Рішення

від 04.07.2016 по справі 910/5883/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2016Справа №910/5883/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД»

2) Приватного підприємства «РІКОН-ПЛЮС»

про стягнення 334 511,11 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача: Горячев А.В. - представник за довіреністю від 02.06.2016

від відповідача-1: не з'явились

від відповідача-2: не з'явились

В судовому засіданні 04.07.2016, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» та Приватного підприємства «РІКОН-ПЛЮС» про стягнення 334 511,11 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного між позивачем та відповідачем-1 Кредитного договору № 50004151 від 20.04.2014, останній порушив взяті на себе зобов'язання щодо вчасної сплати щомісячних платежів, внаслідок чого у ТОВ «Актів-ЛТД» виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 334 511,11 грн. Оскільки, зобов'язання за Кредитним договором були забезпечені у вигляді поруки відповідачем-2, позивачем було направлено на адресу останніх вимоги щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за договором. Враховуючи, що надіслані вимоги були залишені відповідачами без задоволення, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права та з вимогою про солідарне стягнення з відповідачів суми заборгованості у розмірі 334 511,11 грн., з яких: 274 686,55 грн. - основна заборгованість зі сплати кредиту, 12 000,00 грн. - збитки, 39 724,41 грн. - штраф, 82,67 грн - пеня, 3 105,72 грн. - 3% річних та 4 911,76 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 порушено провадження у справі № 910/5883/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 20.04.2016.

20.04.2016 відповідач-1 через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву та письмові пояснення, відповідач-2 подав письмові пояснення. Відповідно до вказаних пояснень відзиву відповідач-1 просять суд відмовити в частині необґрунтованих позовних вимог. Відповідач-2 зазначає про пропущення строку пред'явлення вимог до останнього, а тому просить відмовити у вимог до ПП «РІКОН-ПЛЮС» у повному обсязі.

Розгляд справи неодноразово відкладався через неявку уповноважених представників сторін та ненадання витребуваних судом доказів.

У судове засідання, призначене на 04.07.2016 з'явився представник позивача, на виконання вимог ухвали суду надав документи, що були залучені до матеріалів справи. вимоги підтримав.

Відповідачі не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Незважаючи на те, що відповідачі у судове засідання 04.07.2016 не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами та враховуючи що свою позицію відповідачі висловили у письмових поясненням, що містяться у матеріалах справи, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

20 квітня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (надалі - компанія/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» (надалі - позичальник/відповідач-1) було укладено кредитний договір №50004151 (надалі - кредитний договір).

У вказаному договорі зазначено, що між сторонами та за участі поручителя складається цей кредитний договору, загальні умови кредитування, графік погашення кредитування а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані сторонами та поручителем у відношенні кредиту.

Як вбачається із матеріалів справи сторонами затверджено додатки до кредитного договору, зокрема: графік погашення кредиту та загальні умови кредитування.

Відповідно до п. 1.1 загальних умов кредитування компанія зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі, в українських гривнях. В кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін.

Відповідно до умова кредитного договору компанія надає кредит позичальнику у сумі 198 622,05 грн, що еквівалентно 24 735,00 дол. США, строк кредиту - 60 місяців, процентна ставка 9,90% від суми кредиту змінна ставка відповідно до статті 2.3. загальних умов кредитування, мета кредиту - придбання автомобіля марки Volkswagen, модель CaddyGP Maxi Combi, кузов НОМЕР_1, об'єм двигуна 1598 куб.см., рік випуску 2012. Ціна автомобіля відповідно до договору з дилером в еквіваленті 29 100,00 дол. США.

Спосіб надання кредиту: перерахування на рахунок № 26002799998939 у банку ПАТ КБ «Правекс Банк», одержувач: ТОВ «Атлант-М Дніпровська набережна».

В умовах кредитного договору зазначено, що поручителем виступає Приватне підприємство «РІКОН-ПЛЮС» (надалі - поручитель/відповідач-2).

У п. 1.2 загальних умов кредитування вказано, що позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути компанії кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредиту та додаткового кредиту, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Згідно з п. 1.3.1 загальних умов кредитування розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення Кредитного договору у Графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.

Як вбачається із матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 50004151 від 20.04.2012 між позивачем (заставодержатель) та відповідачем-1 (заставодавець) був укладений договір застави транспортного засобу № 50004151 від 27.06.2012 (надалі - договір застави), відповідно до п.1.1 якого заставодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором заставляє майно: автомобіль марки Volkswagen, модель Caddy Combi, кузов НОМЕР_1, рік випуску 2012, д.н. НОМЕР_2, який є власністю заставодавця на підставі договору купівлі-продажу № 1120237/2012 від 26.06.2012.

Відповідно до п.1.3 договору застави, заставою за цим договором забезпечуються вимога заставодержателя кредитним договором № 50004151 від 20.04.2012, укладеним між сторонами за яким, зокрема: заставодержатель видає заставодавцю кредит за кредитним договором в сумі 198 622,05 грн, що на день укладення кредитного договору складає еквівалент 24 735,00 дол. США, а заставодавець зобов'язується його використати за цільовим призначенням та згідно зі встановленим строком використання, своєчасно сплачувати плату за користування кредитом (проценти за ставкою - 9,90% та комісії: разова комісія за переказ коштів - 2,5% від суми кредиту та комісія за дострокове повернення - 0,00% від суми повернення), а також своєчасно повернути кредит позивачу.

Матеріалами справи також підтверджується, що 15.05.2013 року сторонами укладено договір про внесення змін (додаткова угода №1) до кредитного договір та графік погашення кредиту, відповідно до умов якої компанія зобов'язалася надати позичальнику суму додаткового кредиту в іноземній валюті у розмірі 6 483,48 дол. США, у прийнятній для сторін дорівнює 52 859,81 грн. Вказана угода також підписана та скріплена печаткою поручителя.

Цільове призначення додаткового кредиту: сплата страхових платежів відповідно до договору страхування № 28-199-РМ2-00339 від 27.06.2013, укладеного позичальником з ПАТ "СК "Українська страхова група", на виконання умов кредитного договору.

У п.1.4 додаткової угоди визначено, що додатковий кредит надається компанією позичальнику шляхом перерахування позивачем на користь ПАТ «СК «Українська страхова група» грошових коштів за страхові премії відповідно до договору страхування, що підлягають оплаті позивачем рівними місячними платежами.

Проценти за додатковим кредитом нараховуються на суму фактичної заборгованості позичальника за процентною ставкою, що вказана у кредитному договорі та відповідно до Графіку погашення кредиту (п.1.6 додаткової угоди).

За умовами п.1.10.3 додаткової угоди, строк кредитування за цією додатковою угодою дорівнює строку, що лишається до припинення кредитного договору.

За доводами позивача, ТОВ «Порше Мобіліті» належним чином виконало зобов'язання за кредитним договором та додаткової угоди, що підтверджується платіжним дорученням щодо перерахування грошових коштів у сумі 198 622,05 грн та довідкою позивача. Проте, відповідч-1 в порушення взятих на себе договірних зобов'язань з березня 2014 року невчасно здійснював погашення кредиту та не сплатив щомісячні платежі за травень-вересень 2015 року. У зв'язку з чим у відповідача-1 перед позивачем утворився борг у сумі 274 686,55 грн (264 414,50 грн - заборгованість за кредитним договором та 10 272,05 грн - заборгованість за додатковою угодою).

Позивачем також було направлено на адресу відповідача-1 та поручителя вимоги щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за договором. Оскільки, вимоги були залишені відповідачами без задоволення, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права та з вимогою про солідарне стягнення з відповідачів суми заборгованості з урахуванням штрафних та фінансових санкцій.

Отже, спір у справі виник, у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем-1 грошового зобов'язання по поверненню кредиту та додаткового кредиту, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є кредитним договором, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором та додатковою угодою, та існування заборгованості відповідача-1 по поверненню кредиту у розмірі 274 686,55 грн (264 414,50 грн - заборгованість за кредитним договором та 10 272,05 грн - заборгованість за додатковою угодою).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", у розгляді питання щодо дострокового повернення кредиту в зв'язку з простроченням виконання боржником свого зобов'язання за кредитним договором господарські суди мають виходити з такого. У силу частини другої статті 1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

Тобто, у випадку невиконання боржником зобов'язання з повернення частини кредиту, у кредитора виникає право вимоги від боржника дострокової сплати всієї суми заборгованості, а також сплати процентів за користування такими коштами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з умов п.3.2 загальних умов кредитування компанія має право дострокового розірвання кредитного договору, у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.

Пунктом 3.3 загальних умов кредитування передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню протягом 5 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником. Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.

Матеріалами справи підтверджується, що 16.09.2015 р. позивач направив на адресу відповідача-1 вимогу (повідомлення) про дострокове повернення наданого кредиту та сплати заборгованості за Договором № 5000451 від 08.09.2015, яка була отримана відповідачем-1 25.09.2015, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення №0209804858969.

Відтак, з огляду на встановлені факти та враховуючи приписи п. 3.3 загальних умов кредитування у відповідача-1 виникло зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту, а тому позовні вимоги позивача про стягнення основної суми у розмірі 274 686,55 грн (264 414,50 грн - заборгованість за кредитним договором та 10 272,05 грн - заборгованість за додатковою угодою) є обґрунтованими документально підтвердженими, відповідачами не спростовані, та підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення штрафу за неповернення кредиту, у розмірі 39 724,41 грн нарахований на підставі п. 8.2 загальних умов кредитування, пеню за порушення зобов'язань за додатковою угодою у розмірі 82,67 грн, 3% річних у розмірі 3 105,72 грн та інфляційних втрат у розмірі 4 911,76 грн.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.1 загальних умов кредитування визначено, що у разі порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, позичальник сплачує компанії пеню у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за фактичний строк користування кредитом та/або додатковим кредитом.

Відповідно до п. 8.2 загальних умов кредитування у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту та/або додаткового кредиту, визначеного у статті 3.3, за винятком умови порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, передбаченої в ст. 3.2.1, позичальник сплачує компанії штраф у розмірі 20% від суми кредиту.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Викладене підтверджується постановами Верховного Суду України від 28.02.2011 р. у справі №23/225 та 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

З огляду на вищевикладене та наявності заборгованості у відповідача-1 перед позивачем, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача-1 штрафу, пені за додатковою угодою, 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунки позивача суд встановив, що розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми у розмірі, заявлені позивачем: штраф за неповернення кредиту, у розмірі 39 724,41 грн, пеня за порушення зобов'язань за додатковою угодою у розмірі 82,67 грн, 3% річних у розмірі 3 105,72 грн та інфляційних втрат у розмірі 4 911,76 грн.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів збитків у розмірі 12 000,00 грн., завданих внаслідок необхідності отримання юридичної допомоги.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять, а позивачем належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено існування наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 12 000,00 грн.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст.554 Цивільного кодексу України).

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст.543 Цивільного кодексу України).

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ст.556 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначених норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою.

Наразі, приписами чинного законодавства не передбачено окремих умов, які сторони повинні визначити та погодити під час укладання договору поруки.

У зв'язку з порушенням відповідачем-1 графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором позивач використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 3.2 загальних умов кредитування до кредитного договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши вимогу, у тому числі поручителю, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів протягом 10 робочих днів з дати одержання вимоги.

Відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 10.09.2014р. у справі № 6-28цс14).

Відтак, передбачений частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з 12.10.2015 (вимога отримана 25.09.2015).

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги),якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття "пред'явлення вимоги" та "пред'явлення позову", як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 10.09.2014р. у справі № 6-28цс14.

Як встановлено судом, товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», 28.03.2016 (згідно зі штампом поштової установи на конверті, скерованому на адресу суду) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Актів-ЛТД" та приватного підприємства "Рікон-Плюс" (як поручителя за Кредитним договором № 50004151 від 20.04.2012р.).

Враховуючи пред'явлення позивачем вимоги про стягнення заборгованості за кредитом до поручителя з дотриманням шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо солідарного стягнення заборгованості з позичальника та поручителя.

Доводи відповідача-2 не беруться судом до уваги, оскільки спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про солідарне стягнення заборгованості є правомірними та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» (02068, м. Київ, Дніпровська набережна, буд. 7; ідентифікаційний код 30580037) та з Приватного підприємства «Рікон-Плюс» (02099, м.Київ, вул.. Севастопольська, буд. 5; 33228917) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, буд. 1В, офіс В; ідентифікаційний код 36422974) заборгованість зі сплати кредиту у розмірі 264 414 двісті шістдесят чотири тисячі чотириста чотирнадцять) грн 50 коп.; заборгованість за додатковим кредитом у розмірі 10 272 (десять тисяч двісті сімдесят дві) грн 05 коп., штраф у розмірі 39 724 (тридцять дев'ять тисяч сімсот двадцять чотири) грн 41 коп. пеню у розмірі 82 (вісімдесят дві) грн 67 коп. 3 % річних у розмірі 3 105 (три тисячі сто п'ять) грн 72 коп. інфляційні втрати у розмірі 4 911 (чотири тисячі дев'ятсот одинадцять) грн 76 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 837 (чотири тисячі вісімсот тридцять сім) грн 67 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.07.2016.

Суддя Пукшин Л.Г.