Рішення

від 29.06.2016 по справі 144/675/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія:

Справа № 144/675/15-ц Провадження № 22-ц/772/2090/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1 Категорія 23 Доповідач Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: ВойткаЮ.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

При секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 06 травня 2016 року в справі за позовом

ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» про визнання недійсною угоди про внесення змін до договору оренди землі, -

встановила:

В червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Теплик-Агро» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов’язання відповідача повернути земельну ділянку. Вказав, що він є власником земельної ділянки, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується відповідним державним актом. 05 липня 2011 року він уклав з відповідачем договір оренди земельної ділянки на строк 3 роки. У зв’язку з закінченням строку дії договору, маючи на меті самостійно обробляти свою земельну ділянку, він звернувся до ТОВ «Теплик-Агро» з заявою про відмову у продовженні договору оренди. 13 лютого 2015 року він отримав від відповідача листа, в якому було вказано, що в травні 2014 року на його адресу було направлено лист-повідомлення про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди, а оскільки відповіді не було отримано, то ТОВ «Теплик-Агро» буде користуватись земельною ділянкою до 05 липня 2017 року. Після цього він замовив та отримав витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 0523783000:01:000:0094, в якому було вказано, що Реєстраційна служба Теплицького районного управління юстиції 27 грудня 2014 року здійснила реєстрацію речового права (договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_2 та ТОВ «Теплик-Агро», строк дії речового права 10 років. Враховуючи, що вказаний договір він не підписував, нікого не уповноважував це зробити, просив визнати договір оренди недійсним та зобов’язати відповідача повернути земельну ділянку. В подальшому позивач ОСОБА_2 подав суду письмову заяву, в якій вказав, що за його клопотанням було витребувано реєстраційну справу про реєстрацію речового права щодо його земельної ділянки, з якої стало відомо, що існує не новий договір оренди між ним та відповідачем ТОВ «Теплик-Агро», а угода від 19 грудня 2014 року про внесення змін до договору оренди землі, яку він не підписував і нікого не уповноважував на ці дії, тому просив визнати недійсною угоду від 19 грудня 2014 року про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року та зобов’язати відповідача повернути йому земельну ділянку площею 3,3648га, яка розташована на території Комарівської сільської ради.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 06 травня 2016 року визнано недійсною угоду від 19 грудня 2014 року між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_2 про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, речове право за якою зареєстроване Реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції 27 грудня 2014 року, індексний номер 18409318; зобов’язано ТОВ «Теплик-Агро» повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,3648 га, яка розташована на території Комарівської сільської ради Теплицького району, належну позивачу на підставі Держаного акту про право власності на земельну ділянку серія ВН № 103661; стягнуто з ТОВ «Теплик-Агро» на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати в сумі 6652 грн. 83 коп.

В апеляційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити у повному обсязі, оскільки вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником земельної ділянки площею 3,3648 га, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку Серії ВН №103661, кадастровий номер 0523783000:01:000:0094 (а.с.8).

Між позивачем та ТОВ «Теплик-Агро» 05 липня 2011 року укладено договір оренди земельної ділянки строком на 3 роки (а.с.13-14).

Судом також встановлено, що вказаний договір був зареєстрований у відділі Держкомзему у Теплицькому районі 10 лютого 2012 року за № 052370004003955, строк дії договору закінчувався 05 липня 2014 року. При цьому, районний суд виходив з того, що згідно правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року № 6-162цс13, яка відповідно до частини другої статті 360 7 ЦПК України має враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, а відповідно до положень договору оренди від 05 липня 2011 року та Закону України «Про оренду землі» в момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Крім того, в справі № 8278742 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, яку було надано районному суду Реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції, міститься угода про внесення змін до договору оренди землі від 19 грудня 2014 року, якою внесено зміни до п.п.1,2,5,8,9,10 договору оренди землі, укладеного 05 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Теплик-Агро», за змістом якої строк дії договору оренди землі складає 10 років. Державну реєстрацію речового права (права оренди земельної ділянки) за цією угодою було проведено Реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції 27 грудня 2014 року за №18406766.

Відповідно висновку експерта №177 від 15.02.2016 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в угоді про внесення змін до договору оренди землі від 19 грудня 2014 року, яку було укладено між ОСОБА_2 та ТОВ «Теплик-Агро» виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки угода про внесення змін до договору оренди землі від 19 грудня 2014 року підписана від імені позивача іншою особою, така угода була укладена за відсутності його волевиявлення, оскільки він її не підписував, повноважень на її підписання іншій особі не надавав.

Угоду про внесення змін до договору оренди землі від 19 грудня 2014 року укладено з порушенням вимог діючого законодавства щодо наявності вільного волевиявлення позивача на укладення правочину (ч. 3 ст. 203 ЦК України), що є підставою для визнання її недійсною на підставі ст. 215 ЦК України.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 1 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно з положенням статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Таким чином, колегія суддів, прийшла до висновку, що судом першої дано належну оцінку зібраним доказам, оскільки відсутність волевиявлення учасника правочину є самостійною підставою для визнання його недійсним.

Разом з тим, згідно ст. 88 ЦПК України районним судом стягнуто з відповідача на користь позивача 5000 грн. витрат на правову допомогу.

Проте з висновками суду першої інстанції в частині відшкодування витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_2 погодитися не можна виходячи з наступного.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно із ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Така особа має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У п. п. 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді, як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

При розгляді справи у суді першої інстанції позивач ОСОБА_2 не заявляв клопотання про допуск адвокатів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до участі в справі в якості осіб, які надають йому правову допомогу.

Районний суд на зазначене уваги не звернув, та у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 56 ЦПК України, не допустив до участі у справі осіб, які надавали правову допомогу адвокатів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також не встановив, які саме послуги в галузі права були надані позивачу адвокатами та чим обґрунтовувалось застосування граничного відсоткового розміру компенсації витрат на правову допомогу.

У відповідності до договорів про надання правової допомоги від 08.07.2015 року предметом договорів укладених між позивачем та адвокатами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було надання юридичних послуг та здійснення правового ведення справи.

Також, в підтвердження наданих позивачу послуг по правовій допомозі надано однакові розрахунки оплати праці адвокатів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на суму 1613 грн. 54 коп., а квитанції до прибуткових касових ордерів від 06.05.2016 року надані позивачем, свідчать про сплату 5000 грн. на підставі угод про надання правової допомоги (а.с.146-149).

Витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги і її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.

З огляду на викладене не є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення вищевказаних витрат у розмірі 5000 грн.

За таких обставин, які свідчать про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано закон, що призвело до неправильного вирішення справи в частині визначення розміру судових витрат, тому рішення районного суду в цій частині не може вважатися законним й обґрунтованим, та підлягає зміні.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» задовольнити частково.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 06 травня 2016 року в частині стягнення судових витрат змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик - Агро» на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати в сумі 1652 грн. 83 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_5

Судді: (підпис) ОСОБА_6

(підпис) ОСОБА_7

«З оригіналом вірно»

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.