Рішення

від 30.06.2016 по справі 910/5634/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2016Справа №910/5634/16

За позовом Приватного акціонерного товариства СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА"

до Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Еластик"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - гр. ОСОБА_1

про відшкодування збитків 60 901,53 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Мирончук Ю.І. - представник, довіреність № 894 від 12.08.2015;

Від відповідача: Бугро Т.А. - представник, довіреність № 1/108 від 14.04.2016;

Опанасюк В. А. - представник, довіреність № 1/201 від 30.06.2016.

Від третьої особи: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Еластик" про відшкодування збитків в сумі 50 901,53 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 680,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до Рахунку № СА-000000423 від 13.01.2014, Рахунку №8458 від 26.03.2015 та згідно зі Страховими актами № UA2013080900001/L01/03 від 24.01.2014 та №UA2013080900001/L01/04 від 23.04.2014 страхувальнику страхове відшкодування в сумі 100 901,53 грн. та враховуючи отримання від ПАТ "Київський страховий дім" як страховика, який забезпечив транспортний засіб, що заподіяв шкоду, суму у розмірі 50 000,00 грн., він набув згідно ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги стягнення залишку невідшкодованого виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки у розмірі 50 901,53 грн.

Також до позовної заяви позивачем додано клопотання про повернення судового збору, сплаченого у більшому, ніж встановлено законодавством розмірі, в якому позивач просить суд повернути 302,22 грн. зайво сплаченого судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/5634/16 та призначено до розгляду на 28.04.2016.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.04.2016 за клопотанням представника відповідача залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - гр. ОСОБА_1 та відкладено розгляд справи на 19.05.2016.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.05.16р. розгляд справи відкладено на 02.06.2016.

02.06.16р. судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.16 р. розгляд справи відкладено на 30.06.16 р.

У судове засідання 28.04.2016 з'явились уповноважені представники сторін.

У судові засідання 19.05.2016 та 30.06.2016 з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Третя особа особисто або її уповноважений представник у судові засідання 19.05.2016 та 30.06.2016 не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 19.05.16 р. та 30.06.2016 третя особа повідомлена належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103038512203, №0103038512190, № 0103038514826.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 28.04.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли наступні документи :

1. Клопотання про зупинення провадження у справі № 1/130 від 26.04.2016, в якому останній просить зупинити провадження у справі №910/5643/16 у зв'язку із неможливістю розгляду до вирішення Вищим Спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ пов'язаної з нею іншої справи №6-24627ск15, оскільки 03.08.2015 ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Науково-дослідний інститут "Еластик" на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.03.2015 та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09.07.2015 у справі за позовом гр. ОСОБА_5 до ДП "Науково-дослідний інститут "Еластик", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1, ПАТ "Київський страховий дім" про відшкодування майнової та моральної шкоди;

2. Відзив на позовну заяву № 1/134 від 27.04.2016, в якому останній заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись при цьому на відсутність повноважень у ТОВ «Бізнес Ассіст», в.о. директора якого підписано подану до суду позовну заяву, на представництво інтересів ПАТ «СК «ПЗУ Україна» як позивача у даній справі, невідповідність укладеного між позивачем та ТОВ «Бізнес Ассіст» договору доручення № 1-2014 від 01.07.14 р. вимогам ст. 180 ГК України, невірне застосування позивачем приписів ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Також в обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що Дніпровським районним судом м. Києва та Апеляційним судом м. Києва під час розгляду справи № 6-24627ск15 за позовом гр. ОСОБА_5 до ДП "Науково-дослідний інститут "Еластик", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1, ПАТ "Київський страховий дім" про відшкодування майнової та моральної шкоди не встановлено ступінь та частку вини у ДТП всіх його учасників, зокрема, ОСОБА_6 та водія відповідача - ОСОБА_1, вважаючи при цьому, що вказаними судовими рішеннями встановлено вину двох вказаних учасників ДТП, проте неправомірно покладено обов'язок з відшкодування 100% шкоди лише на відповідача. Окрім того, відповідач у відзиві зазначив про неможливість розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею справи № 6-24627ск15, яка перебуває на розгляду у Вищому Спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Вищеперелічені документи долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.04.2016 представник позивача подав клопотання б/н б/д про долучення документів до матеріалів справи та відзив б/н б/д позивача на відзив відповідача, в якому позивач зазначає про спростування заперечень відповідача щодо повноважень ТОВ «Бізнес Ассіст» на представництво інтересів позивача матеріалами справи та наявність судових рішень, які вступили в законну силу, та якими встановлено факт вини гр. ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, що згідно ст. 35 ГПК України має преюдиціальне значення для даного господарського спору. Документи долучено судом до матеріалів справи.

За результатами розгляду в судовому засіданні 28.04.16 р. клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі № 910/5364/16 у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі судом ухвалою від 28.04.16 р. відмовлено.

Судом також повідомлено, що до початку судового засідання 19.05.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли наступні документи:

1. Клопотання про призначення автотехнічної експертизи № 1/3 від 18.05.2016, в якому відповідач зазначає про помилковість висновків попередніх судових інстанцій щодо відсутності впливу попереднього ДТП від 08.08.13р. на вину гр. ОСОБА_1, яка встановлена судом, в зв'язку з чим просить суд призначити автотехнічну експертизу у справі;

2. Клопотання № 1/2 від 18.05.2016, в якому відповідач просить викликати у судове засідання в якості свідка оцінювача ОСОБА_7, яким були складені звіти про оцінку вартості (розміру) збитків, для з'ясування питань, які виникли у відповідача при розгляді доданих до позовної заяви матеріалів, а саме Актуалізованих звітів про оцінку вартості (розміру) збитків;

3. Клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи № 1/4 від 18.05.2016, в якому відповідач зазначає про неможливість вирішення питань, які виникли у ДП "НДІ "Еластик" в частині визначення шкоди, завданої транспортному засобу SUBARU FORESTER державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в зв'язку з чим просить суд призначити автотоварознавчу експертизу у справі.

Вище перелічені документи долучено судом до матеріалів справи

У судовому засіданні 19.05.2016 представник позивача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н б/д, серед яких наявне клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом долучено до матеріалів справи.

Дослідивши в судовому засіданні 19.05.16 р. зміст поданих представником відповідача клопотань щодо необхідності проведення автотехнічної та автотоварознавчої експертизи, а також про виклик в судове засідання в якості свідка оцінювача гр. ОСОБА_7 в задоволенні вказаних клопотань судом ухвалою від 19.05.2016 відмовлено.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 30.06.16 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшла заява б/н б/д про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач в зв'язку з фактичним отриманням від ПАТ «Київський страховий дім» відшкодування в сумі 40000,00 грн., що підтверджується відповідною довідкою банку, просить стягнути з відповідача 60 901,53 грн. (100 901,53 грн. - 40 000,00 грн.). Заява долучена судом до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 30.06.16р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив №1/200 від 29.06.2016 на заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якому відповідач заперечує проти такого збільшення та зазначає з посиланням на ст. 20 Закону України «Про страхування», ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що позивачу належить звернутись за повним відшкодуванням матеріальних збитків, завданих в результаті ДТП, в межах страхової суми саме до страховика - ПАТ «Київським страховий дім», яким застраховано відповідальність ДП «НДІ «Еластик» за полісом АС № 4262406 та здійснено відшкодування збитків в порядку суброгації в сумі 40 000,00 грн., не доплативши при цьому 10 000,00 грн., що не відповідає умовам вказаного полісу. Відзив судом долучений до матеріалів справи.

Дослідивши в судовому засіданні 30.06.2016 р. зміст позовної заяви та поданої позивачем до початку судового засідання 30.06.16 р. заяви б/н б/д про збільшення розміру позовних вимог в частині страхового відшкодування суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо зміни розміру позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказане клопотання позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення страхового відшкодування до 60 901,53 грн. до розгляду і спір вирішується з його урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 30.06.16 р. сторонами суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від третьої особи на час проведення судового засідання 30.06.2016 до суду не надходило

Про поважні причини неявки третьої особи особисто або її уповноваженого представника в судові засідання суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка третьої особи або уповноваженого представника останньої в судові засідання обов'язковою не визнавалась, третя особа не скористалась належним їй процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, третьою особою не надано суду будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань третьої особи на час розгляду справи, а також той факт, що представники позивача та відповідача проти розгляду справи без участі третьої особи або її представника не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності третьої особи або уповноваженого представника останньої, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників сторін ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки їм зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

Представник позивача у судовому засіданні 30.06.2016 виклав та підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, надав пояснення по справі.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.06.2016 заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та на заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п. 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ УКРАЇНА" (страховик за договором страхування, позивач у справі) та гр. ОСОБА_8 (страхувальник за договором) було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів №АМ.55579 від 08.02.2013 р. (далі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням визначеним договором, а саме особливими умовами страхування (далі - ОУС) або додатками до них, транспортним засобом (або транспортирними засобами) та ДО, встановленим на ньому - страхування транспортного засобу (далі - АВТОКАСКО); відшкодування страхувальником (водієм) заподіяної шкоди життю, здоров'ю та/або майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу - страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (далі - ДЦВ); життям здоров'ям та/або працездатністю застрахованих осіб під час знаходження їх у забезпечені транспортному засобі - страхування від нещасних випадків на транспорті (ДНВ).

Вигодонабувачем за Договором страхування зазначене Публічне акціонерне товариство «Кредобанк».

Забезпечений транспортний засіб: Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2010 року випуску.

Територія дії Договору: Україна, країни СНД, країни - члени системи автострахування "Зелена карта", за винятком зон бойових дій та військових конфліктів (п. 5.2 Договору страхування (особливі умови страхування)).

Франшиза (безумовна) за ризиком "АК ДТП" та "АК ІВП (інші випадкові події)" складає 0,50% від страхової суми.

Амортизаційний знос за ризиком ДТП та ІВП (крім випадків повної конструктивної загибелі застрахованого транспортного засобу) не враховується.

Строк дії Договору: з 00:00 год. 11.02.2013 р. по 24:00 год. 10.02.2014 р. (п. 1.4 Договору страхування (особливі умови страхування)).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Згідно розгорнутої довідки № 9244488 про дорожньо-транспортну пригоду, яка сформована Відділом Державної автомобільної інспекції обслуговування Печерського району м. Києва, копія якої долучена до матеріалів справи, 08.08.2013 р. на мосту Патона в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки Renault K, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, який керуючи вказаним транспортним засобом не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем Mercedes-Benz Спрінтер, державний реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_9, транспортного засобу марки Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_8, транспортного засобу марки Toyota Rav 4 державний реєстраційний номер НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_6, транспортного засобу марки Citroen B державний реєстраційний номер НОМЕР_5, під керуванням водія ОСОБА_10, транспортного засобу марки Dacia Логан, державний реєстраційний номер НОМЕР_6, під керуванням водія ОСОБА_11, транспортного засобу марки автобус МАЗ 107467, державний реєстраційний номер НОМЕР_7, під керуванням водія ОСОБА_12, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

За умовами п. 2.1.29 Договору страхування (загальні умови страхування) страховий ризик визначений як певна подія, на випадок настання якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

При цьому за умовами п. п. 3.5.2 п. 3.2 Загальних умов страхування Договору страхування (далі - ЗУС) страхуванню на умовах даного договору підлягають ризики відповідно до обраної програми страхування, серед яких, зокрема, АВТОКАСКО ДТП - пошкодження та/або знищення застрахованого транспортного засобу, та/або його додаткового обладнання внаслідок дорожньо - транспортної пригоди .

Отже, з огляду на викладене вказана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Аналогічне визначення страхового відшкодування міститься в п. 2.1.27 Договору страхування (ЗУС).

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до п. 10.2 Договору страхування страховик здійснює виплату відшкодування у строк 30 робочих днів, починаючи з дня одержання письмового повідомлення про настання випадку, що може бути кваліфікований як страховий.

Згідно з п. 10.4 Договору страхування при визначені розміру страхового відшкодування (при проведенні відновлюваного ремонту) до уваги беруться виключно розрахунки, складені страховиком або Акт (висновок) незалежної автотоварознавчої експертизи, підготовлений за його замовленням спеціалізованою організацією (оцінювачем, суб'єктом оціночної діяльності, судовим експертом) або обсяг коштів, визначений у калькуляції ремонту СТО.

В подальшому, згідно умов Договору страхування страхувальник в особі водія ОСОБА_8 звернувся до страховика - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" із заявою про подію, що має ознаки страхового випадку та поясненнями від 09.08.2013 р., копії яких наявні у матеріалах справи.

Як вбачається зі змісту п. 10.5.2 п. 10.5 ЗУС Договору страхування страхове відшкодування виплачується: якщо в особливих умовах страхування договору обрано варіант виплати страхового відшкодування "Майстерня":

- при частковому пошкодженні застрахованого транспортного засобу - страховиком вигодонабувачу (якщо такого призначено), або за письмовою згодою вигодонабувача та за дорученням страхувальнику на СТО, письмово погоджену зі страховиком. В такому разі страховик має здійснити авансову виплату страхового відшкодування в розмірі 70-ти % від розміру страхового відшкодування, розрахунок якого проведено згідно п. 10.23 цих ЗУС. Остаточна виплата страхового відшкодування здійснюється згідно після надання документів, що підтверджують факт виконання відновлювального ремонту (акт виконаних робіт, та у випадку якщо страхувальник самостійно здійснив на СТО остаточну оплату за виконані відновлювальні роботи, документи, що підтверджують факт оплати - чеки, квитанції) та огляд відновленого (відремонтованого) застрахованого транспортного засобу;

- при втраті застрахованого транспортного засобу внаслідок незаконного заволодіння, а також при повній загибелі транспортного засобу - страховиком вигодонабувачу (якщо такого призначено), та/або за письмовою згодою вигодо набувача - страхувальнику;

- вигодонабувачу (якщо такого призначено), або за письмовою згодою вигодонабувача та за дорученням страхувальника фізичним особам, в тому числі зареєстрованим як суб'єкти підприємницької діяльності, та/або юридичним особам, що беруть участь в організації та здійсненні евакуації застрахованого транспортного засобу з місця страхового випадку, експертній оцінці збитку та інших послуг, витрати по яких компенсуються страховиком згідно п. 10.23 цих ЗУС.

Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься рахунок-фактура Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ-Авто" № СА-000000423 від 13.01.14 р., згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 94991,05 грн., в т.ч. ПДВ 15838,84 грн.

Згідно наданого позивачем акту виконаних робіт ТОВ «Світ-Авто» № 000042229 від 31.03.14 р. вартість відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу та використаних запчастин становить 95171,05 грн., в т.ч. 15861,84 грн.

Також відповідно до рахунку ФОП ОСОБА_13 № 8454 від 26.03.14 р., копія якого міститься в матеріалах справи, вартість запасних частин становить 2099,90 грн.

Окрім того, відповідно до наявного в матеріалах справи Звіту ТОВ «ДЕКРА Експерт» №03276/КВ про оцінку вартості (розміру) збитків, завданих пошкодженням транспортному засобу від 28.08.2013 р. вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на час оцінки складає 69 464,21 грн.

В матеріалах справи також наявна ремонтна калькуляція №03276/КВ від 28.08.2013 р., що складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 69 464,21 грн..

05.12.13 р. від страхувальника на адресу позивача надійшла заява від 05.12.13 р., зареєстрована ПАТ» СК «ПЗУ Україна» за вх. № 7541-31 від 05.01.13 р., згідно якої гр. ОСОБА_8 звертався до страховика щодо поновлення справи та проведення додаткового огляду застрахованого автомобіля марки Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

За результатами розгляду даної заяви з метою перевірки викладених у ній обставин ТОВ «ДЕКРА Експерт» було актуалізовано звіт №03276/КВ від 28.08.13 р. та виявлено приховані пошкодження.

Так, відповідно до Актуалізованого Звіту №03276/КВ про оцінку вартості (розміру) збитків, завданих пошкодженням транспортному засобу від 10.01.2014 р. вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням фізичного зносу на час оцінки складає 121 698,24 грн.

Відповідно до ремонтної калькуляції №03276/КВ від 10.01.2014 р., що складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 121 698,24 грн..

Окрім того, 31.03.14 р. страхувальником - гр. ОСОБА_8 на адресу позивача було подано заяву б/н від 31.03.14 р. (вх. № 2594-31) про проведення додаткового огляду транспортного засобу у зв'язку з виявленими пошкодженнями в процесі ремонту автомобіля на СТО.

З метою перевірки викладених в заяві страхувальника обставин ТОВ «ДЕКРА Експерт» було актуалізовано звіт №03276/КВ від 28.08.13 р. та враховано виявлені приховані пошкодження транспортного засобу марки Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Так, відповідно до Актуалізованого Звіту №03276/КВ про оцінку вартості (розміру) збитків, завданих пошкодженням транспортному засобу від 07.04.2014 р. вартість відновлювального ремонту транспортного засобу марки Subaru Forester державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням фізичного зносу на час оцінки складає 122 549, 51 грн.

У матеріалах справи наявна ремонтна калькуляція №03276/КВ від 07.04.2014 р., що складена на основі комп'ютерної програми Аudatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів склала 122 549, 51 грн.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" складено страховий акт №UA20138090001/L01/03 від 24.01.2014 р., копія якого наявна в матеріалах справи, відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок за ризиком КАСКО та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 65 443,73 грн.

Також матеріалами справи підтверджено, що позивачем складено страховий акт №UA20138090001/L01/04 від 23.04.2014 р., копія якого наявна в матеріалах справи, відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок за ризиком КАСКО та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 35 457,80 грн., (65 443,73 грн. + 35 457,80 грн. = 100 901,53 грн. - загальний розмір страхового відшкодування).

Окрім того в позовних матеріалах наявний лист вигодонабувача за Договором страхування - ПАТ «Кредобанк»№ 749 713/14 від 23.01.14 р. щодо згоди на перерахування страхового відшкодування по клієнту ОСОБА_8, який є страхувальником за вказаним Договором страхування, безпосередньо на СТО для проведення відновлювальних робіт.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна", виконуючи свої зобов'язання за Договором страхування №АМ.55579 від 08.02.2013р. здійснило виплату страхового відшкодування вигодонабувачу у сумі 100 901,53 грн., а саме: платіжним дорученням № 340 від 28.01.14р. на суму 65 443,73 грн. та № 22629 від 24.04.14р. на суму 33 357,90 грн. на рахунок ТОВ «Світ-Авто», а також платіжним дорученням № 22628 від 24.04.14р. на суму 2 099,90 грн., - на рахунок ФОП ОСОБА_13, якими здійснювався ремонт застрахованого транспортного засобу. Копії вказаних платіжних доручень містяться в матеріалах справи.

Заперечень щодо факту здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту АМ № 055579 від 08.02.13 р. відповідачем суду не надано.

При цьому заперечення відповідача проти розміру страхового відшкодування, а також перебування отриманих автомобілем марки Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 08.08.13 р., ґрунтуються виключно на клопотаннях відповідача про призначення автотехнічної та автотоварознавчої експертиз, за результатами розгляду яких за відсутності належного обґрунтування в задоволенні судом відмовлено, з огляду на що вказані заперечення проти позову судом до уваги не приймаються.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ України" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 100 901,53 грн. у зв'язку з настанням страхового випадку шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту застрахованого автомобіля на рахунок ТОВ "Світ-Авто" та ФОП ОСОБА_13, які безпосередньо здійснювали ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11р. у справі №42/92, від 07.08.12р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхових актів №UA2013080900001/L01/03 від 24.01.2014 та №UA2013080900001/L01/04 від 23.04.2014, а також платіжних доручень №340 від 28.01.14р., №22629 від 24.04.14р. та № 22628 від 24.04.14р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

При цьому суд звертає увагу, що при визначенні розміру страхового відшкодування у відповідності до п. 6 Договору страхування, відшкодування збитків здійснюється без врахування зносу деталей, коефіцієнт зносу позивачем не враховувався, а тому здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить.

Також, виходячи з положень п. п. 7.38., 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) застрахованого позивачем автомобілем марки Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2010 року випуску, приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 08.11.2013 р.) строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував визначених п. 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

Окрім того, судом зазначено, що відповідно до ст.ст. 2, 4, 8 ч. ч. 1, 16 ст. 9, ч.1 ст. 16 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Згідно з п. 196.1.3 ст. 196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов'язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених норм законодавства всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов'язані з оплатою страхових послуг страхувальником на користь страховика та компенсацією останнім збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, не є об'єктом оподаткування ПДВ, в зв'язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (п. 36.4 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.

Таким чином, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Водночас, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.

Відтак, в силу приписів ч.2 ст. 14 Цивільного кодексу України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.

Згідно листа Верховного суду України від 19.07.2011 р. сума ремонту автомобіля з урахуванням податку на додану вартість, виходячи з умов договорів, укладених на підставі чинного законодавства та правил, розроблених кожною страховою компанією, виплачується останньою або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи зареєстрований надавач послуг з ремонту автомобіля є платником ПДВ.

В листі Державної податкової інспекції України від 21.08.2009 № 10143/5/16-1516 вказано, що у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок суми виплати та таке придбання здійснюється без урахування сум податку на додану вартість, оскільки особа, не зареєстрована платником податку на додану вартість, не має права нараховувати і виділяти окремим рядком суму податку на додану вартість.

Отже, у випадку проведення ремонту пошкодженого автомобіля особою, яка зареєстрована як платник ПДВ, сума страхового відшкодування має бути виплачена з урахуванням ПДВ, а у випадку виконання таких робіт особою, як не зареєстрована як платник ПДВ - без урахування ПДВ.

Як вбачається з рахунку № СА-000000423 від 13.01.14 р. та акта виконаних робіт № СА-0000042229 від 31.03.14 р. вартість ремонтно-відновлювальних робіт та запасних частин визначена з урахуванням суми ПДВ, а саме - 15831,84 грн. та 15861,84 грн. відповідно.

Під час розгляду справи на підтвердження перебування ТОВ «Світ-Авто» в статусі платника ПДВ станом на час складання вказаних рахунку та акту виконаних робіт позивачем було надано витяг з офіційного сайту Державної фіскальної служби України про перебування ТОВ «Світ-Авто» в статусі платника ПДВ з 16.05.05 р.

За таких обставин, сума страхового відшкодування була правомірно виплачена позивачем з урахуванням суми ПДВ.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 09.01.2014р. у справі №757/436/14-п, копія якої міститься в матеріалах справи, встановлено, що водій ОСОБА_1 08.08.2013р. приблизно о 21 год. 38 хв., керуючи автомобілем Renault K, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, рухаючись по мосту Патона в м. Києві, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням автомобіля, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки Toyota Rav 4, державний реєстраційний номер НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_6, автомобілем Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_8, автомобілем Mercedes-Benz Спрінтер державний реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_9, автомобілем Citroen B державний реєстраційний номер НОМЕР_5 під керуванням водія ОСОБА_10, автомобілем Dacia Логан державний реєстраційний номер НОМЕР_6 під керуванням водія ОСОБА_11, чим порушив п.п. 2.3-б, 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно гр. ОСОБА_1, який визнав свою вину в порушенні правил дорожнього руху, що знаходяться в причинному зв'язку з подією ДТП, за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито за спливом строку накладання адміністративного стягнення.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства "ПЗУ Україна" виникло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток, зокрема, власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Renault K державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 та подорожнього листа службового легкового автомобіля №108865 від 08.08.2013 володільцем автомобіля Renault K, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, є відповідач - ДП "Науково-дослідний центр "Еластик". Як зазначено в Подорожньому листі службового легкового автомобіля №108865 від 08.08.2013 та Наказі №41/к від 21.04.2011, гр. ОСОБА_1 є водієм, тобто працівником відповідача.

За матеріалами справи судом зазначено, що станом на дату вчинення ДТП 08.08.2013р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Renault K, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - Державне підприємство "Науково-дослідний центр "Еластик" у Приватному акціонерному товаристві "Київський страховий дім" за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ №4262406 (далі - Поліс), з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн.; забезпечений Renault K, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, строк дії з 16.07.13 р. до 15.07.14 р. включно. Станом на дату скоєння ДТП, а саме 08.08.2013 р., Поліс був діючим.

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ України", як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - ДП "Науково-дослідний центр "Еластик", як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

У зв'язку з зазначеним позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право позивач звернувся до ПАТ «Київський страховий дім» із вимогою № 4192-31 від 23.06.14 р., відповідно до якої позивач просив сплатити страхове відшкодування у сумі 100901,53 грн., у відповідь на яку ПАТ «Київський страховий дім» на рахунок позивача 22.04.15 р. було перераховано відшкодування в сумі 40000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою банку ПАТ «ОТП Банк» № 70-1-1/2733 від 19.05.16 р.

При цьому суд зазначає, що враховуючи приписи Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" після виплати позивачем страхового відшкодування за Договором майнового страхування з урахуванням здійснених ним фактичних витрат зобов'язання страховика, з яким винна особа уклала договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, визначаються виключно в межах лімітів відповідальності останнього, визначених полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, які в даному випадку за полісом № АС/4262406 становлять 50000,00 грн.

При цьому з урахуванням приписів ст. 1194 ЦК України вартість відновлювального ремонту, що перевищує ліміт відповідальності страховика, франшизу у разі її наявності, відшкодовує власник джерела підвищеної небезпеки, що винний у ДТП, яким в даному випадку є страхувальник транспортного засобу, чий водій винний у вчиненні ДТП - ДП «НДІ «Еластик».

В подальшому ТОВ "Бізнес Ассіст", яке діяло від імені позивача, на адресу ДП "Науково-дослідний інститут "Еластик" було відправлено регресну вимогу № 562-11/15 від 30.11.2015 щодо перерахування суми компенсації витрат в розмірі 50 901,53 грн., яка була отримана відповідачем 02.12.15р., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100133913402.

Проте, у відповідь на вказану вимогу відповідачем листом № 364/1 від 29.12.15р. повідомлено про невідповідність регресної вимоги положенням Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та недоведеність вини водія ОСОБА_1 у скоєнні ДТП, з огляду на що відмовлено в задоволенні регресних вимог позивача.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог, а також підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "ПЗУ" суми в розмірі 60 901,53 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

В свою чергу відповідачем не надано суду жодних доказів виконання своїх зобов'язань в частині виплати позивачу страхового відшкодування, підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту АМ № 055579 від 08.02.13 р. та Полісу № АС/4262406 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або їх окремих положень суду не надано.

Суд зазначає, що згідно ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Аналогічна позиція міститься в п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 01 березня 2013 року № 4, згідно якого при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Частиною 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Як зазначалось судом вище, керування автомобілем "Рено Колєос", д.н.з. НОМЕР_2, під час ДТП 08 серпня 2013 року здійснював ОСОБА_1 на підставі подорожнього листа службового легкового автомобіля, виданого ДП «Науково-дослідний інститут «Еластик».

Отже, у спірному випадку в силу приписів ст. 1172 Цивільного кодексу України, зважаючи на відшкодування страховиком - ПАТ «Київський страховий дім» збитків в сумі 40000,00 грн., сума невідшкодованого страхового відшкодування, з урахуванням заяви про збільшення розміру, за твердженнями позивача становить 60901,53 грн.

Тобто за висновками суду позивач в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог обґрунтовано звернувся саме до ДП «НДІ «Еластик», оскільки ОСОБА_1 в момент вчинення ДТП виконував трудові обов'язки шляхом керування службовим автомобілем та не був власником останнього.

При цьому враховуючи той факт, що ліміт відповідальності страховика згідно Полісу № АС/4262406 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів встановлений в сумі 50000,00 грн., якої недостатньо для відшкодування шкоди потерпілому, різниця між вказаною сумою та сумою матеріального збитку, має бути стягнута із застрахованої особи.

Окрім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно до статті 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Таким чином, оскільки згідно із даними Полісу та Договору страхування франшиза становить 0,00 грн. та 1050,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, частину якого просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Subaru Forester, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи за Договором страхування.

Проте відповідач, як страхувальник, відповідає виключно в межах суми, що перевищує ліміт відповідальності страховика, яким за Полісом було застраховано його відповідальність, розмір якої не ставиться в залежність від фактично здійсненої страховиком винної особи - ПАТ «Київський страховий дім» виплати і не здійснює замість страховика виплати в разі недостатності відшкодованої останнім в порушення умов Полісу суми.

Враховуючи приписи п.1 ч.1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, згідно якої шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, за висновками суду розмір зворотної вимоги позивача до відповідача як до особи, винної у завданні шкоди, чия відповідальність застрахована ПАТ «Київський страховий дім» за Полісом № АС/4262406, зважаючи на граничний розмір вимог в сумі 50000,00 грн. до страховика, відповідального за Полісом за завдані внаслідок ДТП винною особою - ДП «НДІ «Еластик» збитки з урахуванням ліміту відповідальності, визначеного Полісом, становить 50901,53 грн.

Таким чином, оскільки заявлена позивачем до стягнення з відповідача в порядку регресу різниця між повними фактичними витратами, понесеними у зв'язку з виплатою страхового відшкодування за Договором страхування та лімітом Полісу в розмірі 50000,00 грн., якої недостатньо для покриття понесених позивачем збитків, становить 60901,53 грн., та приймаючи до уваги той факт, що позивач має право регресної вимоги до винної особи, цивільно-правова відповідальність якої як власника транспортного засобу застрахована за Полісом в межах ліміту відповідальності 50000,00 грн., позовні вимоги позивача до ДП «НДІ «Еластик» як застрахованої особи підлягають частковому задоволенню саме в сумі 50 901,53 грн.

Разом з тим судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позову з підстав недоведеності вини у вчиненні ДТП водія ДП «НДІ «Еластик» ОСОБА_1, оскільки як постановою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/43614/14-п від 09 січня 2014 р., яка набрала чинності, встановлено порушення вказаною особою п.п.2.3-б, 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України та факт визнання гр. ОСОБА_1 своєї вини у порушенні вказаних правил, які знаходяться в причинному зв'язку з подією ДТП.

Окрім того, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19.03.2015, залишеним без змін Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09.07.2015 у справі № 755/25822/14-ц за позовом гр. ОСОБА_5 до ДП "Науково-дослідний інститут "Еластик", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1, ПАТ "Київський страховий дім" про відшкодування майнової та моральної шкоди, позов задоволено частково та стягнуто з Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Еластик" на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди в сумі 117 597 гривень 52 копійки, моральну шкоду в сумі 1 000 гривень та судовий збір в сумі 1 185 гривень 97 копійок, а всього 119 783 гривні 49 копійок.

При цьому, як визначено у вказаних судових рішеннях, відповідно до Протоколу про адміністративне правопорушення №296326 та Постанови Печерського районного суду м. Києва від 09 січня 2014 року по справі № 757/436/14-п встановлено, що ОСОБА_1 08 серпня 2013 року, приблизно о 21 годині 38 хвилин, керуючи автомобілем Рено Колєос, д.н.з. НОМЕР_2, рухаючись по мосту Патона в м. Києві, всупереч вимогам п.п. 2.3.-б, 10.1., 12.1. Правил дорожнього руху України, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням автомобіля, внаслідок чого скоїв зіткнення із вказаними вище автомобілями, зокрема, автомобілем Тойота Рав 4, державний номер НОМЕР_4, який належить позивачеві. ОСОБА_1 свою вину в порушенні правил дорожнього руху, що знаходиться в причинному зв'язку з подією ДТП, визнав, проте до адміністративної відповідальності притягнутий не був, у зв'язку зі спливом строку накладення адміністративного стягнення.

Крім того, як встановлено в процесі розгляду справи № 755/25822/14-ц Постановою Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 08 листопада 2013 року, кримінальне провадження за фактом дорожньо-транспортної пригоди за ч. 1 ст. 286 КК України було закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Цією ж постановою встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 п.п. 2.3 (б), 10.1, 12.1 ПДР України.

Також як зазначено в Ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 09.07.15 р. у справі № 755/25822/14-ц, Постановою встановлено, що ДТП сталося саме внаслідок дій ОСОБА_1, який порушив норми ПДР України, тобто з вини останнього. В свою чергу посилання ДП «НДІ «Еластик» на те, що постановою про закриття провадження не може бути визнана вина особи, не були прийняті судом до уваги, оскільки Постановою Печерського районного суду м. Києва від 09 січня 2014 року по справі №757/436/14-п в мотивувальній частині фактично встановлена вина ОСОБА_1 який, до того ж, свою вину визнав, у вчиненні адміністративного правопорушення та лише констатовано факт спливу строку накладення адміністративного стягнення, що не спростовує, а підтверджує вину вказаної особи у вчиненні ДТП. Крім того, закриття адміністративного провадження з підстав пропуску строків притягнення до адміністративної відповідальної особи не є реабілітуючою підставою відсутності вини цієї особи у скоєнні ДТП.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин суд вважає встановленими постановою Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/43614/14-п від 09 січня 2014 р., та постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 19.03.2015, залишеною без змін Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09.07.2015 у справі № 755/25822/14-ц, вину гр. ОСОБА_1, який під час виконання ним трудових обов'язків в ДП «НДІ «Еластик» скоїв ДТП, внаслідок якого завдано матеріальні збитки страхувальнику позивача. При цьому вказаний факт відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційним і доказування не потребує.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягає частковому задоволенню в сумі 50901,53 грн..

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Еластик" (вул. Празька, 5, м. Київ, 02090; код 00151644) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (вул. Січових Стрільців (Артема), 40, м. Київ, 04053; код 20782312) 50 901,53 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1151,73 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 11 липня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон