Рішення

від 07.07.2016 по справі 922/1312/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2016 р.Справа № 922/1312/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Формаг", м. Одеса до Приватного підприємства "Гешефт Плюс", м. Харків про стягнення 83707,85 грн. за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_1, довіреність від 01.01.2016 року; ОСОБА_2, директор особисто;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРМАГ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "ГЕШЕФТ ПЛЮС" про стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування № 0811/12-01 від 08.11.2012 року з урахуванням індексу інфляції на загальну суму 80167,85 грн. та 3% річних від суми боргу у розмірі 3540,00 грн. Судові витрати позивач також просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 квітня 2016 року вказана позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні.

Розгляд справи неодноразово відкладався для необхідності надання додаткових доказів по справі.

Так, ухвалою господарського суду Харківської області від 21.06. 2016 року задоволено клопотання позивача за вх. № 20495 про продовження строку розгляду спору на 15 днів, продовжено строк розгляду спору на 15 днів до 07 липня 2016 року включно, розгляд справи відкладено на "05" липня 2016 р. о 10:15 год.

В судовому засіданні 05 липня 2016 року позивачем була надана заява за вх. № 21889 про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 43819,54 грн., 38999,39 грн. інфляційних витрат та 3698,85 грн. 3% річних.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого досудового порядку врегулювання спору, передбачених ст. 5 цього Кодексу, заява позивача про збільшення позовних вимог була прийнята до провадження та розгляд справи продовжено з її урахуванням.

05 липня 2016 року представником відповідача був наданий до суду відзив на позов за вх. № 21878 та із супровідним листом за вх. № 21879 додаткові документи для долучення до матеріалів справи. Надані документи були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 05.07.2016 року була оголошена перерва до 07.07.2016 року об 12:45 год. для необхідності надання додаткових доказів по справі.

Після перерви судове засідання було продовжено 07.07.2016 року об 12:45 год.

Позивач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Проте до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача з додатковими матеріалами за вх. № 1384, які долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.07.2016 року присутні представники відповідача проти позову заперечують та просять застосувати строки позовної давності, про що надали відповідну заяву за вх. № 22155. Заява долучена судом до матеріалів справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

08 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „ФОРМАГВ» (надалі Позивачем), та Приватним підприємством «ГЕШЕФТ ПЛЮС» (надалі Відповідачем) було укладено договір транспортного експедирування №0811/12-01 (надалі Договір).

Пунктом 3 ст. 3, ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлене договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організовувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержавння вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до п. 1.1 Договору, експедитор зобов'язується за плату та за рахунок клієнта виконати або організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно-імпортних та транзитних вантажів клієнта, а також додаткових послу, необхідних для доставки вантажу, в тому числі виконати митно - брокерські послуги.

Додатком № 5 від 26.03.2013 року до Договору №0811/12-01 від 08.11.2012 року сторони погодили вартість транспортно - експедиційних послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезення імпортного вантажу клієнта в контейнері ZIMU2556195 по маршруту п. Нигбо (Китай) - Харків (Україна).

Додатком № 6 від 27.03.2013 року до Договору №0811/12-01 від 08.11.2012 року сторони погодили вартість транспортно - експедиційних послуг, пов'язаних з організацією та забезпеченням перевезення імпортного вантажу клієнта в контейнері СМВU2391652 по маршруту п. Кингдао (Китай) - Харків (Україна).

Так, виконуючи умови Договору, Позивач надав Відповідачу послуги по експедируванню вантажу:

- вантажу «сауна» з п. Кінгдао (Китай) до м. Харків (Україна) у контейнері СМВU2391652;

- та „інфрачервона саунаВ» з п. Нінгбо (Китай) до м. Харкова (Україна) у контейнері ZIMU2556195 у квітні - червні 2013 року.

За експедирування контейнеру СМВU2391652 Позивач виставив Відповідачу для оплати рахунки:

- № 1305079 від 14.05.2013 року на загальну суму 28 182, 82 гри. (за морський фрахт, НРР, автоперевезення, ТЕО);

- №1308022 від 01.08.2013 року на загальну суму 31 796, 16 гри. (за зберігання, використання контейнерного обладнання та організацію догляду).

Згідно п. 3.2. Договору, клієнт (відповідач) оплачує рахунки експедитора у наступному порядку:

- 50% від загальної вартості послуг передплата до прибуття судна з вантажем до порту Одеса/Іллічівськ;

- 50% від загальної вартості протягом 7 (семи) календарних днів з дати доставки вантажу у митно-вантажне відділення Клієнта.

Так як контейнер СМВU2391652 було доставлено на митно-вантажене відділення 17.06.2013 року, згідно печатки Харківської обласної митниці на СМК №32829, оплата рахунку №1305079 від 14.05.2013 року мала бути здійснена не пізніше 17.06.2013року, а оплата рахунку №1308022 від 01.08.2013 року - не пізніше 08.08.2013 року.

Рахунок №1305079 від 14.05.2013 року Відповідач оплатив у повному обсязі 02.08.2013 року, що підтверджується платіжними дорученнями №817 від 12.06.2013 року та №877 від 02.08.2013 року.

Проте, станом на 18.04.2016 року рахунок №1308022 від 01.08.2013 року залишився відповідачем неоплаченим у повному обсязі.

Відповідач гарантійним листом гарантував здійснити оплату не лише рахунку №1305079 від 14.05.2013 року, а й оплатити всі додаткові витрати (зберігання, демередж), які можуть виникнути при доставці вантажу з п. Одеса до м. Харкова.

Статтею 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що клієнт зобов'язаний у порядку передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору.

Договором (№0811/12-01 від 08.11.2012 р.) між Позивачем і Відповідачем також передбачено:

Права Експедитора (Позивача): «п. 2.1.9. Отримувати від Клієнта плату за свої послуги, а також відшкодування витрат, затрат, штрафів та інших платежів, понесених в інтересах Клієнта».

Обов’язки Клієнта (Відповідача): «п. 2.4.13. Оплатити Експедитору вартість зберігання в портах відвантаження, перевалки, прибуття, а також демередж/детеншн (штраф за понаднормове використання контейнерного обладнання) у відповідності з рахунками портів, морських перевізників як агентів.

Як вказує позивач у позовній заяві, надаючи послуги відповідачу по експедируванню контейнера СМВU2391652, позивач в інтересах відповідача, крім оплачених, поніс додаткові витрати.

За зберігання контейнеру СМВU2391652 та демередж (понаднормове використання контейнерного обладнання СМВU2391652) позивач сплатив Агенту морського перевізника Компанії "Formag Overseas Ltd." 845,00 доларів США та 2170,00 доларів США відповідно, що підтверджується платіжним дорученням № 40 від 12.09.2013 року, рахунком Formag Overseas Ltd. № 40888 від 27.06.2013 року, Актом виконаних робіт № 40888 від 27.06.2013 року.

Оскільки офіційний курс НБУ становив 7,993 грн. за долар США, витрати експедитора склали 6754, 09 грн. та 17344,81 грн. відповідно.

Окрім того, відповідно до вимог чинного законодавства, експедитором за послуги надані на території України було нараховано 20% ПДВ.

Тобто, з вищенаведеного вбачається, що розмір заборгованості за зберігання контейнеру СМВU2391652 становить 8104,91 грн. (в т.ч. ПДВ 1350,82 грн.); за використання контейнеру СМВU2391652 заборгованість складає 20813, 77 грн. (в т.ч. ПДВ 3468,96 грн.).

Разом з тим, за зважування контейнера СМВU2391652 позивач заплатив терміналу ТОВ «Бруклін-Київ Порт» 69, 00 грн., що підтверджується рахунком №5414 від 28.04.2013 року, актом виконаних робіт до нього та платіжним дорученням №10011 від 07.05.2013 року; за використання інфраструктури терміналу Позивач заплатив цьому ж контрагенту 15, 00 грн., що підтверджується рахунком №8424 від 30.06.2013 року, актом виконаних робіт до нього та платіжним дорученням №10969 від 09.07.2013 року.

За використання інфраструктури порту позивачем було сплачено АМПУ 180, 00 грн. та 399, 66 грн., що підтверджується рахунком №330366 від 30.06.2013 року, Актом виконаних робіт до нього та платіжним дорученням №10654 від 18.06.2013 року.

За обслуговування транспорту на території накопичувального транзитного майданчика позивачем було сплачено ТОВ «Євротермінал» 208, 00 грн., що підтверджується рахунком №00001816 від 30.06.2013 року, Актом виконаних робіт до нього та платіжними дорученнями №10485 від 06.06.2013 року та №10550 від 10.06.2013 року.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що розмір неоплачених відповідачем послуг, які поніс позивач при експедируванні контейнеру СМВU2391652 становить 29790,34 грн.

За експедирування контейнеру ZIMU2556195 ТОВ «ФОРМАГ» виставило відповідачу для оплати рахунки:

- №130580 від 14.05.2013 року на загальну суму 27 369, 22 грн. (за фрахт з п. Нінгбо до п. Одеса; навантажувально-розвантажувальні роботи в п. Одеса; автоперевезення з п. Одеса до м. Харків);

- №1308022 від 17.06.2013 року на загальну суму 8 718, 77 грн. (за зберігання контейнеру до 16.06.2013 року)

- № 1308023 від 01.08.2013 року на загальну суму 14 219, 55 грн. (за використання контейнерного обладнання та організацію догляду вантажу).

Згідно вищевикладених умов Договору, оплата рахунків №130580 від 14.05.2013 року та №1308022 від 17.06.2013 року мала бути здійснена не пізніше 23.07.2013 року, так як контейнер ZIMU2556195 було доставлено на митно-вантажене відділення 17.06.2013 року, згідно печатки Харківської обласної митниці на СМR №32829, а рахунку №1308023 від 01.08.2013 року - не пізніше 08.08.2013 року.

Так, рахунок №130580 від 14.05.2013 року Відповідач оплатив у повному обсязі 01.08.2013 року, що підтверджується платіжними дорученнями №832 від 20.06.2013 р. та №876 від 01.08.2013 року.

Рахунок №1306222 від 17.06.2013 року Відповідач оплатив у повному обсязі 19.07.2013 року, що підтверджується платіжним дорученням № 868 від 19.07.2013 року.

Проте, станом на 18.04.2016 року рахунок № 1308023 від 01.08.2013 року залишається відповідачем в повному обсязі не оплаченим.

Відповідач гарантійним листом гарантував здійснити оплату не лише рахунку №130580 від 14.05.2013 року, а й оплатити всі додаткові витрати (зберігання, демередж), які можуть виникнути при доставці вантажу з п. Одеса до м. Харкова.

Як свідчать матеріали справи, надаючи послуги Відповідачу по експедируванню контейнера ZIMU2556195, Позивач в інтересах Відповідача, крім оплачених, поніс додаткові витрати.

За демередж (понаднормове використання контейнерного обладнання ZIMU2556195) позивачем було сплачено Агенту морського перевізника Компанії «Formag Overseas Ltd.» 1 352,50 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням №40 від 12.09.2013 року, рахунком Formag Overseas Ltd. №40888 від 27.06.2013 року, Актом виконаних робіт №40888 від 27.06.2013 року.

Офіційний курс НБУ становив 7, 993 грн. за 1 долар США., а одже витрати Експедитора склали 10 810, 53 грн.

Приймаючи до уваги вимоги чинного податкового законодавства щодо нарахування ПДВ, розмір заборгованості за понаднормове використання контейнеру ZIMU2556195 становить - 12 972, 64 грн. (в т.ч. ПДВ 2 162, 11 грн.).

За зважування контейнера ZIMU2556195 Позивач заплатив терміналу ДП «ГПК Україна» 71, 94 грн., що підтверджується рахунком №10611 від 18.06.2013 року, актом виконаних робіт до нього та платіжним дорученням №11101 від 17.08.2013 року.

За використання інфраструктури порту та відбір проб Позивач заплатив АМПУ 399, 66 грн. та 376, 96 грн. відповідно, що підтверджується рахунком №330366 від 30.06.2013 року, Актом виконаних робіт до нього та платіжним дорученням №10654 від 18.06.2013 року.

За обслуговування транспорту на території накопичувального транзитного майданчика Позивач заплатив ТОВ «Євротермінал» 208, 00 грн., що підтверджується рахунком №00001816 від 30.06.2013 року, Актом виконаних робіт до нього та платіжними дорученнями №10485 від 06.06.2013 року та №10550 від 10.06.2013 року.

Одже, розмір неоплачених витрат відповідачем, які поніс позивач при експедируванні контейнеру ZIMU2556195 складає 14029,20 грн.

Таким чином, з вищенаведеного вбачається, що загальна сума неоплачених витрат, які позивач поніс в інтересах відповідача при експедируванні контейнерів СМВU2391652 та ZIMU2556195 станом на 18.04.2016 року становило 43819,54 грн., строк оплати яких сплив 08.08.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що з метою досудового врегулювання спору, 03.09.2013 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою сплатити суму заборгованості до 06.09.2013 року, проте заборгованість сплачена відповідачем не була, що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за Договором №0811/12-01 від 08.11.2012 року та не сплатив витрати у розмірі 43819,54 грн., які позивач поніс в інтересах відповідача при експедируванні контейнерів СМВU2391652 та ZIMU2556195.

На підставі вказаного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 43819,54 грн. правомірною та обгрунтованою.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язань за Договором 3% річних у розмірі 3698,85 грн. за період з 08.08.2013 року по 01.06.2016 року та інфляційних витрат у розмірі 38999,39 грн. за період серпень 2013 року - травень 2016 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а так само три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

В інформаційному листі від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 В«Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального праваВ» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіряючи правильність розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд встановив, що період нарахування та розрахунок визначений вірно, згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду дійти висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 3698,85 грн. та інфляційних витрат у розмірі 38999,39 грн.

Проте, слід звернути увагу, що відповідачем до прийняття рішення по суті спору заявлено про застосування наслідків пропущення позивачем строку позовної давності.

Відповідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України, встановлена спеціальна позовна давність.

Так, відповідно до п. 6 ч. 258 Цивільного кодексу України, у зв'язку з перевезеннями вантажів, пошти застосовується позовна давність в один рік.

Згідно до ч. 4 ст. 306 Господарського кодексу України, допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажів є транспортна експедиція.

Згідно з ч. 1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Згідно абз. 3 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі.

Як вбачається з матеріалів справи та умов Договору, відповідач повинен був оплатити суму понесених позивачем витрат за виставленими рахунками до 08.08.2013 року. Претензією, яка була направлена на адресу відповідача, був встановлений строк для погашення заборгованості до 06.09.2013 року.

Беручи до уваги приписи статей 253, 258, 261, 267 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за Договором сплив, оскільки позивач звернувся до суду з позовом лише 22.04.2016 року, тобто поза межами строку позовної давності, про застосування наслідків якої було заявлено відповідачем.

За таких обставин, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В даному випадку судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 306 Господарського кодексу України, ст. 258, 261, 267, 509, 526, ч.1 ст.530, 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Повне рішення складено 12.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/1312/16