Ухвала

від 29.06.2016 по справі 804/7175/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" червня 2016 р. м. Київ К/800/39084/15

29 червня 2016 року № К/800/39084/15 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2015 року

у справі № 804/7175/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання» (далі - позивач, ТОВ «Павлоградський завод технологічного обладнання»)

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Західно-Донбаська ОДПІ)

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Павлоградський завод технологічного обладнання» звернулось у травні 2014 року до суду з адміністративним позовом до Західно-Донбаської ОДПІ, в якому, з урахуванням уточнень до позову, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.12.2013 року № 000064225 та від 02.04.2014 року № 0000112205.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України); пп. 7.2.6, пп. 7.2.7, пп. 7.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість»; наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», що зареєстрований в Мінюсті Україні 23.06.1997 року за № 233/2037.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанції залишити без змін. Також відповідач просить замінити сторону відповідача на Західно-Донбаську об'єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Західно-Донбаська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області підлягає заміні її правонаступником Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на додану вартість при проведені господарських операцій з ТОВ «Дніпропетровська ОЗА» за період з 01.05.2012 року по 31.05.2012 року, ТОВ «Фінвестбуд» за період з 01.08.2010 року по 30.11.2010 року, ТОВ «Науково Технічний центр «Топ стар» з 01.11.2010 року по 30.11.2010 року, ПП «Дніпротара» за період з 01.07.2011 року по 31.08.2011 року, за результатами якої складений акт від 29.11.2013 року № 89-22.5-33019165 та встановлені наступні порушення: пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3. ст. 198 ПК України, в результаті чого в періоді, що перевірявся, підприємством завищено розмір податкового кредиту в розмірі 20 581,94 гривня.

На підставі акту перевірки відповідачем 18.12.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 000065225, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 9017,00 гривень; № 000064225, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 16 956,00 гривень.

28.02.2014 року Головним управлінням Міндоходів у Дніпропетровській області прийнято рішення про результати розгляду скарги генерального директора ТОВ «Павлоградський завод технологічного обладнання» від 30.12.2013 року № 30/12-31 на податкові повідомлення-рішення Західно-Донбаської ОДПІ від 18.12.2013 року та акт перевірки № 89-22.5-33019165, згідно якого скарга позивача задоволена частково, а саме:

податкове повідомлення-рішення № 000065225 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 9017,00 гривень - скасовано повністю;

податкове повідомлення-рішення № 000064225 в частині застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 546,25 гривень - скасоване та у зв'язку з тим, що органами ДПІ допущено арифметичну помилку в даному повідомленні-рішенні, відповідачем виписано та вручено позивачу окреме податкове повідомлення-рішення № 0000112205 від 02.04.2014 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 9278,00 гривень за основним платежем.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір про суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшли висновку, що надані для перевірки документи по взаємовідносинам з ТОВ «Дніпропетровська ОЗА», ТОВ «Фінвестбуд», ТОВ «Науково Технічний центр «Топ Стар», ПП «Дніпротара», ТОВ «Пром Альянс ЛТД», ТОВ «Альянс Інструмент» не дали можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності платника податків придбаних послуг, товарів, а лише фіксують господарські операції з вказаними контрагентами.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення не відповідають вказаним вимогам.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Аналогічні положення передбачені пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Згідно із п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги визначені ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України для ухвали суду апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що ні під час перевірки, ні суду не надано товарно-транспортних накладних та інших документів на підтвердження доказів перевезення придбаного товару; не надано карток складського обліку отриманої продукції, документів, підтверджуючих оприбуткування на склад зазначених ТМЦ та їх якість (технічний паспорт, сертифікат якості тощо); доказів отримання послуг та їх використання у власній господарській діяльності, що ставить взагалі під сумнів факти придбання таких товарів та послуг.

Проте, розглядаючи спір про правомірність формування податкового кредиту, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалось питання реальності спірних господарських операцій з урахуванням відповідних первинних бухгалтерських документів.

Посилання на відсутність чи певні недоліки окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відтак, для правильного вирішення спору судам необхідно з'ясувати характер та зміст операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на формування даних податкового обліку; дослідити всі первинні документи; встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його контрагентами, перевірити наявність у товариства ділової мети під час здійснення відповідних господарських операцій та відповідно до встановлених обставин зробити мотивований висновок щодо реальності проведених операцій.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, дослідити на підставі належних доказів питання реальності господарських операцій, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Замінити сторону у справі - Західно-Донбаську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області її правонаступником - Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання» - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2015 року у справі № 804/7175/14 - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько