Постанова

від 11.04.2016 по справі 810/612/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2016 року № 810/612/16

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лапія С.М.,

при секретарі - Феленюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Дельта Медікел» до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Дельта Медікел» з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.09.2015 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позову не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийнято з урахуванням вимог законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Стверджував, що в ході перевірки позивача не було встановлено фактичного надання послуг за наслідком господарських операцій позивача з ТОВ «Промо ОСОБА_1». Наголошував на тому, що документи, які були надані до перевірки, не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Приватне підприємство «Дельта Медікел» (ідентифікаційний код 30634637) є юридичною особою та здійснює господарську діяльність, пов'язану з оптово-роздрібною торгівлею лікарськими засобами.

Посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Дельта Медікел» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Приватним підприємством «Промо ОСОБА_1» за липень, листопад, грудень 2014 року.

За результатами перевірки складено ОСОБА_2 від 25.08.2015 №275/10-13-22-03/30634637, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3., п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, що призвело, на думку податкового органу, до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 2 293 430 грн., та завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 225319 грн.; також, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.1 пп. 138.5.1. п.138.5 ст. 138 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 2 266 874 грн.

На підставі висновків ОСОБА_2 перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 18.09.2015:

- №0002992201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 440 145 грн., з яких 2 293 430 грн. - за основним платежем, та 1 146 715 грн. - штрафних санкцій,

- №0003012201, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 225 319 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 112 659 грн.,

- №0003022201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 3 400 311 грн., з яких 2 266 874 грн. - за основним платежем та 1 133 437 грн. - штрафних санкцій.

ОСОБА_2 перевірки висновки щодо порушення позивачем вимог закону ґрунтуються на тому, що податковим органом кваліфіковано господарські взаємовідносини позивача з ПП «Промо ОСОБА_1» як такі, що не спрямовані на настання відповідних правових наслідків, тому зроблено висновок про непідтвердження факту реального виконання господарських операцій за договором №17-12/1 від 12.12.2013.

Проте, суд вважає такий висновок податкового органу необґрунтованим у зв'язку з наступним.

Так, між Приватним підприємством «Дельта Медікел» і ПП «Промо ОСОБА_1» було укладено договір №17- 12/1 від 12.12.2013.

За умовами договору ПП «Дельта Медікел» (Замовник) доручає і оплачує, а ПП «Промо ОСОБА_1» (Виконавець) бере на себе зобов'язання з надання послуг з проведення заходів відповідно до умов договору щодо стимулювання кінцевих споживачів - фізичних осіб - на придбання продукції Замовника в аптеках України, а також досліджень кон'юнктури ринку та послуг з мерчандайзингу в містах продажу.

Послуги за даним договором фактично отримувались в липні, листопаді, грудні 2014 року, факт надання послуг підтверджується Актами приймання виконаних послуг, копії яких містяться в матеріалах справи.

Також первинні документи - акти виконаних робіт (наданих послуг) та податкові накладні були надані до перевірки, що відображено в ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 19 - 27).

Розрахунки між даними підприємствами здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи, та які були предметом перевірки (т. 1, а.с. 27 - 29).

Сума податку на додану вартість сплачена позивачем на користь ПП «Промо ОСОБА_1» у ціні придбаних послуг згідно таких податкових накладних включена до складу податкового кредиту за липень, листопад та грудень 2014 року, накладні відображені у реєстрі отриманих податкових накладних та відповідають даним Додатку 5 Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до податкових декларацій з ПДВ відповідних періодів.

ОСОБА_2 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а також установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і змінами майнового стану платника податків.

Проте всупереч висновкам податкового органу, дослідженням первинних бухгалтерських документів, оформлених за наслідком виконання умов вказаного правочину, судом встановлено, що вони містять всі необхідні відомості.

Оцінюючи правомірність висновків ОСОБА_2 перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум податку по відносинах із постачальниками, суд керується наступним.

ОСОБА_2 пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення підприємством до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Судом встановлено, що придбання позивачем у вказаного контрагента послуг безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю пов'язаною з оптово-роздрібною торгівлею лікарськими засобами, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

ОСОБА_2 п. 198.2 ст. 198 ПК України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

ОСОБА_2 п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

ОСОБА_2 п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Порушень з приводу реєстрації податкових накладних, виписаних підприємствами-постачальниками, у Єдиному реєстрі податкових накладних в акті перевірки не встановлено.

Крім того, відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і «ОСОБА_1 Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, на переконання суду позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по вказаних господарських відносинах, тому висновки ОСОБА_2 перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - протиправним.

Щодо посилань податкового органу на дані автоматизованого зіставлення даних податкової звітності у контексті контрагентів, під час якого було виявлено розбіжності між даними позивача та його контрагента, суд зазначає, що такі дані не можуть бути покладені в основу висновків про заниження платником суми ПДВ, оскільки відповідно до п. 5.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 6 Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У той же час, дані автоматизованого зіставлення даних податкової звітності у контексті контрагентів, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не стосуються первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд зазначає, що позивач і ПП «Промо ОСОБА_1» мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавства України.

Як встановлено судом, проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, а придбані послуги використовувалися у його господарській діяльності.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом суду не подано.

Договори, укладені між позивачем та контрагентом, з урахуванням їх змісту, спрямовані на передачу послуг покупцю - замовнику і отримання за це коштів продавцем - виконавцем.

Отже, зміст договору позивача і ПП «Промо ОСОБА_1» не суперечить законодавству, договір укладено за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочину.

Також, при прийнятті рішення у даній справі судом враховується наступне.

Так, зі змісту податкових повідомлень-рішень від 18.09.2015 №0002992201, №0003012201, №0003022201 слідує, що позивачем порушено підпункти 139.1.9. пункту 139.1. статті 139, та 138.5.1. пункту 138.5., статті 138 ПК України.

Проте, вказані податкові норми скасовано 01.01.2015 на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №971-VIII від 28.12.2014.

ОСОБА_2 п. 58.1. ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення має містити підставу для нарахування (зменшення) податкового зобов'язання.

Отже, якщо підстава для нарахування (зменшення) податкового зобов'язання відсутня у зв'язку із скасуванням норми закону, то у контролюючого органу відсутні підстави як для збільшення сум грошових зобов'язань зі сплати відповідних податків, так і для нарахування штрафних санкцій за її невиконання.

Щодо висновків податкового органу про неправомірність відображення позивачем валових витрат при визначенні податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 139.1.1. п. 139.1 ст. 139 ПК України прибуток визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду суму витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2. п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом І! цього Кодексу

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, у зв'язку з підтвердженням позивачем належними документами здійснення господарських операцій, суд приходить до висновку, що у позивача є передбачене законом право формувати не лише суму податкового кредиту, а і право на валові витрати при підрахунку прибутку підприємства. Оскільки суму податкового кредиту за звітний період позивач сформував правомірно, у зв'язку з чим, правомірно здійснено і нарахування валових витрат та не порушено норм чинного законодавства.

Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

ОСОБА_2 ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій по взаємовідносинах позивача з вказаними контрагентами є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

ОСОБА_2 частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у сумі 35 892,17 грн. згідно платіжного доручення від 15.02.2016 № 165, доказів понесення інших судових витрат не надано. Тому, судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 11, 14, 69-72, 86, 94, 97, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 18.09.2015 № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Дельта Медікел" за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області витрати по сплаті судового збору (квитанція від 15.02.2016 № 165) у розмірі 35 892 (тридцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн. 17 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 15 квітня 2016 р.