Постанова
від 31.03.2016 по справі 805/5168/15-а
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2016 р. Справа №805/5168/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 09 година 50 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі судового засідання Проніні Д.С.

за участю

позивача - не з'явився

представника відповідача 1 - не з'явився

представника відповідача 2 - не з'явився

представника відповідача 3 - не з'явився

представника відповідача 4 - не з'явився

представника відповідача 5 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Селидівського відділення поліції Красноармійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Селидівського міського відділу (з обслуговування міст Селидове і Новогродівка) ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

22 грудня 2015 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач 1 або ГУНП в області), Селидівського відділення поліції Красноармійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач 2 або Селидівське відділення поліції), в якому позивач просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 03 листопада 2015 року № 344 в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ;

- поновити позивача на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Селидівського відділення поліції Красноармійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області 7 000,00 грн. відшкодування завданої моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що проходив службу в органах внутрішніх справ, обіймав посаду оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Селидівського міського відділу (з обслуговування міст Селидове і Новогродівка) ГУМВС України в Донецькій області (далі - Селидівський МВ), перебуваючи у спеціальному званні «старший лейтенант міліції».

Стверджував, що 25 вересня 2015 року йому повідомлено про підозру за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК України), що стало підставою для проведення службового розслідування.

За результатами службового розслідування зроблений помилковий висновок про умисне вчинення позивачем дій, які явно виходили за межі наданих йому прав та повноважень, що призвело до його звільнення з органів внутрішніх справ.

03 листопада 2015 року Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУМВС в області) виданий наказ № 344о/с про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення з органів внутрішніх справ.

Своє звільнення позивач вважав незаконним, з наступних підстав:

- наказ ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 344о/с виданий в період перебування позивача на лікарняному, чим порушені вимоги ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- з наказом ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 344о/с він ознайомлений лише 19 листопада 2015 року і того ж дня отримав трудову книжку, копія наказу про звільнення йому вручена не була, чим порушені вимоги ст. 47 КЗпП України та ч. 8 ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України;

- на час видання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності обвинувального вироку, що набрав законної сили, щодо позивача не було; у поясненнях, наданих працівникам Селидівського МВ, він заперечував факт вчинення будь-якого правопорушення, а тому його звільнення за п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ є порушенням презумпції невинуватості та суперечить ст.ст. 43, 62 Конституції України, ст. 2 КЗпП України, ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п. 5.4. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України.

Також позивач стверджував, що внаслідок незаконного звільнення йому спричинена моральна шкода, яка полягала у тому, що він пропрацював в органах внутрішніх справ біля семи років, за цей час здобув певних життєвих зв'язків, почував себе захищеним, бо мав роботу та впевненість у завтрашньому дні. Безпідставним звільненням ці зв'язки були зруйновані, здобутому авторитету завдана шкода. Враховуючи, що на утриманні у позивача є малолітня донька, для організації власного життя та життя своєї сім'ї він змушений докладати значних зусиль. Крім того, з часу звільнення позивача перебуває у депресивному стані (том 1 а.с. 4-7).

В судовому засідання позивач підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просив задовольнити позов.

Відповідач 1 - ГУНП в області позов не визнав, надав заперечення, сутність яких полягала у тому, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, на службу в органи Національної поліції України не приймався.

Посилаючись на Закон України «Про Національну поліцію», постанову Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України», п. 19 постанови Пленуму Верхового Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідач 1 стверджував, що ГУНП в області є новоутвореним органом державної влади та не є правонаступником органів внутрішніх справ, що діяли на підставі Закону України «Про міліцію», а тому вимоги позивача до ГУНП в області є безпідставними (том 1 а.с. 143-144).

В судовому засіданні представник відповідача 1 позовні вимоги не визнала, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у запереченнях, просила відмовити в позові.

Відповідач 2 - Селидівське відділення поліції позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні (том 2 а.с. 3-4).

Ухвалою від 25 грудня 2015 року до участі у справі у якості відповідача залучене Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 3 або ГУМВС в області) (том 1 а.с. 16-18).

Відповідач 3 - ГУМВС в області позов не визнав, надав заперечення, сутність яких полягала в наступному.

Наказом ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 334о/с ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за порушення дисципліни).

Підставою для видання цього наказу слугував висновок службового, в результаті якого встановлені факти порушення позивачем вимог п. 2.4. Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах та підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, п. 2.2. розділу ІІ, п. 2.3. розділу IV, п.п. 7.2., 7.3. розділу VII Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу, грубого порушення вимог п. 2 ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, в частині обов'язкового дотримання чинного законодавства України, вказівки ГУМВС в області від 29 березня 2015 року № 1515/Аб.

Відповідач 3 доводив, що ним не були порушені вимоги пп. 6.3.5. п. 6.3. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, оскільки з рапортом про ознайомлення з висновком службового розслідування ОСОБА_1 не звертався, а надання особі рядового і начальницького складу висновку службового розслідування законодавством не передбачено.

Стверджував, що при складанні Присяги позивач прийняв на себе зобов'язання суворо дотримуватися Конституції України та чинного законодавства, бути чесним і дисциплінованим працівником. Працівники міліції несуть підвищену дисциплінарну відповідальність у порівнянні з пересічними громадянами, а тому до них застосовуються суворі заходи дисциплінарного впливу.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення, крім іншого, ГУМВС в області враховано, що за час несення служби позивач систематично порушував службову дисципліну, 9 разів притягувався до дисциплінарної відповідальності, негативно характеризувався по службі.

За результатами службового розслідування ГУМВС в області виданий дисциплінарний наказ від 23 жовтня 2015 року № 2304, реалізований наказом ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 334о/с.

З приводу звільнення позивача під час тимчасової непрацездатності відповідач 3 зазначив, що згідно з листом Селидівської центральної міської лікарні від 04 вересня 2015 року ОСОБА_1 дійсно перебував на лікуванні з 13 серпня 2015 року по день надання відповіді, можливий термін перебування на лікуванні - до двох місяців.

Відповідач 3 стверджував, що строк перебування на лікарняному мав закінчитися ще 13 жовтня 2015 року, а належних доказів тимчасової непрацездатності на час звільнення позивач не надав.

Про звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 повідомлений своєчасно.

Відповідач 3 наголошував, що за подіями, які слугували підставою для проведення службового розслідування, прокуратурою Донецької області розпочато кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 щодо його умисних дій, як посадової особи та представника влади, яким умисно вчинені дії, які виходять за межі наданих йому повноважень, що супроводжувались насильством, загрозою застосування насильства, застосуванням спеціальних засобів, незаконним позбавленням волі іншої особи та дії, що ображають особисту гідність громадян, спричинили істотну шкоду охоронюваним правам та інтересам окремих громадян, а також державним інтересам, підрив авторитету державного органу влади. Це кримінальне провадження розглядається Селидівським міським судом Донецької області. Справа має суспільний резонанс та висвітлюється у засобах масової інформації («Магнолія-ТВ», «Ukr.net» тощо).

Відповідач 3 вважав безпідставним твердження про звільнення позивача у зв'язку з обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_1 звільнений за п. 64 «є», а не п. 64 «й» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Зазначав, що відсутність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності не можна ототожнювати з відсутністю підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідач 3 вважав вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 334о/с такими, що не підлягають задоволенню.

З приводу вимог позивача про поновлення його на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Селидівського відділення поліції відповідач 3 зазначив, що Селидівське відділення поліції є підпорядкованим підрозділом ГУНП в області, яке не є правонаступником ліквідованих органів внутрішніх справ.

Посилаючись на п. 19 постанови Пленуму Верхового Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідач 3 стверджував, що зобов'язання іншої юридичної особи поновити на службі працівника, який у ній службу не проходив, суперечить законодавству.

Вимогу позивача про стягнення середнього заробітку відповідач 3 вважав безпідставною, оскільки вона пред'явлена до новоствореного підрозділу поліції, де позивач службу не проходив; дохід осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ складався з грошового забезпечення, а не заробітної плати; відповідно до п. 1.6. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ грошове забезпечення виплачується за місцем служби, яку ОСОБА_1 проходив в Селидівському МВ, де і отримував грошове забезпечення; звільнення позивача проведено відповідно до законодавства.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідач 3 вважав незаконним та необґрунтованими, а тому на підставі п. 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», рішення Верхового Суду України від 20 квітня 2011 року, постанови Верховної Ради України «Про структуру бюджетної класифікації України» від 12 липня 1996 року № 327/96-ВР, ст.ст. 23, 51, 119 Бюджетного кодексу України, у їх задоволенні просив відмовити (том 1 а.с. 146-150).

В судовому засіданні представники відповідача 3 позов не визнали, надали пояснення, аналогічні тим, що викладені у запереченнях, просили відмовити в позові.

Ухвалою від 25 грудня 2015 року до участі у справі у якості відповідача залучений Селидівський міський відділ (з обслуговування міст Селидове і Новогродівка) ГУМВС України в Донецькій області (далі - відповідач 4 або Селидівський МВ) (том 1 а.с. 16-18).

Відповідач 4 - Селидівський МВ свого ставлення до позовних вимог не висловив.

Ухвалою від 25 грудня 2015 року до участі у справі у якості відповідача залучене Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - відповідач 5 або ГУ ДКСУ в області) (том 1 а.с. 16-18).

Відповідач 5 - ГУ ДКСУ в області свого ставлення до позовних вимог не висловило.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Сторони явку своїх представників до судового засідання, призначеного на 31 березня 2016 року, не забезпечили.

Позивач надав клопотання про розгляд справи за його відсутності (том 2 а.с. 14, 28).

Відповідачі 1, 2, 3 надали клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників (том 2 а.с. 3-4, 33-36).

Відповідачі 4, 5 про причини неявки своїх представників не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надали.

На підставі ч. 1 ст. 122, ч. 4 ст. 128 КАС України справа розглянута за відсутності представників сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Відповідач 1 - Головне управління Національної поліції в Донецькій області (ідентифікаційний код 40109058) зареєстроване як юридична особа 07 листопада 2015 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесений запис за номером 1 274 102 0000 012003; в стані припинення не перебуває (том 1 а.с. 19-20).

Відповідач 2 - Селидівське відділення Красноармійського відділу Головного управління Національної поліції в Донецькій області є структурним підрозділом ГУНП в області без статусу юридичної особи.

Відповідач 3 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08592158) зареєстроване як юридична особа 10 липня 1994 року, про що 30 листопада 2006 року до ЄДР внесений запис за номером 1 266 120 0000 022578; з 10 листопада 2015 року перебуває в стані припинення. На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення ГУМВС в області як юридичної особи до ЄДР не внесений (том 1 а.с. 21-22, 179-183).

Відповідач 4 - Селидівський міський відділ (з обслуговування міст Селидове і Новогродівка) ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671515) зареєстрований як юридична особа 18 серпня 1990 року, про що 04 травня 2007 року до ЄДР внесений запис за номером 1 276 120 0000 002342; з 09 листопада 2015 року перебуває в стані припинення. На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення Селидівського МВ як юридичної особи до ЄДР не внесений (том 1 а.с. 23-24).

Відповідач 5 - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (ідентифікаційний код 37967785) зареєстроване як юридична особа 02 грудня 2011 року, про що до ЄДР внесений запис за номером 1 266 102 0000 040244; в стані припинення не перебуває (том 1 а.с. 25-26).

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України НОМЕР_1, виданого Селидівським МВ УМВС України в Донецькій області 03 липня 2003 року (том 1 а.с. 76).

З 01 грудня 2008 року на підставі наказу ГУМВС в області від 28 листопада 2008 року № 517 ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ, що підтверджено витягом з послужного списку та трудовою книжкою НОМЕР_2 (том 1 а.с. 152, 10, 193-194).

Наказом ГУМВС в області від 24 жовтня 2014 року № 377о/с «По особовому складу» старший лейтенант міліції ОСОБА_1 призначений на посаду оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Селидівського МВ (том 1 а.с. 151).

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, обіймав посаду оперуповноваженого СБНОН Селидівського МВ і перебував у спеціальному званні «старший лейтенант міліції».

З приводу фактичних обставин, що слугували підставою звільнення позивача з органів внутрішніх справ, встановлено наступне.

24 вересня 2015 року у зв'язку з надходженням до УКЗ ГУМВС в області інформації про затримання у порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) оперуповноваженого СБНОН Селидівського МВ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, ГУМВС в області виданий наказ № 2080 «Про призначення службового розслідування».

Начальнику УКЗ ГУМВС в області підполковнику міліції Зіненку Н.В. наказано доручити проведення службового розслідування підлеглим працівникам згідно з їх посадовими інструкціями, підготовка висновку службового розслідування покладена на інспектора з ОД ВІОС УКЗ ГУМВС в області підполковника міліції Биковського С.С. (том 1 а.с. 155).

22 жовтня 2015 року складений висновок службового розслідування за фактом затримання в порядку ст. 208 КПК України оперуповноваженого СБНОН Селидівського МВ ГУМВС в області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 та повідомлення йому про підозру (спецповідомлення від 30 вересня 2015 року № 10/4292).

Службовим розслідуванням встановлено таке.

21 липня 2015 року до чергової частини Селидівського МВ від гр. ОСОБА_7 надійшло повідомлення, що цього ж дня о 21:00 невстановлена особа, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1, зробила декілька пострілів з предмету, схожого на пістолет, чим спричинила гр. ОСОБА_7 тілесні ушкодження.

Вказаний факт зареєстрований в Журналі ЄО Селидівського МВ за № 3223, слідчим відділом Селидівського МВ інформацію внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015050500001510 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що вказане кримінальне правопорушення вчинено за можливою участю невстановленого працівника міліції Селидівського МВ, у зв'язку з чим матеріали досудового розслідування направлені до прокуратури Донецької області для прийняття рішення згідно з чинним законодавством (вих. №№ 18/4-1477 та № 18/4-1478 від 30 липня 2015 року).

24 вересня 2015 року працівниками 3-го слідчого відділу прокуратури Донецької області встановлена причетність до кримінального правопорушення оперуповноваженого СБНОН Селидівського МВ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1

Того ж дня з метою підтвердження фактів причетності ОСОБА_1 до зазначеного злочину, за ухвалою Краматорського міського суду Донецької області, працівники УВБ в Донецькій області ДВБ МВС України, прокуратури Донецької області та ГУМВС в області провели обшуки за місцем його проживання та реєстрації за адресами: АДРЕСА_2 та вул. Лозовацька, буд. 37.

Під час обшуку приміщень виявлено та вилучено декілька пакетів з речовиною рослинного походження зеленого кольору, предмет, схожий на гранату Ф-1, гумові кулі та 2 мобільних телефони, що належать ОСОБА_1 Вилучені предмети направлені на дослідження до НДЕКЦ при ГУМВС в області, яке на час службового розслідування тривало.

24 вересня 2015 року до ГУМВС в області з Селидівського МВ надійшла інформація про те, що цього дня працівниками 3-го слідчого відділу прокуратури Донецької області проведено обшуки за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_1, останнього затримано в порядку ст. 208 КПК України та поміщено в ІТТ Красноармійського МВ.

25 вересня 2015 року прокуратурою Донецької області кримінальне провадження перекваліфіковано з ч. 4 ст. 296 на ч. 2 ст. 365 КК України. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

Цього ж дня Краматорським міським судом Донецької області відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід - тримання під вартою строком 60 діб з правом внесення застави у сумі 73 800 грн. з утриманням в слідчому ізоляторі № 6 м. Артемівськ.

Вивченням повідомлення про підозру, оголошеного ОСОБА_1 встановлено, що останній, будучи посадовою особою та працівником правоохоронного органу внутрішніх справ України, діючи умисно, скоїв перевищення влади при наступних обставинах.

21 липня 2015 рок приблизно о 21:00 з метою припинення місця вживання наркотичних засобів ОСОБА_1 прибув до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Біля вказаного будинку він зустрів гр. ОСОБА_8, якому наказав піднятися до квартири № 38. Піднявшись до вказаної квартири, гр. ОСОБА_8 постукав у двері, після чого ОСОБА_1 для приховування обличчя вдягнув балаклаву, відштовхнув ОСОБА_8 та забіг у квартиру.

Увійшовши до кухні, ОСОБА_1 здійснив 4 постріли з наявного у нього невстановленого травматичного пістолету в гр. ОСОБА_7, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді вогнепального поранення лівого плеча, лівого ліктьового суглобу та спини зліва. Після чого ОСОБА_1 вийшов з квартири.

28 липня 2015 року приблизно о 15:00, знаходячись біля площі Маяковського у м. Селидове, ОСОБА_1 зустрів гр. ОСОБА_8, посадив його до свого автомобіля і повіз за межі міста до сел. Ворошилівка Селидівського району.

Перебуваючи у вказаному селищі, ОСОБА_1 змусив гр. ОСОБА_8 сказати під відеозапис власного телефону, що останній обмовив його, надаючи пояснення слідчому за фактом незаконного проникнення до квартири та спричинення тілесних ушкоджень гр. ОСОБА_7

Опитаний начальник СБНОН Селидівського МВ майор міліції ОСОБА_9 пояснив, що 21 липня 2015 року до чергової частини Селидівського МВ від гр. ОСОБА_7 надійшло повідомлення, що цього ж дня о 21:00 невстановлена особа, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1, зробила декілька пострілів з предмету, схожого на пістолет. Виїздом на місце пригоди в ході проведення слідчо-оперативних заходів встановлена причетність ОСОБА_1 до скоєння вказаного кримінального правопорушення, про що повідомлено начальнику Селидівського МВ. Матеріали дослідчої перевірки за вказаним фактом направлені до прокуратури Донецької області для прийняття рішення згідно з чинним законодавством.

Також ОСОБА_9 додав, що 12 серпня 2015 року ОСОБА_1 викликали до Селидівської міжрайонної прокуратури для надання пояснень за вказаним фактом.

Аналогічні пояснення надали заступник начальника Селидівського МВ підполковник міліції ОСОБА_10 і начальник сектору кадрового забезпечення Селидівського МВ ОСОБА_11

Опитаний оперуповноважений СБНОН Селидівського МВ старший лейтенант міліції ОСОБА_1 надавати пояснення за фактом свого затримання відмовився, але повідомив, що вважає його незаконним.

Начальник Селидівського МВ підполковник міліції ОСОБА_12 пояснив, що 21 липня 2015 року до чергової частини Селидівського МВ від гр. ОСОБА_7 надійшло повідомлення, що невстановлена особа, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1, зробила декілька пострілів з предмету, схожого на пістолет.

Разом з начальником сектору карного розшуку Селидівського МВ підполковником міліції ОСОБА_13 та членами слідчо-оперативної групи Селидівського МВ ОСОБА_12 виїхав на місце пригоди, де в ході проведення слідчо-оперативних заходів встановлена причетність ОСОБА_1 до скоєння вказаного кримінального правопорушення.

Про цю подію ОСОБА_12 доповів начальнику ГУМВС в області, а згодом було прийнято рішення направити інформацію за цим фактом до УВБ в Донецькій області ДВБ МВС України для подальшої перевірки (вих. № 146 дск від 22 липня 2015 року).

30 липня 2015 року вказане кримінальне провадження в порядку ст. 216 КПК України передано до прокуратури Донецької області для прийняття рішення згідно з чинним законодавством.

На цих підставах зроблений висновок, що ОСОБА_1, володіючи інформацією про факт виготовлення, вживання та зберігання наркотичних засобів, в порушення вимог п. 2.4. Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, не вжив заходів до припинення правопорушення та повідомлення про це чергової частини Селидівського МВ. Більш того, явно виходячи за межі своїх повноважень, незаконно проник до житла.

Вказана подія сталася внаслідок особистої недисциплінованості ОСОБА_1, його низьких моральних якостей, порушення ним вимог п. 2.4. Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах та підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, п. 2.2. розділу ІІ, п. 2.3. розділу IV, п.п. 7.2., 7.3. розділу VII Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу, грубого порушення вимог п. 2 ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині обов'язкового дотримання законодавства, вказівки ГУМВС в області від 29 березня 2015 року № 1515/Аб (том 1 а.с. 164-168).

Факти, викладені у висновку службового розслідування, підтверджені письмовими поясненнями ОСОБА_1, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_15 та ОСОБА_12 (том 1 а.с. 156-163).

За результатами службового розслідування запропоновано звільнити з органів внутрішніх справ оперуповноваженого СБНОН Селидівського МВ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (том 1 а.с. 167-168).

Висновок службового розслідування затверджений начальником ГУМВС в області генерал-майором міліції ОСОБА_16 22 жовтня 2015 року (том 1 а.с. 164).

В судовому засіданні позивач не заперечував той факт, що володів інформацією про те, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходяться особи, які виготовляють та вживають наркотичні засоби; про ці обставини не доповів керівництву Селидівського МВ; оперативну інформацію за вказаним фактом не зареєстрував.

Як свідчить службова характеристика, складена начальником СБНОН Селидівського МВ майором міліції ОСОБА_14 24 вересня 2015 року, за час роботи в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 зарекомендував себе посередньо, працівником, який володіє почуттям відповідальності за доручену справу, має досвід роботи з людьми, однак при виконанні доручених завдань не проявляє ініціативи. Здатний оцінювати ситуацію, але не завжди приймає правильні рішення. Мав непоодинокі випадки запізнення на службу та порушення правил носіння форменого одягу.

Недостатньо знає накази, статути та інші нормативні акти, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ згідно з займаною посадою, не в повній мірі застосовував їх на практиці. У відносинах з колегами проявляє грубість, нетактовність, не дотримується субординації. Має низькі показники в службовій діяльності.

Реагує на скарги та заяви громадян, але у взаємовідносинах з громадянами не завжди ввічливий, мали місце скарги.

За період служби 9 разів притягувався до дисциплінарної відповідальності, станом на вересень 2015 року мав два діючих дисциплінарних стягнення: усне зауваження та догану (том 1 а.с. 153).

Як свідчить довідка від 06 січня 2016 року № 125, складена Селидівським СВ, за час проходження служби в органах внутрішніх справ до позивача застосовані наступні дисциплінарні стягнення:

1. зауваження, накладене наказом Селидівського МВ від 23 грудня 2009 року № 336 за неналежне виконання службових обов'язків (знято наказом Селидівського МВ від 19 липня 2010 року № 44);

2. догана, оголошена наказом Селидівського МВ від 11 червня 2010 року № 190 за порушення вимог наказу МВС України № 400-04 (знята наказом Селидівського МВ від 13 вересня 2010 року № 55);

3. догана, оголошена наказом Селидівського МВ від 03 листопада 2011 року № 64 за поданням Селидівської міжрайонної прокуратури (знята наказом Селидівського МВ від 08 серпня 2011 року № 310);

4. сувора догана, оголошена наказом Селидівського МВ від 29 червня 2011 року № 265 за порушення вимог наказу МВС України від 05 січня 2005 року № 3дск (знята наказом Селидівського МВ від 15 грудня 2011 року № 482);

5. зауваження, накладене наказом Селидівського МВ від 29 грудня 2011 року № 499 за неналежне ставлення до своїх службових обов'язків (знято наказом Селидівського МВ від 06 квітня 2012 року № 196);

6. догана, оголошена наказом Селидівського МВ від 05 квітня 2012 року № 193 за порушення вимог наказу МВС України № 400-04 (знята наказом Селидівського МВ від 06 липня 2012 року № 350);

7. догана, оголошена наказом Селидівського МВ від 16 січня 2013 року № 77 за порушення транспортної дисципліни (знята наказом Селидівського МВ від 20 травня 2013 року № 344);

8. усне зауваження, накладене наказом Селидівського МВ від 18 грудня 2014 року № 595 за неналежне виконання службових обов'язків (знято відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України);

9. догана, оголошена наказом Селидівського МВ від 07 липня 2015 року № 411 за порушення п. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (том 1 а.с. 154).

Докази заохочення позивача за час проходження служби суду не надані.

Позивач доводив, що службова характеристика складена упереджено та не відповідає дійсності. Стверджував, що за час служби в органах внутрішніх справ належно виконував свої службові обов'язки і був сумлінним працівником.

На підтвердження цих доводів ОСОБА_1 надав свою характеристику, складену класним керівником та директором ЗОШ № 1 м. Селидове; характеристику, складену куратором групи та директором технікуму; диплом, яким начальник ДОЦ «Берізка» нагородив позивача в 2007 році в номінації «Кращий водій»; подяку, оголошену позивачу начальником ДОЦ «Берізка» в 2007 році за активне сприяння органам міліції у дотриманні правопорядку на території ДОЦ «Берізка»; диплом І ступеня, яким начальник Маріупольського училища ПППМ ГУМВС в області в 2009 році нагородив команду 4-го навального взводу за зайняте І місце в легкоатлетичній естафеті та проявлену при цьому волю до перемоги; диплом, яким начальник Маріупольського училища ПППМ ГУМВС в області в 2009 році, нагородив команду 4-го навчального взводу за зайняте І місце в змаганнях з підтягування та проявлену при цьому волю до перемоги; подяку, оголошену начальником Маріупольського училища ПППМ ГУМВС в області в 2009 році випускнику 4-го навчального взводу сержанту міліції ОСОБА_1 за сумлінне виконання службових обов'язків, високі показники в навчанні, зразкову дисципліну, активну участь у суспільному житті училища (том 1 а.с. 224-230).

23 жовтня 2015 року ГУМВС в області виданий наказ № 2304 «Про порушення службової дисципліни оперуповноваженим СБНОН Селидівського МВ ГУМВС в області старшим лейтенантом міліції ОСОБА_1 та його покарання».

Наказ мотивовано тим, що за результатами службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1, знаючи, що у квартирі № 38 знаходяться особи, які виготовляють та вживають наркотичні засоби, незаконно проник до вказаного приміщення, однак, керівництву Селидівського МВ про цей факт не доповів, оперативну інформацію за вказаним фактом не зареєстрував.

П. 1 наказу ГУМВС в області від 23 жовтня 2015 року № 2304 вирішено за особисту недисциплінованість, грубе порушення вимог п. 2.4. Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах та підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, п. 2.2. розділу ІІ, п. 2.3. розділу IV, п.п. 7.2., 7.3. розділу VII Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу, грубого порушення вимог п. 2 ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині обов'язкового дотримання чинного законодавства України, вказівки ГУМВС в області від 29 березня 2015 року № 1515/Аб, звільнити ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ (том 1 а.с. 169-171).

03 листопада 2015 року на підставі дисциплінарного від 23 жовтня 2015 року № 2304 ГУМВС в області виданий наказ № 334о/с «По особовому складу», яким відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ оперуповноваженого СБНОН Селидівського МВ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) з 03 листопада 2015 року (том 1 а.с. 172).

Того ж дня до трудової книжки позивача НОМЕР_2 внесений запис за № 4 про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 334о/с (том 1 а.с. 10, 193-194).

З наказом ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 334о/с позивач ознайомлений під особистий підпис 03 листопада 2015 року, про що свідчить власноручно зроблений ним напис на примірнику наказу (том 1 а.с. 172).

Того ж дня ОСОБА_1 отримав оригінал трудової книжки та військовий квиток, що підтверджено відповідною розпискою (том 1 а.с. 173).

З приводу тимчасової непрацездатності позивача встановлені такі обставини.

До позовної заяви ОСОБА_1 додана копія Талону амбулаторного пацієнта (форма № 025-6/о), виданого 13 серпня 2015 року, який свідчив, що позивач відвідував лікаря Селидівської центральної міської лікарні 13, 15, 18, 22, 27 серпня 2015 року, а також 4, 9, 10, 15 вересня 2015 року.

В п. 17 Талону відсутня відмітка про закриття лікарняного листка, в п. 20 не зазначене прізвище, ім'я, по батькові лікаря, який закінчив лікування, відсутній його підпис та дата підписання (том 1 а.с. 12).

До позовної заяви позивачем також додана копія Довідки про непрацездатність (первинна) № 29, виданої Селидівською центральною міською лікарнею 13 серпня 2015 року, яка містить запис про те, що позивач був непрацездатним з 13 серпня 2015 року до 17 серпня 2015 року, а також з 21 серпня 2015 року.

Довідка № 29 не містить відмітки про завершення періоду тимчасової непрацездатності ОСОБА_1, дати, з якої останній мав стати до роботи (том 1 а.с. 13).

Медична карта амбулаторного хворого (форма № 025/о) містить записи про звернення позивача до лікаря 10, 17, 22, 27 серпня та 04, 17 вересня 2015 року.

Вкладиш до медичної карти містить протокол засідання ЛКК № 2885 від 10 вересня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 безперервно хворіє з 13 серпня 2015 року (том 1 а.с. 214-223)

01 вересня 2015 року Селидівський МВ звернувся до Селидівської центральної міської лікарні з запитом за № 12275 щодо перебування позивача на лікарняному.

Листом від 04 вересня 2015 року № 01/6-1558 Селидівська центральна міська лікарня повідомила, що ОСОБА_1 перебуває на амбулаторному лікуванні з 13 серпня 2015 року по теперішній час (04 вересня 2015 року). Можливий термін лікування - до двох місяців (том 1 а.с. 174).

Як свідчить лист Селидівської центральної міської лікарні від 04 березня 2016 року № 01/6-0687, ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні з 13 серпня 2015 року, востаннє йому проведено ЛКК 10 вересня 2015 року. Рішенням ЛКК лікування продовжено з 11 по 30 вересня 2015 року.

З 18 вересня 2015 року на прийом до лікаря ОСОБА_1 не з'являвся. Довідка № 29 закрита 04 березня 2015 року з відміткою про те, що з 18 вересня 2015 року до 03 березня 2016 року на амбулаторний прийом до лікаря пацієнт не з'являвся, оглянутий 04 березня 2016 року, визнаний працездатним (том 2 а.с. 7).

Під час судового розгляду позивач надав Довідку про непрацездатність № 29 від 13 серпня 2015 року, яка містить відомості про те, що ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні з 13 по 17 серпня 2015 року та з 18 серпня 2015 року по 04 березня 2016 року. 18 вересня 2015 року на прийом до лікаря не з'явився, прибув 04 березня 2016 року та визнаний працездатним (том 2 а.с. 29).

Записи у трудовій книжці НОМЕР_2 №№ 5-6 свідчать, що згідно з наказом від 28 грудня 2015 року № 184к з 28 грудня 2015 року ОСОБА_1 прийнятий учнем слюсаря з ремонту автомобілів на дільниці «Автотранспортна» відокремленого підрозділу «Шахта 1-3 «Новогродівська» державного підприємства «Селидіввугілля». Станом на 11 лютого 2016 року продовжує працювати (том 1 а.с. 193-194).

В судовому засіданні позивач пояснив, що з вересня 2015 року на огляд до лікаря не звертався, належним чином оформлені документи про свою тимчасову непрацездатність ні до Селидівського МВ, ні до ГУМВС в області не надав.

З приводу працевлаштування під час перебування на лікарняному повідомив, що проходив лікування у Селидівській центральній міській лікарні, а прийому на роботу передував медичний огляд у лікарні м. Новогродівка.

На підтвердження доводів про суспільний резонанс, який викликав факт затримання позивача, ГУМВС в області надало роздруківку з веб-сайту телекомпанії «Магнолія ТВ», на якому 21 січня 2016 року оприлюднене повідомлення «На Донеччині оперуповноваженого судитимуть за тяжкі злочини» (том 1 а.с. 178).

Як свідчить довідка про звільнення серії ДОН № 47266, ОСОБА_1 утримувався в установі Державної пенітенціарної служби України (Артемівська УВП № 6) з 24 вересня 2015 року по 29 жовтня 2015 року та звільнений на підставі ст. 20 Закону України «Про попереднє ув'язнення», ст.ст. 182, 202 КПК України згідно ухвали Апеляційного суду Донецької області від 06 жовтня 2015 року у зв'язку з внесенням застави у розмірі 110 240 грн. (том 1 а.с. 14).

Судом також встановлено, що на підставі наказу Селидівського МВ від 05 червня 2015 року № 351 проведене службове розслідування за фактом звернення гр. ОСОБА_7

03 липня 2015 року складений висновок службового розслідування, під час проведення якого встановлено наступне.

04 червня 2015 року за телефоном «102» до чергової частини Селидівського МВ надійшло повідомлення від лікаря Селидівської центральної міської лікарні, що за медичною допомогою звернувся гр. ОСОБА_7, діагноз - забиття м'яких тканин голови, забиття передньої брюшної стінки зліва.

Це повідомлення зареєстроване у журналі ЄО Селидівського МВ за № 2398 від 04 вересня 2015 року та за вих. № 9445 від 04 червня 2015 року матеріали направлені до прокуратури за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 КК України.

Під час збору матеріалів ЄО № 2398 потерпілий вказав, що тілесні ушкодження йому спричинив працівник Селидівського МВ ОСОБА_1

З пояснень ОСОБА_1 стало відомо, що 04 червня 2015 року він дійсно бачив гр. ОСОБА_7 Під час зустрічі ОСОБА_1 намагався провести з останнім профілактичну бесіду щодо шкідливого впливу вживання наркотиків, на що гр. ОСОБА_7 відповів нецензурною лайкою, сів на землю та почав кликати на допомогу. ОСОБА_1 припустив, що у гр. ОСОБА_7 психічний напад, вирішив піти далі, щоб не травмувати його психіку.

Вказане порушення стало можливим внаслідок особистої недисциплінованості, порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п. 1.2. Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, що виразилося у нетактовній поведінці оперуповноваженого СБНОН Селидівського МВ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 по відношенню до гр. ОСОБА_7

На підставі викладеного комісія вважала завершеним службове розслідування за фактом звернення гр. ОСОБА_7 про вжиття заходів до оперуповноваженого СБНОН Селидівського МВ старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, який наніс йому тілесні ушкодження; запропоновано вирішити питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п. 1.2. Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України після прийняття рішення прокуратурою Донецької області; матеріали службового розслідування направити до прокуратури Донецької області (том 2 а.с. 5-6).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ, (далі - Закон № 565), чинного на час виникнення спірних правовідносин, міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 565 особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальне звання міліції.

Ч. 10 ст. 17 Закону № 565 встановлено, що працівники міліції складають присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Працівники міліції складають Присягу працівника органів внутрішніх справ України, наступного змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону», текст якої затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382.

Аналіз тексту Присяги зумовлює висновок, що в основу поведінки працівника органів внутрішніх справ закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Складаючи Присягу, працівник міліції покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх невиконання.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 лютого 2012 року № 155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2012 року за № 628/20941, затверджені Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - Правила).

Відповідно до п. 1.2. Правил, вони як зібрання основних професійно-етичних норм визначають для працівника органів внутрішніх справ: моральні цінності, зобов'язання та принципи служби в органах внутрішніх справ; професійно-етичні вимоги до службової, позаслужбової та антикорупційної поведінки; регулювання професійно-етичних проблем взаємин працівників, що виникають у процесі їх спільної діяльності тощо.

Згідно з п. 1.4. Правил неухильне дотримання принципів і норм цих Правил є важливим чинником якісного виконання працівником оперативно-службових завдань, необхідною умовою суспільної довіри та підтримки діяльності органів внутрішніх справ.

Дотримання норм поведінки, установлених цими Правилами, є моральним обов'язком кожного працівника органів внутрішніх справ незалежно від займаної посади та спеціального звання. Громадянин України, який працює або приймається на службу в органах внутрішніх справ, ознайомлюється з вимогами цих Правил (п.п. 2.1.-2.3. розділу ІІ Правил).

Відповідно до пп. 2.2. п. 2 розділу ІІІ Правил професійний обов'язок працівника, як одна із моральних основ служби в органах внутрішніх справ, полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки.

Згідно з пп. 4.1. п. 4 розділу ІІІ Правил працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе певні моральні зобов'язання, в тому числі бути прикладом безумовного дотримання вимог закону та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби.

Бездоганне виконання моральних зобов'язань, в свою чергу, забезпечує право працівника на суспільну довіру, повагу, визнання і підтримку громадян, що передбачено пп. 4.2. п. 4 розділу ІІІ Правил.

Відповідно до пп. 1.1. п. 1 розділу IV Правил поведінка працівника органів внутрішніх справ завжди і за будь-яких обставин має бути бездоганною, відповідати високим стандартам професіоналізму і морально-етичним принципам стража правопорядку. Ніщо не повинно паплюжити ділову репутацію та авторитет працівника.

Згідно з ч. 5 ст. 25 Закону № 565 службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут) затверджений законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV і визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Дисциплінарним проступком є невиконання чи неналежне виконання особою рядового і начальницького складу службової дисципліни, яка полягає у дотриманні Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділі та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, про що свідчать ч. 1 ст. 1, ст. 2 Дисциплінарного статуту.

Обов'язки осіб рядового і начальницького складу визначені ст. 7 Дисциплінарного статуту, згідно з ч. 1 якої службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; дотримуватись норм професійної та службової етики; з гідністю поводися у позаробочий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 565 порядок та умови проходження служби в міліції регламентовані Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 займав посаду оперуповноваженого СБНОН Селидівського МВ, перебуваючи в спеціальному званні «старший лейтенант міліції». Отже, відповідно до п. 2 Положення № 114 він належав до середнього начальницького складу органів внутрішніх справ.

Як наслідок, правовий статус позивача визначався Законом № 565, Дисциплінарним статутом, Положенням № 114 та іншими законодавчими і підзаконними актами, які регламентують проходження служби в органах внутрішніх справ.

Дотримання вимог цих законодавчих та підзаконних актів, Присяги та Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України були обов'язковими для позивача.

Судом встановлено, що підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності слугували його особиста недисциплінованість, грубе порушення вимог п. 2.4. Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах та підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, п. 2.2. розділу ІІ, п. 2.3. розділу IV, п.п. 7.2., 7.3. розділу VII Правил, грубе порушення вимог п. 2 ст. 10 Закону № 565, ст. 7 Дисциплінарного статуту, вказівки ГУМВС в області від 29 березня 2015 року № 1515/Аб.

За правилами ч. ч. 1-2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За висновком суду, факт порушення ОСОБА_1 службової дисципліни доведений ГУМВС в області належними та допустими доказами.

Службовим розслідуванням встановлено і ході судового розгляду позивач не заперечував, що володів інформацією про те, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходяться особи, які виготовляють та вживають наркотичні засоби; про ці обставини не доповів керівництву Селидівського МВ; оперативну інформацію за вказаним фактом не зареєстрував.

На час виникнення спірних правовідносин діяла Інструкція про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19 листопада 2012 року № 1050, зареєстрована в Міністерстві юстиції 17 грудня 2012 року за № 2095/22407 (далі - Інструкція № 1050).

Згідно з п. 1.2. розділу І Інструкції № 1050 джерелом інформації про вчинення кримінальних правопорушень та інших подій, що надходить до органу внутрішніх справ, уповноваженого розпочати досудове розслідування, є: повідомлення будь-яких осіб та самостійно виявлені слідчим або іншою службовою особою органів внутрішніх справ з будь-якого джерела обставини кримінальних правопорушень; повідомлення будь-яких осіб, які затримали підозрювану особу на місці вчинення кримінального правопорушення.

Отже, самостійно виявлені працівником міліції обставини кримінального правопорушення є одним з джерел інформації про них.

Згідно з вимогами абз. 1 п. 2.4. розділу ІІ Інструкції № 1050 за межами місцезнаходження органу внутрішніх справ слідчий або інша службова особа органу внутрішніх справ на території України незалежно від посади, яку він обіймає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів для попередження і припинення правопорушень, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

Відповідно до пп. 3.11.2. п. 3.11. розділу ІІІ Інструкції № 1050 у журналі ЄО реєструються рапорти працівників органів внутрішніх справ про виявлення ними з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та іншої події.

Надана ГУМВС в області оцінка цього порушення як грубого є виправданою.

Так, позивач, маючи інформацію про кримінальне правопорушення, пов'язане з незаконним обігом наркотиків, всупереч вимогам абз. 1 п. 2.4. розділу ІІ Інструкції № 1050, не повідомив про це найближчий підрозділ міліції (не подав рапорт за місцем служби).

Положення п. 3.14. розділу ІІІ Інструкції № 1050 дозволяють кваліфікувати такі дії позивача як приховування від єдиного обліку інформації про події, які були відомі працівнику органу внутрішніх справ, відомості про які не внесені до журналу ЄО та не отримали відповідного реєстраційного номера.

Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону № 565 працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

Невиконання позивачем вимог ч. 2 ст. 10 Закону № 565 є грубим порушенням дисципліни, оскільки по суті має місце невиконання основних завдань міліції, як то запобігання правопорушенням та їх припинення; виявлення кримінальних правопорушень, що визначено ч. 1 ст. 2 Закону № 565.

Відповідно до п. 2.2. розділу IV Правил при виявленні протиправних дій та їх припиненні працівник зобов'язаний: пояснити правопорушнику, якщо дозволяє обстановка, у тактовній і переконливій формі причину його затримання; висловлювати думки коротко і ясно, виключаючи можливість помилкового або двозначного їх розуміння громадянами, яких вони стосуються; зберігати витримку і гідність, контролювати свій емоційний стан, своїм виглядом і діями демонструвати впевненість і спокій; виявляти емоційно-психологічну стійкість при провокації правопорушниками конфліктної ситуації, не дозволяти втягнути себе в конфлікт, уживати всіх можливих заходів до його мирного вирішення і припинення; уживати всіх можливих заходів для встановлення психологічного контакту з очевидцями та свідками, залишаючись водночас принциповим, рішучим та авторитетним представником державної влади; давати роз'яснення правопорушнику про неправомірність його дій доброзичливо, переконливо і ясно, посилаючись на відповідні вимоги нормативно-правових актів; утримуватись від жорстких дій і різких висловлювань стосовно правопорушника.

Згідно з п. 2.3. розділу IV Правил для працівника неприпустимі: поспішність у прийнятті рішень, нехтування процесуальними і моральними нормами; провокаційні дії, пов'язані з підбурюванням, спонуканням у прямій чи непрямій формі до вчинення правопорушень; розголошення фактів та обставин приватного життя громадян, які стали відомими в ході службової діяльності; вибірковий підхід при вжитті заходів до порушників закону, правил дорожнього руху; байдужість, бездіяльність і пасивність у попередженні і припиненні правопорушень.

П. 2.4. розділу IV Правил визначено, що обмеження працівником прав і свобод громадян може бути застосовано виключно на підставі і в порядку, передбачених законом. У таких ситуаціях, за винятком дій у стані крайньої необхідності або необхідної оборони, працівник повинен роз'яснити громадянинові підставу такого обмеження.

При цьому відповідно до п. 2.5. розділу IV Правил надзвичайні обставини не можуть бути виправданням фактів порушення закону, катування та жорстокого поводження.

Поведінка позивача по відношенню до гр. ОСОБА_7, оцінка якій надана в рамках службового розслідування, суперечила вимогам п.п. 2.2.-2.5. розділу IV Правил.

Згідно з п. 7.2. розділу VII Правил працівник органів внутрішніх справ зобов'язаний неухильно дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством та Законом № 565, уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Своєю поведінкою він має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявів корупції, відкидає пропозиції про незаконні послуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведінки інших осіб інформує керівника свого структурного підрозділу (пам'ятка-застереження працівника органів внутрішніх справ України, про спеціальні обмеження, передбачені законодавством України).

Відповідно до п. 7.3. розділу VII Правил працівнику органів внутрішніх справ забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб; неправомірно сприяти призначенню на посаду особи; неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб; неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.

Таким чином, ГУМВС в області довело належними та допустими доказами (матеріалами службового розслідування) факт грубого порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.4. Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах та підрозділах внутрішніх справ України № 1050, порушення ним п. 2.2. розділу ІІ, п. 2.3. розділу IV, п.п. 7.2., 7.3. розділу VII Правил, грубого порушення вимог п. 2 ст. 10 Закону № 565, ст. 7 Дисциплінарного статуту та вказівки ГУМВС в області від 29 березня 2015 року № 1515/Аб.

Ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту встановлено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений ст. 14 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2013 року за № 541/23073, (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 1.2. Інструкції службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з'ясування інших обставин.

Підстави для проведення службового розслідування наведені в розділі ІІ Інструкції.

Згідно з п. 2.1. Інструкції підставами для проведення службового розслідування крім іншого є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни.

Службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником зокрема у разі скоєння особою рядового і начальницького складу дисциплінарних проступків, які уповноважена на призначення службового розслідування особа вважатиме достатніми для його проведення (пп. 2.2.5., 2.2.20 п. 2.2. Інструкції).

Згідно з п. 2.5. Інструкції підстави для призначення службового розслідування можуть міститься в службових документах осіб рядового і начальницького складу, матеріалах перевірок, повідомленнях уповноважених органів досудового розслідування, заявах і повідомленнях інших правоохоронних органів або в інших документах, отриманих у встановленому законодавством України порядку.

Як встановлено судом, підставою для призначення службового розслідування слугувало повідомлення Селидівського МВ про проведення обшуків за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_1 та його затримання.

Відповідно до п. 2.6. Інструкції підставою для проведення службового розслідування є належним чином оформлений наказ уповноваженого на те начальника.

Абз. 4 п. 3.1. Інструкції встановлено, що начальники ГУМВС мають право призначати службове розслідування стосовно осіб рядового і начальницького складу тих органів чи підрозділів внутрішніх справ, діяльність яких вони координують або контролюють.

Службове розслідування проведене на підставі наказу начальника ГУМВС в області від 24 вересня 2015 року № 2080.

Таким чином, службове розслідування щодо ОСОБА_1 призначене і проведене за наявності підстав, визначених Інструкцією, та у відповідності до вимог ч. 1 ст. 14 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до п.п. 3.2.-3.3. Інструкції службове розслідування проводиться посадовою особою, якій воно доручено, чи декількома особами у складі комісії, одна з яких за необхідності призначається головою цієї комісії.

Проведення службового розслідування доручається працівникам підрозділів внутрішньої безпеки, інспекції з особового складу підрозділів кадрового забезпечення, а якщо такі підрозділи не передбачені штатним розписом, уповноважені на те начальники доручають проведення службових розслідувань найбільш досвідченим працівникам, здатним усебічно вивчити обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, та зробити об'єктивні висновки. Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника, що передбачено ч. 3 ст. 14 Дисциплінарного статуту та п. 3.4. Інструкції.

Судом встановлено, що проведення службового розслідування було доручено начальнику УКЗ ГУМВС в області та підлеглим працівникам, відповідно до їх посадових інструкцій; підготовка висновку службового розслідування покладена на інспектора ВІОС УКЗ ГУМВС в області, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 14 Дисциплінарного статуту, п.п. 3.2.-3.4. Інструкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Дисциплінарного статуту та п. 5.1. Інструкції службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником.

Згідно з п.п. 5.2.-5.3. Інструкції початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення. Завершення службового розслідування визначається датою затвердження начальником, який призначив службове розслідування, висновку за результатами службового розслідування.

Службове розслідування призначене 24 вересня 2015 року (дата видання наказу) та завершене 22 жовтня 2015 року (дата затвердження висновку), тобто з дотриманням вимог ч. 2 ст. 14 Дисциплінарного статуту та п.п. 5.1.-5.3. Інструкції.

Відповідно до п. 8.1. Інструкції підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин.

Згідно з вимогами п.п. 8.2.-8.4. Інструкції у вступній частині висновку службового розслідування викладаються: посада, звання, прізвище, ініціали службової особи (осіб), яка (і) проводила (и) службове розслідування; підстави для проведення службового розслідування.

В описовій частині висновку службового розслідування викладаються встановлені при проведенні службового розслідування відомості про: обставини, за яких особа (особи) рядового і начальницького складу скоїла (и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; посаду, звання, прізвище, ім'я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в органах внутрішніх справ і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»), характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної в учиненні дисциплінарного проступку, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями особи рядового і начальницького складу та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб) рядового і начальницького складу, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного.

У резолютивній частині висновку службового розслідування виконавцем (комісією) зазначаються: підтвердилися чи спростувалися відомості, які стали підставою для його призначення; пропозиції щодо закінчення службового розслідування, застосування до осіб рядового і начальницького складу конкретних заохочень або дисциплінарних стягнень, кваліфікації отриманих тілесних ушкоджень, обставин загибелі (смерті) осіб рядового і начальницького складу, списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про направлення матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

Відповідно до п. 8.7. Інструкції висновок службового розслідування підписується виконавцем (головою та членами комісії) та затверджується начальником, який призначив службове розслідування, або вищим прямим начальником.

Висновок службового розслідування складений, підписаний та затверджений з дотриманням п.п. 8.1.-8.4., 8.7. Інструкції.

Абз. 1 п. 5.4. Інструкції передбачає, якщо вину особи рядового і начальницького складу повністю доведено, начальник приймає рішення про притягнення її до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 14 Дисциплінарного статуту перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

В матеріалах справи наявні письмові пояснення ОСОБА_1, надані за формою, наведеною у додатку до Інструкції, і датовані 24 вересня 2015 року. Позивач скористався своїм правом, гарантованим ст. 63 Конституції України, та відмовився надавати пояснення по суті вчинених ним дій, однак зазначив, що обшуки та затримання проведені з порушенням законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 14 Дисциплінарного статуту про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

Види дисциплінарних стягнень визначені ст. 12 Дисциплінарного статуту, відповідно до якої на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Ч. 7 ст. 13 Дисциплінарного статуту визначено, що таке дисциплінарне стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, накладається начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення, що визначено ч. 9 ст. 14 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до ч. ч. 10-11 ст. 14 Дисциплінарного статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Згідно з положеннями ст. 16 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування.

Судом встановлено, що 23 жовтня 2015 року начальником ГУМВС в області виданий наказ № 2304, яким до позивача застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

При застосуванні до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення враховані тривалість перебування позивача на службі в органах внутрішніх справ, тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, попередня поведінка особи та визнання ним своєї вини, його ставлення до виконання службових обов'язків тощо, про що прямо зазначено у висновку службового розслідування.

Стосовно доводів позивача про упередженість службової характеристики, наданої начальником СБНОН Селидівського МВ, суд відзначає наступне.

Надані позивачем характеристики зі школи та технікуму, а також дипломи з дитячого оздоровчого центру «Берізка» не є доказами, що характеризують позивача як працівника міліції.

Дипломи про нагородження команди 4-го навчального взводу за перемогу у спортивних змаганнях, а також подяка, оголошена начальником Маріупольського училища ПППМ ГУМВС в області в 2009 році випускнику 4-го навчального взводу сержанту міліції ОСОБА_1 не можуть бути прийняті судом як свідчення упередженого ставлення до позивача під час службового розслідування та застосування до нього дисциплінарного стягнення.

Разом з цим суд вважає безпідставним твердження відповідачів про наявність у позивача 9 дисциплінарних стягнення, оскільки на час виникнення спірних правовідносин позивач мав лише одне діюче стягнення - догану, оголошену наказом Селидівського МВ від 07 липня 2015 року № 411.

Докази оскарження позивачем наказу Селидівського МВ від 07 липня 2015 року № 411 в позасудовому чи судовому порядку, рівно як і докази скасування цього наказу суду не надані.

Суд відзначає, що працівники міліції у порівнянні з пересічними громадянами несуть підвищену дисциплінарну відповідальність, тому за порушення дисципліни до них вживаються суворі заходи дисциплінарного впливу; визначення виду стягнення здійснюється начальником відповідно до його повноважень, з урахуванням висновків службового розслідування та при наявності підстав для його накладення.

Як встановлено судом, начальником ГУМВС в області, тобто керівником, уповноваженим обирати вид дисциплінарного стягнення, прийнято рішення про застосування до позивача такого стягнення як звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідач 1 довів належними та допустими доказами факт порушення ОСОБА_1 службової дисципліни.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог, що передбачено ч. 2 ст. 11 КАС України.

З вимогою про визнання протиправним та скасування наказу ГУМВС в області від 23 жовтня 2015 року № 2304 ОСОБА_1 не звертався.

Зважаючи не те, що ГУМВС в області довело належними та допустимими доказами правомірність наказу від 23 жовтня 2015 року № 2304 та його відповідність критеріям, наведеним у ч. 3 ст. 2 КАС України, суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог.

Виконання дисциплінарних стягнень регламентовано ст. 18 Дисциплінарного статуту, ч. ч. 1-2 якої визначено, що дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується. Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу.

Звільнення зі служби в органах внутрішніх справ регламентоване розділом VII Положення № 114.

Загальні підстави звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас (з постановкою на військовий обік) визначені п.64 Положення № 114, до таких підстав крім іншого належить звільнення за порушення дисципліни (пп. «є» п.64 цього Положення).

Судом встановлено, що 03 листопада 2015 року на підставі наказу від 23 жовтня 2015 року № 2149 ГУМВС в області виданий наказ № 334/с «По особовому складу», яким позивач звільнений з органів внутрішніх справ за пп. «є» п.64 Положення № 114.

Наказ ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 334о/с є формою реалізації дисциплінарного наказу.

Оскільки дисциплінарний протиправним не визнавався, а наказ ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 334о/с, виданий на виконання ст. 18 Дисциплінарного статуту та відповідно до пп. «є» п.64 Положення № 114, відсутні підстави для визнання його незаконним та скасування.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що просить визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 344.

На підставі пояснень представників сторін та дослідження письмових доказів з'ясовано, що наказ ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 344 стосовно ОСОБА_1 не видавався, фактично позивачем оспорюється наказ ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 334о/с.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 до ГУМВС в області про визнання незаконним та скасування наказу ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 334о/с не підлягають задоволенню.

Стосовно доводів ОСОБА_1, що його провина у вчинення кримінального правопорушення має бути встановлена таким, що набрав законної сили, вироком суду, суд зазначає таке.

Не ставлячи під сумнів презумпцію невинуватості особи, суд не приймає вказані доводи як підставу для визнання незаконними та скасування спірного наказу ГУМВС в області, оскільки позивача звільнено за порушення дисципліни. Звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбачено пп. «й» п.64 Положення № 114, тобто є самостійною підставою для звільнення, відмінною від порушення дисципліни.

Крім того, суд відзначає, що на підставі наказу Селидівського МВ від 05 червня 2015 року № 351 проведене службове розслідування за фактом звернення гр. ОСОБА_7 щодо нанесення йому тілесних ушкоджень.

03 липня 2015 року складений висновок службового розслідування, за результатами якого запропоновано вирішити питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення ст. 7 Дисциплінарного статуту та п. 1.2. Правил після прийняття рішення прокуратурою Донецької області.

З цих же причин суд не приймає доводи ГУМВС в області про значний резонанс цієї справи, оскільки в засобах масової інформації поширювалися повідомлення, стосовно кримінального провадження, а предметом спору є правомірність звільнення ОСОБА_1 за порушення службової дисципліни.

Суд не приймає доводи позивача, що він не був своєчасно ознайомлений з наказом про звільнення та йому несвоєчасно видана трудова книжка.

Ці твердження спростовані наявними у справі письмовими доказами, які свідчать, що з наказом ГУМВС в області від 03 листопада 2015 року № 334о/с позивач ознайомлений під особистий підпис 03 листопада 2015 року, тобто у день звільнення, і того ж дня він отримав оригінал трудової книжки.

Стосовно доводів позивача, що на час звільнення він перебував на лікарняному, суд зазначає таке.

Наявні у справі письмові докази свідчать, що позивач перебував на амбулаторному лікуванні у Селидівській центральній міській лікарні з 13 серпня 2015 року. Довідка № 29 закрита 04 березня 2015 року з відміткою про те, що з 18 вересня 2015 року до 03 березня 2016 року на амбулаторний прийом до лікаря пацієнт не з'являвся, оглянутий 04 березня 2016 року, визнаний працездатним.

Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2001 року за № 1005/6169 (далі - Інструкція № 455).

Відповідно до п. 1.1. Інструкції № 455 тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Згідно з п. 1.2. Інструкції № 455 видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пунктами 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. (на спірні правовідносини не поширюються).

Відповідно до пп. 1.3.1 п. 1.3 Інструкції № 455 громадянам України, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах, видається листок непрацездатності.

Згідно з п. 2.1 Інструкції № 455 у разі захворювання чи травми на весь період тимчасової непрацездатності до відновлення працездатності або до встановлення групи інвалідності медико-соціальною експертною комісією видається листок непрацездатності, що обраховується в календарних днях.

За правилами п.п. 2.5, 2.6 Інструкції № 455 листок непрацездатності у разі захворювання видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі.

Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.

Згідно з п. 2.22 Інструкції № 455 тимчасова непрацездатність особи рядового і начальницького складу засвідчується довідкою органу, у сфері управління якого перебуває заклад охорони здоров'я.

У разі вибору особою рядового і начальницького складу лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи довідка видається відповідно до п. 1.9 розділу 1 цієї Інструкції.

П. 1.9 Інструкції № 455 визначено, що листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. У разі вибору особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу.

Відповідно до п. 2.18. Інструкції № 455 довідка довільної форми, засвідчена підписом завідувача відділення та печаткою лікувально-профілактичного закладу, видається у разі тимчасової непрацездатності громадян, які шукають роботу, і безробітних, враховуючи період їх професійної підготовки та перепідготовки.

Встановлені фактичні обставини, зумовлюють критичне ставлення суду до твердження позивача про його звільнення в період тимчасової непрацездатності.

Так, станом на 03 листопада 2015 року позивач не мав належних документів про свою непрацездатність, оскільки з 18 вересня 2015 року лікаря не відвідував. При цьому в грудні 2015 року він працевлаштувався до державного підприємства «Селидіввугілля», пройшовши медичний огляд в лікарні м. Новогродівка, а довідку про непрацездатність закрив лише у березні 2016 року (вже під час судового розгляду справи).

Відповідно до п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Згідно з вимогами п. 1.6. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499) грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби.

При цьому належним відповідачем в частині вимог про поновлення на посаді є ГУМВС в області, в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - Селидівський МВ.

Суд відзначає, що п. 24 Положення № 114 визначений спосіб захисту прав особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, порушених внаслідок незаконного звільнення.

Позивач не заявляв вимог до ГУМВС в області про поновлення його на посаді оперуповноваженого СБНОН Селидівського МВ, а також до Селидівського МВ про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням вимог законодавства, суд не вбачає передбачених ч. 2 ст. 11 КАС України підстав для виходу за межі позовних вимог.

Стосовно вимог позивача про поновлення його на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Селидівського відділення поліції суд зазначає таке.

02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII (далі - Закон № 580), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 580 Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Пп. 1 п. 7 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 «Про утворення Національної поліції України» утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1.

Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, в тому числі ГУМВС в області та Селидівський МВ.

Аналіз положень Законів № 565, № 580, постанов Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641, від 28 жовтня 2015 року № 877, від 16 вересня 2015 року № 730 зумовлює висновок, що новоутворені територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ припиняються як юридичні особи шляхом їх ліквідації. При цьому в силу положень ст. 104 Цивільного кодексу України така форма припинення юридичної особи як ліквідація за своєю сутністю не передбачає правонаступництва.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, на службу до поліції прийнятий не був, ГУНП в області не є правонаступником ГУМВС в області, а Селидівське відділення поліції - Селидівського МВ.

У зв'язку з цим та відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верхового Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вимоги ОСОБА_1 до ГУНП в області про поновлення його на посаді оперуповноваженого сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Селидівського відділення поліції з стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з ГУМВС в області відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.

Спеціальне законодавство, яке регламентувало проходження служби в органах внутрішніх справ, не передбачало відшкодування моральної шкоди.

Суд не приймає посилання позивача на положення ст. 237-1 КЗпП України, оскільки правовий статус позивача визначався Законом № 565, Положенням № 114 та іншими законодавчими і підзаконними актами, які регламентують порядок проходження служби в органах внутрішніх справ, а тому положення трудового законодавства, в тому числі КЗпП України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Особливості відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, передбачені ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України, згідно з якою шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

В порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України позивач не довів належними та допустими доказами факту спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача 1 та завданими йому моральними стражданнями.

Крім того, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 31 передбачає ряд вимог до заяви про відшкодування моральної шкоди, а саме: має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача та вини останнього в її заподіянні; чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження доводів та обставин, якими він обґрунтовує свої моральні переживання; не доведено, яким саме чином порушення, як він вважає, його прав завдало йому моральних переживань і в чому саме воно полягало; не надано інформацію про те, з яких розрахунків він виходив, визначаючи розмір відшкодування.

Як наслідок, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

З приводу посилання позивача на порушення гарантованого ст. 43 Конституції України права на працю суд зазначає, що звільнення позивача відбулось з дотриманням чинного законодавства України.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Селидівського відділення поліції Красноармійського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Селидівського міського відділу (з обслуговування міст Селидове і Новогродівка) ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та про відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.

2. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні 31 березня 2016 року.

3. Повний текст постанови виготовлений 05 квітня 2016 року.

4. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

6. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.

СудДонецький окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення31.03.2016
Оприлюднено22.07.2016
Номер документу59042883
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —805/5168/15-а

Постанова від 07.11.2018

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Желтобрюх І.Л.

Ухвала від 06.11.2018

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Желтобрюх І.Л.

Ухвала від 23.11.2016

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Швець В.В.

Ухвала від 11.10.2016

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Швець В.В.

Ухвала від 07.09.2016

Адміністративне

Донецький апеляційний адміністративний суд

Міронова Галина Михайлівна

Ухвала від 07.09.2016

Адміністративне

Донецький апеляційний адміністративний суд

Міронова Галина Михайлівна

Ухвала від 31.08.2016

Адміністративне

Донецький апеляційний адміністративний суд

Міронова Галина Михайлівна

Ухвала від 15.08.2016

Адміністративне

Донецький апеляційний адміністративний суд

Міронова Галина Михайлівна

Ухвала від 15.08.2016

Адміністративне

Донецький апеляційний адміністративний суд

Міронова Галина Михайлівна

Постанова від 31.03.2016

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Кравченко Т.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні