Ухвала

від 11.07.2016 по справі 442/28/16-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2016 року Справа № 876/4455/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 травня 2016 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування п.1 рішення 66 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради №4.5 від 17.10.2015 року «Про надання в оренду та продовження терміну оренди земельних ділянок» ,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Дрогобицької міської ради, третьої особи ОСОБА_2 в якому просив визнати протиправним та скасування п.1 рішення 66 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради №4.5 від 17.10.2015 року «Про надання в оренду та продовження терміну оренди земельних ділянок».

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 травня 2016 року закрито провадження у справі, з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що ухвала винесена без повного та всебічного з'ясування обставин по справі та невірним застосуванням норм процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Цю норму слід розуміти в системному зв'язку із частиною 1 цієї ж статті, з якої випливає, що захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб шляхом оскарження до адміністративного суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень можливий лише у сфері публічно-правових відносин.

Пунктами 1, 7 частини 1 статті 3 КАС України також визначено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (далі - суб'єкт владних повноважень).

Таким чином апелянт вважає, що головною ознакою публічно-правових спорів є участь у них хоча б однією зі сторін суб'єкта владних повноважень. Окрім того, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, необхідною ознакою належності справи до адміністративної юрисдикції є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій та повноважень, і ці функції та повноваження повинні здійснюватись ним саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Компетенція адміністративних судів визначена ст. 17 КАС України та поширюється на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяль ності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. Вказаний перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню або поясненню, навіть опосередковано через інші законодавчі акти.

Загальний аналіз процесуальних норм законодавства України, за якими визначаються юрисдикційна належність та підсудність справ різній судовій спеціалізації, вказує на певні критерії розмежування спорів між ними. До яких, зокрема, входять такі, як: 1) суб'єктний склад сторін спору; 2) предмет спірних правовідносин; 3) характер спірних правовідносин.

Статтями 2, 3, 17 КАС України встановлено загальне правило, за яким будь-яке рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (у тому числі органу місцевого самоврядування) у межах повноважень, визначених законом, можуть бути оскаржені до адміністративного суду. Слід зазначити, що пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин. На додаток до наведеного варто зауважити, що відповідно до пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Відтак органи місцевого самоврядування у вказаних правових відносинах є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції (нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу).

Відповідний висновок міститься у рішенні Конституційного Суду України № 10-рп/2010 від 1 квітня 2010 року у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, у якому визначено, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень щодо оскаржень його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів.

При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції керувався тим, що Дрогобицька міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення діяла не як суб'єкт владних повноважень, а як рівноправний суб'єкт земельних правовідносин відповідно до положень Земельного кодексу України.

Однак апелянт вважає, що такий висновок суду першої інстанції є помилковим і погодитись з ним не можна, оскільки фізичні та юридичні особи, які звертаються до сільської, селищної, міської ради із заявою про отримання у користування земельної ділянки у порядку, встановленому статтею 123 Земельного кодексу України, вступають із вказаними органами у правовідносини управлінського підпорядкування, у яких відповідні органи місцевого самоврядування наділені владними управлінськими функціями, а фізичні та юридичні особи зобов'язані виконувати їхні приписи та вказівки.

Відтак, при вирішенні питання про надання земельної ділянки у користування сільські, селищні, міські ради діють як суб'єкти владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України, що повністю підтверджується рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2010 від 01 квітня 2010 року.

Згідно матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Дрогобицької міської ради Львівської області, суб'єкта владних повноважень, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень та його скасування.

Апелянт зазначає, що у даному випадку наявний спір позивача - ОСОБА_1 з суб'єктом владних повноважень з приводу оскарження рішення сесії Дрогобицької міської ради при реалізації суб'єктом владних повноважень управлінських функцій у сфері земельних відносин, що з врахуванням положення п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України є адміністративною справою, яка повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства місцевим загальним судом як адміністративним.

Також апелянт зазначає, що предметом позову у цій справі є публічно-правова вимога позивача до відповідача, викладена у позовній заяві. Вимога адміністративного позову ґрунтується на публічно-правових відносинах, які виникають у зв'язку зі здійсненням відповідачем владних управлінських функцій на основі законодавства. Тому такий спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відтак, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області як адміністративним судом.

На підставі наведеного просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, на підставі якого направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання осіб, які беруть учать у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження міської, сільської ради у сфері земельних відносин.

Згідно змісту зазначеної статті, міська рада має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суд вірно вважав, що при здійсненні повноважень власника землі рада є не суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміну, в якому його вжито у п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС, а рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися землею. Що б за інших підстав - стосовно вільного вибору відповідачем як власником землі суб'єкта щодо надання йому певного права земельної ділянки в порядку, встановленому законом, але лише у випадку, коли відповідач не здійснював владних управлінських функцій, дозволяє розглянути справу у межах цивільного судочинства, та слід також з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 року у справі №21-291а11.

Оскільки позивач просить скасувати п.1 рішення 66 сесії шостого скликання Дрогобицької міської Ради за № 4.5 від 17.10.2015 року « Про надання в оренду та продовження терміну оренди земельних ділянок», то суд вірно зазначив, що оспорюється прийняття субєктом владних повноважень рішення про надання в оренду земельної ділянки (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), тобто набуття спірної земельної ділянки, що регулюється нормами земельного та цивільного законодавства, і предметом даного судового розгляду є наявність чи відсутність порушеного права позивача фізичної особи-підприємця, що дозволяє вирішити спір у порядку господарської юрисдикції. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14, від 9 грудня 2014 року у справі № 21-308а14, від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15, від 06 жовтня 2015 року у справі № 21-1306а15 - саме лише перевірки правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, що в даному випадку оспорюється позивачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги (за сформульованих у них підстав) випливають із відносин, що мають приватно - правовий характер, а тому міська рада в цих відносинах виступає як суб'єкт права власності, а не як суб'єкт владних повноважень. Прийняття зазначеним органом рішення є етапом реалізації волі власника на передачу земельної ділянки, змінює правову природу спірних відносин і перетворює цей спір у приватно - правовий. Суд вірно вважав, що спір є господарським, оскільки вимоги позивача стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері приватно - правових відносин від порушень з боку міської ради, а міська рада у спірних правовідносинах не набуває визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України.

Згідно ст. 15 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів

У зв'язку з наведеним вище, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростують висновків суду першої інстанції, а ухвала відповідає нормам процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 199, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 травня 2016 року про закриття провадження у справі № 442/28/16-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Т.І. Шинкар

Н.В. Ільчишин

Повний текст ухвали виготовлений 12.07.2016 року