Рішення

від 06.07.2016 по справі 910/1446/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.07.16р. Справа № 910/1446/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрделіс", м. Вишневе, Київської області

До відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ в особі Печерської філії ОСОБА_1 акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

про визнання договору недійсним

Суддя: Крижний О.М.

Представники:

Від позивача : не з'явився

Від відповідача : ОСОБА_2, довіреність від 06.08.2014 року №2857-К-О, представник

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрделіс" звернулось до господарського суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання договору банківського обслуговування від 13.03.2015 року б/н недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказаний договір було укладено під впливом помилки, оскільки укладаючи спірний договір позивач розраховував на укладення договору банківського обслуговування, але насправді виявилося, що було укладено кредитний договір.

Відповідно до ухвали господарського суду м. Києва від 31.03.2016 року по справі №910/1446/16, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 року матеріали справи №910/1446/16 передано за встановленою підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2016 прийнято справу №910/1446/16 до свого провадження та призначено її до розгляду 01.06.2016 року.

Згідно відзиву на позов, наявного в матеріалах справи, відповідач позов вважає безпідставним та просить в його задоволенні відмовити. Відповідач зазначає, що підписавши заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послуг приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", ОСОБА_3, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування б/н від 13.03.2015 року. На момент підписання договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов. Свої зобов'язання за даним договором щодо відкриття та обслуговування поточного рахунку відповідач виконав в повному обсязі. Відповідач зазначає. що під час здійснення господарської діяльності позивач неодноразово користувався встановленим кредитним лімітом, вплачував комісію, проценти, передбачені умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку - договором вцілому, в частині саме кредитного ліміту, визначеного в розділі 3 Умов та Правил.

05.07.2016 року відповідачем подані додаткові пояснення, відповідно до яких просить в задоволенні позову відмовити, оскільки на його думку позивач не лише усвідомлював значення своїх дій при укладенні договору, а й бажав настання певних результатів. Відповідач у додаткових поясненнях надає розшифровку виписки по рахунку позивача, де вказує, що 20.03.2015 року по рахунку позивача було проведено лише одну операцію, а саме зарахування коштів на суму 86500,00 грн. Згідно довідки про розмір встановленого кредитного ліміту 21.03.2015 року на рахунок позивача №26002053140988 було встановлено ліміт у розмірі 130000,00 грн., а 23.03.2015 року проведено 5 операцій по рахунку: витрачено 108050,00 грн., 3,00 грн., 3000,00 грн., 90,00 грн., та зараховано 15231,60 грн. Якщо узагальнити вищезазначені операції, то залишок на рахунку складає 120588,60 грн., тобто позивачем 23.03.2015 року витрачено кредитних коштів на суму 9411,40 грн. Далі, 24.03.2015 року позивачем проведено дві операції витрачено 101000,00 грн. та 3,00 грн., а отже заборгованість за кредитним договором вже склала 110414,40 грн. Аналізуючи таким чином виписку по рахунку за весь період, вбачається, що позивач користувався кредитним лімітом неодноразово. Крім того відповідач зазначає, що позивач жодного разу не звертався до банку з вимогою про повернення списаних коштів на обслуговування кредитного ліміту.

Розгляд справи було відкладено з 01.06.2016 року на 13.06.2016 року, з 13.06.2016 року на 06.07.2016 року.

У судове засідання 06.07.2016 року представник позивача не з'явився, про день, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду направлялися позивача за місцезнаходженням, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 8, ідентифікаційний код 38010853).

Відповідно до даних веб-сайту "Укрпошта" надіслане судом відповідачу-2 поштове повідомлення повертається за зворотною адресою.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого Господарського Суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Про день, час та місце судового засідання, яке відбудеться 06.07.2016 року о 14 год. 45 хв. позивач повідомлявся телефонограмами (за номером тел. НОМЕР_1) від 01.07.2016 року, яку було прийнято ОСОБА_4 01.07.2016 року о 16 год. 04 хв. та (за номером тел. НОМЕР_2) від 04.07.2016 року, яку було отримано директором ОСОБА_5

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях звертає увагу на те, що позивач, як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки .

Відповідно до п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 06.07.2016 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

13.03.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрделіс" звернулось до ОСОБА_1 акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" із заявою про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якої було відкрито поточний банківський рахунок №260002053140988.

Зі змісту даної заяви вбачається, що клієнт, підписавши цю заяву, погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та ОСОБА_3, розташованими на сайті банку www.privatbank.ua, які разом з цією заявою складають договір.

Підписавши цю заяву клієнт приєднується і погоджується із умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, ОСОБА_3, що розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua (а.с.13).

У січні 2016 року відповідач звернувся до позивача з претензією вих. №50317KII0S0CW від 23.12.2015 року, відповідно до якої просив погасити виниклу заборгованість у розмірі 390967,00 грн. (а.с.32)

Позивач у позовній заяві зазначив, що оформлюючи заяву від 13.03.2015 року він переслідував мету укладання договору обслуговування рахунку, оскільки дана заява не містить істотних умов кредитного договору, встановлених ст. 1054 Цивільного кодексу України, зокрема, розміру грошових коштів, наданих позичальникові. При укладенні даного договору позивача не було попереджено, що умови банківського обслуговування регулюватимуться саме розділом 3.2 Умов та Правил - Кредити.

Тобто, позивач за укладеним договором розраховував на обслуговування банківського рахунку, а насправді уклав кредитну угоду, то вважає, що даний договір було укладено під впливом помилки.

Відповідач заперечив проти обставин, викладених у позовній заяві, вказавши у відзиві на позов, що відповідно до договору від 13.03.2015 року, позивачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок 26002053140988 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет-клієнт-банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та Правилами надання банківських послуг".

Суд, дослідивши матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Аналізуючи правову природу спірних правовідносин, судом встановлено, що вони виникли між сторонами з приводу укладання та виконання складного комплексного договору банківського рахунку та банківського кредиту (змішаний договір). Ці правовідносини регулюються загальними положеннями про зобов'язання, визначеними Цивільним та Господарським кодексами України (главою 71 та 72 Цивільного кодексу України, главою 35 Господарського кодексу України) Законом України "Про банки та банківську діяльність", іншими нормативними актами України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 05.02.2014 року по справі №922/2798/13.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу п. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Пункт 7 цієї ж статті передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до приписів ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст. 1055 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст. 1069 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною /сторонами/.

Згідно ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Отже, підписавши заяву від 13.03.2015, позивач, шляхом приєднання, уклав з відповідачем в письмовій формі комплексний публічний договір банківського обслуговування. Після цього, факт укладення договору було підтверджено сторонами шляхом прийняттям до виконання його умов (розташованих на сайті банку www.privatbank.ua та http://client-bank.privatbank.ua): відповідач приймав і зараховував на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконував розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка, проводив інші операції за рахунком, надавав грошові кошти (кредит) позивачу в межах встановлених лімітів та на умовах розташованих на сайті банку.

Таким чином, договір укладено в належній формі та у встановленому законом порядку.

Посилання позивача, як на підставу визнання договору недійсним, на те, що вказаний договір укладений під впливом помилки, судом не приймається з наступних підстав.

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У той же час, як зазначено вище, між сторонами відбулося укладення змішаного договору банківського рахунку та банківського кредиту. Матеріалами справи підтверджується, що позивачу було виділено грошові кошти в межах встановленого кредитного ліміту, вказаними коштами позивач користувався впродовж року, при цьому неодноразово погашав заборгованість за тілом кредиту, сплачував процентами за користування коштами та винагороду за користування кредитним лімітом, що підтверджується випискою про рух коштів на рахунку відповідача за період з 17.03.2015 року по 15.03.2016 року. Відповідач вказує, що позивач жодного разу не звертався до ОСОБА_3 із заявою про повернення вписаних на обслуговування кредитного ліміту грошових коштів, хоча був обізнаний про таке списання. Матеріали справи також не містять доказів звернення позивача до відповідача про неправомірне списання (якщо таке вважав позивач) грошових коштів з рахунку на погашення відсотків за користування кредитним лімітом, щомісячної комісії тощо.

Окремо, слід звернути увагу, що сайт www.privatbank.ua викладено трьома мовами: російською, українською та англійською. Мова сайту та мова документів змінюється натисканням відповідного посилання, яке розташоване у верхньому правому куті стартової сторінки. А отже, текст Умов та Правил надання банківських послуг був доступним для позивача і позивач був з ними ознайомлений, про що свідчить його підпис на заяві від 13.03.2015 року.

Згідно з п. 3.2.1.1 Умов та Правил надання банківських послуг кредитний ліміт на поточний рахунок (надалі - кредит) надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, у межах кредитного ліміту (надалі - ліміт). Техніко-економічного обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлення засоби електронного зв'язку банку та клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms-повідомлення чи інших). ОСОБА_3 здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишку засобів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, шляхом дебатування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо. Кредит надається у обмін на зобов'язання клієнта щодо поверненню кредиту, сплати процентів та винагороди (пункт 3.2.1.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг).

Матеріалами справи підтверджується, що позивачу було встановлено кредитний ліміт з 17.03.2015 року у розмірі 0,00 грн., а з 21.03.2015 року у розмірі 130 000,00 грн. (а.с.62).

Випискою по рахунку №26002053140988 за період з 17.03.2015 року по 01.06.2016 року підтверджується, що 20.03.2015 року ОСОБА_3 було зарахована на рахунок позивача 86500,00 грн. кредитних кошті, а вже 23.03.2015 року 23.03.2015 року проведено 5 операцій по рахунку: витрачено 108050,00 грн., 3,00 грн., 3000,00 грн., 90,00 грн., та зараховано 15231,60 грн. Якщо узагальнити вищезазначені операції, то залишок на рахунку складає 120588,60 грн., тобто позивачем 23.03.2015 року витрачено кредитних коштів на суму 9411,40 грн . Далі, 24.03.2015 року позивачем проведено дві операції витрачено 101000,00 грн. та 3,00 грн., а отже заборгованість за кредитним договором вже склала 110414,40 грн . Аналізуючи таким чином виписку по рахунку за весь період, вбачається, що позивач користувався кредитним лімітом неодноразово .

Тобто, даною випискою підтверджується користування позивачем саме кредитними коштами.

Отже, з урахуванням використання відповідачем кредитних коштів у такому значному обсязі , наявність помилки повністю виключається .

Крім того, відповідач зазначає, що позивач жодного разу не звертався до банку з вимогою про повернення списаних коштів на обслуговування кредитного ліміту. Матеріали справи також не містять таких звернень позивача.

Згідно з пунктом 3.2.1.1.8 Умов та Правил надання банківських послуг проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до „Умов та правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печаткиВ» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформації, або в будь-які іншій формі - далі "Угода"). При порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених „Умов та правил надання банківських послугВ» , банк на свій розсуд має право змінити умови кредитування, встановивши інший термін повернення кредиту. При належному виконанні клієнтом зобов'язань, передбачених "Умовами та правилами надання банківських послуг", за відсутності заперечень за місяць до закінчення терміну обслуговування ліміту, проведення платежів клієнта у порядку обслуговування ліміту може бути продовжено банком на той самий строк. Термін також може бути змінений банком згідно п. 3.2.1.2.3.4. цього розділу "Умов та правил надання банківських послуг". Згідно статей 212, 651 Цивільного кодексу України у випадку порушення клієнтом якого-небудь із зобов'язань по кредиту, банк на свій розсуд, починаючи з 91-ого дня порушення якого-небудь з зобов'язань має право встановити інший строк повернення кредиту. При цьому банк направляє клієнту повідомлення з зазначенням дати строку повернення кредиту на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою засобів електронного зв'язку банка і клієнта (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт банк, sms- повідомлення чи інших). При непогашення заборгованості у строк, вказаний в повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, вказаної в повідомленні, вважається простроченою.

У пункті 3.2.1.1.11 Умов та Правил надання банківських послуг періодом безперервного користування є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня. Зменшення або збільшення заборгованості за кредитом в цей період не впливають на зміну дати початку періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, по закінченні якого на поточному рахунку зафіксовано нульове дебетове сальдо. Період безперервного користування "кредитним лімітом на поточному рахунку" - не більше 35 днів.

У пунктах 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.1.1, 3.2.1.4.1.2 та 3.2.1.4.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг встановлено, що за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт сплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційна процентна ставка). Порядок розрахунку процентів: за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати анулювання дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (надалі - "період, в який дебетове сальдо підлягає обнулінню"), розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою у розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. При не обнулінні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, клієнт сплачує банку за користування кредитом проценти у розмірі 36% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню. У випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. У випадку порушення клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 56% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення будь-якого з грошових зобов'язань та при реалізації права банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами та Правилами надання банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня наступного за датою порушення зобов'язань.

Розрахунок відсотків за користування кредитом здійснюється щодня, починаючи з дати утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількістю днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту, на суму залишку заборгованості по кредиту. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (пункт 3.2.1.4.9 Умов та Правил надання банківських послуг).

Згідно пункту 3.2.1.4.4 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту у відповідності з пунктами 3.2.1.1.6., 3.2.1.2.3.2, 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, існуючого на кінець банківського дня за попередній місяць, у порядку, передбаченому Умовами та Правилами надання банківських послуг. ОСОБА_3 може за своїм розсудом не стягувати зазначену комісію у разі, якщо максимальне сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній календарний місяць не перевищувало 100 гривень.

Відповідно до пункту 3.2.1.2.3.4 Умов та Правил надання банківських послуг банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого "Умовами", змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.

Таким чином, Умови та Правила надання банківських послуг містять всі суттєві умови договору, передбачені чинним законодавством для даного типу договорів.

Частиною першою ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору. Як встановлено її положеннями, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1-2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Отже, зі змісту вищенаведених норм вбачається, що договір (заява) від 13.03.2015 року відповідає вимогам чинного законодавства України, в тому числі в частині умов про кредитування (про надання та обслуговування кредитних лімітів на поточних рахунках клієнтів).

Частиною 5 п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року встановлено, що у силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору банківського обслуговування від 13.03.2015 року є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.1, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача.

Повне рішення складено 08.07.2016 року.

Суддя О.М. Крижний