Постанова

від 17.05.2016 по справі 826/6730/14

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Зарудяної Н.О.,

Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) - Тетерятник О.В.,

комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (далі - Підприємство) - Богданевич Ю.В.,

публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»; далі - Товариство) - Герасименко О.В.,

управління освіти Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Управління освіти) - Скачка А.А.,

Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (далі - Департамент освіти) - Мордалевича І.І., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора м. Києва до КМДА, треті особи: Підприємство, Товариство, Управління освіти, Департамент освіти, про скасування розпорядження та акта приймання-передачі,

в с т а н о в и л а:

У травні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними та скасувати: розпорядження КМДА від 27 грудня 2002 року № 2325 «Про передачу в управління ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» майна територіальної громади м. Києва» (далі - розпорядження № 2325) у частині передачі в управління Товариству нежитлового будинку (приміщення) № 97 по вул. Монтажників у м. Києві (далі - Спірне приміщення) разом з об'єктами благоустрою; акта приймання-передачі Спірного приміщення від 12 серпня 2003 року.

На обґрунтування зазначених позовних вимог послався на те, що Спірне приміщення не перебувало ні на балансі, ні в статутному фонді Товариства, а тому немає жодних підстав для його передачі Товариству в управління, а в подальшому - на його баланс. Товариство володіє та користується Спірним приміщенням і при цьому не здійснює освітню діяльність, тому, як зазначив прокурор, фактично відбулася зміна цільового призначення матеріально-технічної бази дошкільного навчального закладу та виключення його з належного закладам освіти майна, але рішення про зміну цільового призначення та виключення з реєстру закладів освіти не приймалось.

Суди встановили, що відповідно до рішення Київської міської ради від 29 листопада 2001 року № 151/1585 «Про затвердження переліку нежитлових будівель комунальної власності територіальної громади міста Києва» розпорядженням КМДА від 22 лютого 2002 року № 347 «Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва» Спірне приміщення віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Києва та закріплено на праві господарського відання за Підприємством.

27 грудня 2002 року КМДА, на виконання рішення Київської міської ради від 2 жовтня 2001 року № 55/1489 «Про передачу майна в управління відкритому акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Київводоканал», з метою підвищення надійності водопостачання споживачів м. Києва прийняла розпорядження № 2325, згідно з яким спірне приміщення було передано в управління Товариству.

Суди також установили, що станом на момент передачі Спірного приміщення Товариству у грудні 2002 року ступінь зносу цієї будівлі складав більше 70 % від її первісної балансової вартості. Товариством здійснено реконструкцію Спірного приміщення, а загальна вартість виконаних робіт становить понад 1 150 000 грн.

27 січня 2014 року прокуратура м. Києва провела перевірку у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів щодо реалізації державних та регіональних цільових програм з охорони дитинства, у тому числі щодо створення умов для здобуття дітьми освіти, використання будівель (приміщень) дошкільних навчальних закладів за цільовим призначенням, чинного законодавства під час прийняття Київською міською радою рішення щодо приватизації об'єктів комунальної власності. За наслідками перевірки 7 квітня 2014 року голові КМДА внесене подання про усунення порушень вимог законодавства під час використання майна дошкільних навчальних закладів, в якому вимагалося скасувати як незаконне розпорядження № 2325 в частині передачі в управління Товариству Спірного приміщення разом з об'єктами благоустрою.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 5 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року, відмовив у задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 серпня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, Генеральна прокуратура України звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 16 Закону України від 11 липня 2001 року № 2628-ІІІ «Про дошкільну освіту» (далі - Закон № 2628-ІІІ). На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року (№ К/800/60608/13), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування. Просить скасувати всі судові рішення, постановлені у цій справі, та ухвалити нове - про задоволення позову.

У судовому засіданні представник Генеральної прокуратури України підтримала заяву про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України, навела доводи на її обґрунтування.

Представник відповідача, вважаючи оскаржене позивачем рішення суду законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні заяви про його перегляд.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши наведені у заяві та запереченнях до неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Генеральної прокуратури України підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно зі статтею 2 ЦК учасниками цивільних відносин є, зокрема, територіальні громади.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (стаття 327 ЦК).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (стаття 319 ЦК).

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу майна територіальної громади у володіння і користування (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), внаслідок чого виникають цивільні права і обов'язки, подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права на володіння та користування майном територіальної громади має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Оскільки суди встановили, що згідно з розпорядженням № 2325 Спірне приміщення з 2002 року перебуває у володінні та користуванні Товариства, яке здійснило його реконструкцію, розмістило у ньому виробничу базу району по експлуатації водопровідних мереж, то спір щодо законності передачі цієї будівлі в управління Товариства не підвідомчий адміністративному суду.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм ЦК та Закону № 2628-ІІІ, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 5 серпня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький