Ухвала

від 07.02.2018 по справі 922/1603/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

УХВАЛА

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 922/1603/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

розглянувши матеріали заяви Заступника Генерального прокурора

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України у складі Алєєвої І.В. - головуючого, Дроботової Т.Б., Мачульського Г.М. від 13 грудня 2016 року

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області

до товариства з обмеженою відповідальністю "КІБ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"

про визнання недійсним договору оренди державного майна, припинення зобов'язання за договором оренди на майбутнє, зобов'язання звільнити та повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення одноповерхової будівлі механічного цеху,

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2016 року у даній справі.

Вказану заяву на підставі підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) передано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

За приписами підпункту 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

За результатами перевірки матеріалів заяви Заступника Генерального прокурора, здійсненої на виконання приписів частини 2 статті 111 20 , статті 111 21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) Суд зазначає таке.

Згідно частини 1 статті 111 15 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) сторони, треті особи, прокурор мають право подати заяву про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду в касаційному порядку.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) підставою для подання такої заяви є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Звертаючись до Верховного Суду України з даною заявою, правовою підставою такого звернення заявник визначає наведений вище пункт 1 частини 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року) та зазначає про неоднакове застосування Вищим господарським судом України положень статті 63 Закону України "Про освіту", що спричинило, на його думку, до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх доводів заявником до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України, а саме від 17 жовтня 2017 року у справі № 922/2128/16, від 25 жовтня 2017 року у справі № 904/1530/16, від 03 жовтня 2017 року у справі № 911/19/17.

Суд зазначає, що під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема:

1) різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі;

2) різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню;

3) різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню;

4) різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Аналіз доданих до заяви постанов суду касаційної інстанції та оскаржуваної постанови, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, оскільки прийняття таких рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду.

В доданих до заяви рішеннях касаційні суди застосовували правові норми, виходячи із встановлених обставин передачі майна з порушенням цільового призначення та наявності можливостей та необхідності використання такого майна в освітній діяльності, у постанові ж, яку просить переглянути заявник, суди здійснивши дослідження обставин справи, вказали про те, що спірне приміщення не використовується і не планується використовуватись у навчальній та виховній діяльності і крім цього, студенти Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" можуть проходити виробничу практику у орендаря, оскільки напрямок виробничої діяльності останнього співпадає з напрямом освітньої та наукової діяльності кафедри Інтегрованих технологій машинобудування.

Інші доводи поданої заяви фактично зводиться до висловлення незгоди із прийнятими судовими рішеннями, проханням про повторний перегляд матеріалів справи, переоцінкою доказів та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд заяв яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, є джерелом права в Україні, неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99). Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію. Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

Вирішення того кола питань, які ставить заявник перед Судом, лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а ті посилання на правові позиції судів, які заявник наводить у тексті заяви, не дають Суду підстав для допуску справи до провадження.

За таких обставин, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), статтею 111 21 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Кодексу чинній до 15 грудня 2017 року), Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Заступнику Генерального прокурора у допуску справи № 922/1603/16 до провадження Суду за заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2016 року.

2. Копію даної ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.