Рішення

від 21.06.2016 по справі 922/1078/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2016 р.Справа № 922/1078/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 ( м. Харків) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (м. Харків) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А" (м. Харків) 3-я особа , що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" (м. Харків) про визнання недійсним договору та повернення майна за участю представників сторін:

прокурор - Комісар О.О. (сл. посвідчення №009651 від 15.10.2012 року);

позивача - ОСОБА_1 (дов.№27 від 07.10.2015 року);

відповідач (особисто) - ОСОБА_2 (паспорт МН064104, виданий Московським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 12.07.2001 року);

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А", в якій просить суд 1) визнати недійсним договір оренди державного майна від 19.10.2015 №5980-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А"; 2) припинити зобов'язання за договором оренди від 19.10.2015 №5980-Н на майбутнє; 3) зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А" звільнити та повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення на першому поверсі будівлі навчального корпусу У-4 (інв. №1031000011), загальною площею 117 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85, Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області.

15.04.2016 року від представника Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, вказує, що ч.2 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу. Також вказує, що згідно ч. 4 ст. 61 Закону України «Про освіту» додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, а також на ч.2 п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", якою передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.Крім того, вважає, що прокурором в позовній заяві не зазначено, у чому полягає порушення інтересів держави.

31.05.2016 року до канцелярії суду (вх.№17938/16) від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких представник позивача вважає позовні вимоги прокуратури обґрунтованими, та заперечує проти відзиву третьої особи.

Прокурор в судовому засіданні 21.06.2016 просив суд відмовити в задоволенні клопотання представника третьої особи про застосування наслідків спливу строків позовної давності та про залишення позову без розгляду, а також задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 21.06.2016 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд відмовити в задоволенні клопотання представника третьої особи про застосування наслідків спливу строків позовної давності та про залишення позову без розгляду.

Відповідач в судовому засіданні 21.06.2016 залишив вирішення спору, на розсуд суду, проти клопотань представника третьої особи не заперечив.

Представник третьої особи в судове засідання 21.06.2016 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучене судом до матеріалів справи.

15.04.2016 року до канцелярії суду (вх. №12729/16) від представника третьої особи надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, яке не було розглянуто судом.

Суд, дослідивши клопотання представника третьої особи про залишення позову без розгляду, вважає його таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Тобто, вирішення питання про залишення позову без розгляду - є виключною прерогативою господарського суду та господарським процесуальним кодексом України не передбачено такої процесуальної дії, як залишення позову без розгляду за клопотанням сторони.

15.04.2016 року до канцелярії суду (вх. №12728/16) від представника третьої особи надійшло клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, в якому представник третьої особи просить суд, застосувати наслідки спливу позовної давності до позовної заяви, та відмовити у задоволенні позову, яке не було розглянуто судом.

Суд, дослідивши клопотання представника третьої особи про застосування наслідків спливу строків позовної давності, вважає його таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Відповідно п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову. Водночас у відповідних випадках судам слід враховувати правила про набувальну давність, передбачені статтею 344 названого Кодексу.

Крім того, прокурор просить суд визнати недійсним договір оренди державного майна від 19.10.2015 №5980-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А".

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що вищевказаний договір оренди суперечить положенням частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому підлягає визнанню недійсним.

19.10.2015 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Декорус-А» (орендар) укладено договір оренди державного майна № 5980-Н, згідно з умовами якого орендар отримав в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення на першому поверсі будівлі навчального корпусу У-4 (інв. № НОМЕР_1), загальною площею 117 кв. м, розміщені за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85, які перебувають на балансі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».

Майно передано в оренду з метою розміщення майстерні з ремонту ювелірних виробів (площа - 77,6 кв. м), офісу (площа - 20,8 кв. м), складу (площа - 3,5 кв. м), службових приміщень (площа 15,1 кв. м).

Вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 305000 грн.

Цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 19.10.2015 до 19.09.2018 (п. 10.1 Договору).

Судом встановлено, що державне майно, що передано в оренду за спірним договором, на сьогоднішній день продовжує перебувати в користуванні відповідача.

Договором передбачено і орендар використовує об'єкт оренди не за визначеним чинним законодавством цільовим призначенням навчального закладу, а відповідно до профілю власної виробничої діяльності, з метою розміщення майстерні з ремонту ювелірних виробів, офісу, складу, службових приміщень.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачено статтею 203 ЦК України, а саме :

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Відповідно до ст.ст. З, 28 Закону України «Про освіту», під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про освіту» завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально - культурної підготовки громадян України.

Згідно зі ст. 63 Закону України «Про освіту», матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Отже, об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти, а тому передача будь-яких приміщень шкільних навчальних закладів у оренду суб'єктам господарювання для проведення господарської діяльності не пов'язаної з наданням освітніх послуг, прямо заборонена законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність мети такого використання (в тому числі на умовах оренди) з навчально-виховним процесом.

Крім того, постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14 серпня 2001 року за №63 санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 поширюються на загальноосвітні навчальні заклади I, I-II, I-III ступенів, спеціалізовані школи I, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, що проектуються, будуються, реконструюються та ті, що існують, незалежно від типу, форми власності і підпорядкування.

Відповідно до п. 3.19 вказаних правил здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Суд зауважує, що системний аналіз наведених вище норм та приписів Закону України "Про освіту" (котрий в даному випадку є спеціальним по відношенню до даних правовідносин) в їх сукупності вказує, що унормовуючи освітню діяльність законодавець передбачив та допустив можливість отримання навчальними закладами освіти додаткового джерела фінансування з надання платних послуг, внаслідок здавання в оренду належного майна (яке тимчасове невикористовується) виключно за умови, що об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Навчально-виховний процес визначений у Положенні про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 01 серпня 2001 року за №563, як система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А" є виробництво ювелірних і подібних виробів, виробництво біжутерії та подібних виробів, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна.

При цьому, в ході проведення судового засідання, відповідачем не заперечувалась непов’язаність мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю.

Відтак, спірним договором оренди фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під майстерні слюсарні, тобто для проведення господарської (підприємницької) діяльності орендарем.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Відповідно до п. б ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

За таких обставин передача в оренду приміщень Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», який є об'єктом державної власності та фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч.І ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.І, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтернам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Згідно з роз'ясненнями, наданими у п. 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11, частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Суд не приймає до уваги заперечення представника 3-ї особи, який стверджує, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Пунктом б ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Як вказано вище, частиною 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» передбачено, що об'єкти освіти і науки, які фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілювання або використанню не за призначенням.

Так, спірні приміщення, за пунктом 1.2. договору оренди від 19.10.2015 р. № 5980-Н: передавались ТОВ «ДЕКОРУС-А» для розміщення майстерні з ремонту ювелірних виробів (площа - 77,6 кв.м.), офісу (площа - 20,8 кв.м), складу (площа - 3,5 кв.м.), розміщення службових приміщень (інше використання нерухомого майна) (площа - 15,1 кв.м). Отже, орендоване майно всупереч його цільовому призначенню використовується не для здійснення освітньої діяльності, що не допускається і є порушенням наведених вище норм законодавства.

Що стосується посилання представника Харківського політехнічного університету на ч. 4 ст. 61 Закону України «Про освіту» додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, а також на ч.2 п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", якою передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, воно не приймається до уваги, оскільки частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту" прямо заборонено використовувати об'єкти освіти і науки не за призначенням.

За таких обставин та з огляду на порушення інтересів держави в частині гарантування конституційного права громадян на освіту (відповідно до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти) заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом, що розглядається в межах даної судової справи. Тобто, прокурором чітко вказано на порушення норм законодавства при передачі в оренду окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення на першому поверсі будівлі навчального корпусу У-4(інв. № НОМЕР_1), загальною площею 117 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85, які перебувають на балансі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».

Враховуючи викладене вище відзив представника Харківського політехнічного інституту на позовну заяву заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до ТОВ «ДЕКОРУС-А» є необґрунтованим.

Оскільки орендар здійснив користування приміщеннями, договір оренди підлягає визнанню недійсним лише на майбутнє.

З огляду на те, що згідно з умовами спірного Договору частина приміщення навчального закладу, передана Товариству з обмеженою відповідальністю «Декорус-А» для розміщення майстерні з ремонту ювелірних виробів, офісу, складу, службових приміщень, тобто використовується для підприємницької діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, договір оренди державного майна від 19.10.2015 №5980-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А" підлягає визнанню недійсним на підставі невідповідності його змісту положенням законодавства згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

А тому, суд дійшов до висновку що позовні вимоги в частині зобов'язання звільнення орендованого приміщення та його повернення підлягають задоволенню.

Правова позиція щодо наявності підстав для визнання недійсним договору щодо передачі в оренду об'єкту освіти, за яким вказаний об'єкт використовується для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, викладена в постановах Вищого господарського суду України у справах №911/506/15, №918/1165/13, №910/4113/14 та №910/17883/13.

Крім цього, слід зазначити, що відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди, а також є інші підстави, передбачені законом.

У даному випадку листом від 31.12.2014 № 1/11-20889 Міністерство освіти і науки України надало згоду Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області на передачу в оренду частини приміщення навчального корпусу, площею 117 кв. м, розміщена за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85. При цьому, у вказаному листі зазначено, що вказане майно відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» підпадає під критерії заборони до приватизації, у зв'язку з чим Міністерство зобов'язує керівників врахувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2756,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги в повному обсязі.

Визнати недійсним договір оренди державного майна від 19.10.2015 №5980-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А".

Припинити зобов'язання за договором оренди від 19.10.2015 №5980-Н на майбутнє.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А" (61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 85; код ЄДРПОУ 21251108) звільнити та повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення на першому поверсі будівлі навчального корпусу У-4 (інв. №1031000011), загальною площею 117 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85, Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А" (61023, м. Харків, вул. Пушкінська, 85; код ЄДРПОУ 21251108) на користь прокуратури Харківської області (61050, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4; код одержувача 37999654, № рахунку 35212041007171, банк одержувача - Держказначейська служба України, МФО 820172) судовий збір в сумі 2756,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.06.2016 р.

Суддя ОСОБА_3