Постанова

від 13.07.2016 по справі 911/1314/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2016 р. Справа№ 911/1314/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Зубець Л.П.

За участю секретаря судового засідання Москаленко Г.В.

представників сторін:

від позивача - Васильченко Л.І., дов. № б/н від 25.04.2016 р.;

від відповідача - Саліван Л.Ф., дов. № 50 від 24.03.2016 р.,

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Київобленерго»

на рішення Господарського суду Київської області

від 02.06.2016 року

у справі № 911/1314/16 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Приватного підприємства «Світанок»

до Публічного акціонерного товариства «Київобленерго»

про визнання відсутнім права

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.06.2016 року по справі № 911/1314/16 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» на користь Приватного підприємства «Світанок» 1 378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Київобленерго» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду київської області від 02.06.2016 року по справі № 911/1314/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Зубець Л.П. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13.07.2016 року.

13.07.2016 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Світанок» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного судового рішення.

Представник Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду київської області від 02.06.2016 року по справі № 911/1314/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник Приватного підприємства «Світанок» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

03.09.2014 року між Приватним підприємством «Світанок» (далі - позивач, споживач, ПП «Світанок») та Публічним акціонерним товариством «Київобленерго» (далі - відповідач, постачальник, ПАТ «Київобленерго») укладено договір про постачання електричної енергії № 220021966 (далі - Договір).

За умовами Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з дозволеною потужністю 910 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електроенергії та здійснює інші платежі за умовами цього договору.

Пунктом 2.3.3 Договору передбачено, що споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії відповідно до умов додатку № 4 «Порядок розрахунків за активну електроенергію» та додатку № 6 «Порядок зняття показів розрахункових приладів обліку».

Відповідно до п. 9.4 Договору, він набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2014 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде письмово заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Згідно Додаткової угоди № 2 від 30.12.2015 року до Договору позивачу були визначені обсяги постачання електричної енергії на 2016 рік, у тому числі - у березні 2016 року в розмірі 600 кВт*г.

Як визначено п. 4.2.2 Договору, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

З акту прийняття-передавання електричної енергії від 31.03.2016 року № А-8224529134 вбачається, що у березні 2016 року позивачем було перевищено договірну величину споживання електричної енергії на 41 800 кВт*г, у зв'язку з чим відповідач здійснив нарахування позивачу двократної вартості електричної енергії за обсяг, що дорівнює різниці фактично спожитої та договірної величини споживання електроенергії у сумі 66 436,92 грн., а також нарахував податок на додану вартість у розмірі 13 278,38 грн., що разом складає 79 724,97 грн. (а.с. 52).

У судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції сторони не заперечували проти вказаного розміру надмірно спожитої електричної енергії.

Позивач стверджує, що у відповідача відсутнє право нараховувати податок на додану вартість на суму двократної вартості електричної енергії за обсяг, що дорівнює різниці фактично спожитої та договірної величини споживання електроенергії, оскільки зазначене нарахування є штрафною санкцією, а не продажем товарів чи додатковою компенсацією вартості товарів, а отже, відповідно до Податкового кодексу України, не є базою для оподаткування податком на додану вартість.

В свою чергу, відповідач наголошує на тому, що плата за перевищення договірної величини споживання електричної енергії є не штрафною санкцією, а частиною плати за електроенергію як товар, яка є додатковою компенсацією вартості товарів або ж підвищеною платою і, відповідно до Податкового кодексу України, підлягає оподаткуванню у встановленому порядку податком на додану вартість.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, серед іншого, визнання наявності або відсутності прав.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач звертаючись з даним позовом про визнання відсутнім права обрав належний спосіб захисту свого права.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про електроенергетику», правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність.

Частиною 6 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що споживачі (крім населення та навчальних закладів) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Згідно Додаткової угоди № 2 від 30.12.2015 року до Договору позивачу були визначені обсяги постачання електричної енергії на 2016 рік, які останній перевищив.

З огляду на вказане, враховуючи положення п. 4.2.2 Договору, відповідач за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності споживач має сплатити постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 217 ГК Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що саме внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо встановленої договірної величини споживання електроенергії на березень 2016 року у позивача виникає право стягнути з відповідача не вартість фактично спожитої електричної енергії (що передбачено умовами договору як господарське зобов'язання), а двократну вартість різниці між фактично спожитою і договірною величиною, то остання є видом відповідальності, в результаті застосування якої для відповідача настають несприятливі економічні наслідки у вигляді зменшення матеріальних благ.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказана санкція є господарсько-правовою відповідальністю за порушення у сфері господарювання і за правовою природою є штрафною санкцією в розумінні приписів ст. 230 ГК України.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Вищого господарського суду України від 07.12.2012 року у справі № 5023/2656/12, від 06.11.2013 року у справі № 5023/4584/12, від 14.07.2014 року у справі № 910/25286/13.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються буь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

З урахуванням наведеного слід зазначити, що оскільки передбачена ч. 5 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» сплата двократної вартості різниці між фактично спожитою і договірною величиною електричної енергії є господарсько-правовою відповідальністю за порушення у сфері господарювання і за своєю природою є штрафною санкцією, а не додатковою компенсацією вартості товарів, то вона, відповідно, не є базою оподаткування в розумінні положень Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 14.11.2013 року у справі № 21/5005/3509/2012.

Доводи апелянта, що сплата двократної вартості різниці між фактично спожитою і договірною величиною електричної енергії є підвищеною вартістю продажу товару (електроенергії) або додатковою компенсацією її вартості не знайши належного нормативного підтвердження.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені Публічним акціонерним товариством «Київобленерго» в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2016 року по справі № 911/1314/16 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Публічне акціонерне товариство «Київобленерго» (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київобленерго» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 02.06.2016 року по справі № 911/1314/16 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 911/1314/16 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.О. Зеленін

Л.П. Зубець

Повний текст рішення складено 15.07.2016 року.