Рішення

від 11.07.2016 по справі 906/407/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "11" липня 2016 р. Справа № 906/407/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

при секретарі Антонюк Н.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - дов.б/н від 13.05.2016, ОСОБА_2 - дов.б/н від

13.05.2016;

від відповідача: Вальчук Л.В. - дов.№396 від 17.05.2016.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Відділу освіти Андрушівської районної державної адміністрації

про стягнення 58354,78грн

Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 52737,20грн, з яких: 33707,77грн - основного боргу, 16669,93грн - пені, 2359,50грн - штрафу та 5617,58грн - витрат на правову допомогу в розмірі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати коштів згідно умов договору на послуги теплопостачання за державні кошти №5 від 12.05.2015.

Ухвалою від 30.06.3016 господарський суд прийняв заяву позивача №130 від 29.06.2016 щодо зменшення розміру позовних вимог та вважав заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідача 49404,96грн (а.с. 164).

Ухвалою від 05.07.2016 господарський суд прийняв заяву позивача від 04.07.2016 щодо збільшення розміру позовних вимог та вважав заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідача 58354,78грн (а.с. 172).

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 04.07.2016. Наполягали на нікчемності додаткової угоди №3 від 30.12.2014 до договору №7 від 26.11.2014 про закупівлю товарів за державні кошти з підстав, викладених у поданих додаткових поясненнях від 04.07.2016 до позовної заяви. Зазначили, що сума боргу за поставлене тепло у відповідача виникла на підставі договору на послуги теплопостачання за державні кошти №5 від 12.05.2015.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву №5463 від 11.05.2016, №398 від 11.06.2016 та №504 від 29.06.2016, №374 від 11.07.2016. Зауважив, що у відповідача немає заборгованості перед позивачем за опалювальний період 2014 та 2015 років.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

26.11.2014 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (постачальник, позивач) та Відділом освіти Андрушівської райдержадміністрації (споживач, відповідач) укладено договір №7 на послуги теплопостачання за державні кошти (а.с. 15) (далі - Договір №7), згідно умов якого постачальник зобов'язується у 2014 році під час опалювального сезону постачати пару і гарячу воду (теплопостачання) споживачу, а споживач - прийняти та своєчасно здійснювати оплату за теплопостачання на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.4.4. договору №7 місцем надання послуг є смт Червоне, вул. Кооперативна, 3.

Загальна вартість послуг договору складає 210600,00грн; ціна за одну Гкал становить 780,00грн без ПДВ; загальна кількість Гкал складає 270 (п.3.1., п.3.2., п.3.3. Договору №7).

Постачальник залишає за собою право на зміну тарифів у залежності зі зміною з/плати, цін на енергоносії, матеріали тощо, за умови, що зазначена сума не призведе до збільшення суми визначеної в договорі (п.3.4. Договору №7).

Даний договір діє з 26.11.2014 до 31 грудня 2014 року (п. 9.1 Договору №7).

30.12.2014 сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору №7 (далі - Додаткова угода №3) (а.с. 16), за змістом якої продовжено дію Договору №7 до 31.03.2015.

Суд критично оцінює доводи позивача щодо нікчемності зазначеної вище Додаткової угоди №3, з огляду на наступне.

За змістом ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Тобто, нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Нікчемними, зокрема, є правочини: а) укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст.547 ЦК України); б) укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч.1 ст.219 ЦК України); в) укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ст.221 ЦК України); г) укладені недієздатною фізичною особою (ст.226 ЦК України); д) вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч.1 ст.224 ЦК України); ж) які порушують публічний порядок (ст.228 ЦК України).

Проте, позивач факт нікчемності додаткової угоди №3 від 30.12.2014 до договору №7 на послуги теплопостачання за державні кошти від 26.11.2014 обґрунтовує відсутністю в останньому пункту 10.1., на який має місце посилання в Додатковій угоді №3.

При цьому, позивач сам посилається на Додаткову угоду №3 в позовній заяві, на аркуші справи 3.

Також, як вбачається з самої Додаткової угоди №3, її підписано повноважними представниками позивача і відповідача, а також скріплено їх печатками. Тобто, волевиявлення сторін даної угоди під час її укладення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що є однією з необхідних вимог чинності правочину.

Таким чином, умови Додаткової угоди №3 від 30.12.2014 продовжили дію договору №7 на послуги теплопостачання за державні кошти від 26.11.2014.

Крім того, 01.02.2015 між позивачем і відповідачем укладено додаткову угоду №4 до договору №7 на послуги теплопостачання за державні кошти від 26.11.2014 (далі - Додаткова угода №4) (а.с. 17), за якою загальна сума додаткової угоди становить 41260,00грн. Дана додаткова угода набирає чинності з 01.01.2015 і діє до 31.03.2015 (п.2 Додаткової угоди №4).

12.05.2015, після проведення процедури закупівлі, між позивачем та відповідачем укладено договір №5 на послуги теплопостачання за державні кошти (а.с. 13-14) (далі - Договір №5), згідно умов якого постачальник зобов'язується у 2015 році під час опалювального сезону постачати пару і гарячу воду (теплопостачання) споживачу, а споживач - прийняти та своєчасно здійснювати оплату за теплопостачання на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.4.4. договору №5 на послуги теплопостачання за державні кошти від 12.05.2015 місцем надання послуг є Андрушівський район, смт Червоне, вул. Кооперативна, 3.

Загальна вартість послуг договору складає 294240,00грн без ПДВ; ціна за одну Гкал становить 852,87грн без ПДВ; загальна кількість Гкал складає 345 (п.3.1., п.3.2., п.3.3. Договору №5).

Надавши правову оцінку усім доказам, наданим сторонами та наявним у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договорів на послуги теплопостачання за державні кошти, які за своєю правовою природою є договорами про надання послуг.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1ст.901ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України). Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом першим статті 193 ГК України та ст.526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.4.1. Договору №7 розрахунковий період оплати послуг - один календарний місяць. Термін внесення платежів - не пізніше, ніж 10 числа наступного за розрахунковим місяцем.

Пунктом 4.2. даного договору визначено, що споживач вносить плату в національній валюті України - гривнях за послуги теплопостачання через банк на рахунок постачальника послуг, з г і д н о а к т а в и к о н а н и х р о б і т (н а д а н и х п о с л у г).

Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати послуги з теплопостання (п.6.1.1. Договору №7), а також приймати поставлене тепло (Гкал) на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) (п.6.1.2. Договору №7).

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, позивач зобов'язання з постачання теплової енергії відповідачу згідно договору №7 на послуги теплопостачання за державні кошти від 26.11.2014 у період з 26.11.2014 по 31.12.2014 виконав належним чином, що підтверджується підписаними повноважними представниками та скріпленими печатками сторін актами виконаних робіт (надання послуг) №11/2 від 03.12.2014, №12/3 від 23.12.2014, 12/2 від 17.12.2014 на загальну суму 206310,00грн (а.с. 34-35).

Відповідач, у свою чергу, взяті на себе договором №7 на послуги теплопостачання за державні кошти від 26.11.2014 зобов'язання з оплати наданих послуг згідно зазначених вище актів виконаних робіт (надання послуг) також виконав належним чином, сплативши позивачу за послуги з теплопостачання за період 26.11.2014-31.12.2014 у розмірі 206310,00грн, про що свідчать платіжні доручення №1414 від 09.12.2014 (на суму 38610,00грн), №1580 від 24.12.2014 (на суму 50700,00грн), №1509 від 22.12.2014 (на суму 11700,00грн) (а.с. 32-33).

Суд критично оцінює посилання позивача, як на підставу позовних вимог, на акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1 від 31.01.2015, №2 від 28.02.2015, №3 від 31.03.2015, №4 від 15.04.2015 і №4 від 04.08.2015 (а.с. 101, 117-120), оскільки вони не підписані відповідачем та не скріплені його печаткою.

Тобто, вказані акти не можуть бути доказом надання позивачем і отримання відповідачем послуг з теплопостачання за період січень-квітень 2015 року саме за договором №5 на послуги теплопостачання за державні кошти від 12.05.2015, на який, зокрема, має місце посилання в цих актах.

Водночас, як суд зазначав вище, з 01.01.2015 додатковою угодою №3 від 30.12.2014 до договору №7 на послуги теплопостачання за державні кошти від 26.11.2014 продовжено дію останнього на строк до 31.03.2015 (а.с. 16).

При цьому, умовами додаткової угоди №4 від 01.01.2015 до договору №7 про закупівлю товарів за державні кошти від 26.11.2014 (чинність якої визначена сторонами з 01.01.2015 до 31.03.2015) передбачено, що загальна сума угоди становить 41260,00грн (а.с. 17).

Варто зазначити, що в матеріалах справи знаходиться акт виконаних робіт (наданих послуг) №2/02/09 від 10.02.2015, згідно якого сума до оплати за послуги позивача з теплопостачання складає 41260,00грн (а.с. 39). На виконання даного акту відповідачем було сплачено позивачу 41260,00грн, що підтверджується матеріалами справи, а саме: платіжним дорученням №90 від 13.02.2015 і №120 від 24.02.2015 (а.с. 38).

Таким чином, умови додаткової угоди №4 від 01.01.2015 до договору №7 про закупівлю товарів за державні кошти від 26.11.2014, на яку, в тому числі, позивач посилається в позовній заяві, в якості підстав позовних вимог, виконані відповідачем належним чином.

Як судом зазначалося вище, 12.05.2015 між позивачем та відповідачем укладено договір №5 на послуги теплопостачання за державні кошти (а.с. 13-14), згідно умов якого постачальник зобов'язується у 2015 році під час опалювального сезону постачати пару і гарячу воду (теплопостачання) споживачу, а споживач - прийняти та своєчасно здійснювати оплату за теплопостачання на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 4.2. даного договору визначено, що споживач вносить плату в національній валюті України - гривнях за послуги теплопостачання через банк на рахунок постачальника послуг, з г і д н о а к т а в и к о н а н и х р о б і т ( н а д а н и х п о с л у г).

Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати послуги з теплопостання (п.6.1.1. Договору №5), а також приймати поставлене тепло (Гкал) на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) (п.6.1.2. Договору №5).

На виконання умов Договору №5 позивачем надано відповідачу послуги з теплопостачання, про що свідчать підписані повноважними представниками та скріплені печатками сторін акти виконаних робіт (наданих послуг) №3 від 19.05.2015, №6 від 02.06.2015, акт від 03.08.2015 (а.с. 45, 47, 54, 82).

При цьому, відповідачем здійснено оплату зазначених актів виконаних робіт (наданих послуг), що підтверджується платіжними дорученнями №454 від 20.05.2015 (на суму 32409,06грн), №523 від 04.06.2015 (на суму 20468,88грн), №820 від 06.08.2015 (на суму 18763,14грн) (а.с. 44, 46, 55).

Судом не приймаються посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на факт постачання останнім відповідачу теплової енергії у період з 01.01.2015 до укладення 12.05.2015 договору №5 на послуги теплопостачання за державні кошти згідно усної домовленості, враховуючи наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та і н ш і п р а в о ч и н и.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.2 ст.202 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У частині 2 цієї статті закріплено правило про те, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Судом встановлено, що сторонами вчинено договори на послуги теплопостачання за державні кошти, а також додаткові угоди до них. Саме на їх виконання відповідачем здійснювалась часткова оплата, про що свідчать виписки з банку (а.с. 92-99).

З наявних у матеріалах справи виписок з банку вбачається, що під час здійснення періодичних платежів за надані послуги відповідач посилався як на підставу для оплати на відповідні договори, додаткові угоди та акти виконаних робіт (наданих послуг) (а.с.92-99), а не на будь-яку усну домовленість.

При цьому, варто зазначити, що відповідно до ст.33 ГПК України предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Правило належності доказів, закріплене ст.34 ГПК України, передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, для вирішення питання про виникнення у споживача обов'язку з оплати вартості наданих послуг мають значення належні та допустимі докази - передбачені законом документи, якими підтверджується сам факт здійснення господарської операції з надання відповідної послуги. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.

Відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують факт надання послуг належать, зокрема, акти здачі-приймання робіт (наданих послуг).

При цьому, слід зазначити, що підписання споживачем (відповідачем) такого акту фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриману послугу після її приймання, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (у відповідності до вимог ст.903 ЦК України, ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Так, матеріали справи, а саме - виписки з банку (а.с. 92-99), підтверджують, що відповідачем періодичні платежі здійснювались за отримане теплопостачання згідно відповідних актів, договорів і додаткових угод.

Тому, суд вважає, що позивачем не надано належних і достатніх доказів того, що заборгованість, яка є предметом спору, виникла на підставі усної домовленості. Натомість, матеріали справи свідчать, що спірні господарські правовідносини між сторонами існували на підставі договору №7 на послуги теплопостачання за державні кошти від 26.11.2014 (і додаткових угод до нього), договору №5 на послуги теплопостачання за державні кошти від 12.05.2015, а також відповідних актів виконаних робіт (наданих послуг).

Таким чином, відповідач послуги з теплопостачання, надані йому позивачем у період 26.11.2014-15.04.2015, оплатив у повному обсязі. Тому, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 33707,77грн основного боргу не підлягають задоволенню за безпідставністю.

Судом не приймається посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на роздруківку бази даних теплолічильника України (а.с. 152-158), оскільки вказана роздруківка засвідчена тільки представником позивача.

При цьому слід зауважити, що для обліку відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію (п.17 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007).

Крім того, відповідно до п.19 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007, після технічного огляду вузла обліку теплопостачальна організація видає акт про його прийняття в експлуатацію. Споживач за показами вузла обліку визначає обсяг спожитої теплової енергії та параметри теплоносія і заносить ці дані до журналу обліку споживання теплової енергії.

Журнал обліку споживання теплової енергії - документ з пронумерованими, прошнурованими та скріпленими печаткою сторінками (п.3 зазначених вище Правил користування тепловою енергією).

Позивачем подано в матеріали справи акт допуску в експлуатацію вузла обліку теплової енергії від 26.11.2014 (а.с. 18), копії витягів з журналу чергувань по Червоненській ЗОШ (а.с. 124-129), в яких зафіксовані відповідні покази лічильника. Проте, необхідно зауважити, що даний журнал скріплений печатками позивача і Червоненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а не відповідача у даній справі - Відділу освіти Андрушівської районної державної адміністрації. Разом з тим, саме останній визначений споживачем послуг з теплопостачання за договорами на послуги теплопостачання за державні кошти, на підставі яких виникли спірні правовідносини.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 16669,93грн - пені, 2359,50грн - штрафу.

За змістом ст.549 ЦК України штрафом і пеня є різновидами неустойки, якою визнається грошова сума або інше майно, що боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому, згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як встановлено судом вище, позивачем не доведено факту порушення відповідачем основного грошового зобов'язання, тому і вимога щодо стягнення пені та штрафу за прострочення виконання такого зобов'язання не підлягає задоволенню.

У відповідності до приписів ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 5617,58грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, а д в о к а т а та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала с в і д о ц т в о п р о п р а в о н а з а н я т т я а д в о к а т с ь к о ю д і я л ь н і с т ю (ч.1 ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Проте, представником позивача не надано передбачених законом документів на підтвердження права на зайняття адвокатською діяльністю, і такі в матеріалах справи відсутні.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами правової допомоги є види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Дійсно, у матеріалах справи знаходиться угода №РВ/66101215 від 10.12.2015, змістом якої є надання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 правової допомоги позивачу, а також здійснення представницьких функцій з підготовки супроводження позову до Відділу освіти Андрушівської райдержадміністрації Житомирської області про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання (а.с. 21-22).

Також, у матеріали справи позивачем подано акт №1 надання послуг по правовій допомозі від 01.03.2016, згідно якого Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 надано позивачу послуги згідно угоди №РВ/66101215 від 10.12.2015 (а.с. 23).

Проте, як суд зазначав вище, представник позивача - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не має статусу адвоката.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову позивачеві у стягненні на його користь витрат на правову допомогу в розмірі 5617,58грн за безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.07.16

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2 - позивачу - наручно