Рішення

від 22.07.2016 по справі 490/14560/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №490/14560/14-ц 22.07.2016 220716 22.07.2016

Провадження №22-ц/784/1565/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/784/1565/16 Головуючий у першій інстанції -ОСОБА_1 Категорія 3 Доповідач апеляційного суду - ОСОБА_2

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 липня 2016 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі: головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б., при секретарі судового засідання - Лептуга С.С., за участю: представників позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідачів - ОСОБА_5, прокурора - Коткової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2016 року по справі за позовом державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» ( далі - ДП «Миколаївське лісове господарство») до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Держкомзему в м. Миколаєві, ОСОБА_11, про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації, ВСТАНОВИЛА:

26 листопада 2014 року ДП «Миколаївське лісове господарство» звернулось до суду з позовом до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Держкомзему в м. Миколаєві, ОСОБА_11, про витребування майна із чужого незаконного володіння. В обґрунтування позову позивач зазначав, що ДП «Миколаївське лісове господарство» на підставі державного акту на право користування землею від 15 листопада 1964 року є користувачем земельної ділянки, що розташована в урочищі «Варварівське» Андріївського лісництва в м. Миколаєві. Вказана земельна ділянка відноситься до державного лісового фонду, у її склад входить квартал 33. У 2009 році підприємству стало відомо про те, що на підставі рішення Веснянської сільської ради № 2 від 14 січня 1994 року ОСОБА_6 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку № 122 по вул. Урожайній в м. Миколаєві, яка в подальшому була неодноразово відчужена за договорами купівлі-продажу. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2014 року визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю Серії МК № 683 з кадастровим номером 4810137200:10:001:0009, площею 0,089 га, розташовану у м. Миколаєві по вул.Урожайній, 122, виданий ОСОБА_6 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів. Це ж рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ДП В«Миколаївське лісове господарствоВ» у визнанні недійсними наступних договорів купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки - залишено без змін. Зазначаючи про те, що позивач як власник землі не здійснює фактичне володіння спірною земельною ділянкою, яка в даний час знаходиться в розпорядженні ОСОБА_10, то він має право витребувати із незаконного володіння особи спірну земельну ділянку. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2015 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_10 Уточнивши та збільшивши позовні вимоги, посилаючись на положення ст. 330,388 ЦК України, позивач остаточно просив скасувати відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 9603241 від 18 квітня 2015 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу індексний номер 21178174 від 08 травня 2015 року про реєстрацію права власності земельної ділянки по вул. Урожайна, 122 в м. Миколаєві кадастровий номер 4810137200:10:001:0009, витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_10 на користь державного підприємства В«Миколаївське лісове господарство В» земельну ділянку, площею 890 кв.м., яка знаходиться по вул. Урожайна 122, кадастровий номер 4810137200:10:001:0009 ( теперішній кадастровий номер 4810137200:10:001:0083). Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх обставин справи та не сприяння повному, об'єктивному розгляду справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги у повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, представника відповідача, прокурора, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на підставі наступного. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що після придбання у ОСОБА_9 двох земельних ділянок площею 890 кв.м. та 900 кв.м., ОСОБА_12 об'єднала їх в одну загальною площею 1790 кв.м., якій присвоєно кадастровий номер 4810137200:10:001:0083, а відтак без попереднього приведення у первісний стан спірної земельної ділянки, витребування із чужого незаконного володіння індивідуально визначеної речі є неможливим. Проте з таким висновком суду погодитися не можна виходячи з такого. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (ст.19 ЗК України). Згідно з ч.ч. 1,2 та 4 ст.20 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

За змістом ст.ст. 92, 95 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно до ч.3 ст.116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно до вимог ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п.3 ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, на підставі державного акту на право користування землею від 15 листопада 1964 року ДП «Миколаївське лісове господарство» є користувачем земельної ділянки площею 25 га, згідно з планом описом меж в районі від А до Б із землями Сливинського училища механізації с-г № 1, від Б до В із землями річки Південний Буг, від В до А із землями Варварівського лісництва. Земельна ділянка має квартал 33, який складається з виділів, зокрема з виділу №10, що підтверджується також проектами організації та розвитку лісового господарства ДП «Миколаївський лісгосп» . Планово-картографічні матеріали свідчать про право користування позивача зазначеними в них земельними ділянками. Інвентаризація вказаних земельних ділянок проводилась у 1964 році та кадастрові номери земельних ділянок присвоєні не були . З 1964 року до 2007 року ДП «Миколаївське лісове господарство» погоджень на вилучення (викуп) земельних ділянок в ур. «Варварівка» Андріївського лісництва кварталу 33 з виділу № 10 для передачі у власність громадян не надавало та рішень з цього питання не приймало ( т.1 а.с 12,13). 21 січня 1994 року на ім'я ОСОБА_6 виданий державний акт № 683 серії МК з посиланням на рішення Веснянської сільської ради від 14.01.1994 року. В подальшому 16 жовтня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу даної земельної ділянки за № 6421, та виданий державний акт серії ЯГ № 805968 від 03 квітня 2007 року. У квітні цього ж року ОСОБА_7 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки - 4810137200:10:001:0009. 18 травня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу. 29 січня 2008 року ОСОБА_8 отримав державний акт на право власності на цю земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки - 4810137200:10:001:0009. 20 серпня 2008 року ОСОБА_8 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки по вул. Урожайній, 122 у м. Миколаєві з ОСОБА_9, яка 09 вересня 2008 року отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, кадастровий номер земельної ділянки - той самий 4810137200:10:001:0009 ( т.2 а.с.239). Крім того, як вбачається із матеріалів справи, рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009р. № 35/47 ОСОБА_9 був наданий дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення в оренду терміном на 25 років земельної ділянки, орієнтованою площею 785 кв.м., за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для обслуговування території та протизсувних робіт по вул. Урожайній, 122 у м. Миколаєві. 25 червня 2010 року рішенням міської ради № 47/44 ОСОБА_9 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 900 кв.м. для благоустрою території та проведення протизсувних робіт по вул. Урожайній, 122 у м. Миколаєві та вказана земельна ділянка передана в оренду позивачці строком на 25 років. 26 липня 2010 року Миколаївська міська рада уклала з ОСОБА_9 договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» за № 041050000164. 24 листопада 2011 року міською радою прийнято рішення № 11/29 щодо зміни цільового призначення з метою викупу у власність земельної ділянки, площею 900 кв.м. за рахунок земель наданих в оренду ОСОБА_9 Цим рішенням земельна ділянка, яка раніше була у користування ОСОБА_13, зарахована до земель житлової забудови, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по адресу: м. Миколаїв, вул. Урожайна, 122 . 15 грудня 2011 року між Миколаївською міською радою та ОСОБА_9, був укладений договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, площею 900 кв.м, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_14 за реєстровим № 4272. Кадастровий номер земельної ділянки - 4810137200:10:001:0070. Таким чином, у власності ОСОБА_9 перебувало дві земельні ділянки за однією і тією ж адресою м. Миколаїв, вул. Урожайна, 122 площею 890 кв.м. з кадастровим № 4810137200:10:001:0009 та 900 кв.м. з кадастровим №4810137300:10:001:0070, обидві з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (т.2 а.с. 239,290). 27 березня 2012 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 900 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Урожайна, 122, посвідчений ОСОБА_14, приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за реєстровим № 525 .

27 березня 2015 року за договором купівлі - продажу ОСОБА_9 продала ОСОБА_10 земельну ділянку, площею 890 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Урожайна, 122 за реєстровим № 297 ( т.2 а.с. 240). В подальшому , шляхом об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 4810137200:10:001:0009 та 4810137300:10:001:0070, була сформована земельна ділянка з кадастровим номером 4810137300:10:001:0083 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,179 га., про що ОСОБА_10

08 травня 2015 року видано свідоцтва про право власності з цільовим призначенням земельної ділянки - будівництво і обслуговування житлового будинку за вказаною адресою ( т.2 а.с.329). Матеріали справи на час вирішення позову містять дані про цільове використання земельної ділянки, а саме розташування на ній об'єкту незавершеного будівництвом житлового будинку - фундаменту( процент готовності 1%), що не заперечували представники позивача в судовому засіданні. (а.с. 153) До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_10 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочносте й власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Згідно зі ст.7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в ч.2 ст.3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ст.8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (частини друга, третя статті 56 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; частина перша статті 17 ЛК України ).

За змістом статті 31 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та статті 21 Закону України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Стаття 57 ЛК України визначає порядок та умови зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу .

При цьому зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється в порядку, визначеному законом (стаття 20 ЗК України). Порушення такого порядку має наслідком визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмову в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Судом установлено, що спірна земельна ділянка, про витребування якої позивач заявив позов, входить до складу земель ДП «Миколаївське лісове господарство», яке має законне право користування нею та належать до земель лісового фонду. Також установлено, що право користування ДП «Миколаївське лісове господарство» на спірні земельні ділянки не припинялося в порядку статті 141 ЗК України, земельна ділянка за правилами статті 149 ЗК України не вилучалася. Так само не було додержано порядку зміни цільового призначення землі згідно зі статтею 20 ЗК України.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 27 листопада 2014 рокувизнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю Серії МК № 683 з кадастровим номером 4810137200:10:001:0009, площею 0,089 га, розташовану у м. Миколаєві по вул.Урожайній, 122, виданий ОСОБА_6 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів ( т.1 а.с. 8-11). Апеляційний суд, ухвалюючи вищезазначене рішення виходив з того, що вилучення (викуп) спірної земельної ділянки у ДП "Миколаївське лісове господарство" з метою передачі її у власність ОСОБА_6 в порядку, передбаченому ст.31 ЗК України не проводилось, а також зазначена земельна ділянка у власність останньому не передавалась.

За такого в силу ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню як обставини щодо належності спірної земельної ділянки позивачеві, так і обставини не правомірності її вилучення від позивача.

У подальшому спірна земельна ділянка відчужувалася за договорами купівлі-продажу, змінювалося її цільове призначення і проводилося об'єднання, що в кінцевому результаті в справі, рішення в якій переглядається, призвело до перебування у приватній власності відповідачки ОСОБА_10 земельної ділянки загальною площею 1790 кв.м. кадастровий номер 4810137200:10:001:0083.

За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, «суспільним», «публічним» інтересом звернення позивача до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки із володіння ОСОБА_10 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «ОСОБА_15 проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами ч.1 ст.56 ЗК України, землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Однак громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Приймаючи до уваги вищевикладене, спірна земельна ділянка вибула з володіння її законного володільця - ДП «Миколаївське лісове господарство», поза його волею, а відтак підлягає поверненню користувачеві.

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, що міститься в технічній документації із землеустрою щодо складання документу ( державного акту) у власність ОСОБА_9 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Урожайній, 122, складеної у 2008 році приватним підприємцем ОСОБА_15В.( т.2 а.с.217- 242) земельна ділянка площею 890 кв.м. має такі межі: від А до Б (25 м.) - землі міст загального користування ( вул. Урожайна); від Б до В землі міста не надані у власність чи користування ( 41.22 м - відповідно до кадастрового плану є межею між земельною ділянкою площею 0.090 га) та 19.02 м.), від В до А домоволодіння по вул. Урожайній, 120 ( 40 м.) ( т.2 а.с.230, 288).

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе задовольнити позов ДП «Миколаївське лісове господарство» та витребувати земельну ділянку площею 890 м. із незаконного володіння ОСОБА_10, з врахуванням розмірів цієї земельної ділянки, зазначеної у кадастровому плані земельної ділянки, що міститься в технічній документації із землеустрою щодо складання документу( державного акту) у власність ОСОБА_9 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Урожайній, 122, складеної у 2008 році приватним підприємцем ОСОБА_15 А тому, посилання у рішенні суду про неможливість виділення цієї земельної ділянки на місцевості не заслуговують на увагу. Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги ДП «Миколаївське лісове господарство», був іншої думки, то на підставі п 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги позивача та витребування у ОСОБА_10 спірної земельної ділянки, відмовивши у задоволенні цієї вимоги до решти відповідачів.

Проте колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 9603241 від 18 квітня 2015 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу індексний номер 21178174 від 08 травня 2015 року про реєстрацію права власності земельної ділянки по вул. Урожайна, 122 в м. Миколаєві кадастровий номер 4810137200:10:001:0009.

Участь сторін у цивільному процесі зумовлена тим, що судовий спір має місце саме між ними і його вирішення безпосередньо впливає на їх права чи обов'язки. Від вирішення спору щодо реєстрації залежить виникнення та припинення прав та обов'язків відповідного органу, який здійснює державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позивач, збільшуючи свої позовні вимоги, орган, який таку реєстрацію має здійснити, до участі справі в якості відповідача не залучив, на неодноразові роз'яснення суду першої інстанції щодо вчинення таких дій та наслідки їх невчинення не відреагував, що унеможливило суд вирішення даних позовних вимог.

З урахуванням положень ст.ст.11, 33, 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучення осіб до участі у справі на стадії апеляційного провадження.

Таким чином, підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не вбачає, та в силу ч.1 ст.308 ЦПК України його слід залишити без змін.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_10 на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 2396 грн. 92 коп. ( 881 грн. 12 коп. - за подачу позову до суду першої інстанції та 1515 грн.92 коп. за подачу апеляційної скарги).

Керуючись ст.ст.303, 309, 314, 316 ЦПК, колегія суддів В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Миколаївської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Держкомзему в м. Миколаєві, ОСОБА_11, про витребування майна із чужого незаконного володіння скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення. Позов державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до ОСОБА_10, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Держкомзему в м. Миколаєві, ОСОБА_11 про витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнити. Витребувати з володіння ОСОБА_10 на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» земельну ділянку площею 890 кв.м., що розташована за адресою вул. Урожайна, 122 у м. Миколаєві ( кадастровий номер 4810137200:10:001:0009 на час продажу) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та входить до складу земельної ділянки за вказаною адресою загальною площею 1790 кв.м. кадастровий номер 4810137200:10:001:0083, в межах згідно з технічною документацією із землеустрою щодо складання документу ( державного акту) у власність ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 890 кв.м. від 2008 року. У задоволенні позову державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Миколаївської міської ради , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - управління Держкомзему в м. Миколаєві, ОСОБА_11, про витребування майна із чужого незаконного володіння - відмовити. Стягнути з ОСОБА_10 на користь державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» судовий збір у розмірі 2396 грн.92 коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: