Рішення від 22.07.2016 по справі 729/1402/15-ц

Справа № 729/1402/15-ц Провадження № 22-ц/795/1307/2016 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Кузюра В. О. Доповідач - Бечко Є. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2,ОСОБА_3, при секретарі:ОСОБА_4, за участю:ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину,

в с т а н о в и в:

В грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся з позовом до ОСОБА_8, та в подальшому уточнивши свої позовні вимоги, просив встановити факт, що він на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 постійно проживав разом з нею за адресою: Чернігівська область, Бобровицький район, с. Козацьке, вулиця 30 років Перемоги, будинок №102. Також ОСОБА_5 просив визнати недійсними Свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВТЕ №351631 від 22 червня 2013 року, серії ВТЕ №351632 від 22 червня 2013 року, серії ВТЕ №351641 від 04 липня 2013 року видані ОСОБА_8 приватним нотаріусом ОСОБА_10

Свої позовні вимоги мотивував тим, що він постійно проживав з матір'ю з 2009 року і продовжує проживати на даний час в с. Козацьке Бобровицького району Чернігівської області по вул.30 років Перемоги, 102, що він є спадкоємцем першої черги, вважав, що прийняв спадщину оскільки проживав з матір'ю, не звернувся вчасно до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Відповідач є спадкоємцем п'ятої черги за законом, а тому не мав права на отримання спадщини.

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5.

Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_5, посилаючись на незаконність, звернувся до суду з апеляційною скаргою, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд прийшов до помилкового висновку про пропущення строку звернення до суду, де зазначено, що перебіг позовної давності настав з моменту смерті спадкодавця, адже на момент смерті його матері - ОСОБА_9, права ОСОБА_5 ще не були порушені та відповідач не отримав свідоцтво про право власності. Апелянт вважає, що суд незаконно застосував наслідки спливу позовної давності.

Також апелянт вважає, що суд дійшов невідповідних висновків обставинам справи, щодо законності підстав встановити факт проживання позивача з спадкодавцем, адже такі підстави були доведені показами свідків. Невірним є висновок суду, що довідка сільського голови не є належним доказом, оскільки немає записів у погосподарській книзі форми №1, так як дана книга заповнюється за результатами обходу об'єктів один раз на п'ять років, але невиконання своїх службових обов'язків працівниками сільської ради не може бути підставою для обмеження прав позивача.

Крім того, апелянт зазначив, що суд визнав довідку від 27 листопада 2012 року в спадковій справі №7-2013, яка була видана секретарем сільської ради за підписом голови, проте було встановлено, що голова сільської ради дану довідку не підписував.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовну вимоги ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що підстав для визнання свідоцтва недійсним не має, доказів про проживання на день смерті ОСОБА_5 з матір'ю також немає, до нотаріуса позивач не звертався та йому не було відмовлено у видачі свідоцтва про право на сідину. Крім того, суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем пропущено трирічний строк звернення до суду.

З таким висновком не погоджується колегія суддів апеляційного суду з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч.1 ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_9 померла 05 листопада 2012 року (а.с.9), після її смерті відкрилась спадщина, яка складалась із чотирьох земельних ділянок та будинку, що розташований в с. Козацьке Бобровицького району по вул.30 років Перемоги, 102.

За життя, 25 жовтня 2007 року, ОСОБА_9 склала заповіт, яким належну їй земельну ділянку площею 2,7736, яка підтверджена державним актом серії ЧН №046400 та земельну ділянку площею 0,5567, яка підтверджена державним актом серії ЧН №069794, призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і знаходяться на території Козацької сільської ради, заповідала своєю внуку ОСОБА_8 - відповідачу по справі.

Згідно довідки сільського голови від 16 червня 2015 року ОСОБА_5 проживає (без реєстрації) з 2009 року в с.Козацьке по вул.30 років Перемоги, 102 (а.с.10).

З акту обстеження умов проживання від 06 липня 2015 року встановлено, що ОСОБА_5 проживає в будинку своїх покійних батьків без місця реєстрації один, права власності на житловий будинок не має, так як після смерті батьків будинок ніхто із числа спадкоємців не переоформляв (а.с.11).

В довідці фельдшерсько-акушерського пункту с.Козацьке Бобровицької районної державної адміністрації від 14 липня 2015 року зазначено, що ОСОБА_5 проживав зі своєю мамою, ОСОБА_9 з 2009 року, мама часто хворіла з 2009 року по 2012 рік і зверталась за медичною допомогою до Козацького ФП (а.с.12).

Також вбачається, що ОСОБА_8 в строк, визначений ст.1270 ЦК України звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом та за законом (а.с.17) та відповідно йому було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом.

З облікової картки об'єкта погосподарського обліку за 2011-2015 роки вбачається, що крім ОСОБА_9 в будинку №102 по вул.30 років Перемоги ніхто не проживав (а.с.96-97). Проте, згідно п.1.10 Інструкції з ведення погосподарського обліку, обхід об'єктів ПГО проводиться один раз на п'ять років. В судовому засіданні секретар сільської ради пояснила, що такий обхід не проводився. Невиконання своїх обов'язків працівниками сільської ради не може бути підставою для обмеження права позивача. Крім того вбачається, що сама картка складалася в 2011 році, тобто на момент смерті матері ОСОБА_5 міг проживати з нею.

Наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями свідків доведено, що ОСОБА_5 на час відкриття спадщини проживав разом з спадкодавцем та далі продовжує тут проживати.

Місцем проживання фізичної особи згідно з ч.1 ст.29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Сама по собі реєстрація не визначає факт постійного проживання.

У паспорті ОСОБА_5 стоїть відмітка про зняття його з реєстрації в м.Києві 20 жовтня 2009 року (а.с.6), тобто з 2009 року він ніде не зареєстрований.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ч.1 ст.1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч.1 ст.1261 ЦК України).

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 був ще живий другий її син - ОСОБА_11 В силу ч.1 ст.1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. За такого спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_9 мали бути її сини: ОСОБА_11 та ОСОБА_5, однак, ОСОБА_11 помер, не прийнявши спадщини.

В силу положень ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до норм ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч.3 ст.1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.

Частиною 3 ст.1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначається, що той зі спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї.

Обґрунтовуючи факт постійного проживання однієї сім'єю із спадкодавцем на час відкриття спадщини позивач посилався на те, що з 2009 року він постійно проживав разом з матір'ю, супроводжував її до лікарні, дбав про неї, допомагав по господарству.

Дані обставини підтверджують свідки ОСОБА_12, яка є сестрою позивача, ОСОБА_5І - голова сільської ради та сусіди: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 А також не заперечувався даний факт і свідком ОСОБА_16, яка лише зауважувала, що позивач не допомагав спадкодавцю. Крім того, дані обставини підтверджуються довідкою голови сільради.

Свідки, допитані судом першої інстанції, які підтверджували факт проживання позивача з матір'ю з 2009 року, свої висновки робили внаслідок тривалого спілкування із спадкодавцем та позивачем, відвідин їх родини через добрі стосунки, а у зв'язку із виконанням обов'язків сільського голови, як це випливає з пояснень ОСОБА_17

Надаючи оцінку вказаним обставинам, суд не звернув увагу на пояснення свідків, що стосуються проживання позивача в будинку спадкодавця на протязі значного часу, та їх не врахував, поставився критично, а тому дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем заявлених ним вимог і відсутність доказів на підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_5 з матір'ю на час її смерті.

Крім того, апеляційний суд не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що позивач сам потребував догляду, так як вживав спиртне, не працював та не мав доходу, перебував на утриманні матері, а потім родичів, оскільки визначальною ознакою, яка має правове значення і повинна прийматись судом до уваги, що позивач з матір'ю постійно проживав на час її смерті, тобто, на час відкриття спадщини.

Вказана обставина вбачається з пояснень наданих допитаними свідками.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач дійсно не працював, але він допомагав сусідам та родичам за що й отримував відповідну винагороду грошима або їжею, спиртним не зловживав та належним чином доглядав за матір'ю.

Таким чином, встановлено, що спадкоємець ОСОБА_5 прийняв спадщину у порядку ч.3 ст.1268 ЦК України.

Частиною 5 ст.1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вбачається, що приватним нотаріусом Бобровицького районного нотаріального округу ОСОБА_10 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом та заповітом на земельні ділянки та будинок після смерті ОСОБА_9 її онуку ОСОБА_8

Відповідно до ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи доведеним, що позивач у встановленому ч.3 ст.1268 ЦК України порядку прийняв спадщину, яка належить йому з часу відкриття спадщини, а відповідач не є спадкоємцем першої черги, суд приходить до висновку, що видача відповідачу свідоцтв про право на спадщину за законом, здійснена з порушенням вимог закону, оскільки відповідач не мав на це права.

Що стосується висновку суду першої інстанції про пропущення трирічного строку на звернення до суду ОСОБА_5 за захистом своїх прав, то статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

В позовній заяві ОСОБА_5 зазначає, що лише в серпні 2015 року дізнався, що на його батьківську хату по вул.30 років Перемоги, 102 в с. Козацьке, Бобровицького району оформлено право власності за його племінником ОСОБА_8, вказана обставина підтверджується матеріалами справи, а відтак, звертаючись в суд із даною позовною заявою в грудні 2015 року, позивач не пропустив строк позовної давності.

Проте, суд першої інстанції на вказану обставину увагу не звернув та прийшов до помилкового висновку, що строк позовної давності слід рахувати з моменту відкриття спадщини.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати як таке, що ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до правил ст.88 ЦПК України, оскільки апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу та скасовує рішення суду першої інстанції, слід стягнути з відповідача на користь позивача сплачену суму судового збору за розгляд позовної заяви в суді першої інстанції в сумі 974 грн. 40 коп. та апеляційної скарги в сумі 2143 грн. 68 коп., а всього 3091 грн. 08 коп.

Оскільки ОСОБА_5 було заявлено чотири немайнові вимоги, то в суді першої інстанції він мав сплатити судовий збір в сумі 1948 грн. 80 коп. Таким чином, недоплачену суму судового збору 1001 грн. 40 коп. слід стягнути з відповідача ОСОБА_8 в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 квітня 2016 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_5 на момент відкриття спадщини по смерті ОСОБА_9 постійно проживав разом з нею за адресою: Чернігівська область, Бобровицький район, с. Козацьке, вулиця 30 років Перемоги, будинок №102.

Визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВТЕ №351631 від 22 червня 2013 року, видане ОСОБА_8 приватним нотаріусом ОСОБА_10, на житловий будинок №102, що розташований по вулиці 30 років Перемоги в селі Козацьке Бобровицького району Чернігівської області.

Визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВТЕ №351632 від 22 червня 2013 року, видане ОСОБА_8 приватним нотаріусом ОСОБА_10, на земельну ділянку кадастровий номер 7420683600:01:000:0242, яка розташована в с.Козацьке Бобровицького району Чернігівської області, вул.30 років Перемоги, 102.

Визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВТЕ №351641 від 04 липня 2013 року, видане ОСОБА_8 приватним нотаріусом ОСОБА_10, на земельну ділянку кадастровий номер 7420683600:01:000:0243, яка розташована в с.Козацьке Бобровицького району Чернігівської області, вул.30 років Перемоги, 102.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 3091 (три тисячі дев'яносто одна) грн. 08 коп. у повернення судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Стягнути з ОСОБА_8 судовий збір в дохід держави в сумі 1001 (одна тисячі одна) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: