Ухвала

від 06.06.2016 по справі 817/2460/13

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2016 року м. Київ К/800/52107/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Зайцева М.П.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.08.2013

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013

у справі №817/2460/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.08.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Здолбунівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області від 05.07.2013 №0001551700, яким позивачу збільшено суму податкового зобов?язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 173371,50 грн., у т.ч. 145618,00 грн. за основним платежем та 27753,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, від 05.07.2013 №0001561700, яким позивачу збільшено суму податкового зобов?язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 154671,72 грн., у т.ч. 123737,38 грн. за основним платежем та 30934,34 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 при здійсненні взаєморозрахунків із ПП «Волинь-Плюс» (код ЄДРПОУ 35717639), ПП «Спецкомплектсервіс» (код ЄДРПОУ 36537144), ПП «Фірма МВФ» (код ЄДРПОУ 32881132).

Перевірка була проведена в зв'язку з надходженням постанови від 11.03.2013 старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у Рівненській області підполковника податкової міліції Шаблія В.І., на підставі ст.20, ст.75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Результати перевірки оформлені актом №19/17-2714107773 від 19.06.2013 року, за висновками якого позивачем допущено порушення:

п. 138.2, п.138.4, ст. 138, п. 177.1, п. 177.2, 177.4, 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) - завищено задекларовану суму витрат, внаслідок чого перевіркою донараховано суму податку з доходів фізичних осіб за 2011 рік в сумі 85410,79 грн., та 2012 рік в сумі 38326,59 грн., а всього 123737,38 грн.;

п. 198.1, п. 198.4, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201 ст. 200 Податкового кодексу України - не підтверджено та підлягає зменшенню податковий кредит на загальну суму 145618 грн., а саме: за квітень 2011 року - 3236 грн., за травень 2011 року - 21600 грн., за червень 2011 року - 9772 грн., за серпень 2011 року - 13000 грн., за вересень 2011 року - 18400 грн., за жовтень 2011 року - 21000 грн., за листопад 2011 року - 21800 грн., за грудень 2011 року - 21800 грн., за січень 2012 року - 15010 грн.

За висновками відповідача правочини, укладені між позивачем та контрагентами-постачальниками - приватним підприємством «Фірма МВФ», приватним підприємством «Спецкомплектсервіс», є нікчемними і такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки, позивачем перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, що призвело до втрат державного бюджету.

Підставою для таких висновків стало порушення кримінального провадження №32012190000000004 за фактом вчинення дій за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України - фіктивного підприємництва, а саме створення (придбання) ряду суб'єктів господарювання з ознаками транзитності, фіктивності серед них, зокрема, приватного підприємства «МВФ» (код - 32881132), приватного підприємства «Спецкомплектсервіс» (код - 36537144), з метою прикриття незаконної діяльності реальних суб'єктів підприємницької діяльності.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкові-повідомлення рішення №0001561700 від 05.07.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 154671,72 грн., в тому числі за основним платежем 123737,38 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 30934,34 грн., та №0001551700 від 05.07.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 173371,50 грн., в тому числі за основним платежем 145618 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 27753,50 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основними видами діяльності позивача є кур'єрська діяльність та інші індивідуальні послуги.

У квітні 2011 року позивач уклав з приватним підприємством «Фірма МВФ» договір №2 від 01 квітня 2011 року, відповідно до якого приватне підприємство «Фірма МВФ» зобов'язувалось надати послуги з доставки рахунків, квитанцій за послуги електропостачання, за телекомунікаційні послуги, а також забезпечення доставки інших платіжних документів та рекламно-інформаційної продукції побутовим споживачам в межах міста Рівне та всіх населених пунктів Рівненського району.

Виконання вказаного договору підтверджується первинними документами, а саме: актом прийому-передачі надання послуг від 29 квітня 2011 року на суму 19416,68 грн., в т. ч. ПДВ 3236,11 грн., актом прийому-передачі наданих послуг від 31 травня 2011 року на суму 35479,09 грн., в т.ч. ПДВ 5913,18 грн., актом прийому-передачі наданих послуг від 31 травня 2011 року на суму 73339,72 грн., в т.ч. ПДВ 12223,29 грн., актом прийому-передачі наданих послуг від 30 червня 2011 року на суму 58632,30 грн., в т.ч. ПДВ 9772,05 грн.,

Виконавцем послуг - приватним підприємством «Фірма МВФ» за вищевказаними операціями з надання послуг видано позивачу податкові накладні.

У квітні 2011 року позивач заключив з приватним підприємством «Фірма МВФ» договір №3 від 08 квітня 2011 року, предметом якого є послуги по зняттю показників приладів обліку (лічильника) у побутових споживачів електричної енергії та доставці попереджень побутовим споживачам Замовника.

Виконання договору підтверджується первинними документами, а саме: актом прийому-передачі наданих послуг від 31 травня 2011 року на суму 7204 грн., в т.ч. ПДВ 1200,67 грн., актом прийому-передачі наданих послуг від 31 травня 2011 року на суму 13578 грн., в т.ч. ПДВ 2263 грн.

Виконавцем послуг приватним підприємством «Фірма МВФ» за вищевказаними операціями з надання послуг виписано позивачу податкові накладні.

Оплату за поставлені послуги позивач здійснив повністю в безготівковому порядку. Факт перерахування коштів підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

У серпні 2011 року позивач уклав з приватним підприємством «Спецкомплектсервіс» договір №4 від 05 серпня 2011 року, предметом якого є послуги з доставки рахунків, квитанцій за послуги електропостачання, за телекомунікаційні послуги, а також забезпечення доставки інших платіжних документів та рекламно-інформаційної продукції побутовим споживачам в межах міста Рівне та всіх населених пунктів Рівненського району.

У вересні 2011 року позивач уклав з приватним підприємством «Спецкомплектсервіс» договір №5 від 01 вересня 2011 року, предметом якого є послуги по зняттю показників приладів обліку (лічильника) у побутових споживачів електричної енергії та доставці попереджень побутовим споживачам Замовника.

Виконання вказаних договорів підтверджується актами прийому-передачі наданих послуг. Виконавцем послуг - приватним підприємством «Спецкомплектсервіс» за вищевказаними операціями з надання послуг виписано позивачу податкові накладні.

Оплата за поставлені послуги позивачем здійснена повністю в безготівковому порядку. Факт перерахування коштів підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Копії зазначених документів, які є первинними в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» наявні в матеріалах справи та були оцінені судом з дотриманням вимог ст.86 КАС України.

Судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищезазначеними контрагентами, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстрованими в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, були платниками податку на додану вартість.

Придбані послуги у Приватного підприємства «Фірма МВФ» та Приватного підприємства «Спецкомплектсервіс» були використані позивачем в межах господарської діяльності з метою забезпечення виконання господарських зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання, зокрема Публічним акціонерним товариством «АЕС Рівнеобленерго», Товариством з обмеженою відповідальністю «Український професійний кур'єр», Приватним підприємством «Партнер Профі», Публічним акціонерним товариством «Рівнегаз».

Не можуть бути підставою для інших висновків доводи відповідача про нікчемність правочинів, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товарів (робіт, послуг) правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

В акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагентів позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів в господарській діяльності, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірного правочину, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Крім того, у розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 та ст. 212 Кримінального кодексу України, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Доказів існування вироків щодо посадових осіб приватного підприємства «Фірма МВФ», приватного підприємства «Спецкомплектсервіс» в яких були б встановлені обставини здійснення ними фіктивної діяльності у період виконання договорів про надання послуг СПД ФО ОСОБА_2, суду не надано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, що повно відображає обставини, які мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.08.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239 1 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді М.П.Зайцев

Н.Г.Пилипчук