Рішення

від 05.07.2016 по справі 922/1603/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2016 р.Справа № 922/1603/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 технічний університет «Харківський політехнічний інститут», м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «КІБ», м. Харків про визнання недійсним договору та повернення майна за участю представників сторін, прокуратури та третьої особи:

прокуратури - ОСОБА_1О (посвідчення № 013758 від 06.12.2012 р.);

позивача - ОСОБА_3 (довіреність № 27 від 07.10.2015 р.);

відповідача - ОСОБА_4 (директор);

третьої особи - ОСОБА_5 (довіреність № 66-01-16/459 від 31.12.2015 р.).

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області (далі за текстом - прокуратура) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків (далі за текстом - позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІБ", м. Харків (далі за текстом - відповідач) в якій просить суд визнання недійсним договір оренди № 4895-Н/188 від 13.04.2011 р., укладений між позивачем та відповідачем, та додаткові угоди до цього договору № 2 від 20.07.2011 р., № 3 від 15.11.2011 р., № 4 від 02.04.2015 р., № 5 від 02.04.2015 р.; припинити зобов'язання за договором оренди № 4895-Н/188 від 13.04.2011 р. на майбутнє; зобов'язати відповідача звільнити та повернути позивачу окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення одноповерхової будівлі механічного цеху (інв.. № НОМЕР_1), загальною площею 118,1 кв. м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Фрунзе, 21.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.05.2016 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження, призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.06.2016 р., залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 технічний університет "Харківський політехнічний інститут", м. Харків (далі за текстом - третя особа).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.06.2016 р. розгляд справи відкладено на 21.06.2016 р. в зв'язку з неявкою на судове засідання представника відповідача та ненаданням сторонами у справі витребуваних судом документів.

В судовому засіданні 21.06.2016 р. судом оголошено перерву до 05.07.2016 р.

В процесі розгляду справи третя особа надала суду клопотання (вх. № 18635 від 06.06.2016 р.) про застосування наслідків спливу строків позовної давності, посилаючись на те, що прокурор при зверненні до суду пропустив встановлений законом строк позовної давності, що з урахуванням вимог ст. 261 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позову.

Також третя особа надала суду клопотання (вх. № 18636 від 06.06.2016 р.) про залишення позову без розгляду, в якому зазначає, що прокурор при зверненні до господарського суду з позовом по даній справі не обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах.

Позивач надав суду письмові пояснення у справі (вх. № 18815 від 07.06.2016 р.), в яких підтримує позовні вимоги прокурора, та просить їх задовольнити.

Відповідач також надав суду заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності (вх. № 19664 від 14.06.2016 р.), в якій посилаючись на те, що прокурор при зверненні до господарського суду з позовом по даній справі пропустив встановлений законом строк позовної давності, що з урахуванням вимог ст. 261 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позову.

Третя особа надала суду відзив на позовну заяву (вх. № 20144 від 17.06.2016 р.), в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що спірний договір оренди № 4895-Н/188 від 13.04.2011 р. укладено у відповідності до вимог чинного законодавства України, зокрема, Постанови КМУ від 31.08.1996 р., ч. 4 ст. 61 Закону України «Про освіту», тощо.

Позивач надав суду додаткові письмові пояснення (вх.. № 20232 від 17.06.2016 р.) в яких заперечує проти вимог відповідача та третьої особи щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, та просить позов прокуратури задовольнити в повному обсязі.

Прокуратура надала суду правове та нормативне обґрунтування позовних вимог (вх. № 20475 від 21.06.2016 р.), в яких наполягає на наявності в неї повноважень на представництво інтересів позивача в межах даної справи та на правомірності та обґрунтованості заявлених в межах даної справи позовних вимог.

Третя особа надала суду письмові пояснення (вх. № 21859 від 05.07.2016 р.), в яких просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що діяльність відповідача щодо оренди приміщення жодним чином не заважає навчальному процесу, не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють в навчальному закладі, тощо.

На судове засідання 05.07.2016 р. прибули представники прокуратури, позивача, відповідача та третьої особи.

Представники прокуратури та позивача просять суд позов задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи просять суд в задоволенні позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом по даній справі.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадян або держави в суді.

Статтею 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушують справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суд) захист інтересів держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спір відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у ні повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суд інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до п.2 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Як свідчать матеріали справи, Харківська місцева прокуратура № 2 повідомила позивача про намір звернутися до господарського суду в його інтересах із зазначеним позовом листом № 04-31-2182/16 від 21.04.2016 р. (а.с. 21)

Згідно з Законом, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Як свідчать матеріали справи, підставами для звернення прокурора до суду стали наступні обставини:

Відповідно до ст. 53 Конституції України держава забезпечує доступність і безоплатність освіти в державних і комунальних навчальних закладах, розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти.

Статтею 3 Закону України «Про освіту» передбачено, що держава визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Невиконання встановлених законодавством норм у вказаній сфері порушує інтереси держави в частині гарантування доступності та розвитку освіти.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Регіональні відділення Фонду державного майна України здійснюють державну політику у сфері оренди державного майна.

Статтею 2 Закону України «Про Фонд державного майна України» передбачено, що діяльність Фонду ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Прокурор вказує, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області упродовж тривалого строку не виконувало належним чином покладені на нього функції, не вчиняло дій щодо повернення незаконно переданого в оренду майна.

Прокурор зазначає, що необхідність захисту економічних інтересів держави зумовлена тим, що внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу передані суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом.

З огляду на те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області не вживає заходів щодо захисту державного майна від нецільового використання, прокурор зазначає, що в нього наявні підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.

Суд розглянувши відповідні доводи приходить до висновку, що вищевказані обставини є такими, що можуть бути підставами для звернення прокурора до суду з позовом по даній справі.

За таких обставин, клопотання третьої особи про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Розглянувши матеріали справи, суд також встановив наступні обставини:

Як свідчать матеріали справи, 13.04.2011 р. між позивачем, відповідачем та третьою особою укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди № 188 від 01.03.2003 р., згідно з якою сторонами узгоджено укладання договору оренди № 4895-Н/188 від 13.04.2011 р. (далі - договір оренди; а.с. 22-25).

Відповідно до умов зазначеного договору оренди, його укладено між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем. За даним договором орендар отримає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення одноповерхової будівлі механічного цеху (інв. № НОМЕР_1), загальною площею 118,1 кв. м, розміщені за адресою: м. Харків, вул. Фрунзе, 21, які перебувають на балансі ОСОБА_2 технічного університету «Харківський політехнічний інститут».

Згідно з п. 2.1. договору, майно передано в оренду з метою розміщення виробництва (токарно-фрезерної обробки).

Згідно з п. 10.1. Договору, цей договір укладено строком до 30.09.2011 р.

Вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 266120 грн.

До зазначеного договору сторонами внесено певні зміни, зокрема наступними додатковими угодами:

1) Додатковою угодою № 2 від 20.07.2011 р. (а. с. 26) сторони внесли зміни до умов договору щодо порядку внесення орендної плати та обов'язків орендаря.

2) Додатковою угодою № 3 від 15.11.2011 р. (а. с. 27) цей договір продовжено до 02.09.2014 р.

3) Додатковою угодою № 4 від 02.04.2015 р. (а. с. 28) сторони узгодили, що вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і станом на 02.09.2014 р. становить 340100 грн. Також даною додатковою угодою сторони внесли зміни до умов договору щодо порядку внесення орендної плати.

4) Додатковою угодою № 5 від 02.04.2015 договір продовжено до 02.08.2017 р.

Таким чином, державне майно, що передано в оренду за спірним договором, на сьогоднішній день продовжує перебувати в користуванні відповідача.

Разом з тим, прокуратура вважає, що вказані договір оренди № 4895-Н/188 від 13.04.2011 р., та додаткові угоди до цього договору № 2 від 20.07.2011 р., № 3 від 15.11.2011 р., № 4 від 02.04.2015 р., № 5 від 02.04.2015 р. підлягають визнанню недійсними, оскільки вони укладені з порушенням вимог Законів України «Про освіту» та «Про оренду державного та комунального майна», так як згідно з умовами спірного Договору частина приміщення навчального закладу, передана відповідачу для розміщення виробництва токарно-фрезерної обробки, тобто використовується для підприємницької діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним обставинам, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

В Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

При цьому, спір - це розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про освіту», навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 63 Закону України В«Про освітуВ» , матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти передбачено наступне:

1. Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби,службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

2. Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування, відповідно до Земельного кодексу України

3. Навчальні заклади самостійно розпоряджаються прибутками від господарської та іншої передбаченої їх статутами діяльності.

4. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

5. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

6. Потреби державних навчальних закладів та установ, організацій системи освіти для розвитку їх матеріально-технічної бази задовольняються державою першочергово відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України нормативів.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна " встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення зокрема майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільної оборони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних та органів доходів і зборів, що безпосередньо забезпечує виконання цими органами встановлених законодавством завдань, майно закладів охорони здоров'я системи екстреної медичної допомоги; об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Як вже було зазначено вище, прокурор при зверненні до господарського суду з позовом по даній справі вважає, що при укладанні спірного договору оренди сторонами порушено п. 5 ст. 63 Закону України В«Про освітуВ» та ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Суд погоджується з відповідними вимогами прокурора, проте, зазначає наступне:

Системний аналіз ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» свідчить про те, що законодавець розмежовує поняття майно навчального закладу та об'єкту освіти, як навчального закладу.

За своїм призначенням, навчальний заклад є тотожнім поняттю підприємство, зокрема ч. 2 ст. 167 ЦК України встановлено, що держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Крім того, ст. 61 Закону України «Про освіту», зокрема, передбачено що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими и джерелами фінансування, зокрема, є доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Таким чином, в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України " Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Законом України "Про вищу освіту" передбачено, що вищий навчальний заклад, відповідно до свого статуту, може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності, за умови забезпечення провадження освітньої діяльності.

Статтею 65 Закону України "Про вищу освіту" передбачено, що перелік видів платних послуг у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності, що можуть надаватися вищими навчальними закладами державної або комунальної форми власності, визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за N 796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Таким чином, законодавець чітко визначив порядок та умови, за наявності яких можливе передання в оренду майна навчальних закладів.

Разом з тим, пунктом 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Суд зазначає, що об'єкт оренди переданий за договором оренди № 4895-Н/188 від 13.04.2011 р., а саме, нежитлові приміщення одноповерхової будівлі механічного цеху (інв. № НОМЕР_1), загальною площею 118,1 кв. м. розміщені за адресою: м. Харків, вул. Фрунзе, 21 перебувають на балансі ОСОБА_2 технічного університету «Харківський політехнічний інститут», та розташовані серед комплексу споруд даного університету в яких здійснюється навчальний та науковий процес.

Як неодноразово зазначав в судовому засіданні представник відповідача, об'єкт оренди межує з однією з кафедр ОСОБА_2 технічного університету «Харківський політехнічний інститут», частину приміщення, яку не орендує відповідач для розміщення майстерні, зазначений Університет використовує як підсобне приміщення (склад).

Таким чином, орендовані відповідачем нежитлові приміщення одноповерхової будівлі механічного цеху (інв. № НОМЕР_1), загальною площею 118,1 кв. м. розміщені за адресою: м. Харків, вул. Фрунзе, 21, можуть використовуватися ОСОБА_2 технічним університетом «Харківський політехнічний інститут» в процесі здійснення останнім діяльності, що прямо або опосередковано пов'язана з навчальним та з науковим процесом.

Посилання третьої особи на те, що станом на сьогодні вона не має потреби в використанні орендованого відповідачем майна зазначених вище висновків не спростовує.

Так само безпідставними є посилання третьої особи на те, що між нею та відповідачем існує договір про співпрацю від 02.03.2016 р., оскільки по-перше, згідно з умовами спірного Договору частина приміщення навчального закладу, передана відповідачу для розміщення виробництва токарно-фрезерної обробки, тобто використовується для підприємницької діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, по-друге, даний договір між сторонами укладено тільки в березні 2016 р. тоді як договір оренди діє з 2011 р., і матеріали справи не містять будь-яких доказів його фактичного виконання, по-третє, матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідач має ліцензію на надання освітніх послуг, та може бути задіяний третьою особою у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності.

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірне приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту". Таким чином, суд вважає, що прокурором доведено факт того, що оспорюваний договір суперечить нормам Закону України «Про освіту», а тому є правові підстави для визнання договору оренди недійсним.

Оскільки за змістом ст. 216 ЦК України, недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, також підлягають визнанню недійсними додаткові угоди до спірного договору оренди № 4895-Н/188 від 13.04.2011 р., а саме, № 2 від 20.07.2011 р., № 3 від 15.11.2011 р., № 4 від 02.04.2015 р., № 5 від 02.04.2015 р.

Суд відхиляє клопотання відповідача та третьої особи про застосування до спірних правовідносин позовної давності, виходячи з наступного:

Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В пункті 5.1. Постанови Пленум Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», надав наступні роз'яснення: у статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі. Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.

Таким чином, в даному випадку позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки порушення, які мали місце при укладанні договору оренди, є такими, що тривають в часі, що надає власнику майна право на оспорення дій, що порушують його право, в т.ч. ініціювання визнання недійсним договору оренди цього майна у випадку його укладення з порушенням вимог Закону.

Статтею 236 ЦК України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до вимог частини 3 статті 207 ГК України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У п. 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р., вказано, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

За таких обставин, також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги прокурора про припинення зобов'язання за договором оренди на майбутнє.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки договір оренди договору оренди № 4895-Н/188 від 13.04.2011 р. визнано недійсним, у відповідача відсутні підстави для подальшого користування орендованим майном, яке має бути повернуто позивачу. За таких обставин, також підлягає задоволенню позов прокурора в частині зобов'язання відповідача звільнити та повернути позивачу окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення одноповерхової будівлі механічного цеху (інв.. № НОМЕР_1), загальною площею 118,1 кв. м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Фрунзе, 21.

З урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню 2756 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнання недійсним договір оренди № 4895-Н/188 від 13.04.2011 р., укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (код ЄДРПОУ: 23148337) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КІБ» (код ЄДРПОУ: 31942466), та додаткові угоди до цього договору № 2 від 20.07.2011 р., № 3 від 15.11.2011 р., № 4 від 02.04.2015 р., № 5 від 02.04.2015 р.

Припинити зобов'язання за договором оренди № 4895-Н/188 від 13.04.2011 р. на майбутнє.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «КІБ» (код ЄДРПОУ: 31942466) звільнити та повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (код ЄДРПОУ: 23148337) окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення одноповерхової будівлі механічного цеху (інв.. № НОМЕР_1), загальною площею 118,1 кв. м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Фрунзе, 21.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КІБ» (адреса: 61118, м. Харків, пр. Тракторобудівників, б. 86/137, кв. 56; код ЄДРПОУ: 31942466) на користь прокуратури Харківської області (адреса: 61050, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір у розмірі 2756 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_6