Постанова

від 03.06.2016 по справі 826/2361/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 червня 2016 року 09:33 № 826/2361/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А.,

за участю сторін:

представника позивача - Гарагуц В.С.,

представника відповідача - Червінської Л.В.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВІА-ОЙЛ» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «ВІА-ОЙЛ» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0007742207 та №0007752207 від 24.09.2015 року, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що належне здійснення господарських операцій позивачем та ТОВ «Реалторг-Плюс» підтверджуються рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними, іншою первинною документацією, банківськими виписками, що підтверджують оплату позивачем котельного палива, суміші нафтопродуктів оброблених, придбаних у ТОВ «Реалторг-Плюс». При цьому, позивач стверджує, що всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві базуються не на аналізі змісту договірних відносин між ТОВ «ВІА-ОЙЛ» та його контрагентом, а на обставинах, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування (збільшення) суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено про правомірність висновків акта перевірки та законність винесених на його підставі податкового повідомлення-рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши думки представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ВІА-ОЙЛ» (код ЄДРПОУ 37728925) по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Реалторг-Плюс» (код ЄДРПОУ 38688475) за період з 01.01.2013 по 30.06.2015 року, за результатами якої складено відповідний акт від 08.09.2015 р. №417/26-59-22-07/37728925.

Документальною позаплановою виїзною перевіркою встановлено порушення ТОВ «ВІА-ОЙЛ» по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Реалторг-Плюс» встановлено наступні порушення:

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на суму 246032,00 грн., у тому числі по періодам: за червень 2013 року на суму 9980,00 грн.; за липень 2013 року на суму 49800,00 грн. ; за вересень 2013 року на суму 9960,00 грн.; за жовтень 2013 року на суму 129480,00 грн.; за листопад 2013 року на суму 46812,00 грн.;

- ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (із змінами та доповненнями) при визначенні суми податку на прибуток встановлено його заниження всього у сумі 233730,00 грн., у тому числі: за 2013 рік - 233730,00 грн».

28.09.2015 року ТОВ «ВІА-ОЙЛ» отримано податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2015 року №0007742207, яким визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) ТОВ «ВІА-ОЙЛ» за платежем податок на додану вартість на суму 307540 (триста сім тисяч п'ятсот сорок) гривень 00 копійок, а саме (у тому числі): за основним платежем на суму 246032 (двісті сорок шість тисяч тридцять дві) гривні 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 61508 (шістдесят одна гривня п'ятсот вісім) гривень 00 копійок; та податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2015 року №0007752207, яким визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) ТОВ «ВІА-ОЙЛ» за платежем податок на прибуток підприємств на суму 292163 (двісті дев'яносто дві тисячі сто шістдесят три) гривень 00 копійок, а саме (у тому числі): за основним платежем на суму + 233730 (двісті тридцять три тисячі сімсот тридцять) гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями на суму + 58433 (п'ятдесят вісім тисяч чотириста тридцять три) гривні 00 копійок.

За наслідками адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень останні залишені без змін.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення від 24.09.2015 протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 957 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» (що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за № 1235/26012 та набрав чинності 01.12.2014, діяв до 30.12.2015, тобто був чинним на момент виписки спірних податкових накладних).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Між тим у своєму листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтер-ському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин)(надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, протягом перевіряємого періоду ТОВ «ВІА-ОЙЛ», а саме з 01.01.2013 року по 30.06.2015 року позивачем сформовано операції з придбання з податком на додану вартість, які надають право формування податкового кредиту за рахунок ТОВ «Реалторг-Плюс» на загальну суму ПДВ 246032,00 грн., в т.ч. по періодам: червень 2013 року на суму ПДВ 9980,00 грн., липень 2013 року на суму ПДВ 49800,00 грн., вересень 2013 року на суму ПДВ 9980,00 грн., жовтень 2013 року на суму ПДВ 129480,00 грн., листопад 2013 року на суму ПДВ 46812,00 грн.

При цьому, в акті перевірки податковим органом зазначено, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом вчинення невстановленими особами фіктивного підприємництва ТОВ «Реалторг-Плюс» за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України.

Крім того, контролюючий орган в акті перевірки посилається на акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 14.07.2014 року №1406/26-59-22-03/38688475 щодо підтвердження господарських відносин ТОВ «Альянс-Експерт» (код за ЄДРПОУ 38347915) за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, складений ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, згідно якого реальність вчинення господарських операцій ТОВ «Реалторг-Плюс» відсутня.

За результатами перевірки податковий орган прийшов до висновку, що суми витрат, віднесені позивачем у періоді, що перевіряється, до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування суми, не підтверджено відповідними документами.

В той же час, суд звертає увагу, що контролюючим органом в ході проведення перевірки первинні та інші документи, що підтверджують фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Віа-Ойл» з ТОВ «Реалторг-Плюс» не досліджувались, а перевірка проведена за результатами аналізу БД «Податковий Блок», декларацій з податку на додану вартість та декларацій з податку на прибуток підприємства (стор. 5 акта перевірки).

Водночас, представником позивача надано до суду копії рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок, що підтверджують оплату позивачем котельного палива, суміші нафтопродуктів оброблених, придбаних у ТОВ «Реалторг-Плюс», ТТН, довіреностей.

Оцінивши вказані докази за правилами ст. 86 КАС України, суд приходить до висновку про те, що зазначені первинні документи підтверджують реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «Реалторг-Плюс», а відтак правомірність формування податкового кредиту.

Також з наявних матеріалів справи прослідковується наявність взаємозв'язку між витратами ТОВ «ВІА-ОЙЛ» на придбання товарно-матеріальних цінностей і здійсненням ним господарської діяльності.

При цьому суд вважає, що посилання відповідача на обставини, зафіксовані в отримані податковій інформації по суб'єкту господарювання ТОВ «Реалторг-Плюс» та його контрагентів-постачальників, не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій, оскільки контролюючим органом в даному випадку не доведено жодними іншими доказами відсутність у названих контрагентів позивача достатньої кількості кваліфікованих трудових ресурсів та і відповідного складу і обсягу майна, засобів на момент укладення та вчинення спірних правочинів та/або неможливість цими підприємствами залучити на договірних засадах до процесу виконання певних робіт (надання послуг) інших юридичних/фізичних осіб та використання орендованого майна.

Крім того, відповідачем не було надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання договорів поставки, зокрема, того, що дане підприємство не було зареєстровані в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована у встановленому законом порядку.

В силу п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012 за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

В ході розгляду даної справи відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «ВІА-ОЙЛ» та ТОВ «Реалторг-Плюс», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договорів поставок та первинних документів до них неуповноваженими на те особами.

Зокрема, в акті перевірки позивача також відсутні відомості про визначення контрагентам позивача сум податкових зобов'язань у зв'язку з ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам ТОВ «Реалторг-Плюс» за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Однак, відповідач в ході судового розгляду даної справи будь-які достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб позивача та ТОВ «Реалторг-Плюс» - безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, до суду не подав.

Таким чином, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум податку на додану вартість в ціні товарів, придбаних у ТОВ «Реалторг-Плюс», що віднесені до складу податкового кредиту за перевіряємий період, та як наслідок про протиправність прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 86 КАС України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ПАТ «Київхліб» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ВІА-ОЙЛ» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0007742207 та №0007752207 від 24.09.2015 року, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІА-ОЙЛ» (код ЄДРПОУ 37728925) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 8995,55 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов