Рішення

від 13.07.2016 по справі 922/1385/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2016 р.Справа № 922/1385/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області, м. Харків в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України Харківській області, м.Харків 3-ті особи: Державний навчальний заклад Харківський професійний ліцей будівельних технологій", м. Харків; до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків про визнання недійсним договору та повернення майна за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

прокурор - Полякова С.О., посвідчення №013758 від 06.12.2012 року;

відповідач - ОСОБА_1, особисто;

третьої особи - Іщенко Г.В., довіреність № 639 від 05.07.2016 року; Самойленко Л.В., довіреність № 644 від 07.07.2016 року;

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального фонду державного майна України Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просить:

1. Визнати недійним договір оренди № 4378-Н від 24.11.2009 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ФОП ОСОБА_1;

2. Припинити зобов'язання за договором оренди № 4378-Н від 24.11.2009 року на майбутнє.

3. Зобов'язати ФОП ОСОБА_1 звільнити окреме індивідуально визначене майно - кімнати №№ 2-22, 2-21, 2-20, 2-9, 2-8, 2-31, частково №№ 2-10,2-11,2-12 другого поверху 5-типоверхової будівлі учбового корпусу (інв. № 10310007, літ. В-5), загальною площею 118,47 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та повернути їх РВ ФДМУ по Харківській області.

4. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається: на невідповідність умов спірного договору вимогам ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 63 Закону України "Про освіту"; на невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу що є підставою для визнання договору недійсним, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 травня 2016 року вказана позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 02 червня 2016 року о 10:45 год. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі Державний навчальний заклад Харківський професійний ліцей будівельних технологій в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалою суду від 02.06.2016 року розгляд справи був відкладений до 23.06.2016 року до 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.06.2016 року задоволено клопотання відповідача за вх. № 20794 про продовження строку розгляду спору на 15 днів, продовжено строк розгляду спору на 15 днів до 13 липня 2016 року включно, розгляд справи відкладено на "11" липня 2016 р. о 12:15 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 липня 2016 року розгляд справи було відкладено на 13.07.2016 року об 12:00 год. Зобов'язано прокурора та позивача надати до суду письмові пояснення на відзив відповідача та заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, з нормативно правовим обгрунтуванням заперечень, якщо такі є. Окрім того, зобов'язано надати письмові пояснення:

- чи відноситься спірне майно до об'єктів освіти?

- чи здійснюється фінансування спірного майна з державного бюджету?

- чи пов'язаний вказаний підрозділ технологічно з навчальним процесом?

Прокурор призначеному судовому 13.07.2016 року підтримує позов з посиланням на ст.ст. 3, 63 Закону України "Про освіту", ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", просить задовольнити його у повному обсязі. Надав письмові пояснення за вх. № 23002 щодо застосування строку позовної давності заявленої відповідачем. Проте, прокурором не було надано жодних пояснень та доказів щодо того, чи чи відноситься спірне майно до об'єктів освіти, чи здійснюється фінансування спірного майна з державного бюджету, чи пов'язаний вказаний підрозділ технологічно з навчальним процесом?

Позивач правом на участь представника у судовому засіданні не скористалася, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. З наявних в матеріалах справи пояснень вбачається, що позивач підтримує позов повністю.

Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 проти заявлених вимог заперечує та просить у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві на позов, а також надала заяву про застосування строків позовної давності за вх. № 22988, яка долучена судом до матеріалів справи.

Представники третьої особи заперечують проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції у справі зазначають, що спірний договір оренди нежитлових приміщень за своїм змістом відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі Закону України "Про освіту", а також Закону України "Про вищу освіту", норми якого не взято до уваги прокурором при обґрунтуванні заявлених позовних вимог, що виключає можливість для визнання вказаного договору недійсним.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

24 листопада 2009 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (далі - "Орендодавець") та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі -"Орендар") укладено договір оренди №4378-Н, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - кімнати №№ 2-22, 2-21, 2-20, 2-9, 2-8,-31, частково №№ 2-10, 2-11, 2-12 другого поверху 5-ти поверхової будівлі учбового корпусу (інв. № 10310007, літ. В-5) (далі майно), загальною площею 118,47 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1. Майно знаходиться на балансі Харківського професійного ліцею будівництва та соціальної реабілітації код ЄДРПОУ -02547820 (далі Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 12.06.2009 року і становить 131600,00 грн.

Згідно з п. 1.2 договору, майно передається в оренду з метою розміщення виробництва (швейний цех).

Відповідно до п. 10.1 Договору його укладено на строк до 24 жовтня 2012 року включно.

Відповідно до п. 10.4 Договору, після закінчення терміну дії Договору подальше використання об'єкта оренди буде визначатись відповідно до чинного законодавства, за зверненням орендаря та за умови згоди балансоутримувача.

24 листопада 2009 року майно за договором оренди від 24.11.2009 року було передано в користування орендарю на підставі акту приймання-передачі орендованого майна (додаток № 1 до договору оренди), підписаного сторонами договору.

В подальшому, сторонами до спірного договору укладено низку додаткових угод, а саме:

1) Додаткову угоду №1 від 16.04.2013 року, якою внесено зміни до п. 1.1. Договору щодо вартості майна, яка визначена, згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 01.10.2012 року.

2) Додаткову угоду №2 від 16.04.2013 року, якою внесено зміни до п.10.1 Договору, а саме подовжено дію договору на 2 роки, тобто 24.09.2015 року.

3) Додаткову угоду №3 від 21 травня 2013 року, якою внесено зміни до п.3.1 та п. 5.15 Договору.

4) Додаткову угоду №4 від 21 травня 2013 року, якою внесено зміні до п.1.1 Розділу 1 "Предмет договору", а саме зазначено що, після слів "що знаходиться на балансі" читати "Державний навчальний заклад "Харківський професійний ліцей будівельних технологій". Вказані зміни також внесені до Акту приймання-передачі (додаток № 1 до Договору) та до розрахунку орендної плати (додаткок № 2 до Договору).

5) Додаткову угоду №5 від 11 квітня 2016 року, якою внесено зміни до п.10.1 Договору, а саме подовжено дію договору на 2 роки, тобто до 24.09.2016 року.

Таким чином, державне майно, що передано в оренду за спірним договором, на сьогоднішній день продовжує перебувати в користуванні відповідача.

Разом з тим, прокуратура вважає, що вказані договір оренди 4378-Н від 24.11.2009 року підлягає визнанню недійсним, оскільки він укладений з порушенням вимог Законів України «Про освіту» та «Про оренду державного та комунального майна», так як сторонами в цьому договорі, всупереч вищевказаним положенням Закону, змінено цільове призначення частин приміщення навчального закладу, які є об'єктом оренди.

Зазначені обставини стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Особи, визначені ст. 1 ГПК України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для подання заступником керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.

Так, прокурор, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначає про наявність підстав для визнання договору оренди від 24.11.2009 року. № 4378-Н недійсним згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Суд, розглянувши умови спірного договору дійшов висновку, що під час укладення договору оренди майна № 4378-Н сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна.

24 листопада 2009 року у встановленому договором порядку майно, яке є предметом договору, було передано відповідачеві в користування, про що складено акт приймання - передавання.

Зважаючи на те, що предметом договору оренди від 24.11.2009 року. № 4378-Н є нежитлові приміщення - кімнати №№ 2-22, 2-21, 2-20, 2-9, 2-8,-31, частково №№ 2-10, 2-11, 2-12 другого поверху 5-ти поверхової будівлі, яка знаходиться на балансі Державного навчального закладу "Харківський професійний ліцей будівельних технологій", які є державним індивідуально визначеним майном, спірні правовідносини регулюються відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (надалі - Закон).

Пунктом 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" передбачено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

За умовами абзацу першого частини другої ст. 9 зазначеного Закону, орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.

Статтею 5 статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з п.1. ч.1. ст. 287 ГК України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області за № 1771-П від 24.11.2009 року надано згоду про укладання договору оренди нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з ФОП ОСОБА_1

Також, Міністерство освіти і науки України надало дозвіл на передачу в оренду спірні приміщення. В листі від 15.09.2009 року № 1/11-7655 зазначено, що спірні приміщення не підпадають під критерії заборони до оренди, визначені у ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна, та можуть бути передані в оренду на відповідний намір балансоутримувача та заяву потенційного орендаря.

Також, відповідно до ст. 24 Закону, орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.

Пунктом 5.8. спірного договору сторони визначили порядок страхування майна, що передане в користування відповідачеві.

Пунктом 5.12 договору оренди в якості обов'язку орендаря визначено зобов'язання щодо укладання договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна з балансоутримувачем (3-ою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) та їх відшкодування.

Відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Предметом оренди за вказаним договором є нежитлові приміщення, що відповідає об'єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

При цьому, відповідно до абз. 20 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

Суд зазначає, що в розумінні діючих правових норм до об'єктів освіти, зокрема, відносяться навчальні заклади.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України "Про освіту").

Приписами ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року за N796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Таким чином, законодавець чітко визначив порядок та умови, за наявності яких можливе передання в оренду майна навчальних закладів.

Як встановлено судом, на час передачі спірних приміщень в оренду вони були вільні, в учбовому процесі не використовувались.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Харківської міської ради від 15.12.2004 року було виключено з житлового фонду будинок № 30 літ. В-5, розташований за адресою: 61099, АДРЕСА_1, оскільки цей будинок не відповідає санітарно- технічним вимогам, які пред'являються до житлових приміщень.

Третя особа наголошує на відсутності належного фінансування з державного бюджету України, тоді як отримання від відповідача орендної плати за спірним договором оренди дозволяє спрямувати відповідні кошти на соціально- побутові потреби навчального закладу.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 24.11.2009 року № 4378-Н, як то: укладення вказаного договору має наслідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності); спірне майно використовується не за призначенням, що свідчить про передчасність висновку прокурора про використання спірного майна не за призначенням.

Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 61 Закону України "Про освіту", ст. 65 Закону України "Про вищу освіту", відповідно до яких відсутня заборона надавати індивідуально визначене майно навчального закладу в оренд, зважаючи на відсутність можливості використання спірного приміщення в учбових цілей та/або відсутності порушення укладенням спірного договору учбового процесу, факт якого не спростовано прокурором, суд дійшов висновку, що договір оренди № 4378-Н від 24.11.2009 року відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна, Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту", у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання такого договору та додаткових угод до нього недійсним.

Що стосується вимог прокурора припинити зобов'язання за договором оренди № 4378-Н від 24.11.2009 року на майбутнє та зобов'язати ФОП ОСОБА_1 звільнити окреме індивідуально визначене майно - кімнати №№ 2-22, 2-21, 2-20, 2-9, 2-8, 2-31, частково №№ 2-10,2-11,2-12 другого поверху 5-типоверхової будівлі учбового корпусу (інв. № 10310007, літ. В-5), загальною площею 118,47 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та повернути їх Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області, суд зазначає, що дані вимоги є похідними від вимоги про визнання недійсним договору оренди.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявленої вимоги прокурора про визнання договору оренди від 24.11.2009 року № 4378-Н та усіх додаткових угод до нього недійсним, дані вимоги прокурора також не підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і, в такому разі, прокурор набуває статусу позивача (ст. 29 ГПК України).

Як встановлено судом , прокурор, посилаючись на те, що укладенням спірного договору оренди порушено інтереси держави, зважаючи на те, що в оренду незаконно отримано нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, не надав належних доказів на підтвердження використання орендованого майна в супереч Закону.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази невиконання або неналежного виконання орендарем спірного договору, що свідчить про наповнення Державного бюджету України в рахунок отримання орендної плати за користування Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 нерухомим майном, та спрямування відповідних коштів на забезпечення існуючих потреб навчального закладу, а також зважаючи на те, що, при зверненні з даним позовом прокурором не доведено наявності використання майна, яке є предметом оспорюваного договору, всупереч діючих норм права, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з даним позовом про прокурором не доведено наявності порушення охоронюваного законом інтересу держави.

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що спірний договір оренди діє вже майже 7 років, та за змістом додаткової угоди №5 від 11.04.2016 року невдовзі закінчить свою дію, а саме 24.11.2016 року. На протязі терміну його дії жодної з його сторін або третьою особою не заявлялося будь-яких претензій з приводу його виконання, матеріали справи містять докази неодноразового погодження Міністерством освіти України, як органом, уповноваженим управляти майном, що є предметом оренди, в порядку, визначеному статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", укладання та пролонгації спірного договору оренди, докази неодноразового погодження відповідних питань безпосередньо позивачем при укладанні цього договору та додатків до нього, та відсутності з боку останнього будь-яких заперечень щодо виконання зазначеного договору до моменту звернення прокурора до суду з позовом по даній справі; докази належного виконання відповідачем умов договору щодо утримання майна в належному стані та повної оплати орендних платежів та користь як позивача так і третьої особи; докази відсутності будь-яких заперечень з боку третьої особи щодо виконання зазначених договорів та заперечень щодо визнання такого договору недійсним; докази того, що передане в оренду майно не використовується третьою особою в навчальному та науковому процесі.

Таким чином, визнання його недійсним у судовому порядку за позовом прокурора створить ситуацію за якої позивач та третя особа будуть фактично позбавлені можливості отримувати орендні платежі від передачі майна в оренду, та зумовлять необхідність у третьої особи нести тягар утримання цього майна за власні грошові кошти за обставин недостатнього фінансування третьої особи з державного бюджету України.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відповідно до цього суд вважає в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди державного майна №4378-Н від 24.11.2009 року та усіх додаткових угод до нього, припинення зобов'язання за договором на майбутнє та зобов'язання звільнити та повернути орендоване приміщення - відмовити, а щодо вимоги про припинення зобов'язання за договором оренди №3457-Н від 08.11.2007р. на майбутнє - припинити на підставі ч.4 ст.80 ГПК України.

Розглянувши заяву про застосування строків позовної давності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з п.5 даної статті, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За загальним правилом, перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. У визначенні моменту виникнення права на позов відображуються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний - сам факт порушення, суб'єктивний - особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.

За змістом ч.ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України, ст. 261 ЦК України у разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, строк позовної давності повинен обраховуватись із дати, коли саме позивачу (яким є орган в інтересах якого звертається до суду прокурор), стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Зазначені правові позиції в подібних правовідносинах наведено в постанові Верховного Суду України від 25.03.2015 року у справі № 11/163/2011/5003, а також постановах Верховного Суду України від 22.04.2015 року у справі № 916/2122/13, від 13.05.2015 року у справі № 903/543/14.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подачі позовної заяви до суду. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане (п.4.2 постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 р.).

Відповідно до п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29 травня 2013 року: "перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення".

В даному випадку, суд дійшов висновку, що спірний договір оренди укладений з дотриманням вимог чинного законодаства та не підлягає визнанню недійним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, у зв`язку з чим відсутні підстави для відмови в позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про застосування позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на Харківську місцеву прокуратуру №3.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господа

Повне рішення складено 14.07.2016 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/1385/16