Постанова

від 29.06.2016 по справі 914/4363/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р. Справа № 914/4363/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Марко Р.І.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області, б/н від 04.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1947/16 від 19.04.2016 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 22 березня 2016 року

у справі № 914/4363/15 (суддя Кидисюк Р.А.),

порушеній за позовом

Позивача: Приватного підприємства В«ЯворівміськбудВ» , м. Яворів, Львівської області,

До відповідача: Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області, с. Рогізно, Яворівського району, Львівської області,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Державної казначейської служби України в Яворівському районі Львівської області, м. Яворів, Львівської області,

Про: стягнення 115155,56 грн. заборгованості за Генеральним договором № 9 на виконання робіт від 05.12.2012 року, в т.ч. 30 000,00 грн. - основного боргу, 30 000,00 грн. - пені, 52 632,00 грн. - інфляційних нарахувань, 2 523,56 грн. - 3% річних, 1 727,23 грн. - судового збору.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_2 - п/к за довіреністю від 22.01.2016 р., головний бухгалтер ОСОБА_3, голова Рогізненської сільської ради - ОСОБА_4

від позивача: ОСОБА_5 - п/к за довіреністю від 11.01.2016 р.;

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 27, 28 ГПК України представникам роз'яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представники сторін подали письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 року (а.с. 69), справу № 914/4363/15 Господарського суду Львівської області розподілено судді-доповідачу ОСОБА_6 та суддям: Марко Р.І., Костів Т.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 р. (а.с. 70-71) прийнято апеляційну скаргу Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області, б/н від 04.04.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1947/16 від 19.04.2016 р.) до провадження та розгляд матеріалів за апеляційною скаргою призначено на 25.05.2016 року ( п.п. 3 та 4 ухвали); відстрочено апелянту сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, за клопотанням апелянта від 19.04.2016 р. вх. № ЛАГС 01-05/1987/16 (а.с. 78), до прийняття судом відповідного процесуального документа у даній справі (п.п. 1 та 2 ухвали), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (а.с. 72, 73, 74).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 р. (а.с. 96-97) розгляд справи відкладено на 15.06.2016 р., а з підстав зазначених в ухвалі суду від 15.06.2016 р. (а.с. 114-115) - на 21.06.2016 р., про що сторони та третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача були належним чином повідомлені згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а.с. 97/зворот, 115/зворот).

На підставі розпорядження № 298 керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 р. (у зв'язку із перебуванням судді Костів Т.С. у відпустці) (а.с. 116), призначено повторний автоматичний розподіл справи № 914/4363/15 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу, справу № 914/4248/15 розподілено до розгляду колегії суддів у складі: судді-доповідача ОСОБА_6, суддів: Орищин Г.В. та Марко Р.І. (а.с. 117). Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зміна складу колегії суддів) розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення»).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 р. відкладено розгляд справи на 29.06.2016 р. (а.с. 124-125), про що представники позивача та відповідача були повідомлені, особисто, під розписку (а.с. 126), третя особа, по-пошті (а.с. 125/зворот).

В судове засідання, яке відбулось 29.06.2016 р. представники апелянта/відповідача, прибули, апеляційну скаргу - підтримали, надали письмові додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх. № ЛАГС 01-04/4400/16 від 15.06.2016 р.) з клопотанням про прийняття апеляційним судом додаткових доказів, просять долучити до матеріалів справи додаткові докази, копії: кошторису за 2012 рік, план асигнувань із загального фонду бюджету на 2012 рік, реєстру фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., реєстру фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., реєстру платіжних доручень розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., платіжних доручень № 66 від 05.03.2013р., № 67 від 05.03.2013 р., банківської виписки від 30.11.2012 р., повторно розглянути справу за наявними у справі та додатково поданими доказами, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 22.03.2016 р. по даній справі, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в судове засідання прибув, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № ЛАГС 01-04/3379/16 від 10.05.2016 р.), доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, проти викладеного у додаткових поясненнях заперечує, вважає їх надуманими, щодо розміру інфляційних нарахувань 22632,00 грн., які розраховано апелянтом у додаткових поясненнях, просить апеляційний суд перевірити це нарахування, проти дослідження апеляційним судом додаткових доказів за 2012 рік поданих апелянтом лише 15.06.2016 р. заперечив, зіславшись на ст. 101 ГПК України, так як скаржник не обгрунтував неможливість подання суду першої інстанції додаткових доказів за 2012 рік з причин, що не залежали від нього. Просить залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, повторно, не прибув, через канцелярію суду подав (надіслав по-пошті (а.с. 89) письмове пояснення від 28.04.2016 р. № 02-09/690 (вх. № ЛАСГ 01-04/3375/16 від 10.05.2016 р. (а.с. 86-87), просить розгляд даної справи проводити без участі представника, надіслати на його адресу копію відповідного рішення по даній справі.

Щодо прийняття апеляційним судом додаткових доказів, які подані скаржником суду апеляційної інстанції 15.06.2016 р. за вх. № ЛАГС 01-04/4400/16 (а.с. 102-109) копій: кошторису за 2012 рік, план асигнувань із загального фонду бюджету на 2012 рік, реєстру фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., реєстру фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., реєстру платіжних доручень розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., платіжних доручень № 66 від 05.03.2013р., № 67 від 05.03.2013 р., банківської виписки від 30.11.2012 р., колегія суддів зазначає наступне.

Заслухавши думку представників апелянта та позивача в частині, що стосується клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (а.с. 102-109), їх прийняття судом апеляційної інстанції, та за наслідками розгляду наявних доказів у справі та додатково поданих апелянтом, скасувати судове рішення та постановити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що 15.06.2016 р. за вх. №ЛАГС 01-04/4400/16 суду апеляційної інстанції скаржником подані додаткові докази за 2012 рік , копії: кошторису за 2012 рік, плану асигнувань із загального фонду бюджету на 2012 рік, реєстру фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., реєстру фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., реєстру платіжних доручень розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., платіжні доручення № 66 від 05.03.2013р., № 67 від 05.03.2013 р., банківську виписку від 30.11.2012 р. - без обгрунтування неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, не були предметом огляду та дослідження судом першої інстанції, про їх витребування у порядку ст. 38 ГПК України скаржником у суді першої інстанції - не заявлялося, тому зазначені додаткові докази судом апеляційної інстанції не можуть бути прийняті, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обгрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини (п. 9 постанови ВГСУ від 17.05.2011 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України»).

Обгрунтуванням неподання вищезазначених додаткових доказів місцевому господарському суду, як зазначив апелянт, є «неможливість їх отримання, в зв'язку із зміною керівника Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області» (рядки 12-й -14-й зверху на першій (титульній) сторінці описової частини додаткових пояснень (а.с. 99), що, на думку колегії суддів, не є поважною та обгрунтованою причиною їх неподання суду першої інстанції, при цьому, скаржник інших конкретних обставин неподання цих документів суду першої інстанції - не навів, доказів про неможливість їх подання суду першої інстанції - не представив.

Вирішуючи питання щодо прийняття додаткових доказів копій: кошторису за 2012 рік, план асигнувань із загального фонду бюджету на 2012 рік, реєстру фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., реєстру фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., реєстру платіжних доручень розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 07.12.2012 р., платіжних доручень № 66 від 05.03.2013р., № 67 від 05.03.2013 р., банківської виписки від 30.11.2012 р. (а.с. 102-109), колегія суддів, відповідно до статті 101 ГПК України, з'ясувавши повно і всебічно причини їх неподання суду першої інстанції, з урахуванням зазначених апелянтом обставин, приходить до висновку, що зазначені скаржником обставини є необгрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу суду, тому апелянту слід відмовити у прийнятті зазначених додаткових доказів, оскільки вони подані без обгрунтування заявником неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього .

Додаткові пояснення до апеляційної скарги від 15.06.2016 р. подані через канцелярію суду за вх. № 01-04/4400/16 від 15.06.2016 р. - долучити до справи.

Щодо неприбуття у судове засідання, повторно, представника третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, як вбачається з матеріалів справи, була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду даної справи (а.с. 72), через канцелярію суду надіслала апеляційному суду пояснення (вх. № 01-04/3375/16 від 10.05.2016 р.) (а.с. 86-87), у якому клопотала про розгляд даної справи без участі їх представника, про відкладення розгляду справи третя особа була повідомлена відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України (а.с. 97/зворот, а.с. 115/зворот), тому за наведених вище обставин, відсутні підстави для відкладення розгляду даної справи через відсутність в судовому засіданні представника третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення місцевого суду змінити в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та судового збору, а саме: в п. 2 резолютивної частини судового рішення від 22.03.2016 р. у справі № 914/4363/15 після слів: «основного боргу», цифри: « 52632,00» замінити цифрами: « 20490,00», після слів: «річних та» цифри: « 1277,26» замінити цифрами « 795,16», в іншій частині судове рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.03.2016 року у справі № 914/4363/15 (суддя Кидисюк Р.А.) позов задоволено частково, стягнуто з Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області на користь Приватного підприємства В«ЯворівміськбудВ» 30 000,00 грн. - основного боргу, 52 632,00 грн. - інфляційних нарахувань, 2523,56 грн. - 3 % річних та 1277,26 грн. - судового збору (пункти 1, 2 резолютивної частини судового рішення )(а.с. 59, 60-64).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/відповідач (Рогізненська сільська рада Яворівського району Львівської області) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 75-77), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 22.02.2016 р. по справі № 914/4363/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства В«ЯворівміськбудВ» до Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням судом усіх обставин справи, а висновки суду, які викладені у рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Скаржник стверджує, що розділом 4 договору врегульовано порядок розрахунків та платежів, зокрема п. 4.1 встановлено, що оплата виконаних робіт проводиться замовником підряднику у п'ятиденний термін від дня підписання актів про виконання робіт по формі КБ-2в та довідки КБ-3, а так як долучені до матеріалів справи ОСОБА_7 приймання виконаних будівельних робіт не містять дати їх підписання сторонами, тому неможливо встановити початок перебігу строку виконання зобов'язання, відтак апелянт стверджує, що строк виконання зобов'язання не настав, тому позовні вимоги є безпідставними.

Щодо стягнення судом з відповідача на користь позивача, як зазначив скаржник, «штрафних санкцій» у розмірі 52 632 грн. інфляційних витрат, то вважає, що вони розраховані від суми основного боргу 30 000,00 грн. - неправильно, місцевий господарський суд не перевірив цього нарахування за спірний період і, безпідставно задовольнив в цій частині вимоги позивача повністю. Скаржник свого розрахунку розміру інфляційних втрат за спірний період від суми боргу 30 000,00 грн. до апеляційної скарги не долучив, у додаткових поясненнях стверджує, що до задоволення підлягає 22 632,00 грн. інфляційних втрат розрахованих від суми боргу 30000,00 грн., та вважає, що на підставі ст. 233 ГК України місцевий суд зобов'язаний був зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних, вважаючи їх «штрафними санкціями», оскільки вони надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Апелянт в апеляційній скарзі також покликається на ч. 2 ст. 48 Бюджетного кодексу України стверджує, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету, що згідно ст. 4 Бюджетного кодексу України зобов'язання взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням Бюджетного кодексу України. Підставою для скасування судового рішення апелянт вважає є також ст.ст. 2, п. 5 ст. 4, 23, 49 Бюджетного кодексу України, так як платіжними дорученнями № 67 від 05.03.2013 р. та № 66 від 05.03.2013 р. Рогізненською сільською радою Яворівського району Львівської області було сплачено 20000,00 грн. та 10000,00 грн. коштів за основним договором, призначення платежу «Субвенція з державного бюджету 2012 року) з ген. Договору № 9 від 05.12.2012 р.», а додаткова угода № 2 від 05.12.2012 р. на підставі якої позивач просить стягнути з відповідача 30000,00 грн. боргу укладена неправомірно, оскільки Рогізненською сільською радою Яворівського району Львівської області взято зобов'язання на суму 30000,00 грн. без відповідних асигнувань, та його недійсність прямо передбачена ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 05.12.2012 року між Приватним підприємством В«ЯворівміськбудВ» (Підрядник - за договором, позивач - по справі) та Рогізненською сільською радою Яворівського району Львівської області (Замовник - за договором, відповідач-по справі) було укладено Генеральний договір № 9(а.с. 9). Також, 05.12.2012 року між тими ж сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 року (а.с. 10), згідно умов якої, замовник передає, а підрядник приймає на себе виконання робіт по капітальному ремонту вул. Зелена с. Рогізно Яворівського району (вул. комунальної власності ) (п. 1.1. Додаткової угоди № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 року).

ОСОБА_7 Генеральний договір № 9 та додаткова угода № 2 до нього від 05.12.2012 р. укладені в письмовій формі єдиного документа, підписані повноважними представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 207, 208 Цивільного кодексу України, є правомірним правочином в силу ст. 204 Цивільного кодексу України, оскільки перед судом не доведено зворотнього.

За своїми основними та другорядними (неосновними) ознаками зазначений вище правочин є договором підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

В матеріалах справи відсутні, апелянтом не надано, що вищевказаний Генеральний договір № 9 та Додаткова угода № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 р. визнані недійсними у встановленому законом порядку.

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних правовідносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.

Відповідно до п.1.1. Генерального договору № 9 від 05.12.2012 року, Замовник передає, а Підрядник приймає на себе виконання робіт по капітальному ремонту вул. Зелена, с. Рогізно, Яворівського району . Відповідно до п. 2.2. Генерального договору, початок виконання робіт грудень 2012 року і закінчення - грудень 2013 року. Загальна вартість робіт визначається Договірною ціною на основі погодженої кошторисної документації. Договірна ціна динамічна і становить 135390 грн. 00 коп. з ПДВ (п. 3.1. Генеральної угоди). Вартість робіт на 2012 рік становить 60000,00 грн. з ПДВ, в т.ч. 30000,00 грн. - субвенція з Державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг і вулиць комунальної власності; 30000,00 грн. - кошти Державного бюджету (п. 3.2. Генерального договору) (п. 3.2. Генерального договору).

Вартість робіт на 2013 рік становить 75390,00 грн. з ПДВ ( п. 3.3. Генерального договору).

Пунктом 3.4. Генерального договору № 9 передбачено, що при виявленні необхідності виконання робіт, не передбачених погодженою кошторисною документацією, сторони укладають додаткову угоду до даного договору на їх виконання та оплату.

У розділі 4 Генерального договору № 9 сторони передбачили порядок розрахунків та платежів, у розділі 5 - виконання робіт, у розділі 6 - відповідальність сторін, зокрема, що за порушення замовником терміну платежів передбачених розділом 4 даного договору, замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на час нарахування пені за кожний день прострочення платежів, але не більше суми протермінованого платежу.

Як зазначено вище у цій постанові, 05.12.2012 року між тими ж сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 року (а.с. 10), згідно умов якої, замовник передає, а підрядник приймає на себе виконання робіт по капітальному ремонту вул. Зелена с. Рогізно Яворівського району (вул. комунальної власності ) (п. 1.1. Додаткової угоди № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 року.

Згідно з п. 2.2. Додаткової угоди № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 р., початком виконання робіт за цією угодою визначено - грудень 2012 року і закінчення - грудень 2012 року.

Відповідно до п.3.1. Додаткової угоди № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 р., вартість робіт визначається Договірною ціною на основі погодженої кошторисної документації. Договірна ціна динамічна і становить 30000,00 грн. з ПДВ.

Порядок розрахунків за Додатковою угодою № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 р. сторони передбачили у п. 4.1. розділу 4 додаткової угоди, а саме, що оплата виконаних робіт проводиться замовником підряднику у п'ятиденний термін від дня підписання актів про виконання робіт по формі КБ-2в та довідки форми КБ-3. Довідки КБ-2в та КБ-3 підрядник і замовник підписують до дати складання статистичної звітності за минулий місяць. У розділі 5 Додаткової угоди до генерального договору № 9 від 05.12.2012 р., сторони передбачили виконання ремонтних робіт (п. 5.1.) та документацію згідно якої така виконується (п. 5.2.).

У розділі 6 Додаткової угоди № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 р., сторони передбачили відповідальність сторін, зокрема, у п. 6.2. Додаткової угоди № 2, що у випадку порушення замовником терміну платежів передбачених к розділі 4 даного договору, замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на час нарахування пені за кожний день прострочення платежів, але не більше суми протермінованого платежу.

В грудні 2012 року на виконання умов Додаткової угоди № 2 від 05.12.2012 р. до генерального договору № 9 від 05.12.2012 р. сторонами складено та підписано ОСОБА_7 № приймання виконаних робіт за грудень 2012 року (Типова форма № КБ-2в) на суму 30 000,00 грн. ОСОБА_7 без номера підписаний сторонами без зауважень та/або застережень, зокрема, зі сторони замовника (скаржника)(а.с. 11-12).

Як вбачається із умов Додаткової угоди № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 р. та тексту ОСОБА_7 № приймання виконаних робіт за грудень 2012 року (Типова форма № КБ-2в), Приватне підприємство «Яворівміськбуд» виступає генпідрядником, Рогізненська сільська рада - замовником, підстава: договір № 9 від грудня 2012 року (Дод. угода № 2) . У цьому ОСОБА_7 сторонами визначено найменування будівництва та його адреса - капітальний ремонт вул. Зелена с. Рогізно Яворівського району, договірну ціну, підставу: локальний кошторис 2-1-1 на капітальний ремонт вул. Зелена с. Рогізно Яворівського району. З тексту зазначено ОСОБА_7 без номера вбачається, що підрядником виконано роботи визначені у цьому ОСОБА_7 без номера за грудень 2012 р., а саме: п. 1. Виправлення профілю основ щебеневих з додаванням нового матеріалу (графа 2 ОСОБА_7), обгрунтування ... нормативу Р18-4-1 (графа 3 ОСОБА_7), одиниця виміру 100 м.кв. (графа 4 ОСОБА_7), кількість 8,5 (графа 5 ОСОБА_7), всього 810,21 (графа 6 ОСОБА_7), заробітна плата - 121,38 (графа 7 ОСОБА_7), експлуатація машин у т.ч. заробітна плата машиністів (графа 8 ОСОБА_7), використано робіт (витрати) грн. - 6887 (графа 9 ОСОБА_7), витрати праці робітників-будівельників на обсяг робіт люд.-год. (графа 10 ОСОБА_7); 2. Улаштування покриттів товщиною 6 см. із чорного щебеню зі щільністю кам'яних матеріалів 2,5-2,9 т/м. куб., на суму 22066 грн. (графа 9 ОСОБА_7); разом за локальним кошторисом прямі витрати (позиції І, ІІ, ІІІ, ІV - ІХ розділу акту «Разом прямі витрати) - 25000,00 грн., податок на додану вартість (позиція Х ОСОБА_7) 5000,00 грн. Всього за цим ОСОБА_7 виконано робіт на суму 30000,00 грн. з ПДВ.

Сторонами також підписана без застережень довідка «Договірна ціна» (типова форма №КБ-3) на капітальний ремонт вул. Зелена с. Рогізно Яворівського району, що здійснюється у 2012 році, де сторони визначили, що згідно з ДБН Д 1.1-1-2000: заробітна плата, вартість матеріальних ресурсів, вартість експлуатації будівельних машин і механізмів, загальновиробничі витрати, витрати на зведення (пристосування) та розбирання титульних тимчасових будівель і споруд, в т.ч. зворотні суми, кошти на додаткові витрати при виконанні будівельно-монтажних у зимовий період (на обсяги робіт, що плануються до виконання у зимовий період), кошти на додаткові витрати при виконанні будівельно-монтажних у літній період (на обсяги робіт, що плануються до виконання у літній період), інші супутні витрати, кошти на покриття адміністративних витрат будівельно-монтажних організацій, кошти на покриття ризику складає 25000,00 грн., податки, збори, обов'язкові платежі - 5000,00 грн., всього договірна ціна: 30000,00 грн. (а.с. 13).

Місцевим судом встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що відповідач не оплатив вартість виконаних позивачем робіт за Додатковою угодою № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 р., та вищевказаних актів № приймання виконаних робіт за грудень 2012 року (Типова форма № КБ-2в) та КБ-3, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 30000,00 грн. в т.ч. ПДВ.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як вбачається з матеріалів даної справи, господарські зобов'язання між сторонами виникли на підставі Генерального договору № 9 на виконання робіт від 05.12.2012 року та укладеної 05.12.2012 р. на підставі цього договору, Додаткової угоди № 2 до генерального договору № 9, що укладені в один і той же день, між тими самими сторонами та ними підписані без зауважень.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем підготовчих підрядних робіт за грудень 2012 року на загальну суму 30000,00 грн., що підтверджується підписаним сторонами ОСОБА_7 № приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року (Типова форма № КБ-2в) /без номера та дати його підписання/ та довідкою «Договірна ціна» на капітальний ремонт вул. Зелена с. Рогізно Яворівського району за грудень 2012 року /без номера та дати її підписання/, з покликанням ні на виконання «Договору № 9 від грудня 2012 року (Дод. Угода № 2», правову оцінку яким надано вище у цій постанові.

Частиною 1 статті 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

ОСОБА_8 № приймання виконаних робіт підписаний Замовником/відповідачем/апелянтом без зауважень.

У свою чергу відповідач своїх зобов'язань за Договором щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт не виконав.

Пунктом 4.1. Генерального договору № 9 та Додаткової угоди № 2 до нього визначено, що оплата виконаних робіт проводиться Замовником Підряднику у п'ятиденний термін від дня підписання актів про виконання робіт по формі КБ-2 та довідки форми КБ-3. Довідки КБ-2 та КБ-3 Підрядник і Замовник підписуються до дати складання статистичної звітності за минулий місяць.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, заперечуючи проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, відповідач/апелянт у Відзиві на позовну заяву (а.с. 34-35) та заяві про застосування строків позовної давності (а.с. 51-52) зазначив, що датою підписання долучених до матеріалів справи ОСОБА_7 приймання-виконання будівельних робіт за формою КБ-2 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 є В« 5В» грудня 2012 року , з врахуванням п'ятиденного терміну, встановленого п. 4.1. Договору, Замовник зобов'язаний виконати обов'язок по оплаті виконаних робіт до В« 10В» грудня 2012 року . З відбитку поштового штемпеля вбачається, що позовна заява подана позивачем В« 18В» грудня 2015 року, отже зі спливом строків трьохрічної позовної давності.

Місцевий господарський суд не прийняв вказаних тверджень апелянта/відповідача, оскільки долучені ним до справи (клопотання вх. № 9467/16 від 10.03.2016 р. (а.с. 47) про долучення до матеріалів справи доказів, як зазначено у цьому клопотанні: 1. ОСОБА_8 №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року від В« 5В» грудня 2012 року та 2. Довідка про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року від В« 5В» грудня 2012 року складені та підписані на виконання «Договору № 9 від В« 5В» грудня 2012 року», а в долученому позивачем до позовної заяви ОСОБА_7 № приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року, який є предметом доказування по справі, міститься посилання на «Договір № 9 від грудня 2012 року (Дод. угода № 2)» .

Крім того, колегією суддів встановлено, що покликаючись у клопотанні вх. № 9467/16 від 10.03.2016 р. (а.с. 47) на долучення: 1. ОСОБА_8 №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року від В« 5В» грудня 2012 року (копія) на двох аркушах, відповідач надав місцевому суду копію іншого ОСОБА_7 за № 2 (а.с. 48-49) приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року від В« 5В» грудня 2012 року (Типова форма № КБ-2в), який складений та підписаний на виконання Договору № 9 від В« 5В» грудня 2012 року, без посилання на (Дод. угоду №2), як це вчинено у ОСОБА_7 № приймання виконаних будівельних робіт поданих у справу позивачем (а.с. 11-12).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вказані ОСОБА_7 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року не є ідентичними, складені на підтвердження виконання різних робіт за Договором та Додатковою угодою до нього. Зокрема позивачем надано кілька додаткових угод в межах Генерального договору № 9 з ідентичною вартістю виконаних робіт.

Разом з тим, оскільки в долученому позивачем ОСОБА_8 № приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року та Договірній ціні на капітальний ремонт вул. Зелена с. Рогізно Яворівського району за грудень 2012 року (а.с. 11-12, 13) не вказано дату їх підписання сторонами, відповідачем не подано належних та допустимих доказів підписання вказаних документів після 18 грудня 2012 року, враховуючи положення п.2.2. Додаткової угоди № 2 щодо терміну виконання робіт, місцевий суд прийшов до правомірного висновку, що датою підписання ОСОБА_7 № приймання виконаних будівельних робіт (Типова форма № КБ-2в) та Договірної ціни за грудень 2012 року є останній день місяця 2012 року .

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 599 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що підставними та обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 30000,00 грн. основного боргу, і, що в цій частині вимоги позивача підлягають до задоволення.

Враховуючи, що позов подано до суду 18.12.2015 р. /надіслано по-пошті/(а.с. 20), відповідач повинен був сплатити борг - 08.01.2013 р. до 24 год. 00 хв., відтак позивачем у будь-якому випадку не пропущено загального трирічного строку позовної давності передбаченого ст. 257 ЦК України на звернення до суду з вимогою про стягнення основного боргу (18.12.2015 р. - 18.12.2012 р.), відтак заперечення відповідача/апелянта шляхом подання суду інших ОСОБА_7 приймання виконаних будівельних робіт від 05.12.2012 р., які відносяться до Договору № 9 від В« 5В» грудня 2012 року, без посилання на (Дод. угоду № 2) та покликання останнього на пропуск позивачем загального строку позовної давності, колегією суддів до уваги не приймається.

Слід також зазначити, що є безпідставним покликання апелянта/відповідача на оплату ним за Додатковою угодою № 2 до Генерального договору № 9 від 05.12.2012 р. суми 10 000,00 грн. платіжним дорученням № 66 від 05.03.2013 р. та платіжним дорученням № 67 від 05.03.2013 р. суми 20 000,00 грн., оскільки в матеріалах справи є наявною виписка банку (а.с. 46), яка досліджувалася судом першої інстанції, з тексту якої вбачається, що платником Рогізненською сільською радою 05.03.2013 р. було сплачено 20 000,00 грн. та 10 000,00 грн., Призначення платежу: «Погашено борг за кап. рем. вул. Зелена с. Рогізно (Субв. з ДБ місц. бюдж. 2012) зг. ген. дог. № 9 від 05.12.12 та акту вик. робіт № 3 за 12.12 р ., ПДВ -3333,00» та «Погашено борг за кап. рем. вул. Зелена с. Рогізно (Субв. з ДБ місц. бюдж. 2012) зг. ген. дог. № 9 від 05.12.12 р. та акту вик. робіт № 1 за 12.12 р ., ПДВ - 1666,00», в той час, коли ні ОСОБА_7 виконаних робіт № 3 за 12.12 р ., ні ОСОБА_7 виконаних робіт № 1 за 12.12 р ., не є предметом доказування у даній справі, тим більше, що відповідач/апелянт місцевому суду не надавав актів виконаних робіт за № 1 та за № 3, до клопотання (а.с. 47) замість акта № 1 долучив акт за № 2 (а.с. 48-49), про що зазначено вище у цій постанові.

З огляду на наведене покликання скаржника на проведену ним оплату за Додатковою угодою № 2 суми 10 000,00 грн. платіжним дорученням № 66 від 05.03.2013 р. та суми 20000,00 грн. платіжним дорученням № 67 від 05.03.2013 р., які стосуються інших актів виконаних робіт № 1 та № 3, які не є предметом доказування у даній справі, є необгрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач, крім суми основного боргу, просив стягнути з відповідача на свою користь 30000,00 грн. пені, розрахованої відповідно до п. 6.2. Генерального договору № 9 та п. 6.2. Додаткової угоди № 2 від 05.12.2012 р. до Генерального договору № 9 (розрахунок розміру пені - у тексті позовної заяви) розрахований за 1064 дні прострочення.

Перевіривши правильність нарахування розміру пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 30000,00 грн. пені не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Пунктом 6.2. Генерального договору № 9 та Додаткової угоди № 2 до нього від 05.12.2012 р. передбачено, що у випадку порушення Замовником терміну платежів передбачених у розділі 4 даного Договору, Замовник сплачує Підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на час нарахування пені за кожний день прострочення платежів, але не більше суми протермінованого платежу.

Відповідно до положень частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з п.1. ч. 2 ст. 258 ЦК України в частині вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане.

Відтак, право на нарахування пені виникло у позивача з 09.01.2013 р., тобто з наступного дня після встановленої договором дати наданої для виконання зобов'язання щодо оплати за виконані роботи (08.01.2013 р.). Як встановлено вище у цій постанові, датою підписання ОСОБА_7 № приймання виконаних будівельних робіт (Типова форма № КБ-2в) та Договірної ціни за грудень 2012 року є останній день місяця 2012 року, тобто 31.12.2012 р. + 5 днів наданих п. 4.1. Генерального договору № 9 та п. 4.1. Додаткової угоди № 2 до цього договору для оплати = 05.01.2013 р. /субота/, 06.01.2013 р. /неділя/, 07.01.2013 р. /святковий день/, враховуючи приписи ст. 253 ЦК України, після святкових та вихідних, останнім днем для оплати є 08.01.2013 р. до 24 год. 00 хв., отже право на нарахування пені у позивача виникло, як зазначено вище, з 09.01.2013 р. та припинилося, згідно ч. 6 ст. 232 ГК України - 09.07.2013 р.

У зазначений вище період /з 09.01.2013 р. по 09.07.2013 р. включно/ позивач з позовом до суду з вимогою про стягнення пені за спірним договором - не звертався.

Отже позивачем пропущено річний спеціальний строк на звернення до суду з вимогою про стягнення пені з відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України), оскільки останній звернувся з позовом до суду лише 18.12.2015 року, що підтверджується поштовим штампом на конверті (а.с. 20), відтак пропустив строк позовної давності на звернення з позовом до суду в частині стягнення пені.

Відповідно до частини 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Заява відповідача про застосування строків позовної давності подана місцевому суду 10.03.2016 р. (вх. № 9466/16), тобто до винесення місцевим господарським судом рішення, відтак місцевий суд правомірно відмовив позивачу у стягненні пені у зв'язку із спливом позовної давності (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Крім того, позивач у позовній заяві просив, а місцевий суд задовольнив вимоги позивача в частині стягнення 52632, 00 грн. - інфляційних втрат та 2523,56 грн. - 3% річних, які розраховано відповідно до ст. 625 ЦК України.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 52632,00 грн. інфляційних втрат розрахованих за весь період прострочення, виходячи з наступного.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові за рішенням суду.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, що відображено, зокрема, в постанові ВГСУ від 24.01.2012 р. у справі №16/164 (2010), постанові ВГСУ від 09.04.2013 р. у справі №5011-70/10168-2012 та Верховний Суд України (постанова від 05.12.2011 р. у справі №16/164 (2010).

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (п. 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.2013р. В«Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)В» .

Колегією суду виявлено, що позивачем при розрахунку суми інфляційних втрат у розмірі 52632,00 грн. /розрахунок інфляційних втрат приведений у тексті позовної заяви/ допущено помилку в частині використання бази нарахування інфляційних втрат, так у тексті позовної заяви позивачем розраховано «індекс інфляції за період липень січня 2012 року по листопад 2015 р., який складає 175,440%», від загальної суми заборгованості, за весь час прострочення, з чим погодився місцевий господарський суд, а тому припустився помилки в розрахунку розміру інфляційних втрат.

Колегією суддів проведено перерахунок розміру інфляційних втрат, при цьому, апеляційним судом використано «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р.

Інфляційні втрати та 3% річних, які розраховуються відповідно до ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями у розумінні статті 230 ГК України (неустойка, штраф, пеня), відтак до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позов подано до суду 18.12.2015 р. (а.с. 20), відтак позивач має право на стягнення індексу інфляції за весь час прострочення, тобто за період з 09.01.2013 р ., коли у позивача виникло право на його нарахування та стягнення по 17.12.2015 р. включно, оскільки 18.12.2015 р. відіслано позов до суду, при цьому, позивачем не пропущено загального трирічного строку позовної давності передбаченого ст. 257 ЦК України на звернення до суду про стягнення інфляційних втрат (18.12.2015 р. - 18.12.2012 р.).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Так як борг у розмірі 30 000,00 грн. не був сплачений апелянтом/відповідачем до 24 год. 00 хв. 08.01.2013 р., з 09.01.2013 р. у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат, про що зазначено вище у цій постанові, відтак у даному випадку для розрахунку інфляційних втрат жодним чином не можна використовувати величини індексу інфляції «за період липня січня 2012 року», як про це зазначив позивач, а належить розраховувати, виходячи із величин індексу інфляції, починаючи з січня 2013 р.

Так як борг мав бути сплаченим 08.01.2013 р., тобто до 15 числа місяця, у першій половині місяця, відтак до розрахунку слід взяти величину індексу інфляції за січень 2013 р. як за повний місяць, перемноживши індекси інфляції за всі наступні місяці періоду прострочення виконання грошового зобов'язання, з урахуванням інфляції і дефляції.

Величина індексу інфляції у січні 2013 р. - 100,2% (газета «Урядовий кур'єр» № 26 від 08.02.2013 р.) * у лютому 2013 р. - 99,9% (газета «Урядовий кур'єр» № 46 від 12.03.2013 р.) * у березні 2013 р. - 100,0% (газета «Урядовий кур'єр» № 66 від 09.04.2013 р.) * у квітні 2013 р. - 100,09% (газета «Урядовий кур'єр» № 83 від 14.05.2013 р.) * у травні 2013 р. - 100,1% (газета «Урядовий кур'єр» № 102 від 08.06.2013 р.) * у червні 2013 р. - 100,0% (газета «Урядовий кур'єр» № 121 від 10.07.2013 р.) * у липні 2013 р. - 99,9% (газета «Урядовий кур'єр» № 142 від 08.08.2013 р.) * у серпні 2013 р. - 99,3% (газета «Урядовий кур'єр» № 163 від 10.09.2013 р.) * у вересні 2013 р. - 100,0% (газета «Урядовий кур'єр» № 184 від 09.10.2013 р.) * у жовтні 2013 р. - 100,4% (газета «Урядовий кур'єр» № 205 від 07.11.2013 р.) * у листопаді 2013 р. - 100,2%, (газета «Урядовий кур'єр» № 228 від 10.12.2013 р.) * у грудні 2013 р. - 100,5% (газета «Урядовий кур'єр» № 3 від 09.01.2014 р.) = 100,496%, тобто 100,5%, відтак сума 30000,00 грн. боргу * 100,5%/100% = 30150,00 грн. - 30000,00 грн., інфляційні нарахування = 150,00 грн.

Величина індексу інфляції у січні 2014 р. - 100,2% (газета «Урядовий кур'єр» № 25 від 08.02.2014 р.) * у лютому 2014 р. - 100,6% (газета «Урядовий кур'єр» № 45 від 12.03.2014 р.) * у березні 2014 р. - 102,2% (газета «Урядовий кур'єр» № 65 від 09.04.2014 р.) * у квітні 2014 р. - 103,3% (газета «Урядовий кур'єр» № 83 від 14.05.2014 р.) * у травні 2014 р. - 103,8% (газета «Урядовий кур'єр» № 103 від 11.06.2014 р.) * у червні 2014 р. - 101,0% (газета «Урядовий кур'єр» № 121 від 09.07.2014 р.) * у липні 2014 р. - 100,4% (газета «Урядовий кур'єр» № 144 від 09.08.2014 р.) * у серпні 2014 р. - 100,8% (газета «Урядовий кур'єр» № 164 від 09.09.2014 р.) * у вересні 2014 р. - 102,9% (газета «Урядовий кур'єр» № 185 від 08.10.2014 р.) * у жовтні 2014 р. - 102,4% (газета «Урядовий кур'єр» № 208 від 08.11.2014 р.) * у листопаді 2014 р. - 101,9%, (газета «Урядовий кур'єр» № 229 від 09.12.2014 р.) * у грудні 2014 р. - 103,0% (газета «Урядовий кур'єр» № 5 від 14.01.2015 р.) = 124,371%, тобто 124,4%, відтак сума 30000,00 грн. боргу * 124,4%/100% = 37320,00 грн. - 30000,00 грн., інфляційні нарахування = 7320,00 грн.

Величина індексу інфляції у січні 2015 р. - 103,1% (газета «Урядовий кур'єр» № 24 від 10.02.2015 р.) * у лютому 2015 р. - 105,3% (газета «Урядовий кур'єр» № 44 від 11.03.2015 р.) * у березні 2015 р. - 110,8% (газета «Урядовий кур'єр» № 65 від 09.04.2015 р.) * у квітні 2015 р. - 114,0% (газета «Урядовий кур'єр» № 84 від 14.05.2015 р.) * у травні 2015 р. - 102,2% (газета «Урядовий кур'єр» № 102 від 10.06.2015 р.) * у червні 2015 р. - 100,4% (газета «Урядовий кур'єр» № 122 від 09.07.2015 р.) * у липні 2015 р. - 99,0% (газета «Урядовий кур'єр» № 144 від 08.08.2015 р.) * у серпні 2015 р. - 99,2% (газета «Урядовий кур'єр» № 165 від 09.09.2015 р.) * у вересні 2015 р. - 102,3% (газета «Урядовий кур'єр» № 188 від 09.10.2015 р.) * у жовтні 2015 р. - 98,7% (газета «Урядовий кур'єр» № 209 від 10.11.2015 р.) * у листопаді 2015 р. - 102,0% (газета «Урядовий кур'єр» № 230 від 09.12.2015 р.) * у грудні 2015 р. - 100,7% (газета «Урядовий кур'єр» № 4 від 09.01.2016 р.) = 143,3129%, тобто 143,4%, відтак сума 30000,00 грн. боргу * 143,4%/100% = 43020,00 грн. - 30000,00 грн., інфляційні втрати = 13020,00 грн.

Отже загальний розмір інфляційних нарахувань за весь період прострочення складає 20 490,00 грн. (150,00 + 7320,00 + 13020,00), а не 52 632,00 грн., як помилково розрахував місцевий суд і не 22632,00 грн., як стверджує апелянт.

Право на нарахування та стягнення 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України, як зазначено вище у цій постанові, виникло у позивача теж з 09.01.2013 р. по 17.12.2015 р., 1085 днів прострочення. Внаслідок проведеного перерахунку розміру 3% річних, колегією суддів встановлено, що 3% річних складають 2675,34 грн. (30000,00 грн. боргу * 3% = 900,00 грн. * 1085 днів прострочення /365 = 2675,34 грн.), тобто перерахований судом розмір 3% річних є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Як вбачається з матеріалів справи, позивач в процесі розгляду даної справи місцевим судом з заявою про збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних не звертався, відтак місцевий суд дійшов правомірного висновку, що до задоволення підлягає сума - 2523 грн. 56 коп. - 3% річних.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Отже позивач до вимог про стягнення 2523 грн. 56 коп. - 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України, право на нарахування яких виникло у останнього з 09.01.2013 р., не пропустив загального трирічного строку позовної давності (позовна заява подана до суду 18.12.2015 р. - 18.12.2012 р.).

Покликання апелянта в апеляційній скарзі на статті Бюджетного кодексу України колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки зазначені апелянтом статті Бюджетного кодексу України не звільняють останнього від обов'язку виконати належним чином зобов'язання, які виникли на підставі укладеного договору, відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, отже після повного виконання рішення суду.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Як зазначено вище у цій постанові, оскільки інфляційні нарахування та 3% річних, які розраховуються на підставі статті 625 ЦК України, не мають характеру штрафних санкцій, відповідно вони не можуть бути зменшеними судом відповідно до ст. 233 ГК України, як помилково стверджує апелянт в апеляційній скарзі, тому в цій частині апеляційна скарга є безпідставною.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Однак чинним законодавством не передбачено право суду на зменшення інфляційних втрат та 3% річних, які розраховані відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки вони не мають характеру штрафних санкцій.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що твердження апелянта, які викладені ним в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до апеляційної скарги є не послідовними та суперечливими, зокрема, апелянт/відповідач, заперечуючи взагалі наявність боргу у розмірі 30000,00 грн. за Додатковою угодою № 2 до генерального договору № 9 від 05.12.2012 р., в той же час звертається до суду із заявою про застосування строків позовної давності (а.с. 51-52). Згідно чинного законодавства України, наслідки спливу строку позовної давності за заявою сторони застосовуються лише у випадках, коли позов підлягає до задоволення, однак сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Заперечуючи проти наявного боргу, апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що суд мав відповідно до ст. 233 ГК України зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних, які останній вважає «штрафними санкціями»; клопочучи перед апеляційним судом про скасування судового рішення суду першої інстанції повністю, одночасно, покликається на те, що розмір богу з урахуванням інфляції складає 22632,00 грн. (Додаткові пояснення до апеляційної скарги) (а.с. 101), тощо.

Інші доводи апелянта/відповідача колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів заслухавши пояснення та доводи сторін, оглянувши та дослідивши докази у даній справі в їх сукупності, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.03.2016 р. у справі № 914/4363/15 в частині стягнення інфляційних нарахувань та судового збору змінити. В пункті 2 резолютивної частини судового рішення після слів: «основного боргу», цифри: «52632,00» замінити цифрами: « 20490,00», та після слів: «річних та» цифри: « 1277,26» замінити цифрами: « 795,16». В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Станом на час прийняття постанови по справі № 914/4363/15 скаржником не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду за майновим спором в сумі 1899,95 грн.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку стягнути з Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області (81043, Львівська область, Яворівський район, село Рогізно; код ЄДРПОУ 04373123) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 1899,95 грн. за подання апеляційної скарги.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку в сумі 717,00 грн. покласти на позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.03.2016 року у справі № 914/4363/15 в частині стягнення інфляційних нарахувань та судового збору змінити.

3. В пункті 2 резолютивної частини судового рішення від 22.03.2016 року у справі № 914/4363/15 після слів: «основного боргу» цифри: « 52632,00» замінити цифрами: « 20 490,00» та після слів: «річних та» цифри: « 1277,26» замінити цифрами: « 795,16».

4. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

5. Стягнути з Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області (81043, Львівська область, Яворівський район, село Рогізно; код ЄДРПОУ 04373123) на користь стягувача: Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 1899,95 грн. за подання апеляційної скарги.

6. Стягнути з Приватного підприємства В«ЯворівміськбудВ» (81000, Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Шашкевича, будинок 15А; код ЄДРПОУ 34107173) на користь Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області (81043, Львівська область, Яворівський район, село Рогізно; код ЄДРПОУ 04373123) 717,00 грн. судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

8. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Орищин Г.В.

29.06.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 04.07.2016 р.