Ухвала

від 04.07.2016 по справі 2а-1529/10/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" липня 2016 р. м. Київ К/800/49944/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Латишевої Л.П.

представника відповідача Мелінишин С.Б.

прокурора Чубенка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Приватного підприємства «Росім»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013

у справі № 2а-1529/10/0970

за позовом Приватного підприємства «Росім»

до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.12.2010 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Калуської ОДПІ Івано-Франківської області від 09.04.2010 №0000982301/0, №0000992301/0, №0001002301/0, №0001012301/0.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.12.2010 скасовано. Прийнято нову про відмову в позові.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт № 893/2301/32754217 від 24.03.2010.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог пп.1.22.2 п.1.22 ст.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст.4, п.5.1, пп. 5.2.1, пп.5.2.5 п. 5.2, пп.5.3.9 п. 5.3, пп. 5.7.1 п. 5.7, п.5.9 ст.5, п.6.1 ст.6, пп.11.2.1 п.11.2, пп.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого позивачем було занижено податок на прибуток за 1 квартал 2007 року в сумі 4159 грн., за три квартали 2008 року в сумі 236990 грн., за 2008 рік - в сумі 40092 грн., за 1 квартал 2009 року в сумі 7136 грн., за три квартали 2009 року в сумі 294523 грн., за 2009 рік в сумі 270881 грн. Позивачем було завищено податок на прибуток за півріччя 2007 року в сумі 1900 грн., за три квартали 2007 року в сумі 8900 грн., за 2007 рік в сумі 12800 грн., за 1 квартал 2008 року в сумі 789 грн., за півріччя 2008 року в сумі 1150 грн., за півріччя 2009 року в сумі 3324 грн.;

-п.4.1 ст. 4, пп.7.2.1, пп.7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 422144 грн., в тому числі за вересень 2007 року в сумі 245 грн.,, за листопад 2007 року в сумі 268 грн., за серпень 2008 року в сумі 3434612 грн., за вересень 2008 року в сумі 84463 грн., за жовтень 2008 року в сумі 72706 грн., за листопад 2008 року в сумі 19085 грн., за грудень 2008 року в сумі 5592 грн., за січень 2009 року в сумі 33881 грн., за липень 2009 року в сумі 171292 грн. Позивач завищив розмір цього виду податку на загальну суму 162882 грн., в тому числі за квітень 2007 року на суму 81 грн., за липень 2008 року на суму 1285 грн., за серпень 2009 року на суму 82580 грн., за вересень 2009 року на суму 68838 грн., за жовтень 2009 року на суму 10098 грн. Податковий орган встановив заниження залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2009 року в сумі 11058 грн.

Підставою для таких висновків стало формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «Реноваціо» на підставі виданих останнім первинних документів, які не містять даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка підписала такі документи.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000982301/0 від 09.04.2010 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 447260 грн., в т. ч. за основним платежем 298173 грн та штрафні санкції в сумі 149087 грн, № 0000992301/0 від 09.04.2010, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у вигляді штрафних санкцій в сумі 111997 грн, № 0001002301/0 від 09.04.2010, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 375039 грн., в т. ч. за основним платежем 250026 грн та штрафні санкції на суму 125013 грн., № 0001012301/0 від 09.04.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 95465 грн., в т.ч. за основним платежем 9236 грн та штрафні санкції в розмірі 86229 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що фактичне виконання договору укладеного позивачем з ПП «Реноваціо» з поставки бітуму дорожнього, підтверджено відповідними первинними документами, на час виконання договірних зобов?язань контрагент позивача був належно зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, оплата проведена в повному обсязі, придбаний товар використано в господарській діяльності позивача, у зв?язку з чим формування валових витрат та податкового кредиту за цими господарськими операціями здійснено позивачем правомірно.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «Реноваціо» з огляду на дефектність виданих ним первинних документів. Підставою для таких висновків стало те, що у 2008 році, директором та головним бухгалтером ПП «Реноваціо» був гр. ОСОБА_3. У зв'язку з порушенням кримінальної справи № 08328166 за ч.2 ст. 205 КК України по ПП «Реноваціо» допитаний ОСОБА_3 пояснив, що жодного відношення до господарської діяльності ПП «Реноваціо» він не мав, оскільки зареєстрував його на прохання невідомих осіб за винагороду. З 2009 року ПП «Реноваціо» не звітується.

Відповідно до висновку №01-ДПА від 8.02.2010 спеціаліста експертного сектору Управління СБ України в Івано-Франківській області підпис від імені ОСОБА_3 в графі «постачальник» в договорі поставки № 312/08 від 12.08.2008 виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою. Підписи на податкових накладних за період з 12.08.2008 по 13.11.2008 (всього 18 податкових накладних по операціях з ПП «Реноваціо», на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит) в графі «підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну» від імені ОСОБА_3 виконані не ним, а іншою особою.

Підписи від імені ОСОБА_3 на видаткових накладних в графі «відвантажив (ла)» (всього за період з 12.08.2008 по 13.11.2008 - 17 видаткових накладних) виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Таким чином, за висновками суду апеляційної інстанції, позивачем прийнято до виконання документи, підписані без зазначення даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка підписала такі документи, які не відповідають вимогам закону, що виключає можливість формування на їх підставі валових витрат та податкового кредиту.

Однак, судова колегія вважає, що зазначені висновки суду апеляційної інстанції зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті ( підпункт 5.2.1).

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм, в судовому процесі підлягали встановленню обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування доводів про правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум валових витрат та податкового кредиту за вказані звітні податкові періоди, зокрема, у зв'язку з не підтвердженням фактичної поставки ТМЦ ПП «Реноваціо».

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначивши, що надані позивачем первинні документи оформлені без дотримання вимог закону, а тому не є належним підтвердженням фактичної поставки товару ПП «Реноваціо», не спростував висновки суду першої інстанції про реальне здійснення господарських операцій та добросовісність дій платника податку. У той час, як недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами.

Згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод.

Суд апеляційної інстанції зазначаючи про відсутність у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «Реноваціо» у зв?язку з порушенням кримінальної справи за ч.1 ст.205 КК України по факту фіктивного підприємництва, не з?ясував чи був постановлений вирок у даній кримінальній справі, наявність якої поставила під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та вказаним товариством та, як наслідок, потребує ретельного та всебічного дослідження обставин, які підтверджують або спростовують факт самого здійснення таких операцій.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, у зв?язку з чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Росім» задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун