Постанова

від 23.01.2019 по справі 127/8761/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 січня 2019 року

м. Київ

справа № 127/8761/15-ц

провадження № 61-10127св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представники відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2016 року у складі судді Волошина С. В. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30 червня 2016 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Матківської М. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки з чоловіком без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя .

Позовна заява мотивована тим, що в лютому 1999 року вона познайомилась з ОСОБА_3 і через три місяці вони почали спільно проживати в гуртожитку по АДРЕСА_2. Разом з ними проживав її неповнолітній син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

За час спільного проживання без реєстрації шлюбу вони з

ОСОБА_3 жили однією сім'єю, спільно вели господарство та виховували дитину, заощаджували кошти на придбання власного житла.

У квітні 2000 року вона уклала договір із приватним підприємством Юта Сервіс (далі - ПП Юта Скрвіс ) на пошук та придбання квартири.

24 квітня 2000 року нею було внесено завдаток за квартиру АДРЕСА_1, яку вони разом із ОСОБА_3 на наступний день придбали. Однак, у договорі купівлі-продажу квартири зазначено, що її власником є ОСОБА_3 У подальшому вони втрьох продовжували разом проживати та вести спільне господарство.

23 жовтня 2001 року вони з ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. У зареєстрованому шлюбі сторони проживали до 02 грудня 2013 року, шлюбні відносини між ними припинені у жовтні 2013 року, вони проживають в одній квартирі, однак спільного господарства не ведуть.

Зазначила, що за час спільного проживання з ОСОБА_3 спільно було набуте наступне майно: квартира АДРЕСА_1, пральна машина Індезіт , мікрохвильова піч Самсунг , холодильник Ардо , пароварка Філіпс , стінка меблева кухонна, кухонний стіл з трьома стільцями, шафа-купе, телевізор Самсунг - 2 шт., складний диван - 2 шт., письмовий стіл - 2 шт., полиця для книг - 3 шт., шафа для одежі двухдверна, шафа для одежі трьох дверна, столик журнальний; морозильна камера Атлант , автомобіль Mercedes-Benz , реєстраційний номер НОМЕР_1. Окрім того, в період шлюбу ОСОБА_3 було засновано юридичну особу: приватне підприємство Технологія О , розмір внеску до статутного фонду якого становить 20 тис. грн.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з лютого 1999 року до 23 жовтня 2001 року включно; визнати об'єктом права спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 1/2 частку вищевказаної квартири; визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля Mercedes-Benz , стягнути з ОСОБА_3 на її користь 1/2 частину отриманого доходу від діяльності ПП Технологія О за 2013 рік у розмірі 397 919 грн 32 коп.

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з 23 жовтня 2001 року по

02 грудня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу ними було спільно придбане наступне майно: пральна машина Індезіт вартістю 950 грн, холодильник Ардо вартістю 1 350 грн, пароварка Філіпс вартістю 380 грн, стінка меблева кухонна вартістю

400 грн, кухонний набір (стіл і три стільці) вартістю 350 грн, шафа-купе вартістю 3 950 грн, телевізор Самсунг (з діагоналлю 32 дюйми) вартістю

4 300 грн, телевізор Самсунг (з діагоналлю 26 дюймів) вартістю 3 500 грн, дивани складні - 2 шт. вартістю 1 900 грн/шт., письмові столи - 2 шт. вартістю 700 грн/шт., полиці для книг - 3 шт. вартістю 250 грн/шт., шафа для одежі двухдверна вартістю 1 200 грн, шафа для одежі трьохдверна вартістю 1 700 грн, столик журнальний вартістю 350 грн, морозильна камера Атлант вартістю 850 грн, кондиціонер Самсунг вартістю

2 550 грн, електричний бойлер (водяний) вартістю 750 грн. Всього майна на загальну суму 28 530 грн.

Крім того, під час спільного проживання в шлюбі з ОСОБА_1 ним було створено ПП Технологія О . На момент створення зазначеного підприємства розмір внесених ним особисто коштів до його статутного капіталу складав 16 тис. грн.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_3 просив суд виділити йому у власність телевізор Самсунг (з діагоналлю 32 дюйми) вартістю

4 300 грн, шафу для одежі трьохдверну вартістю 1 700 грн, морозильну камеру Атлант вартістю 850 грн, кондиціонер Самсунг вартістю

2 550 грн, електричний бойлер (водяний) вартістю 750 грн. Всього на загальну суму 10 150 грн. Виділити ОСОБА_1 у власність пральну машину Індезіт вартістю 950 грн, холодильник Ардо вартістю 1 350 грн, пароварку Філіпс вартістю 380 грн, стінку меблеву кухонну вартістю

400 грн, кухонний набір (стіл і три стільці) вартістю 350 грн, шафу-купе вартістю 3 950 грн, телевізор Самсунг (з діагоналлю 26 дюймів) вартістю

3 500 грн, дивани складні - 2 шт. вартістю 1 900 грн/шт., письмові столи -

2 шт. вартістю 700 грн/шт., полиці для книг - 3 шт., вартістю 250 грн/шт., шафу для одежі двухдверну вартістю 1 200 грн, столик журнальний вартістю 350 грн. Всього на загальну суму 18 380 грн. Оскільки загальна сума спільного майна, яке виділяється у власність ОСОБА_1 перевищує ідеальний розмір її частки (1/2 частини майна) на 4 115 грн, то з нього на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1/2 частина коштів, внесених ним до статутного капіталу ПП Технологія О (тобто 8 тис. грн), просив стягнути з нього різницю цих сум у розмірі 3 885 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 червня

2015 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя прийнято до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано їх в одне провадження.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня

2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 9/50 часток квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 805 грн. Решту позовних вимог ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Виділено у власність ОСОБА_3 телевізор Самсунг (з діагоналлю 32 дюйми) вартістю 4 300 грн, шафу для одежі трьохдверну вартістю 1 700 грн, морозильну камеру Атлант вартістю 850 грн, кондиціонер Самсунг вартістю 2 550 грн, електричний бойлер (водяний), вартістю 750 грн. Всього на загальну суму 10 150 грн. Виділено у власність ОСОБА_1 пральну машину Індезіт вартістю 950 грн, холодильник Ардо вартістю 1 350 грн, пароварку Філіпс вартістю 380 грн, стінку меблеву кухонну вартістю

400 грн, кухонний набір (стіл і три стільці) вартістю 350 грн, шафу-купе вартістю 3 950 грн, телевізор Самсунг (з діагоналлю 26 дюймів) вартістю

3 500 грн, два складних дивани вартістю 1 900 грн кожен, два письмових стола вартістю 700 грн кожен, три полиці для книг вартістю 250 грн кожна, шафу для одежі двухдверну вартістю 1 200 грн, столик журнальний вартістю 350 грн. Всього на загальну суму 18 380 грн. Решту зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок компенсації витрат на правову допомогу 3 849 грн 98 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, за час спільного проживання без реєстрації шлюбу сторони у справі жили однією сім'єю, вели спільне господарство та виховували дитину, ці обставини ними визнаються. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали спірну квартиру за спільні кошти, а не за кошти від їх спільної праці, тому вона є їхньою спільною частковою власністю. Оскільки ОСОБА_1 відповідно до попереднього договору купівлі-продажу квартири сплатила 2 700 грн, то за нею слід визнати право власності на 9/50 часток спірної квартири. Щодо позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю сторін у справі у період з 1999 року по 23 жовтня 2001 року, то діючі на той час норми законодавства, а саме КпШС України, не передбачали визнання такого факту як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю. При цьому вважав доведеним факт придбання спірної квартири за спільні кошти, а тому вона є їхньою спільною частковою власністю, а розмір часток визначив ступенем участі кожного з них у придбанні спільної власності. Вважав доведеним належними та допустимими доказами внесення ОСОБА_1 в рахунок придбання квартири 2 700 грн за попередньою угодою, укладеною нею з продавцем квартири, і цей факт, в частині передачі вказаної суми коштів ОСОБА_1 за спірну квартиру не заперечує відповідач. Щодо позовної вимоги зустрічного позовну про поділ нерухомого майна, то вона підлягає задоволенню з урахуванням визнання її

ОСОБА_1

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2016 року в частині визнання за

ОСОБА_1 права власності на 9/50 часток квартири АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що підстав вважати спірну квартиру спільною частковою власністю сторін, а також визнавати за ОСОБА_1 право власності на її 9/50 часток у суду першої інстанції не було з огляду на те, що 15 тис. грн вартості квартири було сплачено особисто ОСОБА_3, що підтверджується договором

купівлі-продажу від 25 квітня 2000 року. Попередній договір про сплату авансу в сумі 2 700 грн суд не бере до уваги, оскільки у цьому договорі та у договорі купівлі-продажу є розбіжності щодо ціни предмету цих договорів.

У касаційній скарзі поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира є її з

ОСОБА_3 спільною сумісною власністю, оскільки вони з

1999 року проживали однією сім'єю, вели спільне господарство. На купівлю вказаної квартири ОСОБА_1 витрати 5 тис. доларів США, зробила ремонт та підключила телефон, кабельне телебачення та інтернет.

У серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_3, подане представником - ОСОБА_5, на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому він просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено з пояснень сторін у справі, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 познайомились у лютому 1999 року, а починаючи з квітня 1999 року почали спільно проживати в орендованій квартирі. Разом з ними проживав неповнолітній син позивача за первісним позовом -

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

24 квітня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 за участю ПП Юта-Сервіс було укладено попередню угоду про укладення договору купівлі-продажу квартири, забезпечену завдатком (а. с. 13, т. 1).

За змістом вказаної угоди ОСОБА_1 (завдаткодавець) передала ОСОБА_7 (завдаткоотримувачу) 2 700 грн (що було еквівалентно 500 доларам США) в рахунок платежів і як доказ купівлі-продажу в трьохденний строк завдаткодавцем у завдаткоотримувача квартири АДРЕСА_1 за 47 628 грн (що було еквівалентно

8 820 доларам США). При укладенні договору купівлі-продажу зазначеної квартири завдаток в розмірі 2 700 грн залишається у завдаткоотримувача в рахунок виплат за куплену квартиру.

25 квітня 2000 року ОСОБА_8, ОСОБА_9 (діючий також від імені

ОСОБА_10.), ОСОБА_7 (продавці) уклали з ОСОБА_3 (покупець) договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ковальовою В. М., зареєстрований в реєстрі за № 549. 28 квітня 2000 року КП Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації зареєструвало право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру, про що внесено запис в реєстрову книгу № 122 за реєстровим № 607/3633 (а. с. 17-19, т. 1).

Відповідно до укладеного договору купівлі-продажу спірної квартири, її продаж вчинено за 15 тис. грн, які продавці отримали від

ОСОБА_3 в повному обсязі до підписання цього договору. Інвентаризаційна (балансова) оцінка квартири, що відчужується, складає

14 660 грн.

Як вбачається з довідки МКП ЖЕК № 7 від 19 березня 2015 року № 842, з 30 червня 2000 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано у зазначеній вище квартирі.

Згідно з розпискою від 03 березня 1999 року ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_12 грошові кошти в розмірі 4 тис. доларів США на купівлю квартири.

23 жовтня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який був розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 грудня 2013 року, яке набрало законної сили 13 грудня 2013 року (а. с. 42, т. 1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не заперечується, що за час їх перебування у зареєстрованому шлюбі ними було придбано наступне рухоме майно: пральна машина Індезіт вартістю 950 грн, холодильник Ардо вартістю 1 350 грн, пароварка Філіпс вартістю 380 грн, стінка меблева кухонна вартістю 400 грн, кухонний набір (стіл і три стільці) вартістю

350 грн, шафа - купе вартістю 3 950 грн, телевізор Самсунг (з діагоналлю 32 дюйми) вартістю 4 300 грн, телевізор Самсунг (з діагоналлю 26 дюймів) вартістю 3 500 грн, дивани складні - 2 шт., вартістю 1 900 грн/шт., письмові столи - 2 шт. вартістю 700 грн/шт., полиці для книг - 3 шт. вартістю

250 грн/шт., шафа для одежі двухдверна вартістю 1 200 грн, шафа для одежі трьохдверна вартістю 1 700 грн, столик журнальний вартістю 350 грн, морозильна камера Атлант вартістю 850 грн, кондиціонер Самсунг вартістю 2 550 грн, електричний бойлер (водяний) вартістю 750 грн. Всього майна на загальну суму 28 530 грн.

Під час спільного проживання сторін у шлюбі ОСОБА_3 було засновано юридичну особу ПП Технологія О . Державна реєстрація вказаного підприємства здійснена 09 березня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи

(а. с. 194, т. 1).

Згідно з протоколом № 1 зборів власників ПП Технологія О

від 02 березня 2010 року, це підприємство засноване двома власниками: ОСОБА_3 та ОСОБА_13 Статутний капітал ПП Технологія О затверджено в розмірі 20 тис. грн, з яких: частку в розмірі 16 тис. грн, тобто 80 % статутного капіталу вносить ОСОБА_3, а частку в розмірі

4 тис. грн, тобто 20 % статутного капіталу вносить ОСОБА_13 (а. с. 102-104, т. 1).

27 березня 2014 року ОСОБА_13 подала зборам власників

ПП Технологія О нотаріально посвідчену заяву про виведення її зі складу власників підприємства та передачі їй своєї частки в статутному капіталі в розмірі 20 %, що становить 4 тис. грн.

Рішенням № 1 зборів власників с від 01 квітня 2014 року затверджено нову редакцію статуту ПП Технологія О , згідно з якою єдиним власником підприємства є ОСОБА_3 В той же день проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ПП Технологія О .

Як вбачається з фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва

ПП Технологія О за 2013 рік, який складений відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва , затвердженого наказом Міністерства фінансів України

від 25 лютого 2000 року № 39 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 2000 року за № 161/4382, дохід підприємства за 2013 рік склав 795 800 тис. грн, а чистий прибуток - 17 300 тис. грн.

При вирішенні позовних вимог про визнання права власності на майно, набуте чоловіком та жінкою під час спільного проживання без укладення шлюбу, слід враховувати час виникнення таких відносин.

Правовідносини щодо позовної вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1999 року по 23 жовтня 2001 рік та визнання права власності на 1/2 частку спірної квартири, придбаної у 2000 році виникли до 1 січня 2004 року, тобто до набуття чинності СК України. За таких обставин до цих правовідносин підлягають застосуванню відповідні норми КпШС України, Закону України Про власність та ЦК УРСР 1963 року.

Згідно з частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України Про власність , відповідних норм ЦК та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності . Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про власність , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

За змістом пункту п'ятого постанови Пленуму Верховного Суду України

від 22 грудня 1995 року № 29 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України Про власність , статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України Про власність ).

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові № 6-211цс14 від 11 березня 2015 року.

У зв'язку із викладеним, встановлення факту спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін, оскільки необхідною умовою для цього є також факт набуття спірного майна сторонами внаслідок їхньої спільної праці. В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 9/50 часток квартири АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 внесла завдаток за вказану квартиру у сумі 2 700 грн, що становить 9/50 частиною від усієї її вартості у розмірі 15 тис. грн, зазначеної у договорі купівлі-продажу квартири, а тому спірна квартира є спільною частковою власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Отже судом апеляційної інстанції ухвалено рішення при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог за первісним позовом щодо встановлення факту проживання однією сім'єю позивача та відповідача без реєстрації шлюбу з лютого 1999 року до 23 жовтня 2001 року, визнання спірної квартири об'єктом права спільної сумісної власності сторін та визнання за позивачкою права власності на

1/2 частку даної квартири.

Разом з тим районний суд врахував, що сторони придбали спірну квартиру не перебуваючи у шлюбі як члени сім'ї за спільні кошти, а тому ця квартира є їх спільною частковою власністю, а розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі коштами у придбанні спільної власності.

Також правильним є висновок суду першої інстанції щодо придбаного сторонами за час шлюбу спірного майна про те, що з урахуванням ідеальної рівності часток у спільному майні кожного з подружжя, та з урахуванням визнання зустрічної позовної вимоги щодо розподілу рухомого майна, це майно підлягає поділу між сторонами.

Крім того, судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, відповідно до якого в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Оскільки прибуток ПП Технологія О , засновником якого є

ОСОБА_3 за 2013 рік склав 17 300 грн, а його частка - 13 840 грн (80 %), то ОСОБА_1 має право на 1/2 від вказаної суми.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, правильно визначив характер правовідносин між сторонами та правильно застосував закон, що їх регулює.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 30 червня 2016 року скасувати, рішення Вінницького міського суду Вінницької області

від 29 січня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта