Постанова

від 30.06.2016 по справі 813/6277/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року м. Львів № 813/6277/15

17 год. 31 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю секретаря судового засідання Дорош Х.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача 1: представник не прибув;

відповідача 2: представник не прибув;

відповідача 3: представник не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, поновлення на посаді, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 831 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України в запас за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ через скорочення штатів;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області розглянути заяву ОСОБА_1 про бажання служити в поліції;

- зобов'язати Головне управління національної поліції у Львівській області прийняти ОСОБА_1 на посаду, яка не погіршує умови праці, які він мав станом на 06.11.2015 року, працюючи в Залізничному РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, яку б він отримав, перебуваючи на посаді станом на 06.11.2015 року з 07.11.2015 року до часу набрання чинності постанови суду;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі не отриманої заробітної плати;

- постанову суду в частині надання посади звернути до негайного виконання;

- постанову суду в частині стягнення заробітної плати в межах стягнення за один місяць звернути до негайного виконання;

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області № 831 о/с від 06.11.2015 року щодо його звільнення зі служби суперечить вимогам та істотно порушує його права, передбачені Конституцією та Законами України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Позивач зазначає, що у період з 06.11.2015 року по 12.11.2015 року виконував свої посадові та функціональні обов'язки, передбачені законодавством та внутрішнім розпорядком.

Позивач своє звільнення з посади вважає незаконним, оскільки в процесі звільнення позивача, відповідачем допущено ряд порушень законодавства України, а саме не доведено до відома позивача про факт звільнення через скорочення штатів, вчасно не ознайомлено з наказом про звільнення. Крім того, порушено законодавчі гарантії, передбачені для позивача як працівника органів внутрішніх справ щодо продовження перебування на службі. Стверджує, що ним було виявлено намір щодо продовження служби в Національній поліції України.

Позовні вимоги позивач в судовому засіданні підтримав, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові та заяві про зміну позовних вимог. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач 1 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що звільнення позивача відбулось на підставі п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Зазначив, що 02.07.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року. В Прикінцевих та перехідних положеннях даного Закону зазначено, що з дня опублікування цього Закону працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Зазначає, що звільнення відбувалося за двома підставами. Перша умовна категорія це особи, штатні посади яких скорочені і які виявили бажання (подали відповідний письмовий рапорт) звільнитися у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, такі були звільненні за п.63 «к» (для рядового і молодшого навчального складу) та п. 64 «з» (для середнього, старшого начальницького складу) Положення. Друга умовна категорія це особи, штатні посади яких скорочені, проте вони не подали рапорту про звільнення з ОВС у зв'язку з переходом до Національної поліції. Такі були звільненні 06.11.2015 року за п. 63 «з» (для рядового і молодшого начальницького складу) та п.64 «г» (для середнього, старшого начальницького складу) Положення. Вважає, що при звільненні позивача дотримано вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача 1 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду був належним чином повідомлений.

Представник відповідача 2 в судове засідання не прибув, заперечень та заяв про розгляд справи без участі представника на адресу суду не надходило.

Представник відповідача 3 в судове засідання не прибув, заперечень та заяв про розгляд справи без участі представника на адресу суду не надходило.

За таких обставин, суд на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України, ухвалив розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Суд заслухав пояснення позивача, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на службу в органи внутрішніх справ прийнятий 13.07.2001 року. З 10.01.2014 року призначений на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 06.11.2015 року № 831 о/с, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, звільнено з 6 листопада 2015 року у запас за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області. Зі змістом наказу позивача ознайомлено 12.11.2015 року, про що свідчить розписка про отримання трудової книжки та витягу з наказу (а. с. 115).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Правовідносини сторін регулюються Законом України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 та «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991 р.

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже законодавець імперативно визначив спосіб і час попередження відповідних працівників.

Відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 885 від 28.10.2015 року чинної на день звільнення) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється, та з'ясувати наявність наміру особи проходити службу в національній поліції.

Позивач у позовній заяві стверджує, що ним подавався рапорт про бажання проходити службу в національній поліції, хоча дана заява не була розглянута та по ній не було прийнято рішення. Вказує на те, що після звільнення з роботи після 06.11.2015 року надалі продовжував ходити на роботу та виконувати свої посадові та функціональні обов'язки.

Показаннями свідків, які були допитані в судовому засіданні, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 підтверджуються обставини написання позивачем та подання ним рапорту до ГУМВС у Львівській області про продовження служби у національній поліції та виконання позивачем посадових обов'язків після 06.11.2015 року. З урахуванням наведеного, судом не беруться до уваги покликання відповідача 1 на довідку ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області про відсутність рапорту позивача (а. с. 54) та довідку про невиконання позивачем службових обов'язків.

Тобто, позивач у строк відведений законом виявив згоду на проходження служби в поліції. Проте, даний рапорт з незалежних від позивача причин відповідачем 1 не був розглянутий у встановленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з витягу зі спірного наказу, відповідач 1, при прийнятті спірного наказу про звільнення позивача, не тільки жодним чином не обґрунтував відсутність можливості подальшого його використання на службі, але й не перевірив взагалі можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції, а саме до Головного управління Національної поліції у Львівській області, із урахуванням наступного.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування (перше опублікування 06.08.2015 року), таким чином пункт 9 набрав чинності з 07.08.2015 року.

Як зазначено судом, відповідно до пункту 10 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Проте, в порушення вимог пунктів 9 та 10 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», до прийняття спірного наказу (06.11.2015 року) про звільнення позивача за пунктом 64 «г» (через скорочення штату) позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції з урахуванням виявлення наміру позивачем проходити службу в поліції.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На переконання суду, відповідачем 1 не доведено правомірність оскаржуваного наказу начальника ГУ МВС України у Львівській області в частині звільнення позивача відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 6 листопада 2015 року у запас за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач 1, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності свого рішення.

Також суд враховує, що під час розгляду справи відповідач 1 не обґрунтував неможливість подальшого використання позивача на службі, не врахував наявність наміру позивача проходити службу в поліції та не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу № 831 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 - оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, з органів внутрішніх справ України в запас через скорочення штатів.

При цьому, суд враховує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», постановлено ліквідувати ГУ МВС України у Львівській області та утворити Головне управління Національної поліції у Львівській області.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України у постановах від 28.10.2014 року та 04.11.2014 року встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Оскільки діяльність відповідача 1 не припинена на дату вирішення спору, наявні підстави для поновлення позивача на посаді в органі, з якого його було незаконно звільнено, а саме на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 06 листопада 2015 року.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника. У відповідності до ч. 3 п. 2 даного Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з ч. 4 п. 2 цього ж Порядку якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до останнього абзацу п. 4 цього ж Порядку в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до оскаржуваного наказу, позивача було звільнено із органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року.

В матеріалах справи міститься довідка про доходи позивача з 01.10.2015 року по 06.11.2015 року, відповідно до якої грошове забезпечення складає 73,10 грн. Вказаний розмір грошового забезпечення виплачено позивачу за один день роботи після виходу з відпустки по догляджу за дитиною, зокрема за роботу 06.11.2015 року. Відтак, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає - 73,10 грн.

Період вимушеного прогулу позивача з 07.11.2015 року по 30.06.2016 (день винесення судом рішення про поновлення позивача на посаді) складає 149 днів.

Загальний розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача складає 10891,90 грн., а саме: 149 (днів) х 73,10 грн. (розмір середньоденної заробітної плати).

Від розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу слід вирахувати отримані позивачем виплати від Львівського міського центру зайнятості в сумі 3591,70 грн. (відповідно до довідки № 2914 від 19.04.2014 року, а. с. 120).

Всього до стягнення підлягає заробітної плата за час вимушеного прогулу в розмірі 7300,20 грн., яку слід стягнути з Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Водночас, згідно з п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача та стягнення грошового забезпечення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання ГУ Національної поліції у Львівській області розглянути заяву ОСОБА_1 про бажання служити в поліції та щодо зобов'язання ГУ Національної поліції у Львівській області прийняти ОСОБА_1 на посаду, яка не погіршує умови праці, які він мав станом на 06.11.2015 року працюючи в Залізничному РВ ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області задоволенню не підлягають, оскільки судом встановлено, що рапорт чи заява позивача до ГУ Національної поліції у Львівській області не надходили, відтак, відповідачем 3 прав позивача не порушено. З огляду на наведене, у задоволенні адміністративного позову у цій частині слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області моральної шкоди в розмірі не отриманої заробітної плати суд враховує наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених ч. 2 цієї статті.

Питання практики застосування положень законодавства щодо відшкодування моральної шкоди висвітлено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з п. 4 якої позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З врахуванням того, що позивач не надав суду жодних доказів завдання моральної шкоди, зокрема, спричинення моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль, спрямованих на організацію свого життя, суд не вважає покликання позивача про завдання йому під час звільнення моральної шкоди обґрунтованим та дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до правил ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Оскільки позивачем згідно із квитанцією № 0.0.476743822.1 від 16.12.2015 року сплачено судовий збір за вимогу немайнового характеру про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з посади у розмірі 487,20 грн., суд присуджує на користь позивача 487,20 грн. сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 831 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України в запас за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ через скорочення штатів.

Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної міліції у справах дітей Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 06 листопада 2015 року.

Стягнути з Залізничного районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (вул. Городоцька, 126, м. Львів, код ЄДРПОУ 08673916) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 79021, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 7300 (сім тисяч триста) грн. 20 коп. без урахування сум обов'язкових до сплати податків та внесків.

В частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць в сумі 1535 (одна тисяча п'ятсот тридцять п'ять) грн. 10 коп. постанова суду виконується негайно.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 79021, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 04.07.2016 року.

Суддя Клименко О.М.