Постанова

від 27.09.2016 по справі 910/5883/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2016 р. Справа№ 910/5883/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 27.09.2016,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» на рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016

по справі № 910/5883/16 (суддя: Пукшин Л.Г.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД»,

2) приватного підприємства «Рікон-Плюс»

про стягнення 334 511,11 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2016 у справі № 910/5883/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» та з приватного підприємства «Рікон-Плюс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» заборгованість зі сплати кредиту у розмірі 264 414 грн. 50 коп.; заборгованість за додатковим кредитом у розмірі 10 272 грн. 05 коп., штраф у розмірі 39 724 грн. 41 коп. пеню у розмірі 82 грн. 67 коп. 3 % річних у розмірі 3 105 грн. 72 коп. інфляційні втрати у розмірі 4 911 грн. 76 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 837 грн. 67 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач-1 - товариство з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 у справі № 910/5883/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 порушено апеляційне провадження у справі № 910/5883/16 та призначено до розгляду на 13.09.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Ільєнок Т.В.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.09.2016 у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці та судді Ільєнок Т.В. у відрядженні для роботи у Національній школі суддів Україні, визначено новий склад суду: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» на рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 у справі № 910/5883/16 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Тищенко О.В, судді: Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 розгляд справи відкладено на 27.09.2016 у зв'язку з неявкою у судове засідання представників відповідача-2.

У відзиві на апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 року законним та обґрунтованим. Позивач просив відмовити відповідачу-1 у задоволенні його апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судових засіданнях 13.09.2016 та 27.09.2016 представник товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі, в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів, зазначених у ній, та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» в судових засіданнях 13.09.2016 та 27.09.2016 також надав свої пояснення по справі, в яких заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а оскаржуване рішення законним та обґрунтованим. Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» просив апеляційний господарський суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, та оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 04.07.2016 залишити без змін.

В судові засідання 13.09.2016 та 27.09.2016 представник приватного підприємства «Рікон-Плюс» не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В матеріалах справи наявне повідомлення про вручення відповідачу-2 ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження, а також повідомлення про вручення відповідачу-2 ухвали про відкладення розгляду справи на 27.09.2016.

У відповідності до п. 3.9.1.-3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представників сторін, що з'явилися у судове засідання 27.09.2016, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач-2, що не з'явився у судове засідання 27.09.2016, про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Участь представника, що не з'явився у судове засідання, судом обов'язковою не визнавалась. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття обґрунтованого рішення по справі.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне вказати про те, якщо представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України зокрема у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явилися у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (надалі - компанія/позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» (надалі - позичальник/відповідач-1) за участю приватного підприємства «Рікон-Плюс» (надалі - поручитель/відповідач-2) було укладено кредитний договір №50004151 (надалі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 загальних умов кредитування компанія зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі, в українських гривнях. В кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін.

Відповідно до Умов кредитного договору компанія надає кредит позичальнику у сумі 198 622,05 грн., що еквівалентно 24 735,00 дол. США, строк кредиту - 60 місяців, процентна ставка 9,90% від суми кредиту змінна ставка відповідно до статті 2.3. загальних умов кредитування, мета кредиту - придбання автомобіля марки Volkswagen, модель CaddyGP Maxi Combi, кузов WV2ZZZ2KZCX128664, об'єм двигуна 1598 куб.см., рік випуску 2012. Ціна автомобіля відповідно до договору з дилером в еквіваленті 29 100,00 дол. США.

У п. 1.2 Загальних умов кредитування вказано, що позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути компанії кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредиту та додаткового кредиту, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Згідно з п. 1.3.1 Загальних умов кредитування розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення Кредитного договору у Графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 50004151 від 20.04.2012 між позивачем (заставодержатель) та відповідачем-1 (заставодавець) був укладений договір застави транспортного засобу № 50004151 від 27.06.2012 (надалі - договір застави), відповідно до п.1.1 якого заставодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором заставляє майно: автомобіль марки Volkswagen, модель Caddy Combi, кузов № НОМЕР_1, рік випуску 2012, д.н. НОМЕР_2, який є власністю заставодавця на підставі договору купівлі-продажу № 1120237/2012 від 26.06.2012.

Відповідно до п.1.3 договору застави, заставою за цим договором забезпечуються вимога заставодержателя кредитним договором № 50004151 від 20.04.2012, укладеним між сторонами за яким, зокрема: заставодержатель видає заставодавцю кредит за кредитним договором в сумі 198 622,05 грн., що на день укладення кредитного договору складає еквівалент 24 735,00 дол. США, а заставодавець зобов'язується його використати за цільовим призначенням та згідно зі встановленим строком використання, своєчасно сплачувати плату за користування кредитом (проценти за ставкою - 9,90% та комісії: разова комісія за переказ коштів - 2,5% від суми кредиту та комісія за дострокове повернення - 0,00% від суми повернення), а також своєчасно повернути кредит позивачу.

Матеріалами справи також підтверджується, що 15.05.2013 сторонами укладено договір про внесення змін (додаткова угода №1) до кредитного договір та графік погашення кредиту, відповідно до умов якої компанія зобов'язалася надати позичальнику суму додаткового кредиту в іноземній валюті у розмірі 6 483,48 дол. США, у прийнятній для сторін дорівнює 52 859,81 грн. Вказана угода також підписана та скріплена печаткою поручителя.

За доводами позивача, ТОВ «Порше Мобіліті» належним чином виконало зобов'язання за кредитним договором та додаткової угоди, що підтверджується платіжним дорученням щодо перерахування грошових коштів у сумі 198 622,05 грн. та довідкою позивача. Проте, відповідач-1 в порушення взятих на себе договірних зобов'язань з березня 2014 року невчасно здійснював погашення кредиту та не сплатив щомісячні платежі за травень-вересень 2015 року. У зв'язку з чим у відповідача-1 перед позивачем утворився борг у сумі 274 686,55 грн. (264 414,50 грн. - заборгованість за кредитним договором та 10 272,05 грн. - заборгованість за додатковою угодою).

Позивачем також було направлено на адресу відповідача-1 та поручителя вимоги щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за договором. Оскільки вимоги були залишені відповідачами без задоволення, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права та з вимогою про солідарне стягнення з відповідачів суми заборгованості з урахуванням штрафних та фінансових санкцій.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як правильно встановив місцевий господарський суд, матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором та додатковою угодою, та існування заборгованості відповідача-1 по поверненню кредиту у розмірі 274 686,55 грн. (264 414,50 грн. - заборгованість за кредитним договором та 10 272,05 грн. - заборгованість за додатковою угодою).

Згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів», у розгляді питання щодо дострокового повернення кредиту в зв'язку з простроченням виконання боржником свого зобов'язання за кредитним договором господарські суди мають виходити з такого. У силу частини другої статті 1054 ЦК України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

Тобто, у випадку невиконання боржником зобов'язання з повернення частини кредиту, у кредитора виникає право вимоги від боржника дострокової сплати всієї суми заборгованості, а також сплати процентів за користування такими коштами.

Як вбачається з положень п.3.2 Загальних умов кредитування компанія має право дострокового розірвання кредитного договору, у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до Графіку погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.

Пунктом 3.3 Загальних умов кредитування передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню протягом 5 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником. Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.

Як встановлено судом першої інстанції, 16.09.2015 позивач направив на адресу відповідача-1 вимогу (повідомлення) про дострокове повернення наданого кредиту та сплати заборгованості за Договором № 5000451 від 08.09.2015, яка була отримана відповідачем-1 25.09.2015, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0209804858969.

Відтак, з огляду на встановлені факти та враховуючи приписи п. 3.3 Загальних умов кредитування у відповідача-1 виникло зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту, а тому позовні вимоги позивача про стягнення основної суми у розмірі 274 686,55 грн. (264 414,50 грн. - заборгованість за кредитним договором та 10 272,05 грн. - заборгованість за додатковою угодою) є обґрунтованими документально підтвердженими, відповідачами не спростовані, та підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що позивачем не враховано сплачені у період з січня по березень 2016 року грошові кошти у розмірі 55 000,00 грн., а тому, на думку скаржника, розрахунок відсотків за користування кредитом та загальна сума основного боргу є некоректними.

Проте, судова колегія звертає увагу апелянта на те, що відповідно до зведеної облікової виписки з рахунку клієнта від 17.03.2016 зазначені кошти були зараховані позивачем в погашення поточної заборгованості, з урахуванням п. 1.7 .Загальних умов договору.

Судова колегія, перевіривши розрахунки пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, проведені судом першої інстанції, вважає вказані розрахунки обґрунтованими. Стосовно стягнення з відповідача 12 000,00 грн. збитків, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В обґрунтування заявлених збитків позивач вказав, що у зв'язку з невиконанням відповідачем-1 умов договору позивач був змушений розпочати процедуру повернення заборгованості та звернутися до спеціалізованих організацій, зокрема для підготовки позовної заяви.

Згідно з абз. 5-6 п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків» зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди (постанова Вищого господарського суду України від 13.04.2010 № 05/248-09).

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено існування наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що виключає можливість задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 12 000,00 грн.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст.554 Цивільного кодексу України).

У зв'язку з порушенням відповідачем-1 графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором позивач використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 3.2 загальних умов кредитування до кредитного договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши вимогу, у тому числі поручителю, про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов'язаних із ним платежів протягом 10 робочих днів з дати одержання вимоги.

Відповідно до п. 1 Умов поруки Загальних умов кредитування відповідач-2 несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань відповідача-1 на підставі або у зв'язку з договором.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач пред'явив вимоги про стягнення заборгованості за кредитом до поручителя з дотриманням шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Отже, судова колегія вважає правильними висновки місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог щодо солідарного стягнення заборгованості з позичальника та поручителя.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги частково, стягнув солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» та з приватного підпиємства «Рікон-Плюс» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» заборгованість зі сплати кредиту у розмірі 264 414,50 грн., заборгованість за додатковим кредитом у розмірі 10 272,05 грн., штраф у розмірі 39 724,41 грн., пеню у розмірі 82,67 грн., 3% річних у розмірі 3 105,72 грн., інфляційні втрати у розмірі 4 911,76 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 837,67 грн.; та відмовив в задоволенні іншої частині позову.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відповідачами не було подано належних та переконливих доказів в заперечення позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким, що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Актів-ЛТД» на рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 у справі № 910/5883/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2016 у справі № 910/5883/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/5883/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров