Рішення

від 05.07.2016 по справі 911/1432/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2016 р. Справа № 911/1432/16

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРАПУЗ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-КОМПАНІ»

про стягнення 68 252,52 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_1 (договір б/н від 09.03.2016 року);

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРАПУЗ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-КОМПАНІ» про стягнення 68 252,52 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.04.2016 року порушено провадження у справі № 911/1432/16 та призначено справу до розгляду на 23.05.2016 року.

В судове засідання, яке відбулось 23.05.2016 року, представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 27.04.2016 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладався до 21.06.2016 року

В судове засідання 21.06.2016 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали Господарського суду Київської області від 27.04.2016 року не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив. Розгляд справи відкладався до 05.07.2016 року. Також, ухвалою від 21.06.2016 року продовжено строк розгляду спору.

В судовому засіданні 05.07.2016 року позивач позовні вимоги підтримав. В судове засідання 05.07.2016 року представник відповідача не з'явився, вимоги суду не виконав, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив,відзив на позов не подав.

За таких обставин, суд розглядає справу у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, суд

встановив:

Як вбачається з викладених у позові обставин, позивач зазначає, що згідно з Договором купівлі-продажу від 02.10.2006 року ТОВ «КАРАПУЗ» (Покупець) придбало у громадянина ОСОБА_2 (Продавець) у власність племінну кролеферму, що знаходиться за адресою Макарівський район, с. Фасова, вул. Колгоспна 4-а.

Позивач зазначає, що придбаний за вищенаведеним Договором купівлі-продажу об'єкт згодом було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «БМК-КОМПАНІ» (Орендар, відповідач) шляхом укладення 04.09.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРАПУЗ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «БМК-КОМПАНІ» Договору оренди № АР5-07 (далі - Договір).

Відповідно до п.п.1.1-1.4 розділу 1 Договору передбачено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове користування складські площі, далі за текстом - «об 'єкт, що орендується» або «об 'єкт оренди».

Об'єкт оренди знаходиться за адресою: Макарівський район, с. Фасова, вул. Колгоспна 4-а, літери «Ц», «Ч» плану БТІ та розташований поряд тротуар. Загальна площа об'єкта оренди складає 1300 кв.м. Об'єкт оренди є складовою частиною виробничого комплексу, що на праві власності належить Орендодавцю.

Відповідно до розділу 3 Договору передбачено, що приймання-передача об'єкта оренди здійснюється на підставі даного Договору та відповідного акту приймання-передачі, що підписується сторонами. Протягом 3 днів після підписання даного Договору Орендодавець повинен підготувати об'єкт до передачі Орендареві (п. 3.2. Договору).

Об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту підписання акта приймання-передачі об 'єкта оренди (п. 3.3. Договору).

Позивач зазначає, що на виконання вищезгаданих пунктів Договору, 01.11.2007 року між Орендарем та Орендодавцем був підписаний акт приймання-передачі об'єкта оренди, відповідно до якого ТОВ «Карапуз» в особі Директора ОСОБА_3, діючого на підставі Статуту передав, а ТОВ «БМК-Компані» в особі Директора ОСОБА_4, діючої на підставі Статуту, прийняла в тимчасове користування складські площі, загальною площею 650 кв.м, які знаходяться за адресою: Макарівський район, с.Фасова, вул. Колгоспна 4-а, літери Ц, Ч плану БТІ, та розташований поряд тротуар, реальна площа 650 кв.м.

Відповідно до розділу 4 Договору строк оренди обчислюється з моменту передачі об'єкта Орендареві за актом приймання-передачі з дотриманням умов даного Договору.

Згідно з розділом 12 Договору передбачено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2010 року.

Пунктами 12.2., 12.3. Догвору передбачено, що у випадку, якщо Орендар продовжує користування майном після закінчення строку дії оренди, то, за відсутності обґрунтованих заперечень Орендодавця протягом двох тижнів, Договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений Договором на тих самих умовах.

Після припинення дії Договору Орендар має переважне перед іншими право на оренду вказаного вище об 'єкту та укладення відповідного Договору.

У зв'язку з чим, позивач зазначає, що Договір оренди № АР5-07 від 04.09.2007 року набув чинності з моменту його підписання і строк дії Договору мав закінчитись 31.12.2010 року. Тобто, згідно з умовами п. 12.1 Договору, він вважався укладеним на 2 роки 3 місяці та 4 дні.

Після закінчення строку дії Договору оренди, Орендар продовжував користуватися майном, яке було передане йому в оренду, Орендодавець не заперечував проти такого користування.

Таким чином, враховуючи фактичне користування Орендарем майном та відсутність заперечень Орендодавця, дія Договору № АР5-07 від 04.09.2007 року поновлювалась на строк, який був раніше встановлений, тобто на строк 2 роки 3 місяці та 4 дні, а саме: з 01.01.2011 року по 05.04.2013 року; з 06.04.2013 року по 10.07.2015 року; з 11.07.2015 року по 15.10.2017 року.

Відповідно до п. 5.1, 5.3 розділу 5 Договору визначено, що розмір орендної плати складає 1,00 грн. в т.ч. ПДВ 0,167 грн. за кв. м. Орендна плата нараховується з дня приймання Орендарем орендованого майна за відповідним актом і сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця наперед не пізніше 5 числа кожного місяця.

Відповідно до Акту приймання-передачі об'єкту оренди від 01.11.2007 року реальна площа об'єкту оренди складає 650 кв.м. Тобто, щомісячна оренда плата визначена в розмірі 650,00 грн., в тому числі ПДВ 108,33 грн.

Позивач зазначає, що відповідачем як Орендарем своєчасно та в повному обсязі не здійснювались орендні платежі. Відповідно до картки-рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Карапуз» по контрагенту «БМК-Компані» за 01.01.2007 року по 31.03.2015 року, останній платіж був здійснений 28.02.2011 року в сумі 3 250,00 грн. При цьому, відмови від договору та повернення орендованого майна відповідачем не було здійснено.

Відповідно до п. 8.2 розділу 8 Договору Орендар зобов'язується своєчасно здійснювати орендні платежі.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 23 400,00 грн. заборгованості з орендної плати, яка утворилась в період з 31.05.2013 року по 30.04.2016 року.

Також, у зв'язку з порушенням відповідачем строків сплати орендних платежів позивач просить стягнути з відповідача, крім 23 400,00 грн. заборгованості, також 9571,15 грн. інфляційних, 1009,14 грн. 3 % річних за фактичний час прострочення та 701,42 грн. пені за період з 06.04.2015 року по 06.10.2015 року.

Згідно з п. 11.1 Договору у випадку прострочення по статі орендних платежів, плати за електроенергію, комунальних платежів, інших грошових коштів за даним Договором Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день просрочення.

Також, позивач в позові зазначає, що крім несплати орендних платежів, відповідачем було завдано позивачу збитки внаслідок втрати орендованого майна.

В обґрунтування чого, позивач зазначає, що 29.02.2016 ОСОБА_5, як директором ТОВ «КАРАПУЗ», був виданий наказ про проведення інвентаризації основних засобів з метою контрольної перевірки.

В ході такої перевірки було складено інвентаризаційний опис необоротних активів від 01.03.2016 року, відповідно до якого виявлено нестачу наступних об'єктів: Навісу «Ц» - 112,0 кв.м.; Навісу «Ч» -112,0 кв.м.; Тротуару «II» - 609 кв.м.

01.03.2016 року було складено Протокол № 1 засідання інвентаризаційної комісії про виявлену нестачу основних засобів.

У зв'язку з чим, позивач зазначає, що згідно зі ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України ст. 22 Цивільного кодексу України, втрата орендованого майна є підставою для відшкодування збитків в розмірі вартості втраченого майна.

Позивач зазначає, що відповідно до балансової довідки основних засобів ТОВ «Карапуз» від 01.01.2016 року вартість основних засобів, нестачу яких виявлено під час проведення інвентаризації основних засобів, складає: Навісу «Ц» (112,0 кв.м.) - 11 830,44 грн.; Навісу «Ч» (112,0 кв.м.) - 13 532,57 грн.; Тротуару «II» (609 кв.м.) - 8 207,80 грн.

Також позивач зазначає про наявність усіх елементів складу господарського правопорушення, і стверджує, що укладаючи Договір оренди № АР5-07 від 04.09.2007 року, Орендодавець передав об'єкт оренди в належному стані, який не містив недоліки, що підтверджується актом приймання-передачі об'єкта оренди від 01.11.2007 року. Ніяких заперечень чи зауважень щодо орендованого майна Орендарем висловлено не було.

Відповідно до ч. 4 ст. 285 Господарського кодексу орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

У зв'язку з чим, позивач стверджує, що відповідачем, як Орендарем було порушено обов'язок зі збереження орендованого майна, оскільки, під час проведення інвентаризації основних засобів з метою контрольної перевірки, Орендодавцем виявлено нестачу вищезгаданих об'єктів оренди, а саме: Навісу «Ц» - 112,0 кв.м., навісу «Ч» -112,0 кв.м., тротуару «II» - 609 кв.м., що підтверджується Протоколом № 1 засідання інвентаризаційної комісії про виявлену нестачу основних засобів від 01.03.2016 року.

Таким чином, позивач стверджує, що відповідачу були передані наведені об'єкти в оренду в повному обсязі і в належному стані, однак відповідач не забезпечив збереження об'єктів, що мало наслідком їх зникнення і як наслідок завдання позивачу збитків в розмірі балансової вартості втрачених об'єктів, що складає 33 570,81 грн.

Розглянувши позовні вимоги та дослідивши надані позивачем докази та поясненя, судом встановлено, що ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Штрафними санкціями, згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, у зв'язку з несвоєчасною та не в повному обсязі сплатою відповідачем орендних платежів позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за фактичний період прострочення, який не перевищує шести місяців по кожному періоду заборгованості. Відтак, вимога про стягнення пені підлягає задоволенню в заявленому в позові розмірі.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, нарахування 3 % річних та інфляційних проведено виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства. Таким чином, вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 23 400,00 грн. заборгованості, 9 571,15 грн. інфляційних, 1009,14 грн. 3 % річних та 701,42 грн. пені позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані і підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про стягнення збитків, судом досліджено надані позивачем докази та встановлено, що згідно з актом приймання-передачі від 01.11.2007 року, на який позивач посилається в обґрунтування факту передачі відповідачу майна в оренду, зазначено, що в оренду передаються складські площі, об'єкт оренди складає літери Ц, Ч на плані БТІ та поряд розташований тротуар, всього загальною площею 650 кв.м.

При цьому, згідно з п. 4.1. акту у відомостях про наявність стін та стелі стоїть прочерк; в п. 4.2. акту про наявність підлоги з покриттям, зазначено - бетонні плити без визначення кількості та розміру; в п. 4.3. акту відомості про вікна та двері відсутні (прочерк); також п.п. 5-7 акту свідчать про відсутність будь-яких комунікацій до об'єкту (електроенергії, водопостачання тощо). Про наявність, площу та стан тротуару відомості відсутні.

Таким чином, дані акту приймання-передачі від 01.11.2007 року свідчать про передачу в оренду фактично бетонних плит, однак в якості фундаменту, чи в якості тротуару, також їх стан та площу з даних акту не можливо встановити.

Таким чином, з наведеного акту приймання-передачі від 01.11.2007 року не можливо встановити, що відповідачу передавались в оренду приміщення (будівлі), оскільки, як вище встановлено судом, в акті відсутні відомості про наявність стін, покрівлі, вікон та дверей, що свідчить про відсутність будівлі, крім бетонних плит ймовірно в якості фундаменту.

Крім того, наданий позивачем протокол інвентаризації не відображає, і в ході розгляду спору позивачем не надано пояснень, яким чином і коли могли зникнути дві будівлі та 609 кв.м тротуару, чи вони взагалі зникли, чи зруйновані.

Щодо посилання позивача на Договір купівлі-продажу, за яким придбано, як стверджує позивач, передане згодом в оренду відповідачу майно, судом встановлено, що за таким договором купівлі-продажу була придбана кролеферма, до якої під літерами Ч, Ц обліковувались навіси площею по 112 кв.м. з дерев'яним каркасом. Крім того, з погодженої умовами Договору оренди площі 1300 кв.м, в оренду за актом фактично було передано складські площі загальною площею 650 кв.м.

Крім того, враховуючи площу 2 навісів по 112 кв.м (всього 224 кв.м), з загальної площі переданого в оренду об'єкту 650 кв.м, під тротуаром могло бути лише 426 кв.м., і з наявних у справі доказів не можливо встановити з якого матеріалу зроблений переданий в оренду тротуар.

З огляду на викладене, позивачем не доведено факту передачі відповідачу в оренду майна: Навісу «Ц» (112,0 кв.м.) вартістю 11 830,44 грн.; Навісу «Ч» (112,0 кв.м.) вартістю 13532,57 грн.; Тротуару «II» (609 кв.м.) вартістю 8 207,80 грн. в належному стані, на втрату якого позивач посилається в обґрунтування вимоги про стягнення збитків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого ворушеного права (реальні збитки).

Таким чином, оскільки позивачем не доведено факту пердачі відповідачу вищенаведеного майна, відсутні підстави стверджувати про його знищення саме відповідачем, тому позовна вимога про стягнення збитків в розмірі вартості втраченого майна задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, позовні вимоги позивачем обґрунтовані та доведені і підлягають задоволенню в частині стягнення 23 400,00 грн. заборгованості, 9 571,15 грн. інфляційних, 1009,14 грн. 3 % річних та 701,42 грн. пені. В частині стягнення 33570,81 грн. збитків позов задоволенню не підлягає.

Також, позивач просить відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати на послуги адвоката. В обґрунтування чого посилається на Договір про надання правової допомоги від 09.03.2016 року, укладений з адвокатом ОСОБА_1, за яким були надані та оплачені послуги на суму 5 500 грн. за платіжним дорученням № 318 від 21.03.2016 року.

Враховуючи, результати розгляду позовних вимог, з яких задоволенню підлягають вимоги про стягнення всього 34681,71 грн. боргу, інфляційних, річних та пені, а вимога про стягнення 33570,81 грн. збитків задоволенню не підлягає, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відшкодування судових витрат покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 700,23 грн. витрат по сплаті судового збору та 2794,82 грн. витрат на послуги адвоката.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БМК-КОМПАНІ» (08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Чабани, вул. Десятинна, буд. 2, код 33911340) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРАПУЗ» (03680, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 53, код 33911340) 23 400,00 грн. заборгованості, 9 571,15 грн. інфляційних, 1009,14 грн. 3 % річних, 701,42 грн. пені, 700,23 грн. витрат по сплаті судового збору та 2794,82 грн. витрат на послуги адвоката.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 11.07.2016 р.

Суддя Т.П. Карпечкін