Рішення

від 30.06.2016 по справі 127/8761/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/8761/15-ц Провадження № 22-ц/772/866/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1 Категорія 5 Доповідач Береговий О. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого судді Берегового О. Ю.,

суддів Матківської М.В., Сопруна В.В.,

за участі секретаря Топольської В.О.,

позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки з чоловіком без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2016 року,

встановила:

Позивач за первісним позовом 17.04.2015 року звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки з чоловіком без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивувала тим, що в лютому 1999 року вона познайомилась з ОСОБА_4 і через три місяці вони почали спільно проживати в гуртожитку по вул. Арабея, 3-А, к. 56 у м. Вінниці. Разом з ними проживав неповнолітній син позивачки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За час спільного проживання без реєстрації шлюбу сторони жили однією сім'єю, спільно вели господарство та виховували дитину, заощаджували кошти на придбання власного житла.

У квітні 2000 року позивачка уклала договір із ПП «Юта Сервіс» на пошук та придбання квартири.

24 квітня 2000 року нею було внесено завдаток за квартиру АДРЕСА_1, яку вони разом із відповідачем на наступний день придбали. Однак , у договорі купівлі-продажу квартири зазначено, що її власником є ОСОБА_4

В подальшому вони втрьох продовжували разом проживати та вести спільне господарство.

23 жовтня 2001 року сторони зареєстрували шлюб. В зареєстрованому шлюбі сторони проживали до 02 грудня 2013 року, шлюбні стосунки між ними припинені фактично у жовтні 2013 року. З даного часу сторони проживають в одній квартирі, однак спільного господарства не ведуть.

Зазначила, що за час спільного проживання спільно набули наступне майно: квартира АДРЕСА_1, пральна машина «Індезіт», мікрохвильова піч «Самсунг», холодильник «Ардо», пароварка «Філіпс», стінка меблева кухонна, кухонний стіл з трьома стільцями, шафа-купе, телевізор «Самсунг» - 2 шт., складний диван - 2 шт., письмовий стіл - 2 шт., полиця для книг - 3 шт., шафа для одежі двухдверна, шафа для одежі трьох дверна, столик журнальний; морозильна камера «Атлант», автомобіль «Mercedes-Benz», модель Віто-111 ЦДІ, білого кольору, номерний знак AB2170СВ. Окрім того, в період шлюбу ОСОБА_4 було засновано юридичну особу: приватне підприємство «Технологія О», розмір внеску до статутного фонду якого становить 20000,00 грн.

За таких обставин, позивачка за первісним позовом, з урахуванням часткової зміни предмета позову, просила: встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу з лютого 1999 року до 23 жовтня 2001 року включно; визнати об'єктом права спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 1/2 частку вищевказаної квартири; визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля «Mercedes-Benz», модель Віто-111 , білого кольору; стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину отриманого доходу від діяльності ПП «Технологія О» за 2013 рік в розмірі 397919,32 грн.

04.06.2015 року ОСОБА_4 подав до суду зустрічний позов про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічний позов мотивовано тим, що з 23 жовтня 2001 року по 02 грудня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу ними було спільно придбане наступне майно: пральна машина «Індезіт», вартістю 950 грн., холодильник «Ардо», вартістю 1350 грн., пароварка «Філіпс», вартістю 380 грн., стінка меблева кухонна, вартістю 400 грн., кухонний набір (стіл і три стільці), вартістю 350 грн., шафа-купе, вартістю 3950 грн., телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 32 дюйми), вартістю 4300 грн., телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 26 дюймів), вартістю 3500 грн., дивани складні - 2 шт., вартістю 1900 грн./шт., письмові столи -2 шт., вартістю 700 грн./шт., полиці для книг - 3 шт., вартістю 250 грн./шт., шафа для одежі двухдверна, вартістю 1200 грн., шафа для одежі трьохдверна, вартістю 1700 грн., столик журнальний, вартістю 350 грн., морозильна камера «Атлант», вартістю 850 грн., кондиціонер «Самсунг», вартістю 2550 грн., електричний бойлер (водяний), вартістю 750 грн. Всього майна на загальну суму 28530 грн.

Крім того, під час спільного проживання сторін в шлюбі ОСОБА_4 було створено ПП «Технологія О». На момент створення зазначеного підприємства розмір внесених ним особисто коштів до його статутного капіталу складав 16000 грн. На думку ОСОБА_4, на підставі положень ст. 65 СК України, ОСОБА_2 має право на компенсацію вартості частини коштів (1/2 частки), внесених ним до статутного капіталу, в розмірі 8000 грн. Враховуючи вимоги ст.70 СК України щодо рівності часток чоловіка та дружини при поділі спільного майна, ОСОБА_4 просив суд виділити йому у власність телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 32 дюйми), вартістю 4300 грн., шафу для одежі трьохдверну, вартістю 1700 грн., морозильну камеру «Атлант», вартістю 850 грн., кондиціонер «Самсунг», вартістю 2550 грн., електричний бойлер (водяний), вартістю 750 грн. Всього на загальну суму 10150 грн. Виділити ОСОБА_2 у власність пральну машину «Індезіт», вартістю 950 грн., холодильник «Ардо», вартістю 1350 грн., пароварку «Філіпс», вартістю 380 грн., стінку меблеву кухонну, вартістю 400 грн., кухонний набір (стіл і три стільці), вартістю 350 грн., шафу-купе, вартістю 3950 грн., телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 26 дюймів), вартістю 3500 грн., дивани складні - 2 шт., вартістю 1900 грн./шт., письмові столи -2 шт., вартістю 700 грн./шт., полиці для книг - 3 шт., вартістю 250 грн./шт., шафу для одежі двухдверну, вартістю 1200 грн., столик журнальний, вартістю 350 грн. Всього на загальну суму 18380 грн.

Оскільки загальна сума спільного майна, яке виділяється у власність ОСОБА_2 перевищує ідеальний розмір її частки (1/2 частини майна) на 4115 грн., то з ОСОБА_4 на її користь підлягає стягненню 1/2 частина коштів, внесених ним до статутного капіталу ПП «Технологія О» (тобто 8000 грн.), просив стягнути з нього різницю цих сум в розмірі 3885 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області суду від 08.06.2015 року зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано їх в одне провадження.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області суду від 29.01.2016 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки з чоловіком без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя, в частині поділу автомобіля «Мерседес Бенс» модель ОСОБА_3 - 111 ЦДІ залишено без розгляду за заявою позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_7

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2016 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки з чоловіком без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на 9/50 часток квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, 2805 (дві тисячі вісімсот п'ять) грн. 00 коп.

Решту вимог первісного позову залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Виділено у власність ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованому за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 32 дюйми), вартістю 4300 грн., шафу для одежі трьохдверну, вартістю 1700 грн., морозильну камеру «Атлант», вартістю 850 грн., кондиціонер «Самсунг», вартістю 2550 грн., електричний бойлер (водяний), вартістю 750 грн. (Всього на загальну суму 10150 грн.)

Виділено у власність ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованій за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, пральну машину «Індезіт», вартістю 950 грн., холодильник «Ардо», вартістю 1350 грн., пароварку «Філіпс», вартістю 380 грн., стінку меблеву кухонну, вартістю 400 грн., кухонний набір (стіл і три стільці), вартістю 350 грн., шафу-купе, вартістю 3950 грн., телевізор «Самсунг» (з діагоналлю 26 дюймів), вартістю 3500 грн., дивани складні - 2 шт., вартістю 1900 грн./шт., письмові столи -2 шт., вартістю 700 грн./шт., полиці для книг - 3 шт., вартістю 250 грн./шт., шафу для одежі двухдверну, вартістю 1200 грн., столик журнальний, вартістю 350 грн. (Всього на загальну суму 18380 грн.)

Решту вимог зустрічного позову залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, судові витрати у виді судового збору у розмірі 405 (чотириста п'ять) грн. 97 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, в рахунок компенсації витрат на правову допомогу 3849 (три тисячі вісімсот сорок дев'ять) грн.. 98 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду сторони оскаржили його в апеляційному порядку.

ОСОБА_4 подав а апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 відмовити, натомість поданий ним зустрічний позов задовольнити повністю.

ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення суду, просила дослідити в судовому засіданні суду апеляційної інстанції докази, які не були досліджені в судовому засіданні, а саме доданий до позовної заяви компакт-диск та змінити оскаржуване рішення, а саме:

визнати факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу між нею та ОСОБА_4;

визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2;

визнати за нею право власності на ? частку майна ПП «Технологія-О»;

вирішити питання визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 недійсним, як такого, що укладений під впливом омани;

позовні вимоги ОСОБА_4 щодо поділу речей задовольнити;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Зі змісту поданих апеляційних скарг вбачається, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2016 року в частині виділення у власність ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованому за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, телевізора «Самсунг» (з діагоналлю 32 дюйми), вартістю 4300 грн., шафи для одежі трьохдверної, вартістю 1700 грн., морозильної камери «Атлант», вартістю 850 грн., кондиціонера «Самсунг», вартістю 2550 грн., електричного бойлера (водяного), вартістю 750 грн. (всього майна на загальну суму 10150 грн.) та вииділення у власність ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, пральної машини «Індезіт», вартістю 950 грн., холодильника «Ардо», вартістю 1350 грн., пароварки «Філіпс», вартістю 380 грн., стінки меблевої кухонної, вартістю 400 грн., кухонного набору (стіл і три стільці), вартістю 350 грн., шафи-купе, вартістю 3950 грн., телевізора «Самсунг» (з діагоналлю 26 дюймів), вартістю 3500 грн., диванів складних - 2 шт., вартістю 1900 грн./шт., письмових столів -2 шт., вартістю 700 грн./шт., полиць для книг - 3 шт., вартістю 250 грн./шт., шафи для одежі двухдверної, вартістю 1200 грн., столика журнального, вартістю 350 грн. (всього майна на загальну суму 18380 грн.) сторонами не оскаржується, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони по справі, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 слід відмовити, натомість, апеляційна скарга ОСОБА_8 підлягає задоволенню виходячи з на ступного.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон ним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропуіцення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідно сини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосу ванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо чинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослі джені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясу вання обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Оскаржуване рішення суду частково не відповідає зазначеним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони починаючи з квітня 1999 року почали спільно проживати в орендованій квартирі. Разом з ними проживав неповнолітній син позивача за первісним позовом - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

24.04.2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 за участю ПП «Юта-Сервіс» (третя сторона) було укладено попередню угоду про укладення договору купівлі-продажу квартири, забезпечену завдатком (а.с. 13).

За змістом вказаної угоди ОСОБА_2 (завдаткодавець) передала ОСОБА_9 (завдаткоотримувачу) 2700 грн. (що було еквівалентно 500 доларам США) в рахунок платежів і як доказ купівлі-продажу в трьохденний строк завдаткодавцем у завдаткоотримувача квартири АДРЕСА_1 за 47628 грн. (що було еквівалентно 8820 доларам США).

На наступний день 25 квітня 2000 року ОСОБА_10, ОСОБА_11 (діючий також від імені ОСОБА_12С.), ОСОБА_9 (продавці) уклали з ОСОБА_4 (покупець) договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_13, зареєстрований в реєстрі за № 549. 28 квітня 2000 року (а.с. 17-19).

Відповідно до укладеного договору купівлі-продажу квартири даний продаж вчинено за 15000 грн., які продавці отримали від ОСОБА_4 в повному обсязі до підписання цього договору. Інвентаризаційна (балансова) оцінка квартири, що відчужується, склала 14660 грн.

Як вбачається з довідки МКП «ЖЕК №7» від 19.03.2015 року № 842, з 30 червня 2000 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано у зазначеній вище квартирі (а.с. 21).

Згідно з розпискою від 03 березня 1999 року ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_14 грошові кошти в розмірі 4000 доларів США на купівлю квартири (а.с. 56).

23 жовтня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, який був розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2013 року, яке набрало законної сили 13 грудня 2013 року (а.с. 42).

Під час спільного проживання сторін в шлюбі ОСОБА_4 було засновано юридичну особу - ПП «Технологія О». Державна реєстрація вказаного підприємства здійснена 09 березня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 194). Як вбачається з протоколу № 1 зборів власників ПП «Технологія О» від 02 березня 2010 року, дане підприємство засноване двома власниками: ОСОБА_4 та ОСОБА_15 Статутний капітал ПП «Технологія О» затверджено в розмірі 20000 грн., з яких: частку в розмірі 16000 грн., тобто 80 % статутного капіталу, вносить ОСОБА_4, а частку в розмірі 4000 грн., тобто 20 % статутного капіталу, вносить ОСОБА_15 (а.с. 102-104).

27 березня 2014 року ОСОБА_15 подала нотаріально посвідчену заяву зборам власників ПП «Технологія О» про виведення її зі складу власників підприємства та передачі їй своєї частки в статутному капіталі в розмірі 20 %, що становить 4000 грн. (а.с. 116).

Рішенням № 1 зборів власників від 01 квітня 2014 року затверджено нову редакцію статуту ПП «Технологія О», згідно з якою єдиним власником підприємства є ОСОБА_4 В той же день проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ПП «Технологія О» (а.с. 117-124).

Згідно фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва ПП «Технологія О» за 2013 рік, дохід підприємства за вказаний рік склав 795,8 тис. Грн., а чистий прибуток - 17,3 тис. грн. /а.с. 197. 198/.

Відповідно до п. 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року, й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.

За таких обставин, враховуючи що такі відносини, а саме вимоги в частині щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на ? частину квартири виникли між сторонами до 1 січня 2004 року, суд першої інстанції вірно застосував до правовідносин, відповідні норми КпШС України, Закону України «Про власність» та ЦК УРСР 1963 року.

Так, відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 12 постанови Пленуму ВСУ від 12.06.1998 р. №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (у редакції, що була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР та з урахуванням п. 5 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.199 р. №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила ст.ст. 22, 28, 29 КпШС в цих випадках не застосовуються.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону «Про власність», що був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною 2 ст. 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом п. 5 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.1995 р. №29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й той факт, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. В інших випадках спільна власність громадян є частковою.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення ч. 1 ст. 17 Закону «Про власність» вважається правильно застосованим.

Викладене узгоджується з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України в своїх постановах у справах № 6-66 цс-13 від 18.09.2013 року, № 6-211-14 від 11.03.2015 року, №6-135цс13 від 25.12.2013 року та ін.

Оскільки позивачкою за первісним позовом не було доведено у розумінні ст. 58 ЦПК України належними і допустимими доказами факт придбання з відповідачем спірної квартири внаслідок їхньої спільної праці, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог за первісним позовом щодо визнання спірної квартири об'єктом права спільної сумісної власності сторін та визнання за позивачкою права власності на 1\2 частку даної квартири.

Також, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без укладення шлюбу в період з 1999 року по 23.01.2001 року, так як Кодекс про шлюб та сім'ю не передбачав такого захисту цивільного права особи.

Разом з тим, частково задовольняючи вимоги первісного позову та визнаючи за ОСОБА_2 право власності на 9/50 часток спірної квартири, суд першої інстанції вважав, що дана квартира є спільною частковою власністю сторін. При цьому, зазначив, що позивачкою доведено належними та допустимими доказами, що нею було внесено в рахунок придбання спірної квартири 2700 грн., що підтверджується попередньою угодою про укладення договору купівлі-продажу квартири, забезпечену завдатком від 27.04.2000 року. А іншу частину коштів в розмірі 12300 грн. було внесено ОСОБА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 25.04.2000 року.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, в зв'язку з чим рішення суду у цій частині підлягає до скасування з винесенням нового про відмову в задоволенні вимог з слідуючих підстав.

Згідно пояснень наданих ОСОБА_4, кошти в сумі 15000 грн. було сплачено продавцям квартири особисто ним, про що зазначено в самому договорі купівлі-продажу.

Відповідно до п. 2 згаданого договору купівлі-продажу квартири від 25.04.2000 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_13, зареєстрований в реєстрі за № 549 28 квітня 2000 року, даний продаж вчинено за 15000 грн., які продавці отримали від ОСОБА_4 в повному обсязі до підписання цього договору, а тому доводи позивача за первісним позовом з приводу внесення нею завдатку за квартиру в сумі 2700 грн., еквівалент яких складав 500 доларів США, а також попередня угода про укладення договору купівлі-продажу забезпечена завдатком, укладена між ОСОБА_2 та між однією з продавців ОСОБА_9, апеляційним судом до уваги не беруться.

Крім того, відповідно до п. 2.1. згаданої попередньої угоди завдаткодавець зобов'язалась купити у завдаткоотримувача спірну квартиру за 47628 грн., еквівалент яких становив 8820 доларів США, натомість відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу квартири її продаж ОСОБА_4 вчинено за 15000 грн., що свідчить про розбіжності в ціні предмету договорів та підтсверджує доводи відповідача щодо реальної вартості квартири сплаченої ним.

За таких обставин підстав вважати спірну квартиру спільною частковою власністю сторін, а також визнавати за позивачкою ОСОБА_2 право власності на її 9/50 часток у суду першої інстанції не було.

При цьому, вірним є висновок суду про відсутність будь-яких доказів на підтвердження доводів позивачки про внесення нею грошових коштів в рахунок придбання квартири в розмірі 5000 доларів США, що в еквівалентів на час виникнення спірних правовідносин становило біля 25000 грн., що суперечить іншим доказами у справі, зокрема і договору купівлі-продажу ціна якого становить 15000 грн.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції в частині вимог позивачки за первісним позовом про стягнення з відповідача на її користь ? частини отриманого доходу від діяльності ПП «Технологія О» в зв'язку з наступним.

Виходячи із змісту ст. 62, 66 ГК України право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок належить юридичні особі - підприємству.

Відповідно до частини 1 статті 142 ГК України, прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування.

Згідно правової позиції Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі №6-79цс-13, в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Аналіз положень зазначених вище норм законодавства дає суду підстави вважати, що кожен з подружжя має право претендувати виключно на частку одержаного, тобто чистого доходу отриманого від господарської (підприємницької) діяльності іншого з подружжя, а не нарахованого сукупного доходу.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про право позивачки за первісним позовом на половину отриманого відповідачем прибутку в сумі 6920 грн., в зв'язку з чим, оскільки загальна сума спільного майна, яке виділено у власність ОСОБА_2 перевищила ідеальний розмір її частки на 4115 грн., вірно стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 2805 грн.

Посилання апелянта на рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року щодо офіційного тлумачення положення ч . 1 ст. 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця не спростовує зазначених висновків, оскільки в цьому рішенні мова йде виключно про статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя.

Вимоги особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо визначення порядку користування квартирою, а також з приводу ? частки ПП «Технологія О» задоволенню не підлягають, оскільки вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції і виходять за межі апеляційного розгляду справи.

За таких обставин, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2016 року в частині визнання за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на 9/50 часток квартири АДРЕСА_1 слід скасувати, відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 в цій частині.

В іншій частині рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2016 року в частині визнання за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованою за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на 9/50 часток квартири АДРЕСА_1 скасувати, відмовивши в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 в цій частині.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: