Рішення

від 15.07.2016 по справі 906/539/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "15" липня 2016 р. Справа № 906/539/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Гребеннікової Н.П.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (паспорт серії ВМ № 438085)

від відповідача: ОСОБА_2 дов. №б/н від 05.10.2015

В засіданнях суду 04.07.16р. та 11.07.16р. оголошувалась перерва в порядку статті 77 ГПК України до 14:30 год. 15.07.16року

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом ОСОБА_1 (м. Житомир)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" ( м. Житомир)

про стягнення 111792,00грн інфляційних втрат

02 червня 2016року до господарського суду Житомирської області звернулась фізична особа ОСОБА_1 з позовом про стягнення з ТОВ "Замкове" 111 792,00грн інфляційних нарахувань за період з квітня 2015року - по квітень 2016року, з посиланням на наявність у товариства перед нею боргу у гривнях за рішеннями господарського суду Житомирської області:

- від 25.12.2013року у справі № 2/739, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.02.2014р. та постановою ВГСУ від 28.04.2014р.: 268 920грн - вартість частки в майні товариства; 390 660грн - інфляційні; 7 360грн - витрати на оплату експертизи;

- від 21.08.2014року у справі № 906/706/14, зміненим постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.2014р., що залишена в силі постановою ВГСУ від 30.03.2015р. : 22 939 ,80грн - 3% річні; 20 419,36грн - інфляційні;

- від 23.06.2015року у справі № 906/635/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.2015р. та постановою ВГСУ від 12.11.2015р.: 94 261,19грн - інфляційні; 6 661,98грн - 3% річні.

На примусове виконання судових рішень видані накази від 20.02.14р. № 2/739, від 09.12.14р. № 906/706/14 та від 17.09.15р. № 906/635/15. Богунським ВДВС ЖМУЮ відкриті виконавчі провадження № 42482246 від 14.03.14р., № 47989915 від 03.07.15р. та № 48914948 від 05.10.15р.

Відповідач не виконав добровільно рішення судів у запропонований державним виконавцем строк, та в примусовому порядку борг у повному обсязі не стягнуто , розмір якого станом на 01.05.2016р. становить 442278,00 грн. Оскільки стягнуті за рішенням суду від 25.12.2013року у справі № 2/739 витрати на оплату експертизи в сумі 7 360грн погашено на підставі статті 534 ЦК України першочергово , борг в сумі 442278,00грн є грошовим зобов'язанням відповідача, за прострочення виконання якого настає відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України. У зв'язку з цим, відповідач зобов'язаний погасити борг в загальній сумі 442278,00грн з врахуванням встановленого індексу інфляції за період квітня 2015р. - квітня 2016р. Інфляційне збільшення боргу становить 111 792,00 грн. і ця сума є предметом даного позову.

Ухвалою господарського суду від 06.06.2016 року порушено провадження у справі, вжито відповідні заходи, призначено засідання суду на 14.06.16р.

Оскільки позивач предмет та підстави позову не змінив, відповідач зустрічного позову не подав, суд перейшов до розгляду справи по суті в засіданні суду 14.06.16р.

Заперечуючи проти позову ТОВ "Замкове" наголошує на такому:

- при розгляді судових справ № 2/739, № 906/706/14 та № 906/635/15, суди трьох інстанцій надали правове обґрунтування підставам відмови позивачу у задоволенні позову, однак заявленим позовом позивач продовжує стверджувати про не виконання відповідачем боргових зобов'язань, що не відповідає дійсності;

- відповідно до долученої позивачем довідки ДВС № 52-11/710 вказано, що 08 квітня 2015року кошти в сумі 244472,73грн були стягнуті з ТОВ "Замкове" на користь позивача , в момент зарахування яких основна заборгованість за рішенням суду від 25.12.2013року у справі № 2/739 складала 268 920грн та була погашена частково;

- відповідач станом на березень 2016року погасив борг перед позивачем на загальну суму 380626,10грн, у тому числі, 268920грн основного боргу (вартість частки в майні товариства) ;

- однак позивач нараховує інфляційні на суму боргу 442278,00грн , що включає стягнуті рішеннями судів інфляційні втрати та 3% річних, тоді як за змістом статті 625 ЦК України інфляційні втрати підлягають нарахуванню лише на прострочену суму основного боргу - 268920грн. (вартість частки в майні товариства), однак яка вже погашена ;

- оскільки жодним діючим нормативним актом не передбачено можливість нарахування інфляційних втрат на вже нараховані інфляційні втрати за попередній період, а також 3% річних, позов задоволенню не підлягає.

В ході судового вирішення спору сторони подавали письмові пояснення по суті вимог та заперечень , і зокрема.

За змістом пояснень позивача, стягуваний за цим позовом борг в сумі 442278,00 грн за правовою природою є грошовим зобов'язанням , а оскільки його невиконання триває в часі та знецінюється в силу інфляційних процесів , зазначений борг має сплачуватись з врахуванням індексів інфляції за весь час прострочення , в даному спорі, з квітня 2015року по квітень 2016року, на підставі статті 625 ЦК України ( а.с. 57).

Представник відповідача у письмових поясненнях по суті заперечень доводів позову вказує на таке:

- відповідно до статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи;

- так, за рішенням суду від 25.12.2013року у справі № 2/739 відповідач зобов'язаний сплатити позивачу вартість її частки в майні товариства у сумі 268920, 00 грн;

- у рішеннях судів у справах № 906/706/14 та №906/635/15 встановлено, що "... інфляційні втрати підлягають нарахуванню від простроченої суми, в даному випадку - від суми 268920,00грн"

- цими рішеннями судів, які вступили в законну силу, встановлені обставини, які мають значення для справи для цієї справи, а саме сума, на яку проводяться нарахування;

- в свою чергу, одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів ( п.61 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії") (а.с. 75-76).

Окрім того, відповідачем визнається погашення боргу перед позивачем в загальній сумі 368943,74 грн. станом на квітень 2016року, а не в сумі 380626,10грн , як було зазначено у відзиві на позовну заяву ( а.с. 66).

Позивач , спростовуючи зміст вищевикладених пояснень відповідача, доводить, що позов подано не з мотивів перегляду рішень судів в попередніх справах та винесення нових рішень по ним, а з підстав невиконання відповідачем цих рішень судів на загальну суму 442278,00 грн. станом на квітень 2015року, а оскільки невиконання триває по квітень 2016року включно, ця сума знецінилась, а тому підлягає індексації за правилами ст. 625 ЦК України ( а.с. 95-96).

Заслухавши сторін спору та дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 25 грудня 2013 р. у справі № 2/739, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.02.14року та постановою Вищого господарського суду України від 28 квітня 2014 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" (далі - Відповідач) на користь ОСОБА_1 (далі - Позивач):

- 268920,00 грн. вартості частки в майні товариства;

- 390660,00 грн. інфляційних;

- 7360,00 грн. витрат на оплату експертизи ( далі - Рішення суду № 2/739) (а.с. 79-85).

В мотивувальній частині Рішення суду № 2/739, суд першої інстанції дійшов наступного висновку:

- у Відповідача виникло зобов'язання сплатити Позивачу вартість її частки в майні товариства в сумі 268920 грн.;

- це зобов'язання виникло з 19.03.2003р., тобто одразу після виходу позивача з товариства. Кінцевий термін виконання цього зобов'язання є 18.03.2004р., тобто через 12 місяців після виходу позивача з товариства (ст.54 Закону України «Про господарські товариства»). Отже, починаючи з 19.03.2004р. зобов'язання Відповідача є простроченим;

- на підставі ч.2 статті 625 ЦК України, Позивачем правильно визначено індекс інфляції за період з квітня 2004 року по вересень 2013 року - 245,27%, та правильно нараховані інфляційні - 390660 грн. (659580-268920=390660).

На примусове виконання Рішення суду № 2/739 господарським судом Житомирської області 20 лютого 2014 року видано наказ № 2/739 ( а.с. 2).

Богунським ВДВС ЖМУЮ за цим наказом суду відкрито виконавче провадження № 42482246 від 14.03.14р.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 01 липня 2014 р. у справі № 2/739 відмовлено Відповідачу у перегляді Рішення суду № 2/379 за нововиявленими обставинами.

За наведених обставин, Рішення суду № 2/739 виконується у примусовому порядку з 14 березня 2014року, та як визнає Богунський ВДВС ЖМУЮ, станом на 20.05.2016року залишок заборгованості по наказу № 2/739 становить - 300410,41грн. (а.с. 63).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 21.08.2014 р. у справі № 906/706/14 ( далі - Рішення суду № 906/706/14) стягнуто з Відповідача на користь Позивача :

- 60 110,42 грн. 3 % річних;

- 50 082,66 грн. інфляційних втрат.

В мотивувальній частині Рішення суду № 906/706/14, з посиланням на ч.1 ст. 266, ч.2 ст. 625 ЦК України та Постанову ВГСУ від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" ( далі - Постанова №10), суд першої інстанції дійшов наступного висновку:

- за змістом ст. 625 ЦК України 3% річних є додатковою вимогою кредитора , яку останній вправі пред'явити боржнику до основної вимоги - виконати грошове зобов'язання. Саме додатковий характер 3% річних від основної вимоги вказує на те, що за відсутності останньої, річні нараховуватися не можуть. У разі спливу позовної давності за основною вимогою, кредитор позбавляється права вимагати у боржника сплати 3% річних, оскільки вважається , що позовна давність сплинула і до цієї додаткової вимоги;

- оскільки перелік додаткових вимог у ч.1 статті 266 ЦК України не є вичерпним, у п. 5.3 Постанови № 10 роз'яснено, що під їх визначення підпадають також проценти, передбачені статтями 536, 625 ЦК України, і суми інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України;

- водночас, 3% річних, попри їх додатковий характер , можуть бути самостійно заявлені до стягнення в судовому порядку, у разі, коли існує основна вимога та за якою не сплинула позовна давність;

- відповідно до викладеного, Позивач в межах цього позову вправі отримати 3% річних за період з 27 травня 2011року по 27 травня 2014року включно;

- враховуючи Рішення суду № 2/739 , за яким борг в сумі 268920грн. стягнуто з врахуванням сукупного індексу інфляції за період квітня 2004року по вересень 2013року включно, внаслідок чого її реальна вартість стала становити станом на 01.10.13року - 659580,00 грн. , господарський суд погоджується з доводами позивача про те, що 3% річних за кожен місяць користування чужими грошовими коштами слід нараховувати на проіндексовану прострочену суму боргу ланцюговим методом ( тобто, як з інфляцією, так із дефляцією);

- загалом до стягнення підлягають 3% річних в загальній сумі 60 110,42 грн.

- позовна вимога про стягнення інфляційних втрат за період жовтня 2013року по квітень 2014року включно на суму 50083,00 грн. (709663,00 грн. - 659580,00грн.) підлягає задоволенню, оскільки, як судом перевірено, арифметично та методологічно визначена позивачем правильно.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 р. Рішення суду № 906/706/14 змінено та стягнуто з Відповідача на користь Позивача:

- 22 939,80 грн. 3 % річних;

- 20 419,36 грн. інфляційних втрат ( далі - Постанова апеляційного суду № 906/706/14) ( а с. 13-14).

В мотивувальній частині Постанови апеляційного суду № 906/706/14, з посиланням на ч.1 ст. 266, ч.2 ст. 625 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку:

- як правильно зазначив суд першої інстанції 3% річних, попри їх додатковий характер, можуть бути самостійно заявлені до стягнення в судовому порядку, у разі, коли існує основна вимога та за якою не сплинула позовна давність;

- оскільки Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт звернення до господарського суду із позовною вимогою про стягнення 3% річних до 27.05.14року, судом не встановлено обставин переривання позовної давності за цією вимогою;

- відповідно до викладеного, Позивач в межах цього позову вправі отримати 3% річних за період з 27 травня 2011року по 27 травня 2014року включно.

- зі змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України вбачається, що 3 % річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню від простроченої суми, в даному випадку - від суми 268920,00грн.;

- таким чином, розмір 3 % річних, нарахованих за період з 27.05.2011р. по 27.05.2014р. складає 22939,80грн. (268920,00 х 3% : 365 х 1038 = 22939,80грн.);

- інфляційні втрати також підлягають нарахуванню на суму невиконаного грошового зобов`язання (268920,00грн.), відповідно, їх розмір за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року, складає 20419,36грн. (268920,00 х 1,076 = 289357,92 - 268920,00 = 20419,36грн.), де 107,6% індекс інфляції у вказаному періоді.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2015 р. залишено без змін Постанову апеляційного суду № 906/706/14 з таких мотивів:

- апеляційна інстанція встановивши, що при прийнятті рішення суд І інстанції визначив належну до сплати суму 3% річних у розмірі 60 110,42 грн. з урахуванням сукупного індексу інфляції на вказану суму боргу за період з 27.05.2011р. по 27.05.2014р., тоді як зі змісту вказаної статті вбачається, що 3% річних підлягають нарахуванню на прострочену суму основного боргу (вартість частки в майні Товариства), здійснив перерахунок за відповідною формулою та встановив, що розмір 3% річних, нарахованих за період з 27.05.2011р. по 27.05.2014р. складає 22 939,80 грн.;

- суд апеляційної інстанції правомірно зауважив, що при нарахуванні інфляційних втрат згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України слід виходити з суми основного боргу, яка за рішенням Господарського суду від 25.12.2013р. у справі № 2/739 становить 268920 грн., та застосувавши для нарахування інфляційних втрат відповідну формулу, встановив, що їх розмір за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року складає 20419, 36 грн. ( а. с. 46-48).

На примусове виконання Постанови апеляційного суду № 906/706/14 господарським судом Житомирської області 09 грудня 2014 року видано наказ №906/706/14 ( а.с. 2).

Богунським ВДВС ЖМУЮ відкрито виконавче провадження № 47989915 від 03.07.15р.

За наведених обставин, Постанова апеляційного суду № 906/706/14 виконується у примусовому порядку з 03 липня 2015року, та як визнає Богунський ВДВС ЖМУЮ, станом на 20.05.2016року залишок заборгованості по наказу № 906/706/14 становить - 36003,60 грн. (а.с. 63).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 23 червня 2015 р. у справі № 906/635/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.15року та постановою Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року, стягнуто з Відповідача на користь Позивача:

- 94261,19 грн. інфляційних;

-6661,98 грн. 3% річних ( далі - Рішення суду № 906/635/15) ( а.с. 15-20).

В мотивувальній частині Рішення суду № 906/635/15, з посиланням на ст. 534 та ч.2 ст. 625 ЦК України, ст. 44 Закону України "Про виконавче провадження", Постанову ВГСУ України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" ( далі - Постанова ВГСУ № 14), суд першої інстанції дійшов наступного висновку:

- з наданих Позивачем розрахунків щодо періоду здійснення нарахувань заявлених до стягнення сум, суд встановив, що інфляційні нараховані за період з травня 2014 по березень 2015, а річні - за період з 27.05.2014 по 31.05.2015 (включно);

- зважаючи на рішення у справах №2/739 та 906/706/14, визначений Позивачем період нарахування заявлених до стягнення сум є правомірним та обґрунтованим;

- водночас судом встановлено, що Позивачем враховано здійснені Відповідачем в процесі виконавчого провадження часткові погашення боргу, які зараховано: в першу чергу - на погашення судових витрат, решта - на погашення вартості частки в майні та інфляційних пропорційно їх відсотковому співвідношенню до сумарного значення залишку заборгованості на дату надходження коштів на банківський рахунок, з якого стягувач ці кошти отримує;

- на виконанні у ВДВС Житомирського МУЮ перебуває виконавче провадження №42482246, за яким на виконання наказу №2/739 від 20.02.2014р. станом на 01.04.2015р. було стягнуто кошти в загальній сумі 276149,95 грн., з яких останнє надходження коштів відбулося на депозитний рахунок відділу ДВС 27.03.2015, які 06.04.15 перераховано на банківський рахунок;

- відповідно до довідки ОСОБА_3 ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Житомирі №52-11/456 від 08.04.2015р., кошти на рахунок Богунського ВДВС на ім'я Позивача зараховані на відповідний рахунок, а саме:

- список №16 від 06.05.2014 в сумі 116,36 грн.; дата зарахування коштів - 19.05.2014р.;

- список №23 від 24.06.2014 в сумі 5903,36 грн.; дата зарахування коштів - 03.07.2014р.;

- список №44 від 05.11.2014 в сумі 13022,64 грн.; дата зарахування коштів - 24.11.2014;

- список №7 від 04.03.2015 в сумі 12634,86 грн.; дата зарахування коштів - 10.03.2015р.;

- відповідно до довідки ОСОБА_3 ПАТ "Державний імпортно-експортний банк України", кошти в сумі 244472,73грн. були зараховані 08.04.2015 на відповідний рахунок згідно списку №10 від 06.04.2015;

- з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою;

- зважаючи на те, що дата виконання рішення суду в процесі виконавчого провадження та момент виконання грошового зобов'язання не являються тотожними поняттями, суд дійшов висновку про правомірність визначення Позивачем розміру заборгованості на кожну конкретну дату її погашення, виходячи з дня зарахування коштів на банківський рахунок;

- зважаючи на суперечності в твердженнях сторін щодо черговості зарахування сплачених в процесі виконавчого провадження сум, слід зазначити, що за приписами ст. 44 ЗУ "Про виконавче провадження", присуджені до стягнення суми вартості частки в майні та інфляційних віднесені до таких, що задовольняються в шосту (останню) чергу;

- згідно ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу;

- за вказаного, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно та обґрунтовано віднесено сплачені кошти, в першу чергу на погашення витрат по оплаті експертизи - 7360,00грн.;

- що ж стосується решти коштів, які в процесі виконавчого провадження надійшли від відповідача, суд вважає правомірним їх зарахування, згідно ч.3 ст. 534 ЦК України, в цілому на погашення основного боргу - вартості частки в майні - 268920,00грн., який саме у вказаній сумі стягнуто за рішенням суду. Інших приписів чинне законодавство не містить;

- інфляційні та інші нарахування, зокрема 3% річні, виходячи з Аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, погашаються після суми основного боргу;

- з врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 6661,98грн. 3% річних за період з 27.05.2014 по 31.05.2015.;

- також правомірно нараховані 94261,19грн. інфляційних за період з травня 2014 по березень 2015.

В мотивувальній частині постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.15року у справі № 906/635/15 ( далі - Постанова апеляційної інстанції № 906/635/15), з посиланням на ст. 534 та ч.2 ст. 625 ЦК України, ст. 44 Закону України "Про виконавче провадження", Постанову ВГСУ № 14, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку:

- враховуючи норми зазначеного вище чинного законодавства та виходячи із суми, яка була стягнута виконавчою службою з відповідача на користь позивача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що стягнуті кошти слід зарахувати в погашення витрат по оплаті експертизи в сумі 7 360,00 грн. та частково - основного боргу в сумі 268 920,00 грн.;

- інфляційні втрати і 3 % річних, виходячи з аналізу практики застосування статті 625 ЦК України, мають погашатися після погашення суми основного боргу, оскільки дані категорії не підпадають під визначення, які передбачені пунктами 1, 2 статті 534 ЦК України;

- оскільки попередніми рішеннями у справах № 2/739 та № 906/706/14, які набрали законної сили, 3 % річних стягнуто до 27.05.2014 р., а інфляційні втрати по квітень 2014 року, визначений позивачем період нарахування заявлених до стягнення сум є правомірним та обґрунтованим;

- однак, позивачем неправильно визначено суму, на яку ним нараховано 3 % річних та інфляційні втрати;

- колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 3 % річних в сумі 6 661,98 грн. за період з 27.05.2014 р. по 31.05.2015 р. ;

- також, правомірно нараховано інфляційні втрати в сумі 94 261,19 грн. за період з травня 2014 року по березень 2015 року;

- значне завищення позивачем розміру інфляційних втрат пов'язано із застосуванням ним сукупного індексу інфляції, розрахованого за період з квітня 2004 року по березень 2015 року, у той час, як слід було застосовувати індекс інфляції, який діяв у період, за який здійснювалися нарахування;

- однак, позивач здійснює нарахування інфляційних та річних на вартість частки в майні, яка залишилася несплаченою у спірному періоді, про що свідчить проведений позивачем розрахунок визначення пропорційного співвідношення частки в майні та інфляційних до загальної суми невиконаного зобов'язання при його частковому виконанні.

В мотивувальній частині постанови Вищого господарського суду України від 12.11.15року у справі № 906/635/15 ( далі - Постанова касаційної інстанції № 906/635/15), з посиланням на ст. 534 та ч.2 ст. 625 ЦК України, суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку:

- судами попередніх інстанцій при здійсненні перерахунку сум інфляційних та 3% річних правомірно зазначено, що позивачем при обрахунку суми інфляційних необґрунтовано взято сукупний індекс інфляції, розрахований за період з квітня 2004 по березень 2015, у той час як потрібно застосовувати індекс інфляції, який діяв у період, за який здійснювалися нарахування;

- при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу;

- судами правильно здійснено перерахунок суми інфляційних та 3% річних.

На примусове виконання Рішення суду № 906/635/15 господарським судом Житомирської області 17.09.15р. видано наказ № 906/635/15 ( а.с. 2).

Богунським ВДВС ЖМУЮ за цим наказом суду відкрито виконавче провадження № № 48914948 від 05.10.15р.

За наведених обставин, Рішення суду № 906/635/15 виконується у примусовому порядку з 05 жовтня 2015року, та як визнає Богунський ВДВС ЖМУЮ, станом на 20.05.2016року залишок заборгованості по наказу № 906/635/15 становить - 89555,46 грн. (а. с. 63).

Як встановив суд з доводів позову, письмових та усних пояснень Позивача, станом на 01.05.16р. не проіндексований борг Відповідача за трьома рішеннями судів становить - 442278,00грн та за правовою природою є грошовим зобов'язанням , а оскільки невиконання зобов'язання в такій сумі триває з квітня 2015року по квітень 2016року , останнє, з врахуванням індексів інфляції за цей період прострочення , збільшилось в сумі до 111 792,00 грн. на підставі статті 625 ЦК України. Зміст предмету цього позову становлять виключно інфляційні втрати у зазначеній сумі.

За переконанням Позивача, всі стягнуті рішеннями судів інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання. Більше того, за своїм правовим значенням ці складові грошового зобов'язання також входять до поняття "основний борг", про який йдеться у п. 3 ч. 1 ст. 534 ЦК України, а відтак поняття "основного боргу" не обмежується вартістю частки в майні товариства - 268920,00грн. , як це вважає Відповідач. Позивач також вважає, що всі складові основного боргу ( вартість частки в майні товариства , інфляційні втрати та 3% річних) є вимогами однієї третьої черги за змістом ст. 534 ЦК України , а саме тому не можна вважати, що у їх числі вартість частки в майні товариства в сумі 268920,00грн. підлягає погашенню найпершою , а інфляційні втрати та 3% річних - після цієї суми, а відтак , фактично у четверту чергу погашення вимог кредитора, про яку не йдеться у статті 534 ЦК України. Позивач також визнає, що станом на дату винесення судом рішення у цій справі немає до Відповідача вимог першої черги , про які йдеться у п. 1 ч. 1 ст. 534 ЦК України, оскільки такі вимоги в сумі 7360,00грн. (витрати на оплату експертизи у справі № 2/739) ним погашено у період з 19.05.14р. по 24.11.14р. включно. Підсумовуючи вищевикладене, Позивач наполягає на правомірності індексування невиконаного Відповідачем боргу в сумі 442278,00грн , саме як грошового зобов'язання, за правилом ч.2 ст. 625 ЦК України, незалежно від найменування його складових ( інфляційні втрати, 3% річних).

Як встановив суд із заперечень Відповідача на позов, письмових та усних пояснень представника, ним враховується правова позиція судів у справі № 906/635/15 щодо зарахування коштів в сумі 7360,00грн., стягнутих державною виконавчою службою у період з 19.05.14р. по 24.11.14р. , на погашення витрат на оплату експертизи у справі № 2/739 як вимог першої черги, про які йдеться у п. 1 ч. 1 ст. 534 ЦК України. Сума решти коштів, які в процесі виконавчого провадження стягнуто з Відповідача, згідно з п.3 ч.1 ст. 534 ЦК України, в цілому погасила основний борг - вартість частки в майні товариства - 268920,00грн., який саме у вказаній сумі стягнуто за Рішенням суду № 2/739 , і ця обставина не підлягає доказуванню , так як встановлена рішеннями судів у справі № 906/635/15. Оскільки сума основного боргу - вартість частки в майні товариства - 268920,00грн. погашена, відсутній предмет нарахування інфляційних втрат за період квітня 2015р. по квітень 2016р. В свою чергу, інфляційні втрати та 3% річні, стягнуті рішеннями судів , погашаються після суми основного боргу, оскільки дані категорії не підпадають під визначення, які передбачені п.п. 1 та 2 ч.1 ст. 534 ЦК України, і такою є правова позиція судів у справі № 906/635/15. Підсумовуючи вищевикладене, Відповідач наполягає на тому, що борг в сумі 442278,00грн не підлягає індексації за правилом ч.2 ст. 625 ЦК України, оскільки складається виключно із інфляційних втрат та 3% річних, стягнутих за трьома рішеннями судів. Факт прострочення погашення цього боргу ( як добровільно, так і примусово) не спростовує викладеного.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами спору докази та пояснення на підтвердження своїх вимог та заперечень за правилами ст.ст. 4-7, 33 та 43 ГПК України, враховуючи обов'язковість висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права на підставі ст. 111-28 ГПК України, господарський суд дійшов висновку позов задовольнити частково, виходячи з наступного.

Оскільки предметом даного спору є вимога Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних втрат в сумі 111 792,00 грн., нарахованих з квітня 2015року по квітень 2016року на суму боргу 442278,00грн. за правилами ч.2 ст. 625 ЦК України, суд, насамперед, вважає за необхідне надати правову оцінку змісту поняття "грошове зобов'язання" та чи є ним борг в сумі 442278,00грн, як доводить Позивач.

Так, Цивільний кодекс України не містить визначення поняття "грошове зобов'язання" , однак яке вживається у п.4 ч.1 ст. 532 , ст. 533, 534, 535, ч.4 ст. 613 та ст. 625 ЦК України.

Верховний Суд України визнав, що визначення грошового зобов'язання закріплено лише в Законі України В«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутомВ» , статтею 1 якого передбачено, що грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України ( постанова від 05.12.2011 у господарській справі № 3-125гс, № в реєстрі НОМЕР_1).

В свою чергу, проаналізувавши норми ч.1 ст. 509, ст. ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, Верховний Суд України дійшов висновку, що грошовим є зобов'язання , яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (постанова від 14.11.11р. у цивільній справі № 6-40цс11, № в реєстрі 19848657).

Верховний Суд України також дійшов висновку про те, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, вона поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань ( постанова від 14.11.11р. у цивільній справі № 6-40цс11, № в реєстрі 19848657; постанова від 20.01.2016р. у цивільній справі №6-2759цс15 , № в реєстрі 55253290).

Так, стаття 625 ЦК України застосовуються до грошового зобов'язання, яке виникло між сторонами безпосередньо з договору або іншого правочину, передбаченого законом; з договору, який не передбачено законом, але йому не суперечить; з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі; в окремих випадках встановлених актами цивільного законодавства - з рішення суду ( постанова ВСУ від 01.06.2016р. у господарській справі № 3-295гс16, № в реєстрі 58332515; постанова ВСУ від 30.03.2016 р. у цивільній справі № 5-86кз 16, № в реєстрі 57102496).

Водночас, передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових та сімейних правовідносин; до вексельних зобов'язань; до зобов'язань з повернення попередньої оплати; до договорів банківського вкладу у банківських металах, інше ( постанова ВСУ від 21.05.2014р. у цивільній справі № 6-43цс14, № в реєстрі 39088433; постанова ВСУ від 03.10.2011р. у господарській справі № 3-91гс11 , № в реєстрі 19130737 ; постанова ВСУ від 15.10.2013р. у господарській справі № 3-30гс13, № в реєстрі 34364812 ; постанова ВСУ від 30.04.2014р. у цивільній справі № 6-38цс, № в реєстрі НОМЕР_2).

Саме тому , як наголошує Верховний Суд України, при розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання , судам необхідно з'ясовувати таке: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті ( постанова від 20.01.2016р. у цивільній справі №6-2759цс15 , № в реєстрі 55253290).

Окрім того, Верховний Суд України висловив наступну правову позицію: за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог Закону №2711-IV ( постанови ВСУ від 20 грудня 2010 року у справі №3-57 гс10 і від 4 липня 2011 року у справі №3-65 гс11; постанова ВСУ від 04.07.2011р. у господарській справі № 3-65гс, № в реєстрі НОМЕР_3; постанова ВСУ від 24.10.2011 р. у господарській справі № 3-89гс11 , № в реєстрі 19310010; постанова ВСУ від 12.12.2011р. у господарській справі № 3-132гс, № в реєстрі НОМЕР_4).

За висновком Верховного Суду України норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях, оскільки за змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти ( постанова від 27.01.2016р. у цивільній справі № 6-771цс15 , № в реєстрі 55283073).

Наявність чіткої правової позиції Верховного Суду України про те, що під "простроченою сумою" , на яку здійснюється нарахування 3% річних , слід вважати суму боргу, без врахування її інфляційного здешевлення, судом не встановлено.

Водночас Верховний Суд України висловив чітко правову позицію про те, що індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу ( постанова ВСУ від 02.09.2015р. у цивільній справі № 6-369цс15, № в реєстрі 50287983).

У постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2011року у справі № 14/214(10), прийнятій з мотивів неоднакового застосування судами ст. 625 ЦК України , ст. 167 ГК України та ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", викладено правову позицію про те, що учасник господарського товариства, який вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України.

Таким чином, Верховний Суд України визнав, що вартість частки у майні товариства , інфляційні втрати цієї вартості , розраховані за весь час прострочення , а також 3% від простроченої суми, утворюють грошове зобов'язання та є його складовими.

Рішенням суду № 2/739 встановлено, що у Відповідача виникло зобов'язання сплатити Позивачу вартість її частки в майні товариства в сумі 268920 грн. з 19.03.2003р., тобто одразу після виходу позивача з товариства. Кінцевий термін виконання цього зобов'язання є 18.03.2004р., тобто через 12 місяців після виходу позивача з товариства (ст.54 Закону України «Про господарські товариства»). Отже, починаючи з 19.03.2004р. зобов'язання Відповідача є простроченим.

Таким чином, Рішенням суду № 2/739 встановлено, що станом на 18.03.2004р. у складі грошового зобов'язання Відповідача був лише основний борг - вартість частки Позивача в майні товариства в сумі 268920 грн.

У разі виконання Відповідачем цього зобов'язання належним чином (п.4 ч.1 ст. 532, ст. 537 ЦК України, п. 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні") та у строк - 18.03.2004р., останнє припинилось би виконанням ( ст. 599 ЦК України).

Однак Рішенням суду № 2/739 встановлено, що починаючи з 19.03.2004р. Відповідач прострочує виконання грошового зобов'язання у складі основного боргу (вартість частки в майні товариства в сумі 268920 грн.).

На підставі ч.2 статті 625 ЦК України , починаючи з квітня 2004 року по вересень 2013 року включно, грошове зобов'язання Відповідача у складі основного боргу (вартість частки в майні товариства в сумі 268920 грн.) збільшено на сукупний індекс інфляції - 245,27%, та визначено інфляційні втрати в сумі - 390660 грн. (659580-268920=390660).

Рішенням суду № 2/739 присуджено до стягнення з Відповідача на користь Позивача 7360,00 грн. витрат на оплату експертизи.

Таким чином, на підставі Рішення суду № 2/739 , яке вступило у законну силу 04.02.2014р., грошове зобов'язання Відповідача перед Позивачем існувало в складі:

- витрати на оплату експертизи в сумі 7360,00 грн.;

- інфляційні втрати за період з квітня 2004 року по вересень 2013 року в сумі 390660,00грн.;

- основний борг (вартість частки в майні товариства) в сумі 268920 грн.

Відповідач, в силу обов'язковості виконання рішення суду, яке вступило в законну силу, починаючи з 04.02.2014р. міг виконати добровільно грошове зобов'язання перед Позивачем на загальну суму 666940 грн. одноразовим платежем , яке це по суті випливає із змісту статті 534 ЦК України, і зобов'язання припинилось би виконанням ( ст. 599 ЦК України).

Однак судом достовірно встановлено, що Рішення суду № 2/739 виконується примусово Богунським ВДВС ЖМУЮ у виконавчому провадження № 42482246, починаючи з 14.03.14р., і як визнає державна виконавча служба, станом на 20.05.2016року залишок заборгованості по наказу № 2/739 становить - 300410,41грн. (а.с. 63).

Судом достовірно встановлено, що примусове виконання Рішення суду № 2/739 здійснюється за рахунок коштів Відповідача, що обліковуються на його арештованому (них) рахунку (ах) шляхом їх стягнення державною виконавчою службою на депозитний рахунок відділу ДВС (реквізити не встановлено) з наступним перерахуванням на банківський рахунок ОСОБА_3 ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України" в м. Житомирі (реквізити не встановлено) , з якого виплачуються Позивачу готівкою.

Позивач приймає виконання грошового зобов'язання Відповідачем у такий спосіб та визнає датою його виконання - дату зарахування коштів Відповідача ОСОБА_3 ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України" в м. Житомирі на відповідний рахунок ( далі - рахунок Банку).

Так, з Відповідача на користь Позивача протягом 2014 року примусово було стягнуто кошти в загальній сумі 19042,36 грн., які зараховано на рахунок Банку - 19.05.2014р., 03.07.14р. та 24.11.14р., відповідно.

Позивач самостійно визначала черговість погашення своїх вимог за Рішенням суду № 2/739 на підставі ст. 534 ЦК України, допоки правову оцінку застосуванню цієї правової норми не було надано Рішенням суду № 906/635/15.

Окрім того, у 2014році Позивач звернулась з позовом до Відповідача про стягнення на її користь інфляційних втрат за новий період прострочення сплати основного боргу (вартості частки в майні товариства) в сумі 268920 грн. та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, збільшеного на індекс інфляції кожного місяця , виходячи саме з такого розуміння поняття "прострочена сума" за змістом ч.2 ст. 625 ЦК України.

Постановою апеляційного суду № 906/706/14 грошове зобов'язання Відповідача перед Позивачем збільшено на суму 20 419,36 грн. інфляційних втрат та на суму 22 939,80 грн. 3 % річних, вперше введених до його складу, з посиланням на ч.2 ст. 625 ЦК України про те, що 3 % річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню від простроченої суми, в даному випадку - від суми вартості частки у майні товариства 268920,00грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у складі грошового зобов'язання Відповідача перед Позивачем вартість частки в майні товариства в сумі 268920 грн. - це основна вимога ( основний борг), а інфляційні втрати та 3% річних - це додаткові вимоги, щодо яких застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Однак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що інфляційні втрати на суму основної вимоги - 268920,00грн. , підлягають нарахуванню виключно за новий період прострочення, в даному спорі, починаючи з жовтня 2013 року по квітень 2014р. включно.

Таким чином, станом на 11.11.14 року грошове зобов'язання Відповідача перед Позивачем стало існувати в такому складі та розмірі :

- витрати на оплату експертизи в сумі 7360,00 грн.;

- інфляційні втрати за період з квітня 2004 року по квітень 2014 року в загальній сумі 411079,36 грн.;

- три проценти річних за період з 27.05.2011р. по 27.05.2014р. в сумі 22939,80 грн.

- основний борг (вартість частки в майні товариства) в сумі 268920 грн.

Як вже судом мотивовано, протягом 2014року розмір грошового зобов'язання Відповідача перед Позивачем зменшився на загальну суму 19042,36 грн. Питання зміни складу та розміру кожної складової грошового зобов'язання досліджувалося у Рішенні суду № 906/635/15.

Починаючи з 03 липня 2015 року Постанова апеляційного суду № 906/706/14р. виконується примусово Богунським ВДВС ЖМУЮ у виконавчому провадженні № 47989915, і як визнає державна виконавча служба, станом на 20.05.2016року залишок заборгованості по наказу № 906/706/14 становить - 36003,60 грн. (а. с. 63).

Як встановлено судом у цій справі, порядок та спосіб примусового виконання Постанови апеляційного суду № 906/706/14р. державною виконавчою службою не змінився, та, як визнав Позивач , і порядок прийняття нею виконання грошового зобов'язання - на рахунок Банку.

Однак до дати відкриття виконавчого провадження № 47989915 - 03.07.15р., а відтак , фактично у межах виконавчого провадження № 42482246, відкритого 14.03.14р. на примусове виконання Рішення суду № 2/739, з Відповідача на користь Позивача примусово було стягнуто кошти в загальній сумі 257107,59 грн., які 10.03.15р. та 08.04.15р. , відповідно, зараховані на рахунок Банку.

Таким чином , станом на 08 квітня 2015року з Відповідача на користь Позивача було примусово стягнуто кошти в загальній сумі 276149,95 грн.

Зазначені обставини встановлені також Рішенням суду № 906/635/15, яким вперше було застосовано до спірних відносин статтю 534 ЦК України, яка визначає черговість погашення боржником вимог кредитора, у разі, якщо сума проведеного платежу є недостатньою для задоволення цих вимог у повному обсязі.

Зокрема, судом першої інстанції , з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції , мотивовано, що кошти Відповідача в загальній сумі 276149,95 грн. Позивач мала зарахувати в погашення своїх вимог за грошовим зобов'язанням наступним чином:

- 7360,00грн. - на погашення витрат по оплаті експертизи згідно п. 1 ч.1 ст. 534 ЦК України;

- 268789,95 грн. в цілому на погашення основного боргу - вартості частки в майні - 268920,00грн. згідно п. 3 ч.1 ст. 534 ЦК України;

- інфляційні та 3% річні погашатимуться після суми основного боргу.

Одночасно, Рішенням суду № 906/635/15 стягнуто з Відповідача на користь Позивача 3% річних в сумі 661,98грн. за період з 27.05.2014р. по 31.05.2015р. , а також інфляційні втрати в сумі 94 261,19грн. із застосуванням сукупного індексу інфляції за період з травня 2014року по березень 2015року включно.

Таким чином, з врахуванням правової позиції, викладеної у Рішенні суду № 906/635/15, з якою погодилась суди апеляційної та касаційної інстанції, грошове зобов'язання Відповідача перед Позивачем станом на 08.04.15р. стало існувати у наступному складі та розмірі, і зокрема:

- інфляційні втрати за період з квітня 2004 року по березень 2015 року в загальній сумі 505340,55 грн.;

- три проценти річних за період з 27.05.2011р. по 31.05.2015р. в загальній сумі 29601,78 грн. ;

- основний борг (вартість частки в майні товариства) в сумі 130,05 грн. ( 268920 грн. - 268789,95 грн).

За розрахунком суду загальна сума невиконаного грошового зобов'язання станом на 08.04.2015року становила 535072,38грн.

Оскільки Рішенням суду № 906/635/15 встановлені обставини примусового стягнення з Відповідача на користь Позивача коштів в загальній сумі 276149,95 грн. за період, починаючи з 19.05.2014р. по 08.04.2015року включно, Позивач за цим позовом розрахунок інфляційних втрат розпочинає із загальної суми невиконаного грошового зобов'язання , яке існувало саме станом на 01.04.2015року - 678621,00 грн. , визначене в наступний спосіб: 710299,16грн ( загальний розмір грошового зобов'язання за Рішенням суду № 2/739 та Постановою апеляційної інстанції № 906/706/14) - 31677,22грн (загальний розмір стягнутих коштів у період з 19.05.14р. по 10.03.15р. включно) .

За розрахунком суду, 710299,16 грн. - 31677,22 грн. становить 678621,94 грн., тобто на 94 копійки більше, ніж зазначає Позивач.

Позивач, як свідчить розрахунок, від загальної суми невиконаного грошового зобов'язання станом на 01.04.2015р. - 678621,00 грн., відняла кошти в сумі 244473,00грн, що надійшли на рахунок Банку 08.04.15року , і вивела залишок невиконаного грошового зобов'язання станом на цю дату в загальній сумі - 434148,00грн, збільшивши цю суму на індекс інфляції за квітень 2015року - 114,0 % ( 1,140) , та яка стала становити 494929,00 грн.

Оскільки на рахунок Банку після 08.04.15року надійшли кошти Відповідача у сумі 6690,90грн (14.05.15р.), 22312,25грн (26.06.15р.), 6905,49грн (24.07.15р.), 17000,71грн ( 07.09.15р.) , 203,26грн ( 15.09.15р.), 1919,63грн (23.09.15р.), 10289,08грн (11.11.15р.), 4271,24грн (08.12.15р.), 10933,11 грн(15.01.16р.), 12268,12грн (18.03.16р.), Позивач у розрахунку корегує загальну суму невиконаного грошового зобов'язання в такий спосіб: 494929,00 грн. (загальна сума невиконаного грошового зобов'язання - 434148,00 грн. з врахуванням індексу інфляції за квітень 2015р.) - 6691,00грн. ( сума коштів, що надійшла на рахунок Банку 14.05.15р.) = 488238,00грн, збільшивши цю суму на індекс інфляції за травень 2015року - 102,2% (1,022) , та яка стала становити 498979,00грн. і так далі.

За розрахунком Позивача станом на 01.05.16р., сума невиконаного грошового зобов'язання Відповідача за трьома рішеннями судів становить - 442278,00грн, та яка, на думку Позивача, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України з квітня 2015року по квітень 2016року збільшилась до суми 554070грн., у якій 111 792,00грн складають інфляційні втрати.

За розрахунком суду загальна сума невиконаного грошового зобов'язання , яка станом на 08.04.2015року становила 535072,38грн., у період з 14.05.15р. по 18.03.16 року включно, зменшилась до загальної суми 442278,59грн, що на 59 копійок більше , ніж зазначає Позивач.

Таким чином, Позивач за цим позовом застосовує приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України саме до суми невиконаного грошового зобов'язання, не виділяючи окремо його складові.

На підставі вищевикладених правових висновків Верховного Суду України , суд погоджується з доводами Позивача про те, що сума боргу 442278,59грн, є грошовим зобов'язанням Відповідача, тим більше, встановленим рішеннями судів. Однак не погоджується з доводами про поширення приписів ч.2 ст. 625 ЦК України на факт прострочення погашення цієї суми Відповідачем, оскільки ця правова норма врегульовує відповідальність боржника за прострочення грошового зобов'язання лише у складі основного боргу , в даному випадку - вартості частки в майні товариства в сумі 268920 грн. Саме на суму основного боргу Позивач вправі нараховувати індекс інфляції та 3% річних за весь період прострочення її сплати Відповідачем.

Водночас суд не погоджується із запереченнями Відповідача про те, що у складі грошового зобов'язання відсутній основний борг (вартість частки в майні товариства в сумі 268920 грн.) , оскільки ця обставина встановлена Рішенням суду № 906/635/15 , з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції , з наступних підстав.

Дійсно, у ч.3 ст. 35 ГПК України встановлено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській справі, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак преюдиціальні обставини - це юридичні факти чи події , наявність яких встановлена рішенням суду на підставі певних засобів доказування (ст.ст. 32, 34 ГПК України).

Тому, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (абзац третій підпункту 2.6 пункту 2 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ( далі - Постанова ВГСУ № 18).

Не надається преюдиціального значення також обставинам, зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням (частина друга статті 111-7 ГПК), - за винятком випадків, коли касаційна інстанція, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій, прийняла нове рішення на підставі встановлених ними обставин ( абзац 7 п. п. 2.6, п.2 Постанови ВГСУ № 18).

Більше того, правозастосування судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не має преюдиціального значення, за винятком висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеного у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111- 16 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (стаття 111-28 ГПК України).

Верховний Суд України у постанові від 02 вересня 2015року (№ в реєстрі 50287983) при застосуванні статті 625 ЦК України дійшов висновку, що індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Таким чином, Верховний Суд України не тільки в черговий раз підтвердив, що інфляційні втрати , 3% річних та основний борг є складовими грошового зобов'язання боржника перед його кредитором, але й визначив черговість сплати цих складових: спочатку сплачуються додаткові вимоги , після них - основна вимога.

Тому при вирішенні цього позову суд не зв'язаний з правовою позицією Рішення суду № 906/635/15 , з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, про те , що інфляційні втрати і 3 % річних, виходячи з аналізу практики застосування статті 625 ЦК України, мають погашатися після погашення суми основного боргу, оскільки дані категорії не підпадають під визначення, які передбачені пунктами 1, 2 статті 534 ЦК України, а також про те, що кошти Відповідача в сумі 268789,95 грн. в цілому мають бути спрямовані Позивачем на погашення основного боргу - вартості частки в майні товариства - 268920,00грн. згідно п. 3 ч.1 ст. 534 ЦК України.

Стосовно посилання Відповідача на практику Європейського Суду України щодо застосування принципу юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення , що набрало законної сили , не може ставитися під сумнів ( п.61 рішення у справі " Брумареску проти Румунії", п.52 рішення у справі "Рябих проти Росії").

У ч.1 ст. 4 ГПК України встановлено загальне правило про те, що Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У стаття 111-28 ГПК України встановлена обов'язковість судових рішень Верховного Суду України.

Це означає, що важливою вимогою, що випливає з принципу правової визначеності, є практика однакового застосування закону, яку забезпечує Верховний Суд України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З цих підстав, та приймаючи до уваги висновок Верховного Суду України у постанові від 02 вересня 2015року, а також встановлені в ході судового вирішення цього спору обставини того, що з Відповідача у примусовому порядку стягнуті на користь Позивача кошти в загальній сумі 368943,74 грн., починаючи з 19.05.14р. по 18.03.16р. включно, і ці обставини визнає Відповідач, суд виходить з того, що ці кошти фактично погашають грошове зобов'язання останнього перед Позивачем у складі витрат на проведення експертизи та інфляційних втрат у справі № 2/739.

Окрім того, суд не приймає до уваги розрахунок Позивача про нарахування інфляційних втрат на суму 111792,00 грн., оскільки базисом для їх нарахування були стягнуті рішеннями судів 3% річних та інфляційні втрати.

Натомість інфляційних втрат, починаючи з квітня 2004 року, зазнає виключно основний борг - вартість частки в майні товариства - 268920,00грн.

У п. 3. 3 Постанови ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене, нарахування інфляційних втрат суд здійснює за наступною формулою : 268 920,00грн ( основний борг станом на 31.03.2015р.) х на 125,16156465 % (сукупний індекс інфляції за квітень 2015року по квітень 2016року включно) = 67 664,48грн ( 336 584,48грн (сума, на яку збільшився основний борг з врахуванням інфляції) - 268 920,00 грн.)

В решті суми інфляційних втрат суд відмовляє.

На підставі ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету у мінімально необхідному розмірі - 1378,00 грн.

Керуючись ст.ст. 4-3,4-7, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" (м. Житомир, вул. Кафедральна, 10, код ЄДРПОУ 22063975) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, і.п.н. НОМЕР_5):

- 67 664,48 грн. інфляційних втрат.

Видати наказ.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" (м. Житомир, вул. Кафедральна, 10, код ЄДРПОУ 22063975) в дохід Державного бюджету України (доходний рахунок 312 142 067 8300 2, МФО 811 039, банк одержувача ГУДКСУ у Житомирській області, одержувач УДКСУ у м. Житомирі (м. Житомир), 22030101, код ЄДРПОУ суду 034 999 16, код одержувача 380 357 26, код судового збору 034 99 16) - судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

Видати наказ.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 26 липня 2016року.

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати: 1 - у справу , 2-3 - сторонам (простою)