Ухвала

від 13.07.2016 по справі 802/1386/15-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2016 р. м. Київ К/800/46885/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Бауши В.М., Чорного Ю.М.,

відповідача Остороверхого Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» на постановуВінницького апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року у справі№802/1386/15 за позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» доЖмеринської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області провизнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія» (далі по тексту - позивач, СТОВ «Мрія») звернулось до суду з адміністративним позовом до Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі по тексту - відповідач, Жмеринська ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 17 січня 2015 року №0000022200 та №0000032200.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року позов задоволено.

За результатами перегляду зазначеного судового рішення, Вінницьким апеляційним адміністративним судом 15 жовтня 2015 року винесено постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року і залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка СТОВ «Мрія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2014 року.

За результатами перевірки 24 грудня 2014 року складено акт №416/22/03728162.

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки позивачем порушено вимоги:

- пункту 187.1 статті 187, пункту 198.6 статті 198, статті 200, пунктів 209.2, 209.6, 209.7, 209.17 статті 209 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за період 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2011 року на 296400,00 грн.;

- пункту 198.6 статті 198, пунктів 209.2, 209.6, 209.7, 209.17 статті 209 Поджаткового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість в розмірі 86414,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 17 січня 2015 року прийняті податкові повідомлення - рішення:

№0000022200, яким СТОВ «Мрія» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 296400,00 грн. за основним платежем і нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 379492,66 грн.;

№0000032200, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість на 86414,00 грн.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на дату отримання попередньої оплати від ПІІ «Сєрна» за продукцію власного виробництва правомірно визначив податкові зобов'язання за операцією з постачання таких товарів та відобразив їх у Декларації з ПДВ 0121 «Спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського господарства» («Декларація скорочена»).

Суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився та зазначив, що позивач має право декларувати зобов'язання з податку на додану вартість у спеціальній декларації тільки по факту здійснення відвантаження сільськогосподарської продукції покупцеві, а не по факту отримання попередньої оплати.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій підставою для визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки податкового органу про безпідставне відображення податку на додану вартість, нарахованого на вартість сільськогосподарських товарів власного виробництва, які позивач зобов'язувався поставити у майбутньому, у скорочених деклараціях в тих податкових періодах, на які припадала дата виникнення податкових зобов'язань, по даті зарахування коштів від покупців на рахунок товариства.

Відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України), згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

У пункті 2 розділу VІ «Особливості заповнення декларації (скороченої)» Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року № 1492, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за № 1490/20228, який діяв з 25 листопада 2011 року до 13 листопада 2013 року, закріплено, що у рядку 1 податкової декларації (скороченої) зазначаються виключно операції з постачання сільськогосподарським підприємством вироблених (наданих) сільськогосподарських товарів/послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та аналізуючи наведені нормативні положення, правомірно вказав, що пункт 209.2 статті 209 ПК України не містить будь-яких, відмінних від загальних, положень щодо визначення дати виникнення податкових зобов'язань з постачання сільськогосподарських товарів власного виробництва, у тому числі не пов'язує право віднесення до скороченої декларації з ПДВ сум податку, нарахованих на вартість товарів, які будуть відвантажені у майбутньому, із фактичним здійсненням їх відвантаження.

Так, посилання в названих пунктах на визначення «поставлених товарів/послуг» не можна ототожнювати із їх відвантаженням.

Додатково слід зазначити, що відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Таким чином, визначальною умовою операції з постачання є перехід права власності на товари/послуги, що у даному випадку не оспорюється.

Отже, доводи відповідача, які обґрунтовані тим, що продукція за передоплатою не була поставлена у звітний податковий період, відтак не можна вважати, що вона відноситься до сільськогосподарської, правомірно визнані судом першої інстанції безпідставними та спростовуються матеріалами справи, до яких долучені, зокрема, договори, укладені між позивачем та його контрагентами, предметами яких є саме сільськогосподарська продукція.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про помилковість позиції податкового органу в частині завищення позивачем податкового кредиту в скороченій декларації на суму податку на додану вартість, сплачену за дизпаливо, поставлене ТОВ «Золотий Екватор».

Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ «Золотий Екватор» 24 квітня 2013 року було укладено договір №50/80 поставки нафтопродуктів.

У квітні 2013 позивачем було придбано у ТОВ «Золотий Екватор» дизпаливо на загальну суму 511000,00 грн., в тому числі ПДВ 85000,00 грн. Податковий кредит був відображений в деклараціях та в реєстрах податкових накладних за квітень повністю, але розподілені за напрямками використання: до декларації з ПДВ по розрахунках з бюджетом та декларації спеціального режиму сільськогосподарської діяльності.

В подальшому, СТОВ «Мрія» частину дизпалива, придбаного у квітні продало і провело коригування податкового кредиту на суму 127700,00 грн., в тому числі ПДВ 21300,00 грн., яке раніше було відображено у декларації спеціального сільськогосподарського режиму, до декларації розрахунків з бюджетом.

У відповідності до підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 ПК України у разі зміни напряму використання товарів/робіт, основних фондів платник податку проводить коригування податкового кредиту виходячи з вартості придбання товарів/послуг, балансової (залишкової) вартості основних фондів, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснено зміну напряму використання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про дотримання платником вимог податкового законодавства.

За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків перевірки, а доводи касаційної скарги спростовують висновки суду апеляційної інстанції, які зумовили постановлення рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 226, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» задовольнити.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року у справі №802/1386/15 скасувати.

3. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року у справі №802/1386/15 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна