Ухвала

від 15.06.2016 по справі 809/2475/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року м. Київ К/800/46249/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Загородньому А.А.

за участю представників сторін:

позивача - Госедла Р.І.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Яремче Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - Інспекція)

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.10.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015

у справі № 809/2475/13-а (876/14693/13)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Парктур" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 25.04.2013 № 0000162200 та № 0000142200.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.10.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015, позов задоволено. Судові акти зі спору мотивовані тим, що позивач документально підтвердив реальність виконання операцій з придбання послуг у задекларованих контрагентів, тоді як висновки контролюючих органів, зроблені у ході перевірок спірних постачальників Товариства, мають формальний характер та не спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами не надано належної правової оцінки обставинам щодо фіктивного характеру діяльності спірних постачальників та відсутності у них об'єктивної можливості надати задекларовані послуги в силу браку матеріальних та трудових ресурсів, тоді як подання платником формального складеного пакету документів не може підтверджувати обґрунтованість податкової вигоди платника за відсутності фактичного руху активів між учасниками поставки.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Олекс» за період з 01.07.2009 по 31.08.2012, з приватним підприємством «Галтехцукор» за період з 01.12.2011 по 01.04.2012, з приватним підприємством «Віп Люкс» за липень 2011 року та відображення у складі сум витрат у декларації з податку на прибуток по взаєморозрахунках з вищевказаними контрагентами за відповідні податкові періоди.

За наслідками цієї перевірки Інспекцією складено акт від 08.04.2013 № 208/22-32145510 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.04.2013 № 0000162200, за яким Товариству зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за півріччя 2012 року на 1 376 192 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 25.04.2013 № 0000142200 про визначення позивачеві суми завищення від'ємного значення ПДВ за липень 2011 року та квітень 2012 року в загальному розмірі 286 071 грн.

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії слугували висновки Інспекції про протиправне відображення платником у податковому обліку господарських операцій з названими постачальниками. Зі змісту оскаржуваних судових актів вбачається, що висновки податкового органу ґрунтуються на таких обставинах, установлених у ході проведення заходів з податкового контролю: названі постачальники мають ознаки «підприємств-транзитерів», не перебувають за місцезнаходженням та не володіють необхідним майном, основними засобами та трудовими ресурсами для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед позивачем.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Керуючись наведеними законодавчими приписами, суди сформували цілком об'єктивну правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ пов'язуються з реальним виконанням господарської операції, що характеризується дійсним переміщенням активів між її учасниками та фактичними змінами їх майнового стану, а також підтвердженістю відповідної операції належними первинними документами, які містять достатню і достовірну інформацію про юридичний факт.

Аналізуючи викладені в акті перевірки висновки Інспекції, суди встановили, що у перевіреному періоді позивач придбав у названих контрагентів послуги з обслуговування готелю (ТК «Буковель») та роботи з проведення дезінфекції та хімічної чистки майна. На підтвердження фактичного виконання операцій з поставки цих послуг позивачем подано: акти здачі-приймання наданих послуг, податкові накладні, платіжні доручення про оплату придбаних послуг в безготівковому порядку. Оцінивши ці первинні документи за правилами статті 86 КАС, суди дійшли висновку про те, що вони спростовують доводи Інспекції про безтоварний характер спірних операцій та засвідчують реальне виконання останніх.

При цьому суди цілком об'єктивно зазначили, що у даному разі висновки контролюючих органів, зроблені у ході проведення податкових перевірок контрагентів Товариства, не можуть у даному разі слугувати доказом безтоварності спірних операцій. Адже такі висновки сформовані без дослідження первинних документів відповідних суб'єктів господарювання, а виключно на підставі даних, що містяться в електронних базах органів фіскальної служби; предметом цих перевірок були правовідносини постачальників з третіми особами, а не з позивачем у справі; Інспекцією не наведено жодних доводів щодо впливу правовідносин постачальників позивача з третіми особами на порядок виконання операцій з Товариством.

За таких обставин суди на підставі обґрунтованого висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій правомірно задовольнили позов.

Норми матеріального права було правильно застосовано судами, їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Яремче Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2015 у справі № 809/2475/13-а (876/14693/13) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько