Постанова

від 14.09.2016 по справі 922/1078/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2016 р. Справа № 922/1078/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Полякова С.О., службове посвідчення від 06.12.2012р. №013758;

позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області - ОСОБА_1, за довіреністю від 20.04.2016р.;

відповідача - директор ОСОБА_2;

третьої особи - ОСОБА_3, за довіреністю від 31.12.2015р. №66-01-16/457;

ОСОБА_4, за довіреністю від 31.12.2015р. №66-01-16/458;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю В«ДЕКОРУС-АВ» , м. Харків (вх. №1853Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2016р.

у справі №922/1078/16

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2 (м. Харків) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків

до відповідача ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю В«ДЕКОРУС-АВ» , м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний технічний університет В«Харківський політехнічний інститутВ» , м. Харків

про визнання недійсним договору та повернення майна

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.06.2016р. у справі №922/1078/16 (суддя Сальнікова Г.І. ) позовні вимоги задоволено в повному обсязі; визнано недійсним договір оренди державного майна від 19.10.2015 №5980-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А"; припинено зобов'язання за договором оренди від 19.10.2015р. №5980-Н на майбутнє; зобов'язано ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А" звільнити та повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення на першому поверсі будівлі навчального корпусу У-4 (інв. №1031000011), загальною площею 117 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85, Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області; стягнуто з ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А" на користь прокуратури Харківської області судовий збір в сумі 2756,00 грн.

ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю В«ДЕКОРУС-АВ» , м. Харків з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2016р. у справі №922/1078/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2016р. суддею доповідачем по справі №922/1078/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Россолов В.В. ) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 27.07.2016р.

26.07.2016р. на адресу суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№7425).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.07.2016р. розгляд справи відкладено на 30.08.2016р., у зв'язку з задоволенням усного клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2016р. розгляд справи відкладено на 14.09.2016р., у зв'язку з необхідністю прокурору та третій особі надання суду письмових пояснень в обґрунтування своїх правових позицій.

05.09.2016р. на адресу суду від прокуратури Харківської області надійшли пояснення, в яких останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№8654)

13.09.2016р. на адресу суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначає про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди, як то укладення вказаного договору має наслідком порушення цілісного майнового комплексу або погіршення соціально - побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, майно, яке є предметом договору використовується у навчальному процесі (у навчально - виховній, навчально - виробничій, науковій діяльності), спірне майно використовується не за призначенням та просить задовольнити апеляційну скаргу відповідача (вх.№9035).

У судовому засіданні 14.09.2016р. представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 14.09.2016р. прокурор та представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи підтримав апеляційну скаргу відповідача та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2016р. у справі №922/1078/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

19.10.2015р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (орендодавець) та ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю В«Декорус-АВ» (орендар) укладено договір оренди державного майна № 5980-Н, згідно з умовами якого орендар отримав в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення на першому поверсі будівлі навчального корпусу У-4 (інв. № НОМЕР_1), загальною площею 117 кв. м, розміщені за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85, які перебувають на балансі Національного технічного університету В«Харківський політехнічний інститутВ» .

Майно передано в оренду з метою розміщення майстерні з ремонту ювелірних виробів (площа - 77,6 кв. м), офісу (площа - 20,8 кв. м), складу (площа - 3,5 кв. м), службових приміщень (площа 15,1 кв. м).

Вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 305000 грн.

Вказаний договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 19.10.2015р. до 19.09.2018р. (п. 10.1 Договору).

Місцевим господарським судом встановлено, що державне майно, що передано в оренду за спірним договором, на сьогоднішній день продовжує перебувати в користуванні відповідача.

Прокурор звернувся з позовом до господарського суду Харківської області, в якому просив визнати недійсним договір оренди державного майна від 19.10.2015р. №5980-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А"; припинити зобов'язання за договором оренди від 19.10.2015р. №5980-Н на майбутнє; зобов'язати ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А" звільнити та повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення на першому поверсі будівлі навчального корпусу У-4 (інв. №1031000011), загальною площею 117 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85, Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області.

На думку прокурора, орендар використовує об'єкт оренди не за визначеним чинним законодавством цільовим призначенням навчального закладу, а відповідно до профілю власної виробничої діяльності, з метою розміщення майстерні з ремонту ювелірних виробів, офісу, складу, службових приміщень.

21.06.2016р. господарським судом прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно статтей З, 28 Закону України В«Про освітуВ» , під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.

Відповідно до ст. 2 Закону України В«Про освітуВ» , завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально - культурної підготовки громадян України.

Приписами статті 63 Закону України В«Про освітуВ» унормовано, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Таким чином, об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

А тому передача будь-яких приміщень шкільних навчальних закладів у оренду суб'єктам господарювання для проведення господарської діяльності не пов'язаної з наданням освітніх послуг, прямо заборонена законом.

Приписами частини ч. 5 ст. 63 Закону України В«Про освітуВ» передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Вирішальним в аспекті дотримання вимог ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність мети такого використання (в тому числі на умовах оренди) з навчально-виховним процесом.

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14 серпня 2001 року за №63 передбачено, що санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 поширюються на загальноосвітні навчальні заклади I, I-II, I-III ступенів, спеціалізовані школи I, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, що проектуються, будуються, реконструюються та ті, що існують, незалежно від типу, форми власності і підпорядкування.

Відповідно до п. 3.19 зазначених правил, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Системний аналіз наведених вище норм та приписів Закону України "Про освіту", вказує, що унормовуючи освітню діяльність законодавець передбачив та допустив можливість отримання навчальними закладами освіти додаткового джерела фінансування з надання платних послуг, внаслідок здавання в оренду належного майна (яке тимчасове невикористовується) виключно за умови, що об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

Навчально-виховний процес визначений у Положенні про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 01 серпня 2001 року за №563, як система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців видами діяльності ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А" є виробництво ювелірних і подібних виробів, виробництво біжутерії та подібних виробів, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна.

Окрім того, під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції відповідачем не заперечувалась непов'язаність мети використання спірного приміщення з освітньою діяльністю.

Отже, спірним договором оренди від 15.10.2015р. №5980-Н фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під майстерні слюсарні, тобто для проведення господарської (підприємницької) діяльності орендарем.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України В«Про приватизацію державного майнаВ» .

Згідно п. б ч. 2 ст. 5 Закону України В«Про приватизацію державного майнаВ» , приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що передача в оренду приміщень Національного технічного університету В«Харківський політехнічний інститутВ» , який є об'єктом державної власності та фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, суперечить вимогам чинного законодавства України.

Отже, з огляду на той факт, що спірні орендовані приміщення на момент укладення договору перебувало на балансі Національного технічного університету В«Харківський політехнічний інститутВ» , який є об'єктом освіти і , відповідно до статті 63 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально - виховним процесом, невикористання Національним технічним університетом В«Харківський політехнічний інститутВ» спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, пов'язаної з навчально - виховним процесом.

Встановивши, що спірні приміщення передані в оренду відповідачу для розміщення майстерні з ремонту ювелірних виробів, всупереч забороні, встановленій чинним законодавстом України, є вірним висновок місцевого господарського про невідповідність оспорюваного договору висогам закону, внаслідок чого він підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України унормовано, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Приписами 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 встановлено, що частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Отже, не можливо погодитись з твердженнями апелянта про те, що приписами ч. 2 ст. 4 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу, у зв'язку з тим, що ч. 2 ст. 4 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України В«Про приватизацію державного майнаВ» .

Пунктом б ч. 2 ст. 5 Закону України В«Про приватизацію державного майнаВ» встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Так, як вже зазначалось, частиною 5 ст. 63 Закону України В«Про освітуВ» передбачено, що об'єкти освіти і науки, які фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Як вбачається з п.1.2 договору від 15.10.2015р. №5980-Н, спірні приміщення були передані ТОВ В«ДЕКОРУС-АВ» для розміщення майстерні з ремонту ювелірних виробів (площа - 77,6 кв.м.), офісу (площа - 20,8 кв.м), складу (площа - 3,5 кв.м.), розміщення службових приміщень (інше використання нерухомого майна) (площа - 15,1 кв.м).

Отже, орендоване майно всупереч його цільовому призначенню використовується не для здійснення освітньої діяльності, що не допускається і є порушенням зазначених вище норм чинного законодавства України.

Оскільки орендар здійснив користування приміщеннями, договір оренди підлягає визнанню недійсним лише на майбутнє.

За таких обставин, оскільки частина приміщення навчального закладу, передана ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю В«Декорус-АВ» для розміщення майстерні з ремонту ювелірних виробів, офісу, складу, службових приміщень, тобто використовується для підприємницької діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що договір оренди державного майна від 19.10.2015р. №5980-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А" підлягає визнанню недійсним.

Крім того, згідно частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в частині зобов'язання звільнення орендованого приміщення та його повернення підлягають задоволенню.

Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у постановах від 26.02.2015р. у справі №923/866/14, від 08.10.2014р. у справі №906/213/14, від 17.12.2014р. у справі №923/591/14, від 15.10.2014р. у справі №910/17883/13, від 16.09.2015р. у справі №918/144/15, від 20.04.2016р. у справі №922/1805/15.

Крім цього, відповідно до положень ст. 9 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди, а також є інші підстави, передбачені законом.

Листом від 31.12.2014р. № 1/11-20889 Міністерство освіти і науки України надало згоду Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області на передачу в оренду частини приміщення навчального корпусу, площею 117 кв. м, розміщене за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85.

У вказаному листі зазначено, що майно відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Закону України В«Про приватизацію державного майнаВ» підпадає під критерії заборони до приватизації, у зв'язку з чим Міністерство зобов'язує керівників врахувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.

Щодо посилань апелянта на те, що прокурором не доведено та не обґрунтувано яка саме шкода завдана державі шляхом укладення спірного договору і яким чином визнання договору недійсним та повернення майна орендодавцеві відновить порушені права чи інтереси держави, колегія суддів зазначає наступне.

Конституцією України (ст. 121) на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Закон України "Про прокуратуру" (ст. 36-1) визначає, що «представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді» полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави.

Приписами статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Пунктом 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчим господарським судам» передбачено, що згідно з частиною п'ятою статті 36 - 1 Закону України "Про прокуратуру" прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що прокурор з метою захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі державного майна в оренду для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом правомірно звернувся до суду з даним позовом.

Отже, прокурором чітко вказано на порушення норм законодавства при передачі в оренду окремого індивідуально визначеного майна - нежитлових приміщень на першому поверсі будівлі навчального корпусу У-4 (інв. № НОМЕР_1), загальною площею 117 кв.м., розміщених за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 85, які перебувають на балансі Національного технічного університету В«Харківський політехнічний інститутВ» .

Також, неможливо взяти до уваги посилання апелянта на ч. 4 ст. 61 Закону України В«Про освітуВ» , де зазначено, що додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, а також на ч.2 п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010р. за №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", якою передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, оскільки частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту" прямо заборонено використовувати об'єкти освіти і науки не за призначенням.

Крім того, помилковими є посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності, з огляду на таке.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Таким чином, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Відповідно до п. 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.

Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову. Водночас у відповідних випадках судам слід враховувати правила про набувальну давність, передбачені статтею 344 названого Кодексу.

Крім того, прокурор просить суд визнати недійсним договір оренди державного майна від 19.10.2015р. №5980-Н, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю "ДЕКОРУС-А".

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

За таких обставин, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю В«ДЕКОРУС-АВ» , м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 з обмеженою відповідальністю В«ДЕКОРУС-АВ» , м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.06.2016р. у справі №922/1078/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 16.09.2016 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Россолов В.В.