Постанова

від 30.06.2016 по справі 826/14100/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/14100/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Белтім Полімери» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Белтім Полімери» до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Белтім Полімери» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що операції, за якими донараховано податок на додану вартість, фактично виконані та належним чином документально оформлені, а тому є підставою для формування спірних сум податкових вигод, у зв'язку з цим вважає, що податкового органу були відсутні підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, яке ґрунтується на безтоварності спірних операцій позивача із контрагентом ТОВ «Ромполімер».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 грудня 2015 року касаційну скаргу ТОВ «Белтім Полімери» задоволено частково, скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, ВАС України прийшов до висновку, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставини, які підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Ромполімер».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Белтім Полімери» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Податковим органом проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Белтім полімери» (код ЄДРПОУ 37507220) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Ромполімер» (код ЄДРПОУ 38448245), за період з 01.05.2013 року по 31.05.2013 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 08.08.2013 року № 198/26-55-22-07/37507220, за змістом якого перевіркою було встановлено, що ТОВ «Белтім полімери» у травні 2013 року віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Ромполімер» у розмірі 68246,00 грн.

Зокрема, щодо вказаних взаємовідносин у Акті перевірки встановлено, що ТОВ «Белтім полімери» (Покупець) уклало із ТОВ «Ромполімер» (Постачальник) Договір поставки від 09.01.2013 року № 0901-2, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався продати Покупцю продукти нафтохімії на умовах даного Договору, а Покупець зобов'язувався їх оплатити.

В Акті перевірки зазначається, що відповідно до умов вказаного договору ТОВ «Ромполімер» було виписано на адресу ТОВ «Белтім полімери» видаткові накладні, а також відповідні податкові накладні. Номенклатура поставки - Поліпропілен J1200.

Вказано, що розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі.

При цьому, податковим органом було враховано, що ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві складено акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ромполімер» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за травень 2013 року» від 31.07.2013 року № 327/26-58-22-07-17/38448245, згідно якого встановлено, що у ТОВ «Ромполімер» відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби. ТОВ «Ромполімер» за адресою реєстрації фактично не знаходиться - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.

З урахуванням зазначеного ДПІ дійшла висновку про те, що фінансово-господарські відносини між ТОВ «Белтім полімери» та контрагентом-постачальником ТОВ «Ромполімер» у травні 2013 року вчинені без наміру створення правових наслідків, які оформлювалися правочином, а тому податкові накладні, оформлені ТОВ «Ромполімер», не можуть прийняті до уваги як первинні документи та бути підставою для формування покупцем податкового кредиту.

Враховуючи наведене, ДПІ зазначено в акту перевірки про наявність порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у травні 2013 року на суму 68246,00 грн.

На підставі зазначених висновків акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.08.2013 року № 37026552207, відповідно до якого ТОВ «Белтім полімери» збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 68246,00 грн. за основним платежем та на 17062,00 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було всатнволено, що згідно умов договору поставки від 09.01.2013 року № 0901-2, ТОВ «Ромполімер» (Постачальник) зобов'язувався продати ТОВ «Белтім полімери» (Покупцю) продукти нафтохімії на умовах даного Договору, а Покупець зобов'язувався їх оплатити.

Пунктом 1.3 Договору визначено, що Специфікації до договору визначають партію товару, його вид, асортимент та кількість, а також якість партії, базис поставки у відповідності із правилами Інкотермс-2000, ціну товару при відповідному базисі поставки, умови оплати товару та інше.

Якість товару повинна відповідати обов'язковим показникам якості, встановлених в Специфікаціях до договору і стандартам виробника, підтверджуватися сертифікатом виробника (п.2.1 Договору).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що товар вважається поставленим відповідно до товарно-транспортних накладних і паспорта якості, виданого виробником товару. Постачальник зобов'язується передати перевізнику паспорт якості разом із іншими супровідними документами на товар.

У відповідності до п. 3.5 Договору відгрузка товару в автотранспорт Покупця здійснюється в робочі години терміналу/складу постачальника. Представник Покупця до відгрузки товару зобов'язаний передати терміналу/складу Постачальника довіреність на отримання матеріальних цінностей встановленої форми.

Поставка товару здійснюється автомобільним транспортом. Договір перевезення укладає Покупець з перевізником за свій рахунок та на свій ризик (п. 3.7 Договору).

До матеріалів справи залучено специфікацію № 2 до вказаного договору, згідно якої Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця на умовах FCA-Ізмаїл (Інкотермс-2010), а Покупець прийняти та оплатити полімерні матеріали, а саме: Поліпропілен J1200 у кількості 22 тонни, на загальну суму з ПДВ 344300,00 грн., ПДВ - 57383,33 грн.

Також позивачем надано специфікацію № 9 до вказаного договору, згідно якої Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця на умовах FCA-Укрспецтранс, м. Херсон (Інкотермс-2000), а Покупець прийняти та оплатити нафтопродукти, а саме Поліпропілен J1200 у кількості 4,125 тонни, на загальну суму з ПДВ 65175,00 грн., ПДВ - 10862,50 грн.

Тобто, з наведеного у сукупності вбачається, що за договором, враховуючи специфікації, поставка обумовлювалась на умовах FCA (франко-перевізник), що передбачає передачу товару перевізнику покупця та подальший самовивіз продукції покупцем та, відповідно, перевезення продукції транспортними засобами покупця або залученими (замовленими) т/з. При цьому передбачалось, що передача товару покупцю здійснюється виключно на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Судом першої інстанції було встановлено відсутність довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які за умовами договору визначались виключною підставою для отримання товару та, відповідно, підтверджували б фактичну передачу (відгрузку) товару ТОВ «Ромполімер» представникам позивача.

З огляду на вказане колегія суддів зазначає наступне.

Умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей регламентовані Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.1996 року № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.1996 року за № 293/1318), дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

На підставі наведеного колегія суддів зазначає, що при передачі товару від постачальника (ТОВ «Ромполімер») до покупця (позивача) довіреності на отримання матеріальних цінностей передаються постачальникові та зберігаються ним у строк встановлений законодавством України, а тому доводи суду першої інстанції щодо не надання довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей є безпідставними.

При цьому, колегією суддів встановлено, що відповідно до п 6. Інструкції дані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей були зареєстровані в журналі реєстрації довіреностей. Факт наявності довіреностей на час отримання товарно-матеріальних цінностей підтверджується копією витягу з журналу реєстрації довіреностей, що наявна в матеріалах справи (а.с. 193).

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду документів щодо підтвердження відповідності отриманого товару встановленим стандартам (сертифікатів виробника, паспортів якості тощо), що передбачалося умовами договору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до договору поставки № 0901-2 від 09 січня 2013 року, між Позивачем та ТОВ «Ромполімер», Постачальник (ТОВ «Ромполімер») надав позивачу необхідні документи щодо якості товару.

Суд першої інстанції не звернув увагу на подальшу реалізацію товару позивачем відповідно до договорів поставки від 04 жовтня 2011 року № 041011 між позивачем та ТОВ «Консенсус», 24 листопада 2011 року № 241111 між позивачем та ТОВ «Батата».

Згідно п. 4.1. даних договорів Постачальник (Позивач) при поставці товару має підтвердити якість товару при поставці. У зв'язку з цим Позивач отримавши від ТОВ «Ромполімер» документи щодо якості товару передав їх разом з товаром кінцевим покупцям ТОВ «Консенсус» та ТОВ «Батата» та не мав змоги їх надати до суду першої інстанції.

Щодо висновку суду першої інстанції про недоліки товарно-транспортних накладних колегія судді зазначає, що такий висновок суперечить Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом України, затвердженим Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, зареєстрованих Міністерством юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568 виходячи з наступного.

Пунктом 1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно- транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-транспортних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткуванню, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаних робіт.

Пунктом 8.26 цих Правил встановлено, що завантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на завантажений чи розвантажений вантаж.

Пунктом 11.5. цих Правил встановлено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Пунктом 11.6. цих Правил встановлено, що після прийняття вантажу згідно з товарно- транспортною накладною, водій підписує всі її екземпляри.

Пунктом 11.7. цих Правил встановлено, що перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Отже, у позивача повинен залишатись один (перший) екземпляр товарно-транспортної накладної із підписом водія якій і долучений до матеріалів справи.

Тобто, наявність у позивача товарно-транспортних накладних на товар є документальним підтвердженням наявності у нього товару, відвантаження (передачу) цього товару контрагентам.

Недоліки в товарно-транспортних накладних, або не зазначення чи неповне зазначення у товарно-транспортній накладній певних реквізитів, як то пунктів навантаження чи розвантаження, прізвищ відповідальних осіб тощо, є формальними порушеннями порядку заповнення такої накладної і не можуть бути підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки ТТН не є підставою для нарахування податкового кредиту або витрат підприємства.

Товарно-транспортна накладна - це документ, що призначений для списання товарно- матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Недоліки заповнення товарно-транспортної накладної не мають значення для вирішення спору щодо наявності у позивача права на формування податкового кредиту чи витрат за наявності належним чином виданої податкової накладної та інших первинних документів, які підтверджують реальність виконання господарської операції.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в постанові від 14 жовтня 2014 року по справі № К/800/66243/13, за змістом якої незначні недоліки в заповненні реквізитів первинних бухгалтерських документів, не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, оскільки містять усі необхідні відомості, які дають можливість встановити зміст господарської операції, вартісний вираз, учасників господарської тощо.

Отже, не заповнення усіх розділів товарно-транспортної накладної не свідчить про безтоварність операцій та не позбавляє права покупця включати понесені ним витрати з придбання товарів і віднести до податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість.

Крім того, згідно ст. 3 Закону України «Про автомобільний транспорт» та преамбули наказу Міністерства транспорту № 363 від 14.10.1997 року, яким затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, чітко визначено сфера дії цих законодавчих актів, яка не поширюється на органи ДПС та ніяк не впливає на систему оподаткування, ТТН не визнається первинним документом.

Щодо інформації, викладеної в листі від 13.11.2013 року за вихМ03-01/700/912 ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», за змістом якого відповідно до умов договору №0901-2 від 09.01.2013 року контрагент позивача мав доставити товар, повідомлено, що жодних операцій щодо видачі будь-якого товару ТОВ «Белтім полімери» ним не здійснювалося, колегія суддів зазначає про наступне.

Висновок суду про те, що вказаний лист підтверджує безтоварність спірних операцій спростовується наступними нормами матеріального права та доказами по справі.

Відповідно до наданої інформації ДП «Ізмаїльскький морський торговельний порт» зазначає, що у останнього відсутня товарно-транспортна накладна № 2405206 від 24.05.2013 року, а також повідомляє, що жодних операцій щодо видачі будь-якого товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Белтім Полімери" не здійснювалося.

Колегія суддів зазначає, що у ДП «Ізмаїльського морського торговельного порту» не може бути товарно-транспортної накладної № 2405206 від 24.05.2013 року, оскільки в графі ТТН «Вантажовідправник» зазначено ДП «ІзМТП» за дорученням ТОВ «Ромпетрол Україна» за дорученням ТОВ «Арена Марін» за дорученням ТОВ «Ромполімер».

ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» не є в розумінні Пункту 11.5 та 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстрованих Міністерством юстиції України 20.02.1998 р. за №128/2568 Замовником (вантажовідправником) та в останнього фактично не може бути в наявності товарно-транспортної накладної № 2405206 від 24.05.2013 р.

Відповідно до відбитку печатки на копії товарно-транспортної накладної № 2405206 від 24.05.2013р. за дорученням діяло ТОВ «Арена Марін».

Також колегія суддів зазначає, що у ДП «Ізмаїльського морського торговельного порту» немає та не може бути інформації щодо жодної операцій щодо видачі будь-якого товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Белтім Полімери", оскільки договірних правовідносин між ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Белтім Полімери" не було.

Позивач отримав у власність товар у ТОВ «Ромполімер», який в свою чергу мав відносини з ТОВ «Ромпетрол Україна», ТОВ «Арена Марін», які в свою чергу мали відносини з ДП «Ізмаїльським морським торговельним портом».

Позивачем 13.12.2013 року було подано клопотання про витребування доказів у ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» щодо вказаних обставин, однак, суд першої інстанції не розглянув клопотання щодо витребування зазначених доказів.

Крім цього, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в повній не дослідив первинні документи позивача, що розкривають зміст господарських операцій, які підтверджують реальний рух активів по фактичному здійсненню господарської операції по покупці та продажу поліпропілену марки Л200, кількістю 22,00 тони виходячи з наступного.

Колегією суддів встановлено, що поставлений ТОВ «Ромполімер» поліпропілен марки Л200, кількістю 22 тонни Позивачем був реалізований (проданий) ТОВ «Консенсус» на підставі слідуючого:

04 жовтня 2011 р. між позивачем та ТОВ «Консенсус» був укладений договір поставки № 041011.

Відповідно до п.1.1. даного Договору Постачальник зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити на умовах передбачених даним Договором товар (партію Товару) в кількості, асортименті та по цінах вказаних в накладних на відпуск Товару.

Видатковою накладною № БП - 0001648 від 24.05.2013 року Позивачем було поставлено ТОВ «Консенсус» поліпропілен марки Л200, кількістю 22,00 тони, на загальну суму 346500,00 грн. Поставлений товар був оплачений двома платіжними дорученнями на загальну суму 346500,00 грн.

Транспортування товару відбувалось на підставі товарно-транспортних накладних від 24 травня 2013 року.

Відповідно до ст. 187 Податкового кодексу ТОВ «Ромполімер» було виписано Позивачу податкову накладну (правило «першої події») № 6 від 27.05.2013 р. на загальну суму 65175,00 грн. на дату зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплати товарів, що підлягають постачанню, що підтверджується банківською випискою від 27.05.2013 року.

Поставлений ТОВ «Ромполімер» поліпропілен марки Л200, кількістю 4,125 тони Позивачем був реалізований (проданий) ТОВ «Батата» на підставі договору поставки № 241111 від 24 листопада 2011 року.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Ромполімер» правочинів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно- господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що спірні угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Правова позиція по аналогічним питанням викладена Вищим адміністративним судом України в постанові від 14.11.2012 року по справі К/9991/50772/12 та від 05.11.2014 року по справі К/800/40747/14.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), яка відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем належними та допустимими доказами в повній мірі доведено реальність здійснення спірних господарських операцій, а тому неправильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Белтім Полімери» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року - скасувати та ухвалити нову постанову , якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Белтім Полімери» до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21.08.2013 року № 37026552207.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

Повний текст виготовлено 30.06.2016 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Лічевецький І.О.