Постанова

від 07.11.2016 по справі 910/1446/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2016 року Справа № 910/1446/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючий суддя: Дармін М.О. (доповідач)

суддів: Березкіна О.В., Подобєд І.М.

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

за участю представників сторін:

від відповідача: Лопатнікова А.В., довіреність №5763-К-О від 18.10.2016 р.;

від позивача: представник не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрделіс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2016р. у справі № 910/1446/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрделіс", м. Вишневе, Київської області

до відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Дніпропетровськ в особі Печерської філії Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2016р. у справі № 910/1446/16 (суддя Крижний О.М.) в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд зазначив, що факт укладання комплексного публічного договору банківського обслуговування підтверджено сторонами шляхом прийняття до виконання його умов: відповідач приймав і зараховував на рахунок позивача грошові кошти, що йому надходили, виконував розпорядження позивача про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка, надавав кредит позивачу в межах встановлених лімітів та на умовах, розташованих на сайті банку, крім того, згідно виписок по рахунку № 26002053140988 позивач неодноразово використовував грошові кошти (кредитний ліміт), надані відповідачем, в значних за обсягом сумах, тому місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність помилки при укладенні позивачем змішаного договору (банківського рахунку та банківського кредиту) шляхом підписання заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.

Підстави з яких порушено питання про перегляд рішення:

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрделіс" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове, яким визнати недійсним договір банківського обслуговування від 13.03.2015р. б/н, укладеного між позивачем та відповідачем шляхом підписання заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських відповідачем з моменту його вчинення - з 13.03.2015р.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що протягом дії Договору банківського обслуговування позивач використовував банківський рахунок в цілях провадження господарської діяльності без жодних перешкод. Проте у січні 2016р. від відповідача надійшла претензія про заборгованість позивача перед відповідачем в сумі 390 967, 00грн. з посиланнями на п. 3.2.1.1.3, 3.2.1.2.3.4 Умов та Правил надання банківських послуг (далі Умови), які регулюють питання кредитного ліміту та порушення умов кредитного договору.

При укладенні Договору банківського обслуговування позивача не було попереджено про регулювання цього договору саме розділом 3.2 Умов - Кредити. Таким чином, позивачем було укладено саме Договір банківського обслуговування, а не кредитний договір, оскільки внаслідок ненадання позивачу належної інформації щодо його прав та обов'язків, передбачених п. 3.2 Умов, останній припустився юридично значущої помилки у сприйнятті очікуваного юридичного результату від правочину. За таких обставин, дії позивача об'єктивно не відображали його внутрішню волю щодо досягнення бажаного юридичного результату у вигляді банківського обслуговування, а не укладення кредитної угоди.

Отже, на думку апелянта, відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, помилка позивача щодо природи Договору, прав та обов'язків, обумовлена неналежним наданням послуг представниками відповідача та має істотне значення, у зв'язку з чим такий Договір має бути визнаний недійсним.

Доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу:

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просить її залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Відповідач зазначає, що при укладенні договору була дотримана проста письмова форма договору у вигляді спрощеної форми договору. Підписавши заяву, позивач погодився з Умовами та Правилами обслуговування по Рахунковим картам, Тарифами банка, які разом з Заявою і картою із зразками підписів і відбитка печатки складають Договір банківського обслуговування та взяв на себе зобов'язання виконувати умови Договору. Позивач своїм підписом підтвердив положення Заяв (підписання яких ним не заперечується у позові).

Посилаючись на практику Вищого господарського суду України від 05.02.2014р. у справі № 922/2798/13 відповідач вказав на те, що у спорі щодо правової природи договору, укладеного між ПАТ КБ Приватбанк та фізичної особою - підприємцем шляхом приєднання, колегія суддів дійшла висновку, що цей договір є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору.

Відповідано до Договору позивачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № 26002053140988 в електроннорму вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку Банку та Клієнта. Відповідач виконав свої зобов'язання за договором в повному обсязі та надав позивачу кредитний ліміт по рахунку в розмірі 130 000, 00 грн.

Крім того, відповідач стверджує, що позивач користувався кредитними коштами по рахунку і сплачував відсотки і винагороду за користування кредитним лімітом, що не заперечується позивачем та підтверджується випискою по рахунку. Клієнт не звертався до Банку з вимогами про повернення списаних на обслуговування кредитного ліміту коштів (у разі якщо позивач важав би, що кредитний ліміт, відсотки за його користування, щомісячна комісія знімаються з його поточного рахунку незаконно).

Отже, позивач не тільки юридично усвідомлював значення своїх дій при укладенні Договору, а й бажав настання певного результату. На час укладення договору обидві сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Таким чином, на момент підписання Договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Через виникнення значної заборгованості по рахунку, відповідач звернувся до позивача з позовом у справі № 911/172/16, яка знаходиться в провадженні господарського суду Кивської області та по якій провадження зупинено до розгляду даної справи.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.09.2016р. відновлено строк подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та призначено в судове засідання на 26.09.2016р. колегією суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Березкіна О.В., Подобєд І.М.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2016р. відкладено розгляд справи до 25.10.2016р.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.09.2016р. відкладено розгляд справи до 07.11.2016р.

В судове засідання позивач не забезпечив участь повноважного представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Беручи до уваги, що неявка представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрделіс" не перешкоджає розгляду спору, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вирішила за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача.

У судовому засіданні 07.11.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи встановлені апеляційною інстанцією:

13.03.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрделіс" звернулось до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" із заявами про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та відкриття рахунку, відповідно до якої було відкрито поточний банківський рахунок № 26002053140988 у гривні та картковий рахунок № 26053053111654 у гривні. (а.с.13, 60-61т.1).

Зі змісту заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг вбачається, що клієнт (позивач), підписавши цю заяву, висловив свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті банку www.privatbank.ua), Тарифами Банку, які разом з цією заявою становлять Договір банківського обслуговування. Підписавши цю заяву позивач приєднався та зобов'язався виконувати умови, що викладені в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифах Банку - Договорі банківського обслуговування в цілому. Сторони погодили, що відносини між банком і клієнтом можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього Договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження щодо банківського обслуговування клієнтом через веб-сайт банку (а.с.13, т.1)

Відповідно до Публічного Договору ПАТ КБ Приватбанк від 29.07.2009р. №22 (який розміщено на офіційному сайті Банку www.privatbank.ua), Банк пропонує широкому та необмеженому колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг.

Пунктом 3.4.1. Умов та Правил надання банківських послуг визначені положення про Поточний рахунок суб'єкта господарювання та самозайнятих осіб. (а.с.63-65, т.1)

Пунктом 3.2.1 Умов та Правил надання банківських послуг визначені положення про кредитний ліміт. (а.с. 200-204, т.1)

23.12.2015р. відповідач направив позивачу Претензію № 50317KII0S0CW, в якій повідомив, що відповідно до Договору банківського обслуговування від 13.03.2015р. позивачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № 26002053140988 на підставі волевиявлення позивача в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших), що визначено та врегульовано Умовами і Правилами надання банківських послуг (далі - Умови). Посилаючись на п. 3.2.1.2.3.4. Умов, Банк вимагав від позивача повернути прострочену заборгованість за кредитом у загальній сумі 390 967, 00 грн. (а.с.32, т.1)

З Довідки про розміри встановлених кредитних лімітів від 04.01.2016р. № 08.7.0.0.0/160104132719, вбачається, що розмір кредитного ліміту, наданого відповідачем позивачу 21.03.2015р., становить 130 000, 00 грн. (а.с.62, т.1)

Мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив:

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Предметом позову є матеріально - правова вимога позивача про визнання недійсним договору банківського обслуговування з тих підстав, що при укладенні Договору позивач помилився щодо обставин, які мають істотне значення (не мав на меті укладати Кредитний договір, а лише уклав Договір обслуговування рахунку).

Частиною 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч.1 ст. 1069 Цивільного кодексу України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною /сторонами/.

Згідно ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Зі змісту вищенаведених норм вбачається, що договір (заява) від 13.03.2015 року відповідає вимогам чинного законодавства України, в тому числі в частині умов про кредитування (про надання та обслуговування кредитних лімітів на поточних рахунках клієнтів).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що підписавши заяву від 13.03.2015, позивач, шляхом приєднання, уклав з відповідачем в письмовій формі комплексний публічний договір банківського обслуговування. Після цього, факт укладення договору було підтверджено сторонами шляхом прийняттям до виконання його умов (розташованих на сайті банку www.privatbank.ua та http://client-bank.privatbank.ua): відповідач приймав і зараховував на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконував розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка, проводив інші операції за рахунком, надавав грошові кошти (кредит) позивачу в межах встановлених лімітів та на умовах розташованих на сайті банку.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 1055 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Пунктом 3.9 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11 роз`яснено, що за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Частиною 5 п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року встановлено, що у силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано суду допустимих в розумінні статті 34 ГПК України доказів на підтвердженн його доводів про укладення договору під впливом помилки, в зв'язку із чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо необґрунтованості та безпідставності позовних вимог, відтак місцевий господарський суд правомірно відмовив в її задоволенні.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого господарського суду не спростовують і не можуть бути підставою для скасування його рішення.

Перевіривши рішення місцевого господарського суду в повному обсязі у відповідності до вимог частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не знайшла інших підстав для його зміни або скасування.

Таким чином, оскільки, розглядаючи справу, господарський суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно з'ясував всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції у відповідності до п.1 ч. 1 ст.103 ГПК України підлягає залишенню без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Розподіл судових витрат у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів залишає без змін.

Керуючись ст. ст. 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрделіс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2016р. у справі № 910/1446/16 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2016р. у справі № 910/1446/16 - залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дати її прийняття.

Повний текст постанови складено 15.11.2016р.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя О.В.Березкіна

Суддя І.М.Подобєд