Постанова

від 04.07.2016 по справі 910/32467/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2016 р. Справа№ 910/32467/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання: Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача (за первісним позовом): Афян А.А. - представник за довіреністю № 21 від 23.05.2016; Шумський В.Ю. - представник за довіреністю № 21 від 23.05.2016; Куц А.В. - представник за довіреністю № 21 від 23.05.2016;

від відповідача (за первісним позовом): Демченко В.С. - представник за довіреністю № 28 від 10.06.2016; Можаєв М.О. - представник за довіреністю № 01/05052016 від 05.05.2016,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрохолдинг-Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2016

у справі № 910/32467/15 (суддя: Шкурдова Л.М.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Комфорт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрохолдинг-Інвест",

про стягнення 44 132 346,00 грн.,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрохолдинг-Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Комфорт"

про визнання недійсним договору оренди в частині.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт-Комфорт» (надалі - позивач за первісним позовом) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» (надалі - відповідач за первісним позовом) про стягнення 44 132 346,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем порушено умови договору оренди нерухомого майна в частині строків передачі предмета оренди орендарю, а саме - приміщення другої черги, що має відповідати «Технічному завданню», яке є додатком №2 до договору у строк, визначений п. 4.2.2. договору. У зв'язку з цим на підставі п. 21.12. договору позивач здійснив нарахування штрафу.

Крім цього, Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрохолдинг-Інвест» звернулось до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Комфорт» про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 05.02.2014 недійсним в частині.

При цьому підставою зустрічного позову є та обставина, що під час укладення договору сторонами не погоджено істотні умови договору, зокрема сторони не визначили в договорі, яка із сторін повинна укласти договір будівельного підряду на оздоблення приміщення з басейном, сплатити вартість всіх будівельних робіт у приміщенні з басейном; не було укладено договір будівельного підряду та не було погоджено сторонами договору технічне завдання на приміщення академії бойових мистецтв. Також орендарем не було застраховано об'єкт оренди всупереч п. 20.1 договору, що на думку апелянта, є суттєвим порушенням договору та є підставою для його недійсності. Окрім цього, позивач за зустрічним позовом зазначає, що пункт 4.2.2. договору не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Більше того, окремою підставою визнання договору оренди недійсним є та обставина, що позивач за зустрічним позовом не є власником приміщень, що розташовані на першому поверсі, а сьомий поверх відсутній взагалі.

В обґрунтування вимог зустрічного позову позивач зазначає, що під час укладення договору оренди сторонами не погоджено його істотні умови, договір укладено на вкрай невигідних умовах для ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» та під час укладення договору мала місце наявність тяжких обставин.

Крім того, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що згідно умов договору, його предметом є приміщення на 1 (першому), 6 (шостому) та 7 (сьомому) поверхах будівлі, в той же час, на праві власності відповідачу за первісним позовом належать інші приміщення за вказаною адресою, а саме: підвальне приміщення, та приміщення на 5 (п'ятому) та 6 (шостому) поверхах будівлі, а тому предметом договору є приміщення, які не належать орендодавцю, а отже не можуть бути предметом оренди.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2016 у справі №910/32467/15 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» на користь ТОВ «Спорт-Комфорт» 44 132 346,00 грн. штрафу та 182 700,00 витрат по сплаті судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2016 у справі №910/32467/15 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити, яким:

- договір оренди нерухомого майна від 05.02.2014, укладений між ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» та ТОВ «Спорт-Комфорт», зі змінами, викладеними в договорі про внесення змін №1 від 05.02.2014 до договору оренди нерухомого майна від 05.02.2014 зі змінами, викладеними в договорі про внесення змін №2 від 16.04.2014 до договору оренди визнати недійсним в частині передання в оренду приміщень другої черги, яка складається з площі приміщення з басейном 1540 кв. м та приміщення, призначеного для розміщення академії бойових мистецтв, площею 985 кв. м, а всього площею 2525,00 кв. м, в тому числі:

- визнати недійсними пункти 4.2.2., 10.4.2 договору оренди нерухомого майна від 05.02.2014 та виключити з договору всі посилання на такі пункти;

- визнати недійсними пункти 1, 2 договору про внесення змін №1 від 05.02.2014 до договору оренди нерухомого майна від 05.02.2014;

- визнати недійсними пункти 2, 2.1., 3 договору про внесення змін №2 від 16.04.2014 до договору оренди нерухомого майна від 05.02.2014.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Окрім цього, судом апеляційної інстанції було встановлено, що розмір штрафу майже дорівнює вартості предмету договору оренди).

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між сторонами у справі протягом тривалого часу узгоджувались умови укладення договору оренди, зокрема, укладались попередні договори, здійснювалось листування.

З матеріалів справи вбачається, 06.03.2013 між ТОВ «Спорт-Комфорт» та ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» було укладено попередній договір щодо укладення договору оренди нерухомого майна. Відповідно до умов якого сторони зобов'язувались укласти основний договір не пізніше 15.11.2013.

Однак, лише 05.02.2014 між ТОВ «Спорт-Комфорт» (орендар) та ТОВ «Петрохолдинг-Інвест» (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна, який засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук О.М. та зареєстрований у реєстрі за №263. При цьому судом апеляційної інстанції було встановлено, що більшість умов, які містились в попередньому договорі не були відображені сторонами у основному договорі. А в силу п. 36.1 договору останній скасовує всі попередні погодження чи домовленості між сторонами, як письмові, так і усні.

Згідно з п. п.1.1., 1.2. договору орендодавець зобов'язується передати орендареві в тимчасове платне користування (оренду) нерухоме майно, яким є нежитлові приміщення у відповідності до умов договору. Приміщення розташоване у будівлі, що знаходиться за адресою: Україна, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок 154.

Відповідно до приписів ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами ч. 1 ст. 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Частина 1 ст. 763 ЦК України встановлює, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 4.2. договору визначено, що приміщення, яке відповідає вимогам, визначеним в цьому договорі, передається орендарю у 2 етапи:

4.2.1. перша черга складається з «приміщень сухої зони» (без урахування площі приміщення з басейном), розміщених на 6 (шостому) та 7 (сьомому) поверхах, повинна бути передана орендарю до 01 березня 2014 року включно. Одночасно з «приміщеннями сухої зони» передається схема розташування місць для паркування автотранспорту відвідувачів орендаря та його персоналу. Межі «приміщень сухої зони», їх розташування та вимоги до них, а також схема розташування місць для паркування визначаються в додатках до цього договору. Приміщення передаються за актом приймання-передачі, в якому обов'язково зазначається площа переданого приміщення;

4.2.2. друга черга, яка складається з площі приміщення з басейном та приміщення, призначеного для розміщення академії бойових мистецтв, повинна бути передана орендарю у такі строки:

- приміщення з басейном не пізніше ніж до 01 (першого) липня 2015 року включно, при тому, точна дата передачі погоджується сторонами додатково після укладання договору будівельного підряду щодо даного приміщення;

- приміщення призначеного для академії бойових мистецтв не пізніше ніж до 31 (тридцять першого) грудня 2014 року включно.

Відповідно до п. 13.4.2. договору орендодавець зобов'язується в строки та порядку, що передбачені п. 4.2 цього договору, передати приміщення орендарю в належному стані і без істотних недоліків, які б перешкоджали використанню орендарем приміщення за цільовим призначенням, зазначеним в п. п. 5.1. та 5.2. цього договору.

Згідно з «Технічним завданням», що є додатком №2 до договору, «Технічне завдання» (відомості облаштування об'єкту оренди) - вимоги до технічного стану об'єкта, викладені на окремих аркушах у вигляді додатку до попереднього договору щодо укладення договору оренди нерухомого майна від 06.03.2013 (на підставі якого, як в них зазначено, укладений цей договір).

Пунктом 16.8.1. договору визначено, що орендодавець споруджує в приміщенні басейни, у відповідності до умов спорудження басейнів, передбачених в договорі та/або в додатках до нього та/або в окремій угоді.

Відповідно до п. 21.7. договору орендодавець відповідає за дії третіх осіб у разі укладення ними договорів на надання послуг на користь орендаря. До таких договорів, зокрема, відносяться: договори про охорону будівлі, про залучення третіх осіб до надання експлуатаційних послуг та ремонту приміщення, будівлі, систем забезпечення.

Положеннями п. 21.12 договору передбачено, що сторони усвідомлюють, що порушення орендодавцем строків передання приміщення орендарю призводить до неможливості вчасного відкриття фітнес-клубу та зриву маркетингових кампаній з передпродажу абонементів до фітнес-клубу. Це спричиняє виникнення у орендаря обов'язку відшкодовувати вартість розповсюджених абонементів, застосовувати компенсаційні програми тощо. Разом з тим, будь-які заходи не здатні повністю виправити шкоду, нанесену діловій репутації орендаря від несвоєчасного відкриття фітнес-клубу. Тому, якщо орендодавець порушить обов'язок, передбачений п. п. 4.2., 4.3. договору, щодо укладення будь-якого з акта приймання-передачі або відмовиться від укладання будь-якого з акта приймання-передачі, він протягом 3 (трьох) банківських днів з дати висунення відповідної вимоги сплачує орендарю штраф у розмірі еквівалентному 1 000 000 (один мільйон) доларів США за курсом Національного банку України на дату сплати штрафу. При цьому орендар набуває права розірвати договір в односторонньому порядку шляхом направлення орендодавцеві письмового повідомлення. Договір у цьому випадку буде вважатися розірваним з дати отримання орендодавцем відповідного повідомлення, що не звільняє орендодавця від обов'язку сплатити штраф.

05.02.2014 сторонами укладено договір про внесення змін №1 до договору оренди нерухомого майна від 05.02.2014, відповідно до п. 1 якого сторони погодили, що вони усвідомлюють, що поточний технічний стан об'єкту оренди 6 (шостого) та 7 (сьомого) поверхів будівлі, переданого за актом приймання-передачі, призводить до неможливості повноцінного використання орендарем такого приміщення за цільовим призначенням, що також негативно впливає на прибутковість орендаря та показники його фінансово-господарської діяльності. Враховуючи можливість орендаря фактично користуватись лише частинами приміщень об'єкту оренди, у зв'язку з проведенням в інших частинах приміщень адаптаційних та опоряджувальних робіт, необхідних для приведення об'єкту оренди по належного для використання за цільовим призначенням стану, сторони дійшли згоди змінити розмір орендної плати, та встановили, що на період, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі першої черги, яка складається з «приміщень сухої зони», до моменту підписання акту приймання-передачі другої черги, яка складається з площі приміщення з басейном, щомісячна орендна плата за користування об'єктом оренди становить суму у національній валюті України, яка є еквівалентом 12 548 доларів США за встановленим НБУ курсом національної валюти України до долару США на дату оплати. Вказана сума орендної плати включає в себе податок на додану вартість, у відповідності до чинного законодавства України.

Враховуючи вищезазначене, сторони дійшли згоди доповнити п. 10.4. договору підпунктом 10.4.2. у такій редакції: «10.4.2. Сторони дійшли згоди, що починаючи з дати підписання акту приймання-передачі першої черги, яка складається з «приміщень сухої зони», до моменту підписання акту приймання-передачі другої черги, яка складається з площі приміщення з басейном, щомісячна орендна плата за користування об'єктом оренди становить суму у національній валюті України, яка є еквівалентом 12 доларів США за встановленим НБУ курсом національної валюти України до долару США на дату виставлення рахунку на оплату. Вказана сума орендної плати включає в себе податок на додану вартість, у відповідності до чинного законодавства України. На день підписання даного договору щомісячна орендна плата за користування об'єктом оренди становить 100 296 (сто тисяч двісті дев 'яносто шість) гривень 16 копійок».

Відповідно до п. 2 договору про внесення змін №1 сторони домовились, що розмір орендної плати, зазначений у п.1 даного договору, продовжує діяти до моменту передачі орендодавцем в оренду всього комплексу приміщень першої, другої черг і паркінгу, визначених в п. 4.2. договору.

Згідно з п. 2.1. договору про внесення змін №2 сторони домовились, що розмір орендної плати, зазначений у п. 2 даного договору продовжує діяти до моменту передачі орендодавцем в оренду всього комплексу приміщень першої, другої черг і паркінгу, визначених в п. 4.2. договору оренди.

У п. 3 договору про внесення змін №2 сторони погодили, що у зв'язку з прийнятими цим договором змінами, п. 10.5. договору виклали в наступній редакції: «10.5. Після підписання сторонами акту прийому-передачі другої черги гарантійний платіж, сплачений орендарем у відповідності до умов попереднього договору щодо укладання договору оренди нерухомого майна від 06 березня 2013 року, на підставі якого був укладений цей договір, зараховується орендодавцем у рахунок орендної плати за перші місяці оренди приміщень».

Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що предметом спірного договору оренди зазначено: приміщення на 1 (першому), 6 (шостому) та 7 (сьомому) поверхах будівлі. Загальна площа цього Приміщення становить 7 236 кв.м, а саме: загальна площа приміщення на 1 (першому) поверсі складає орієнтовно 1 540,00 кв.м, на 6 (шостому) поверсі складає 1 289,00 кв.м. на 7 (сьомому) поверсі складає 3 422,00 кв. м., загальна площа приміщення для академії бойових мистецтв, розмішеного на 7 (сьомому) поверсі. 985,00 кв.м. Вказане приміщення має включати приміщення «сухої зони», приміщення з басейном та приміщення, призначене для розташування академії бойових мистецтв (на плануванні зазначено як «Ангар»). Точний перелік та розташування приміщень визначений в додатках до цього договору (додаток №4)».

Відповідно до п.2.3. договору оренди орендоване приміщення належить орендодавцю на підставі договору про поділ нерухомого майна, посвідченого Устименко В.Т., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 10 вересня 2013 року, № в реєстрі 292. Державну реєстрацію права власності на приміщення на ім'я орендодавця в Державному реєстрі прав на нерухоме майно проведено Устименко В.Т, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 10 вересня 2013 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: індексний номер витягу: 9195493 від 10 вересня 2013 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 153508680000, номер запису про право власності: 2437062 (т. 1, а.с. 167). Загальна площа приміщень, частина яких передається в оренду і згідно з умовами даного договору називається «приміщення», становить 8886,00 (вісім тисяч вісімсот вісімдесят шість) квадратних метрів.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що предметом договору є приміщення, яке належить відповідачу, про що свідчить ідентичність відомостей, зазначених у договорі, та відомостей, зазначених у Витязі, включаючи індекс Витягу, його дату, номер запису про право власності, реєстраційний номер на об'єкт нерухомості та розмір загальної площі приміщення. Крім того, площа приміщень на 1 (першому), 6 (шостому), 7 (сьомому) поверхах, які є предметом комерційного інтересу позивача, згідно умов договору, відповідає площі приміщень, розташованих у підвалі, на 5 (п'ятому) та 6 (шостому) поверхах, згідно Витягу (з урахуванням залишку приміщення, яким користується відповідач). Тому підстав для застосування ст. 761 ЦК України до спірних правовідносин не вбачається.

Як зазначалось раніше, орендодавець за актом приймання-передавання приміщень від 05.02.2014 передав орендарю приміщення на 6 (площею 1289,00 кв.м.) та 7 (3422,00 кв.м.) поверхах, розміщених в будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ вул. Борщагівська 154. Разом з цим, в даному акті сторони зазначили, що укладення даного акту не є підставою для прийняття приміщення за п. 4.2 договору, а у відповідності до п. 4.1 договору є підставою для допуску орендаря до зазначених приміщень з метою проведення в них опоряджувальних (адаптаційних) та інших ремонтних робіт. При цьому, після закінчення орендарем зазначених вище робіт, сторони укладають фінальний акт приймання-передавання приміщень «першої черги», після чого розпочинається сплата орендної плати.

Разом з цим, позовні вимоги за первісним позовом обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови договору оренди нерухомого майна в частині строків передачі предмета оренди орендарю, а саме - приміщення другої черги, що має відповідати «Технічному завданню», яке є додатком №2 до договору у строк, визначений п. 4.2.2. договору. У зв'язку з цим на підставі п. 21.12. договору позивач здійснив нарахування штрафу.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Проаналізувавши пункти договору, які, на думку позивача за первісним позовом, порушив відповідач, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про передчасність висновку місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог за первісним позовом, оскільки останнім не досліджувались обставини щодо можливості взагалі (в частині відповідності державним будівельним нормам, надалі - ДБН) розміщення басейну в підвальному приміщенні, а також щодо того, чи розпочиналось виконання робіт, зокрема, в приміщенні для розміщення академії бойових дій.

Так, щодо обов'язку відповідача за первісним позовом по передачі приміщення з басейном у порядку ст. 4.2.2 договору суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з п. 16.8.1 договору орендодавець споруджує в приміщенні басейн, у відповідності до умов спорудження басейнів, передбачених в договорі та/або в додатках до нього та/або в окремій угоді.

З умов договору оренди вбачається, що саме виконання робіт за договором будівельного підряду зумовлює можливість передачі приміщення з басейном за п. 4.2.2 договору, якого фактично виконано не було.

Так, неукладення договору будівельного підряду на будівництво басейну без покладення обов'язку на його укладення на одну із сторін, без визначення ціни на таке будівництво, фактично свідчать про відсутність вини відповідача за первісним позовом, оскільки сторони не узгодили істотних умов договору підряду, якими є, зокрема, ціна та обов'язок оплати виконаних робіт.

Разом з цим, (на відмінно від п. 1.4. попереднього договору, в якому сторони зазначили, що вартість всіх необхідних робіт по облаштуванню приміщення відповідно до погоджених сторонами технічних умов, визначається сторонами у додатках, відноситься на рахунок потенційного орендодавця та компенсуються останньому за рахунок орендної плати протягом строку дії основного договору) за умовами договору оренди вбачається, що для передачі приміщення з басейном попередньо має бути укладений договір будівельного підряду. Разом з цим умовами договору оренди сторони не визначили, за чий рахунок та за якою ціною (вартістю) має бути споруджено басейн в підвальному приміщення.

Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушили зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини. А з урахуванням відсутності встановленого обов'язку укладення, ціни та спорудження, відповідно, басейну у вказаному приміщенні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність вини відповідача за первісним позовом в частині несвоєчасної передачі приміщення з басейном.

Окрім цього, відповідно до пункту 4.7 договору приміщення передається орендарю в стані, який задовольняє вимоги, встановленими даним договором та додатками до нього, всім санітарним, технічним, протипожежним та нормам ДБН, СНіП, не має інших недоліків, які б перешкоджали його використанню за цільовим призначенням, а також повинно бути введено в експлуатацію.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції було встановлено, що приміщення, зокрема, другої черги, що передавались на першому (а насправді підвальному) та сьомому (а насправді шостому) поверхах мають конкретно визначене цільове призначення. Так, приміщення, яке знаходиться на першому (а насправді підвальному) поверсі мало передаватися для розміщення басейну, приміщення на сьомому (а насправді на 6 «Ангар») поверсі - для розміщення академії бойових мистецтв.

Отже, сторони розуміли, які насправді приміщення (і на яких поверхах) фактично вони зазначили в договорі оренди. Відповідач передав частину приміщення в тому числі неіснуючого 7 (фактично 6 поверху), при цьому позивач - прийняв його.

При цьому, судом апеляційної інстанції відзначається, в листі № 22-22/3622/0/6-10 від 20.12.2010 Міністерства регіонального розвитку та будівництва України зазначено, нормативно-правовою базою поняття "громадські будівлі і споруди" не визначено. Разом з тим, у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджено і введено в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 N 507, наведено тлумачення термінів:

"Споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів".

Відповідно до Державних будівельних норм України В.2.2-9-2009 (зокрема додатку Г) визначено вичерпний перелік приміщень, розміщення яких дозволяється в підвальному приміщенні. Так, відповідно до вказаного переліку визначено, що розміщення басейну дозволяється на цокольному поверсі, тоді як в підвальному приміщенні розміщення басейнів не дозволяється.

Таким чином, розміщення в підвальному приміщенні басейну суперечить п. 4.7. договору в частині відповідності нормам ДБН.

При цьому, враховуючи визнання сторонами тієї обставини, що перший поверх насправді є підвальним (окремим підтвердження обізнаності сторін є наявна в матеріалах справи експлікація внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень громадського чи виробничого будинку (т. 2, а.с. 44-46), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість передачі оренду вказаного приміщення для розміщення басейну.

А тому, з урахуванням викладених вище обставин, враховуючи заборону розміщення басейну в підвальному приміщенні, що зумовлює неможливість в подальшому передачу даного приміщення в порядку п. 4.2.2 договору (тобто виконання орендодавцем покладеного на нього обов'язку), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення штрафу за несвоєчасне передання приміщення з басейном, що входить до «другої черги» в розумінні вищезазначеної норми матеріального права.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що даний пункт договору не визнається недійсним, виходячи із заявленого предмету та підстав зустрічного позову.

Щодо стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну передачу приміщення, призначеного для розміщення академії бойових мистецтв, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

На підставі аналізу пунктів 4.2, 4.2.2, 4.4, 4.7 договору оренди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність ознак змішаного правочину в частині обов'язку передачі в оренду приміщення «другої черги».

Так, згідно з предметом договору оренди загальна площа приміщення для академії бойових мистецтв, розмішеного на 7 (сьомому), (а насправді - 6 поверсі, «Ангар») складає 985,00 кв.м.

Відповідно до пункту 4.2.2 договору друга черга, яка складається з площі приміщення, призначеного для розміщення академії бойових мистецтв, повинна бути передана орендарю не пізніше ніж до 31 (тридцять першого) грудня 2014 року включно.

Судом апеляційної інстанції не приймаються доводи відповідача за первісним позовом про відсутність в договорі оренди визначених технічних вимог для приміщення, що призначене для розміщення академії бойових мистецтв, як необґрунтовані, оскільки матеріали справи містять такі вимоги (зокрема, копія плану приміщення та технічні вимоги у вигляді додатку до попереднього договору (т.2, а.с. 174-209).

Разом з цим, суд апеляційної інстанції, аналізуючи умови договору в частині передачі в оренду приміщення для розміщення академії бойових мистецтв, дійшов висновку, що даний договір в цій частині є змішаним договором, з урахуванням наступного.

Приписами ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1), а також сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором, або не випливає із суті змішаного договору. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року по справі № 916/3615/15).

Відповідно до п. 4.1. договору з моменту його укладання, орендодавець за актом допуску, надає орендарю доступ до приміщення 1, 6 та 7 поверхів (що, як було встановлено є підвалом, 5 та 6 поверхами, відповідно) для проведення оздоблювальних та адаптаційних робіт.

При цьому, п. 4.4. договору сторони визначили, що до строків, вказаних в пп. 4.2.1. та 4.2.2. даного договору, орендодавець зобов'язаний привести приміщення першої, другої черги до стану, передбаченого додатками до договору: додатку №4: «План приміщення та його розташування у будівлі» та додатку №2: «Технічні умови приміщення». Орендар контролює приведення приміщень у зазначений стан.

Таким чином, з вказаних пунктів договору (п.п. 4.1 та 4.4) вбачається, що для передачі в оренду приміщення однією із сторін мають бути виконані оздоблювальні, адаптаційні та інші роботи.

При цьому жодна із сторін не надала доказів узгодження порядку, фінансування, ціни здійснення будівельних робіт чи внесення змін до Технічного завдання.

Так, зокрема, відповідно до положень ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність розмежування правового інституту як договір підряду (ст. 837 ЦК України) від таких правових конструкцій як ремонт речі, переданої в найм (ст. 776 ЦК України) та поліпшення наймачем речі, яка передана в найм (ст. 778 ЦК України).

Відповідно до ст.776 ЦК України поточний та капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом; капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

Згідно зі ст. 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що поточний та капітальний ремонт речі, переданої в найм та поліпшення наймачем речі, яка передана в найм можливе в процесі володіння та користування майном з метою попередження передчасного зносу та виходу із ладу предмета оренди.

Тоді як, виходячи з обставин даної справи, фактичне володіння та користування приміщеннями другої черги не розпочалось, оскільки дані приміщення не були приведені у відповідний стан.

При цьому, виконання робіт за договором підряду, як вбачається із домовленостей сторін, передує початку фактичного використання приміщеннями за договором оренди, підтвердженням чого є також положення договору про внесення змін №1 до договору оренди нерухомого майна від 05.02.2014, в якому сторони зазначили, що враховуючи можливість орендаря фактично користуватись лише частинами приміщень об'єкту оренди, у зв'язку з проведенням в інших частинах приміщень адаптаційних та опоряджувальних робіт, необхідних для приведення об'єкту оренди по належного для використання за цільовим призначенням стану, сторони дійшли згоди змінити розмір орендної плати.

Так, відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик виконати та здати йому в установлений договором підряду строк закінчені роботи (об'єкт будівництва), а замовник зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, а також затверджену в установленому порядку проектну документацію (у разі, коли цей обов'язок повністю або частково не покладено на підрядника), прийняти від підрядника закінчені роботи (об'єкт будівництва) та оплатити їх.

При цьому, істотними умовами договору підряду визначені наступні: найменування та реквізити сторін; місце і дата укладення договору підряду; предмет договору підряду (перелік робіт); ціна; строки початку та закінчення робіт; права та обов'язки сторін. У договорі підряду сторони можуть передбачати інші важливі для регулювання взаємовідносин умови.

Відповідно до ч.1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Тоді як в орендну плату за умовами договору ціна підрядних робіт включена не була; навпаки розмір орнедної плати було зменшено.

Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що сторони не досягли згоди щодо всіх істотних умов частково спірного договору в частині підряду, зокрема, щодо предмету договору підряду (перелік робіт); ціни, яка стосується передачі приміщення академії бойових мистецтв.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

За приписами ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року по справі №3-502гс15). Сторони не надали суду жодного доказу на підтвердження початку виконання робіт за договором в частині підряду стосовно академії бойових мистецтв.

Так, з акту про недоліки об'єкту оренди № 3 від 07.07.2015 (т. 1, а.с. 49-50) вбачається, що роботи по облаштуванню приміщення для розміщення академії бойових мистецтв не розпочались. Викладене підтверджується зазначенням в даному акті, що в залі бойових мистецтв будівельні роботи призупинені на початковій стадії, без виконання будь-яких робіт.

Отже, суд апеляційної інстанції, враховуючи ту обставину, що роботи по договору підряду не розпочались, дійшов висновку про неукладеність правочину в цій частині у зв'язку з недосягнення всіх істотних умов договору.

А з урахуванням тієї обставини, що виконання договору підряду (який передує початку фактичного володіння та користування предметом оренди) не розпочалось, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про передчасність позовних вимог про стягнення штрафу за несвоєчасну передачу об'єкту оренди (зокрема, приміщення для розміщення академії бойових мистецтв), оскільки не було узгоджено істотних умов, і, відповідно, не розпочато виконання договору підряду стосовно виконання робіт для приведення об'єкту оренди у визначений сторонами стан, що й обумовило неможливість виконання умов договору в частині передачі приміщення орендарю.

Так, неукладення правочину не створює юридичних наслідків для сторін, а тому відсутні підстави для стягнення штрафу за несвоєчасну передачу приміщення для розміщення академії бойових мистецтв. Тому в задоволенні первісного позову слід відмовити повністю.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Так, судом першої інстанції було вірно з'ясовано, що предметом зустрічного позову є визнання частково недійсним договору оренди нерухомого майна від 05.02.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕТРОХОЛДИНГ-ІНВЕСТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СПОРТ-КОМФОРТ», з наступними змінами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (далі - Постанова Пленуму № 11), вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов. За змістом статей 759 - 762 ЦК України істотними умовами договору оренди є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування.

Судом першої інстанції було вірно з'ясовано, що сторонами в договорі в частині оренди погоджено істотні умови, зокрема предмет погоджений в ст. 1, ст. 3 договору (хоча містить помилку щодо поверховості).

Посилання позивача за зустрічним позовом на те, що останньому не належать на праві власності інші приміщення за вказаною адресою, а саме: підвальне приміщення, та приміщення на 5 (п'ятому) та 6 (шостому) поверхах будівлі, а тому предметом договору є приміщення, які не належать орендодавцю, а отже не можуть бути предметом оренди судом першої інстанції було правомірно відхилено, оскільки предметом договору є приміщення, яке належить Відповідачу, про що свідчить ідентичність відомостей, зазначених у Договорі, та відомостей, зазначених у Витязі, включаючи індекс Витягу, його дату, номер запису про право власності, реєстраційний номер на об'єкт нерухомості та розмір загальної площі приміщення. Крім того, площа приміщень на 1 (першому), 6 (шостому), 7 (сьомому) поверхах, які є предметом комерційного інтересу позивача, згідно умов договору, відповідає площі приміщень, розташованих у підвалі, на 5 (п'ятому) та 6 (шостому) поверхах, згідно Витягу.

Таким чином, вищевикладене не є підставою для задоволення зустрічного позову.

Щодо посилань позивача за зустрічним позовом на укладення спірного договору під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для нього умовах судом апеляційної інстанції не береться до уваги з огляду на наступне.

За умовами ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Позивач за зустрічним позовом вкрай невигідними умовами вважає свій тяжкий фінансовий стан, проте доказів скрутного становища ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій не надав.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі № 6-2цс14).

Зі змісту вказаної статті вбачається, що для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину. При цьому стороною повинно бути доведено факт збігу тяжких обставин для сторони і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Тобто сторона, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі або на зазначених умовах не уклала би правочин.

Так, позивач за зустрічним позовом не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що на момент укладення правочину, він перебував у вкрай тяжкому становищі (банкрутство, заборгованість по іншим зобов'язанням) та правочин укладено з метою усунення даних обставин.

Місцевим господарським судом правомірно взято до уваги те, що позивачем за зустрічним позовом не доведено факт збігу тяжких обставин для нього та наявність їх безпосереднього зв'язку з його волевиявленням вчинити правочин (укласти правочин) на вкрай невигідних для нього умовах, а також не довів суду, що за відсутності тяжких обставин останній взагалі або на зазначених умовах не уклав би оспорюваний правочин.

Тому в задоволенні зустрічного позову правомірно відмовлено судом першої інстанції.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи часткове виконання договору оренди, зокрема, в частині передачі «сухої зони», судом апеляційної інстанції відхиляються доводи відповідача за первісним позовом про те, що договір оренди від 04.02.2014 слід визнати недійсним (з підстав того, що сторони не бажали настання реальних наслідків) за ініціативою суду. При цьому, сторона не обмежена правом звернутись з позовом про визнання вказаного договору недійсним з інших підстав.

Тоді як доводи апелянта про невиконання позивачем умов договору в частині страхування об`єкту оренди не є підставою для визнання даного договору оренди недійсним. А з позовом про розірвання договору відповідач за первісним позовом не звертався.

Так, основним завданням та обов'язком господарського суду, згідно ч. 3 зазначеної статті, є створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Натомість, рішеннями ЄСПЛ у справах «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» від 27 жовтня 1993 (п. 33), та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 (п. 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.

Згідно зі ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд дійшов висновку, що позивач за зустрічним позовом не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, тобто не довів підстави, в силу яких договір оренди в частині має бути визнано недійсним.

Отже, рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову (п. 3 резолютивної частини) підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивачів у зв`язку з відмовою в задоволенні первісного т зустрічного позову.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрохолдинг-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2016 у справі № 910/32467/15 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2016 у справі № 910/32467/15 в частині задоволення первісного позову та стягнення з ТОВ "ПЕТРОХОЛДИНГ-ІНВЕСТ" на користь ТОВ "СПОРТ-КОМФОРТ" 44 132 346 (сорок чотири мільйона сто тридцять дві тисячі триста сорок шість) грн 00 коп - штрафу - скасувати з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні первісного позову повністю.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2016 у справі № 910/32467/15 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову - залишити без змін, а апеляційну скаргу в цій частині - без задоволення.

4. Стягнути з ТОВ "СПОРТ-КОМФОРТ" (01014, м.Київ, ВУЛИЦЯ КАТЕРИНИ БІЛОКУР, будинок 1, офіс 23, код ЄДРПОУ 37635773) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОХОЛДИНГ-ІНВЕСТ" (01135, м.Київ, ВУЛИЦЯ В'ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА, будинок 2, код ЄДРПОУ 36798719) 200 970 (двісті тисяч дев'ятсот сімдесят) гривень судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/32467/15 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Повний текст постанови складено 11.07.2016.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді С.А. Гончаров

О.М. Гаврилюк