУК); № СФ-928/1 від 28 вересня 2012 року на суму 10 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1 666,67 грн. (дизайнерські послуги за З квартал 2012 p.); № СФ-329/1 від 29 березня 2013 року на суму 20 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 333,33 грн. (дизайнерські послуги за 1 квартал 2013 pоку); № СФ-430/2 від 30 квітня 2013 року на суму 20 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 333,33 грн. (дизайнерські послуги за 1 квартал 2013 pоку); № СФ-531/3 від 31 травня 2013 року на суму 12 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2 000,00 грн. (дизайнерські послуги за травень 2013 pоку); № СФ-830/2 від 30 серпня 2013 року на суму 12 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 2 000,00 грн. (дизайнерські послуги за серпень 2013 року); відповідних актів здачі-прийняття робіт, платіжних доручень, видаткових та податкових накладних.
Як вбачається з матеріалів справи, зазначені документи від імені ПП «Юридична компанія «Форт» підписані ОСОБА_2 Водночас, згідно з обліковими даними вказаного підприємства, керівником та засновником ПП «Юридична компанія «Форт» є ОСОБА_3
В акті перевірки відповідач посилається на протокол допиту свідка гр. ОСОБА_3, якою зазначено, що ПП «Юридична компанія «Форт» засновано за винагороду, без мети здійснення підприємницької діяльності, не підписувала податкову звітність, договорів не укладала, фінансово-господарської діяльності підприємства не вела.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.
Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.
Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.
За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.
При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Колегія суддів під час розгляду справи керується постановою Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11, прийнятою за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, в якій зазначено, що підписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Як зазначено у постановах Верховного Суду України від 03 листопада 2015 року у справі № 21-4471а15, від 20 січня 2016 року у справі № 21-4953а15, сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.
Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат, а, отже, і правомірності відображення їх у податковій звітності, оскільки первинні документи, які надані позивачем на підтвердження реальності укладених договорів з його контрагентом, колегія суддів не вважає належними доказами у справі, зважаючи на той факт, що особа, відповідальна за фінансово-господарську діяльність контрагента позивача у періоді, що перевірявся, заперечує свою участь у створенні та діяльності підприємства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, що знайшло своє підтвердження допустимими доказами у справі.
Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.
Крім того, колегією суддів встановлено, що надані позивачем документи не відповідають вказаним вище обов'язковим вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку: не містять даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, з огляду на те, що зазначені документи від імені ПП «Юридична компанія «Форт» підписані ОСОБА_2, проте згідно з обліковими даними вказаного підприємства, керівником та засновником ПП «Юридична компанія «Форт» є ОСОБА_3
Також, у матеріалах справи відсутні копій довіреностей на ім'я ОСОБА_2 на підписання документів від імені ПП «Юридична компанія «Форт».
Таким чином, наведені документи із зазначеними вище недоліками, колегія суддів не вважає первинними документами в розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів констатує відсутність належного документального підтвердження виконання зазначених господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентом, у зв'язку з чим не вбачається за можливе визначити зв'язок наданих послуг позивачу з господарською діяльністю підприємства.
Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини у справі, перевіривши їх доказами, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: № 0006112203, № 0006122203 від 03 грудня 2014 року та № 0000432203 від 24 лютого 2015 року, оскільки суми податкового кредиту та валових витрат за відповідний період не знайшли у повній мірі свого підтвердження первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів вважає, що відповідачем надано достатньо доказів правомірності дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, оформлення її результатів у формі акту та прийняття на його основі податкових повідомлень-рішень, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ані-Арт» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими та не засновані на нормах права.
Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ані-Арт» залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2016 року - без змін.
Повний текст ухвали виготовлений 30 червня 2016 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя О.Г. Хрімлі
Судді О.М. Ганечко
Н.М. Літвіна
.
Головуючий суддя Хрімлі О.Г.
Судді: Ганечко О.М.
Літвіна Н. М.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 30.06.2016 |
Оприлюднено | 05.07.2016 |
Номер документу | 58627991 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Хрімлі О.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні