Рішення

від 02.06.2016 по справі 911/1314/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2016 р. Справа № 911/1314/16

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «Світанок»

до Публічного акціонерного товариства «Київобленерго»

про визнання відсутнім права

секретар судового засідання (пом. судді): Мамчур А.О.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 25.04.2016 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 40 від 16.03.2016 р.).

Обставини справи:

Приватне підприємство «Світанок» (далі - ПП «Світанок», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» (далі - ПАТ «Київобленерго», відповідач) про визнання відсутнім права у відповідача вимагати від позивача оплати податку на додану вартість у розмірі 13278,38 грн., нарахованого на платіж за перевищення договірної величини постачання електричної енергії за розрахунковий період березень 2016 року відповідно до договору постачання електричної енергії № 220021966 від 03.09.2014 р. та рахунку-фактури від 15.03.2016 р. № НОМЕР_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що плата за перевищення договірної величини споживання електричної енергії, на переконання позивача, є штрафною санкцією, а не вартістю продажу товару, а отже, відповідно до Податкового кодексу України, не є базою для оподаткування податком на додану вартість.

19.05.2016 р. до господарського суду Київської області відповідачем було подано відзив на позовну заяву б/н від 19.05.2016 р. (вх. № 10631/16 від 19.05.2016 р.), за змістом якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що плата за перевищення договірної величини споживання електричної енергії, на переконання відповідача, є не штрафною санкцією, а частиною плати за електроенергію як товар, яка є додатковою компенсацією вартості товарів або ж підвищеною платою і, відповідно до Податкового кодексу України, підлягає оподаткуванню у встановленому порядку податком на додану вартість.

19.05.2016 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано заяву б/н, б/д (вх. № 10638/16 від 19.05.2016 р.). про долучення документів до матеріалів справи.

02.06.2016 р. до господарського суду Київської області представником позивача було подано пояснення б/н, б/д (вх. № 11635/16 від 02.06.2016 р.).

02.06.2016 р. до господарського суду Київської області представником відповідача було подано доповнення до відзиву б/н від 02.06.2016 р. (вх. № 11678/16 від 02.06.2016 р.).

У судовому засіданні 02.06.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала, представник відповідача проти позову заперечував.

У судовому засіданні 02.06.2016 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

03.09.2014 р. між ПП «Світанок» (споживач) та ПАТ «Київобленерго» (постачальник) було укладено договір про постачання електричної енергії № 220021966, відповідно до п. 1.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 910 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електроенергії та здійснює інші платежі за умовами цього договору.

Згідно з пп. 2.3.3 п. 2.3 договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії відповідно до умов додатку № 4 «Порядок розрахунків за активну електроенергію» та додатку № 6 «Порядок зняття показів розрахункових приладів обліку».

Відповідно до п. 9.4 договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2014 р. Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде письмово заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Додатковою угодою № 2 від 30.12.2015 р. до договору про постачання електричної енергії № 220021966 від 03.09.2014 р. позивачу були визначені обсяги постачання електричної енергії на 2016 рік, у тому числі - у березні 2016 року в розмірі 600 кВт*г.

Відповідно до пп. 4.2.2 п. 4.2 договору за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

Як слідує з акту прийняття-передавання електричної енергії від 31.03.2016 р. № А-8224529134, у березні 2016 року позивачем було перевищено договірну величину споживання електричної енергії на 41800 кВт*г, у зв'язку з чим відповідач здійснив нарахування позивачу двократної вартості електричної енергії за обсяг, що дорівнює різниці фактично спожитої та договірної величини споживання електроенергії у сумі 66436,92 грн. та податку на додану вартість у розмірі 13278,38 грн., що разом складає 79724,97 грн.

Факт перевищення позивачем договірної величини споживання електроенергії та факт здійснення відповідачем вказаного нарахування двократної вартості електричної енергії за обсяг, що дорівнює різниці фактично спожитої та договірної величин споживання електроенергії, у сумі 66436,92 грн. та податку на додану вартість у розмірі 13278,38 грн., сторонами у справі не заперечуються.

Позивач, звертаючись з позовом до суду, наголошував на відсутності у відповідача права нараховувати податок на додану вартість на суму двократної вартості електричної енергії за обсяг, що дорівнює різниці фактично спожитої та договірної величини споживання електроенергії, оскільки зазначене нарахування є штрафною санкцією , а не продажем товарів чи додатковою компенсацією вартості товарів, а отже, відповідно до Податкового кодексу України, не є базою для оподаткування податком на додану вартість.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши подані докази та з'ясувавши позиції сторін, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

За змістом статті 26 Закону України "Про електроенергетику", споживачі енергії зобов'язані додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. При цьому споживачі енергії несуть відповідальність за порушення умов договору та Правил користування електричною енергією.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про електроенергетику", правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність.

Частиною 6 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживачі (крім населення та навчальних закладів) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Як зазначалося вище, додатковою угодою № 2 від 30.12.2015 р. до договору про постачання електричної енергії № 220021966 від 03.09.2014 р. позивачу були визначені обсяги постачання електричної енергії на 2016 рік, а відповідно до пп. 4.2.2 п. 4.2 договору, який міститься в розділі 4 договору «Відповідальність Сторін», за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

В силу приписів ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч. 1 ст. 217 ГК України).

Частиною першою статті 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи вказані приписи законодавства, оскільки саме внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо встановленої договірної величини споживання електроенергії на березень 2016 року у позивача виникає право стягнути з відповідача не вартість фактично спожитої електричної енергії (що передбачено умовами договору як господарське зобов'язання), а двократну вартість різниці між фактично спожитою і договірною величиною, то остання є видом відповідальності, в результаті застосування якої для відповідача настають несприятливі економічні наслідки у вигляді зменшення матеріальних благ.

Таким чином, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що вказана санкція є господарсько-правовою відповідальністю за порушення у сфері господарювання і за правовою природою є штрафною санкцією в розумінні приписів ст. 230 ГК України.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Вищого господарського суду України від 07.12.2012 р. у справі № 5023/2656/12, від 06.11.2013 р. у справі № 5023/4584/12, від 14.07.2014 р. у справі № 910/25286/13.

Поряд з цим, слід відзначити, що оскільки передбачена ч. 5 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" сплата двократної вартості різниці між фактично спожитою і договірною величиною електричної енергії є господарсько-правовою відповідальністю за порушення у сфері господарювання і за своєю природою є санкцією, вона, відповідно, не є базою оподаткування в розумінні положень Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 14.11.2013 р. у справі № 21/5005/3509/2012.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються буь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

З урахуванням наведеного слід зазначити, що оскільки плата за перевищення договірної величини споживання електричної енергії є господарсько-правовою відповідальністю за порушення у сфері господарювання і за правовою природою є штрафною санкцією , а не додатковою компенсацією вартості товарів, то за приписами Податкового кодексу України така плата не є базою для оподаткування податком на додану вартість.

Поряд з цим слід зазначити, що приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на наявність права нараховувати податок на додану вартість на суму двократної вартості електричної енергії за обсяг, що дорівнює різниці фактично спожитої та договірної величини споживання електроенергії, оскільки зазначене нарахування є підвищеною вартістю продажу товару (електроенергії) чи додатковою компенсацією її вартості, а отже, відповідно до Податкового кодексу України, є базою для оподаткування податком на додану вартість, а також на те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом подання позову про визнання відсутності у ПАТ «Киїобленерго» права вимагати сплати податку на додану вартість в сумі 13287,37 грн., нарахованого на суму платежу за перевищення договірної величини постачання електричної енергії за розрахунковий період березень 2016 року відповідно до договору про постачання електричної енергії № 220021966 від 03.09.2014 р. та рахунку-фактури від 15.03.2016 р. № НОМЕР_1, не відповідає передбаченим законом способам.

Між тим, згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, серед іншого, визнання наявності або відсутності прав.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПП «Світанок» є доведеними та обґрунтованими, і, відповідно, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Решта доводів учасників процесу була досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати відсутність у Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 2-Б, код 23243188) права вимагати від Приватного підприємства «Світанок» (07415, Київська область, Броварський р-н, с. Зазим'є, вул. Радгоспна, 3, код 32506018) оплати податку на додану вартість у розмірі 13278,38 грн., нарахованого на платіж за перевищення договірної величини постачання електричної енергії за розрахунковий період березень 2016 року відповідно до договору про постачання електричної енергії № 220021966 від 03.09.2014 р. та рахунку-фактури від 15.03.2016 р. № НОМЕР_1.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд. 2-Б, код 23243188) на користь Приватного підприємства «Світанок» (07415, Київська область, Броварський р-н, с. Зазим'є, вул. Радгоспна, 3, код 32506018) 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 07.06.2016 р.

Суддя В.М. Бабкіна