Рішення

від 24.06.2016 по справі 910/10496/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2016Справа №910/10496/16 За позовом Державного управління справами

до Київської міської ради

про визнання договору в частині недійсним

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Гарус О.О. - представник за довіреністю № 01-19/14/1208

від 30.05.2016;

від відповідача : Дорошенко О.С. - представник за довіреністю № 225-КМГ-1928

від 13.06.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.06.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного управління справами з вимогами до Київської міської ради про визнання договору в частині недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що абзаци 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450, не відповідають чинному законодавству, зокрема, ч. 7 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якої органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону. За таких обставин, з урахуванням того, що згідно з ч. 2 п. 7 розділу V Прикінцеві положення даного закону будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом, позивач вважає, що абзаци 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450, повинні бути визнані недійсними як такі, що суперечать чинному Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 порушено провадження у справі № 910/10496/16 та справу призначено до розгляду на 24.06.2016.

У судове засідання 24.06.2016 з'явились представники сторін. Позивач підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позов, який було подано у даному судовому засіданні. Так, відповідач заперечує проти позову з тих підстав, що строк дії спірного договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450, спливає 17.12.2020, а нормами чинного законодавства не передбачено, що правочин може бути визнано недійсним у зв'язку з невідповідністю законові, який було прийнято пізніше. Крім того, позивач зазначає про сплив з 12.03.2014 позовної давності щодо спірних зобов'язань, оскільки Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», на який позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, набрав чинності з 12.03.2011, у зв'язку з чим відповідач зазначає, що суд повинен застосувати позовну давність у даній справі і відмовити в позові.

У судовому засіданні 24.06.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради XI сесія IV скликання від 8 грудня 2005 року N 582/3043 «Про передачу Державному управлінню справами земельної ділянки для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва» вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки Державному управлінню справами для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва; передати Державному управлінню справами, за умови виконання пункту 4 цього рішення, в короткострокову оренду на 2 роки земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови. Державному управлінню справами, зокрема, виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України. Згідно з п.п. 4.8., 4.9. даного рішення вирішено передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10 % загальної площі будинків (крім службової) на підставі п. 68 рішення Київської міської ради від 28.12.2004 N 1050/2460 "Про бюджет міста Києва на 2005 рік"; відповідно до рішення Київської міської ради від 28.12.2004 N 1050/2460 "Про бюджет міста Києва на 2005 рік" сплатити до цільового фонду спеціального фонду міського бюджету міста Києва у термін не пізніше одного місяця з моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат на будівництво загальної площі житлового будинку, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня 2005 року.

01.02.2007 року між Державним управлінням справами (орендар, позивач) та Київською міською радою (орендодавець, відповідач) було укладено договір оренди земельної ділянки №15 від, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М., зареєстрований в реєстрі за №450 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26.02.2007 №91-6-00627 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - Договір), згідно з яким орендодавець на підставі рішень Київської міської ради від 8 грудня 2005 року N 582/3043 та від 28.09.2006 №37/94, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором (оригінал вказаного договору оренди земельної ділянки було оглянуто у судовому засіданні 24.06.2016, що відображено у протоколі судового засідання від 24.06.2016).

За змістом п. 2.1. Договору об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Кудрявська, 45 у Шевченківському районі м. Києва; розмір - 998 кв.м.; цільове призначення - для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою; кадастровий номер - 8000000000:91:135:0021.

Згідно з п. 3.1. Договору, останній укладеного на 2 роки.

Передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день державної реєстрації цього договору (п. 6.1. Договору).

За змістом абз. 16 п. 8.4. Договору, орендар зобов'язаний передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10 % загальної площі будинків (крім службової) на підставі п. 68 рішення Київської міської ради від 28.12.2004 N 1050/2460 "Про бюджет міста Києва на 2005 рік";

Як встановлено абз. 17 п. 8.4. Договору, орендар зобов'язаний відповідно до рішення Київської міської ради від 28.12.2004 N 1050/2460 "Про бюджет міста Києва на 2005 рік" сплатити до цільового фонду спеціального фонду міського бюджету міста Києва у термін не пізніше одного місяця з моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат на будівництво загальної площі житлового будинку, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня 2005 року.

Судом встановлено, що договір оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №450, було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за №1903068, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №3539467 від 07.02.2007, копія якого долучена позивачем до позову.

Дослідивши зміст укладеного між Державним управлінням справами (орендар, позивач) та Київською міською радою (орендодавець, відповідач) договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №450 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26.02.2007 №91-6-00627 у книзі записів державної реєстрації договорів, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди землі.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» в редакції від 19.12.2006, чинній на дату укладення спірного договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» в редакції від 19.12.2006, чинній на дату укладення спірного договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ст. 4 Закону України «Про оренду землі» в редакції від 19.12.2006, чинній на дату укладення спірного договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007).

Судом встановлено, що за актом приймання-передачі земельної ділянки від 26.02.2007 до договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450, відповідач (орендодавець) передав, а позивач (орендар) прийняв у своє володіння і користування земельну ділянку: місце розташування - вул. Кудрявська, 45 у Шевченківському районі м. Києва; розмір - 998 кв.м.; цільове призначення - для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою; кадастровий номер - 8000000000:91:135:0021 (копія акту від 26.02.2007 долучена до позову).

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради V сесія VI скликання від 26 лютого 2010 року N 76/3514 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки Державному управлінню справами для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва» вирішено поновити на 4 роки з 27.02.2009 договір оренди земельної ділянки на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва від 26.02.2007 N 91-6-00627, укладений між Київською міською радою та Державним управлінням справами для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на підставі пункту 3 рішення Київської міської ради від 08.12.2005 N 582/3043 "Про передачу Державному управлінню справами земельної ділянки для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва" та рішення Київської міської ради від 28.09.2006 N 37/94 "Про окремі питання регулювання земельних відносин".

Судом встановлено, що 21.09.2012 між Державним управлінням справами (орендар, позивач) та Київською міською радою (орендодавець, відповідач) було укладено договір про поновлення та внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. 01.02.2007 за реєстровим № 450, відповідно до якого сторони дійшли згоди поновити договір оренди земельної ділянки до 27.02.2013, укладений між орендодавцем та орендарем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. 01.02.2007 за реєстровим номером 450 і зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.02.2007 за №91-6-00627, та внесено до договору відповідні зміни в частині порядку і розміру оплати, порядку припинення договору тощо.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради III сесія VII скликання від 11 червня 2015 року N 650/1514 «Про поновлення Державному управлінню справами договору оренди земельної ділянки для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва» вирішено поновити на 5 років договір оренди земельної ділянки від 26.02.2007 N 91-6-00627 (з урахуванням договору про поновлення та внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки від 28.09.2012 N 91-6-00978) площею 0,0998 га (кадастровий номер 8000000000:91:135:0021), укладений між Київською міською радою і Державним управлінням справами для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва на підставі рішення Київської міської ради від 08.12.2005 N 582/3043 "Про передачу Державному управлінню справами земельної ділянки для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва" (справа А-20652).

Судом встановлено, що 17.12.2015 між Державним управлінням справами (орендар, позивач) та Київською міською радою (орендодавець, відповідач) було укладено договір про поновлення та внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки, відповідно до якого сторони домовились поновити на 5 років договір оренди земельної ділянки, укладений між орендодавцем та орендарем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. 01.02.2007 за реєстровим № 450 і зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.02.2007 за №91-6-00627, з урахуванням договору про поновлення та внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. 21.09.2012 за реєстровим №830 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 28.09.2012 за №91-6-00978, та внесено до договору відповідні зміни, зокрема, п. 8.4. договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450, доповнено такою позицією: питання пайової участі та укладення з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про пайову участь вирішувати в порядку та випадках, встановлених законодавством.

Судом встановлено, що 12.03.2011 набув чинності Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», ч. 7 ст. 40 якого передбачає, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.

При цьому, відповідно до п. 7 розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з листом від 05.04.2016 №01-19/20/0730, у якому просив розглянути питання щодо приведення у відповідність із вимогами законодавства, зокрема, положень пп. 8.4. п. 8 договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450.

Судом встановлено, що листом від 28.04.2016 від 0570291-8337 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив позивача, що договори оренди земельних ділянок, які підписувалися забудовниками та відповідачем, містять положення щодо обов'язків сторін, зокрема, щодо проведення розрахунків з містом шляхом передачі площі та перерахування коштів.

Так, позивач в обґрунтування своїх вимог вказує на те, що абзаци 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450, не відповідають чинному законодавству, зокрема, ч. 7 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до якої органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону. За таких обставин, з урахуванням того, що згідно з ч. 2 п. 7 розділу V Прикінцеві положення даного закону будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом, позивач вважає, що договір оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №450, повинен бути визнаний недійсним в частині абзаців 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 як такий, що суперечить чинному Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

За таких обставин, позивач просить суд визнати недійсними абзаци 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №450 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.02.2007 за №91-6-00627 у книзі записів державної реєстрації договорів (зі змінами і доповненнями від 21.09.2012 та 17.12.2015), які викладені в такій редакції: - передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 10 % загальної площі будинків (крім службової) на підставі п. 68 рішення Київської міської ради від 28.12.2004 N 1050/2460 "Про бюджет міста Києва на 2005 рік"; - відповідно до рішення Київської міської ради від 28.12.2004 N 1050/2460 "Про бюджет міста Києва на 2005 рік" сплатити до цільового фонду спеціального фонду міського бюджету міста Києва у термін не пізніше одного місяця з моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат на будівництво загальної площі житлового будинку, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня 2005 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 01.02.2007 року між Державним управлінням справами (орендар, позивач) та Київською міською радою (орендодавець, відповідач) було укладено договір оренди земельної ділянки №15 від, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М., зареєстрований в реєстрі за №450 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26.02.2007 №91-6-00627 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - Договір), згідно з яким орендодавець на підставі рішень Київської міської ради від 8 грудня 2005 року N 582/3043 та від 28.09.2006 №37/94, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором (оригінал вказаного договору оренди земельної ділянки було оглянуто у судовому засіданні 24.06.2016, що відображено у протоколі судового засідання від 24.06.2016).

Як встановлено судом, згідно з п. 3.1. договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450, даний договір укладеного на 2 роки.

В той же час, як встановлено судом, 21.09.2012 між Державним управлінням справами (орендар, позивач) та Київською міською радою (орендодавець, відповідач) на підставі рішення Київської міської ради V сесія VI скликання від 26 лютого 2010 року N 76/3514 «Про поновлення договору оренди земельної ділянки Державному управлінню справами для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва» було укладено договір про поновлення та внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. 01.02.2007 за реєстровим № 450, відповідно до якого сторони дійшли згоди поновити договір оренди земельної ділянки до 27.02.2013, укладений між орендодавцем та орендарем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. 01.02.2007 за реєстровим номером 450 і зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.02.2007 за №91-6-00627, та внесено до договору відповідні зміни в частині порядку і розміру оплати, порядку припинення договору тощо.

Як встановлено судом, 17.12.2015 між Державним управлінням справами (орендар, позивач) та Київською міською радою (орендодавець, відповідач) на підставі рішення Київської міської ради III сесія VII скликання від 11 червня 2015 року N 650/1514 «Про поновлення Державному управлінню справами договору оренди земельної ділянки для будівництва житлового будинку з підземною автостоянкою на вул. Кудрявській, 45 у Шевченківському районі м. Києва» було укладено договір про поновлення та внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки, відповідно до якого сторони домовились поновити на 5 років договір оренди земельної ділянки, укладений між орендодавцем та орендарем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. 01.02.2007 за реєстровим № 450 і зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.02.2007 за №91-6-00627, з урахуванням договору про поновлення та внесення змін і доповнень до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. 21.09.2012 за реєстровим №830 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 28.09.2012 за №91-6-00978, та внесено до договору відповідні зміни, зокрема, п. 8.4. договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450, доповнено такою позицією: питання пайової участі та укладення з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про пайову участь вирішувати в порядку та випадках, встановлених законодавством.

За таких обставин, договір оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М., зареєстрований в реєстрі за №450 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26.02.2007 №91-6-00627 у книзі записів державної реєстрації договорів, є чинним станом на момент звернення до суду та розгляду справи в суді, вказаний факт сторонами не заперечувався.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, за змістом ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України, правомірність правочину презюмується.

Відтак, заявляючи позов про визнання недійсним договору (частини договору), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Так, позивач вважає, що оскільки нормами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності після укладення договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450, встановлено обов'язок приведення прийнятих до набрання цим законом рішень органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, у відповідність із цим Законом, умови абзаців 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 стали суперечити нормам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у зв'язку з чим на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України повинні бути визнані недійсними.

Як зазначено у п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11, у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину .

При цьому, як зазначено вище, позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на норми закону, який набрав чинності після укладення договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450.

Відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11, у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

За таких обставин, оскільки нормативно-правовий акт (Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»), нормами якого обґрунтовано вимоги про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450, набрав чинності після укладення такого договору (12.03.2011), його норми не можуть застосовуватись при встановленні обставин недійсності умов цього договору, оскільки обставини відповідності чи невідповідності правочину вимогам закону повинні, в силу ст. 215 Цивільного кодексу України, оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло саме на момент вчинення правочину.

З огляду на вищенаведене, суд не оцінює правочин (договір оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №450, зокрема, абзаци 16 та 17 пп. 8.4 п. 8) на предмет відповідності нормам ч. 7 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки встановлення таких обставин в будь-якому разі не впливатиме на недійсність абзаців 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 оспорюваного договору, за відсутності серед підстав позову будь-яких інших обґрунтувань недійсності цього договору, зокрема, його невідповідності законодавству, що діяло саме на момент укладення договору.

За таких обставин, з огляду на заявлені підстави позову, суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для визнання недійсними абзаців 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №450 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.02.2007 за №91-6-00627 у книзі записів державної реєстрації договорів.

При цьому, як зазначено вище, відповідно до п. 7 розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.

Так, суд зазначає, що норми цивільного та господарського законодавства України передбачають наявність правових інструментів приведення умов вчинених сторонами правочинів (договорів) у відповідність до норм законодавства, яке набрало чинності в період дії договору та норми якого по-іншому регулюють правовідносини, ніж те, що діяло в момент вчинення правочину.

Так, згідно з частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Подібне положення також закріплено й у частині 1 статті 188 Господарського кодексу України.

Порядок зміни господарського договору врегульований статтею 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Відповідно до частини 4 цієї статті у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений двадцятиденний строк після одержання пропозиції про зміну (розірвання) договору, з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

При цьому, суд наголошує, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року№ 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного суду України від 20.11.2012 №28/5005/640/2012.

За таких обставин, з метою приведення у відповідність до норм чинного законодавства, в тому числі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», умов договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №450, позивач вправі звернутись до відповідача з відповідною пропозицією щодо внесення змін до такого договору, так само, як і звернутись безпосередньо до суду з відповідним позовом про внесення змін до договору.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного управління справами до Київської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №450 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26.02.2007 №91-6-00627 у книзі записів державної реєстрації договорів, в частині абзаців 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 недійсним не підлягають задоволенню.

При цьому, у відзиві на позов відповідач вказує на сплив позовної давності у даній справі, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, за приписами ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Разом з тим, з огляду на відсутність підстав для задоволення позов (відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу) у Державного управління справами про визнання договору оренди земельної ділянки №15 від 01.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем’яненко Т.М., зареєстрованого в реєстрі за №450 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26.02.2007 №91-6-00627 у книзі записів державної реєстрації договорів, в частині абзаців 16 та 17 пп. 8.4 п. 8 недійсним, відсутні і підстави для застосування позовної давності у даній справі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою в позові, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 30.06.2016

Суддя І.М. Отрош