Рішення

від 25.07.2016 по справі 922/1682/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2016 р.Справа № 922/1682/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Харківської області м. Харків в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України Харківській області, м. Харків до ПФ "Ромб", м. Харків 3-я особа - Харківський національний університет "Харківський політехнічний інститут" про визнання недійсним договору та повернення майна за участю сторін:

прокурор - Захарова Н.О.

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

третя особа - ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

В травні 2016 року до суду звернувся Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до ОСОБА_4 фірми "РМБ" , третя особа - Харківський національний університет "Харківський політехнічний інститут" та просить :

визнати недійсним договір оренди № 2025-Н від 29.11.2005, укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_4 фірмою "РОМБ"( ЄДРПОУ 25173902).

припинити зобов*язання за договором оренди № 2025-Н від 29.11.2005 на майбутнє.

зобов*язати ОСОБА_4 фірму "РОМБ" звільнити нежитлові приміщення площею 166,9 кв.м., які розташовані за адресою : м. Харків, вул. Пушкінська, 79 ( вартістю 1669000 грн.) та повернути їх регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області ( ЄДРПОУ 23148337).

відшкодувати прокуратурі Харківської області суму судового збору за рахунок відповідача ОСОБА_4 фірми "РОМБ".

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об*єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету , а також підрозділи, технологічно пов*язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області надало письмові пояснення та просить суд задовольнити позов прокуратури у повному обсязі ( а.с.62-70).

Відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки вважає, що договір оренди № 2025-11 від 29.1.2005 року відповідає усім нормам законодавства, є укладеним за волевиявленням сторін, та сторонами узгоджені всі істотні умови договору в розумінні ст. 638 ЦК України ст.10 Закону України" Про оренду державного та комунального майна".

Третя особа надала витребувані документи щодо використання або невикористання відповідних приміщень у навчально - виховній, навчально-виробничій чи науковій діяльності , які долучені до матеріалів справи .

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Заступник прокурора Харківської області м. Харків, в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (позивач), звернувся до господарського суду з позовом до ОСОБА_4 фірми "РОМБ" ( відповідач), тертя особа - Харківський національний університет "Харківський політехнічний інститут" про визнання недійсним договору оренди № 5025-Н від 29.11.2005р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_4 фірмою "РОМБ". Припинити зобов'язання за договором оренди № 2025-Н від 29.11.2005р. на майбутнє. Зобов'язати ПФ"РОМБ" звільнити нежитлові приміщення площею 166,9 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79 (вартістю 1669000,00 грн.) та повернути їх регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області ( код ЄДРОПУ 23148337).

Ухвалою господарського суду від 01.06.2016р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.06.2016р. о 9:45 год.

Ухвалою господарського суду від 22.06.2016р. розгляд справи відкладався на 11.07.2016р. о 09:30 год. , в судовому засіданні 11.07.2016 року оголошувалася перерва до 19.07.2016 року, з 19.07.2016 року до 25.07.2016 року розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні 25.07.2016р. прокурор позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник позивача у судовому засіданні просив суд задовольнити позов у повному обсязі, про що докладніше викладено у письмових поясненнях від 17.06.2016 року ( а.с.62-70).

Представник відповідача у судовому засіданні 25.07.2016р. проти позову заперечували про що докладніше викладено у відзиві на позовну заяву від 11.07.2016 року ( а.с.87-108).

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Матеріалами справи встановлено наступне, що Прокуратурою Харківської області, під час вивчення стану збереження майна вищих навчальних закладів області, 10.11.2015р. направлено запит до регіонального відділення Фонду державного майна України у Харківській області щодо надання відомостей про передані в оренду приміщення закладів освіти.

З отриманої 05.05.2016р. інформації, прокуратурою встановлено, що 29.11.2005р. регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області ( позивач ) укладено з ПФ"РОМБ" ( відповідач) договір оренди №2025-Н, відповідно до якого передано в строкове платне користування нежитлові приміщення на 1-ому поверху в гуртожитку № 1 "Гігант" ( інв.№ 10320114, літ."Б-5") як окреме індивідуально визначене майно будівлі Харківського національного університету " Харківський політехнічний інститут " (третя особа), а саме першого поверху площею 166,9 кв.м. ( вартістю 416800,00 грн.). Приміщення розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1, що перебувають на балансі навчального закладу та передані суб'єкту господарювання з метою здійснення комерційної діяльності (розміщення кафе).

Звертаючись до господарського суду з відповідними позовом, прокурор зазначив, що передача в оренду приміщень учбового корпусу Харківського національного університету "Харківський політехнічний інститут" , який є об'єктом державної власності та фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, суперечить вимогам чинного законодавства, в зв'язку з чим просить суд визнати даний договір оренди від 29.11.2005 №2025-Н недійсним, припинити зобов'язання за цим договором на майбутнє та повернути спірні нежитлові приміщення Харківському національному університету "Харківський політехнічний інститут". Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

В Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

При цьому, спір - це розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ст. ст. 202, 203, 205, 207 ЦК України (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6 та 627 ЦК України визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Сутність свободи договору розкривається, насамперед, через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 793 ЦК України встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Як свідчать матеріали справи, 29.11.2005р. між Регіональним відділенням фонду Державного майна України в Харківській області та ПФ"РОМБ" укладено договір оренди № 2025 -Н (далі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавцем передано в строкове платне користування орендарю нежитлові приміщення на першому поверху в гуртожитку № 1 "Гігант" які знаходяться на балансі Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (третя особа), загальною площею 166,9 м.2 (загальною вартістю 416800,00 грн.), розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1 . Вказане майно було передано в користування орендарю на підставі акту приймання-передавання орендованого майна (додаток № 1 до договору оренди), підписаного сторонами договору 29.11.2005р. ( а.с.24).

Строк дії договору оренди визначений п. 10.1 договору на 11 місяців, що діє з 29.11.2005 року до 28.10.2006 року.

Додатковою угодою № 1 від 28.02.2007 року сторони внесли зміни до розділу № 3 "Орендна плата", розділу 6 " Обов*язки орендаря" та розділу 10 "строк чинності, умови зміни та припинення договору" ( а.с.26-28).

Додатковою угодою № 2 від 13.11.2007 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 26.08.2008 року ( а.с. 29).

Додатковою угодою №3 від 08.11.2007 року сторони внесли зміни до розділу 1 договору "Предмет договору" змінивши площу орендованого майна з 166,90 м.2 на 245,60 м.2 та вартість останнього, змінили орендну плату ( розділ 3 договору) ( а.с.30-32).

Додатковою угодою № 4 від 21.08.2008 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 25.07.2009 року ( а. с. 33).

Додатковою угодою №5 від 08.05.2009 року сторони внесли зміни до розділу 1 договору "Предмет договору" змінивши площу орендованого майна на 166,9 м.2 , змінили орендну плату ( розділ 3 договору), платіжні та поштові реквізити сторін ( а.с.34-36).

Додатковою угодою №6 від 26.07.2009 року сторони внесли зміни до розділу 10 договору " Права орендаря" ( а.с.38).

Додатковою угодою №7 від 25.09.2009 року сторони внесли зміни до розділу 6 договору " Строк чинності , умови зміни та припинення договору" продовживши дію договору оренди до 25.06.2010 року ( а.с..37).

Додатковою угодою № 8 від 25.06.2010 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 25.05.2011 року та п. 10.08 договору ( а.с. 39).

Додатковою угодою № 9 від 14.04.2011 року сторони внесли зміни до розділу "Предмет договору" ( а.с.40).

Додатковою угодою № 10 від 25.05.2011 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 25.04.2012 року ( а. с. 41).

Додатковою угодою №11 від 26.06.2012 року сторони внесли зміни до розділу 1 договору "Предмет договору" змінивши вартість орендованого майна , змінили орендну плату ( розділ 3 договору) ( а.с.42-43).

Додатковою угодою № 12 від 26.06.2012 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 25.03.2013 року ( а. с. 44).

Додатковою угодою № 13 від 15.09.2015 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 25.12.2015 року ( а. с. 45).

Суд зазначає, що на вказані правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (надалі - Закон).

Відповідно до ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Таким чином, істотними умовами є ті умови, без наявності яких договір не може існувати. Ці умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими, виходячи із правової природи даного виду договору, або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди щодо певної умови.

Як вбачається з тексту спірного договору оренди, розмір орендної плати було визначено у відповідності до вимог ст.1 Закону ( п.3.1. договору), внесення орендної плати передбачено, шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць ( п.3.3. договору).

Статтею 5 Закону передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення . Дана норма закону кореспондується з п.1.ч.1.ст. 287 ГК України.

За умовами абзацу першого частини другої ст. 9 Закону, орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.

Пунктом 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 В« Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майнаВ» передбачено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

З матеріалів справи вбачається, що Ректор національного технічного університету "ХПІ" звертався до Міністерства освіти і науки ( орган управління державним майном) листом щодо надання згоди на оренду нежитлових приміщень в гуртожитках в тому числі за адресою м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1.

Листом № 1/11-4828 від 19.11. 2003 року Міністерство освіти і науки України надало дозвіл на передачу в оренду частини нежитлових приміщень .

Таким чином, суд зауважує, що органом управління державним майном висловлено волевиявлення щодо оренди частини нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог щодо недійсності договору оренди № 5286-Н 26.09.2012р., заступник прокурора Харківської області посилається на ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» щодо неможливості передачі в оренду об'єктів освіти.

Суд відхиляє дані доводи прокурора, виходячи з наступного, так відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Предметом оренди за вказаними договором та угодою, є нерухоме майно (за змістом абз. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна": будівлі, споруди, нежитлові приміщення.

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) до них належать об'єкти та майно, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України; майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільної оборони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, що безпосередньо забезпечує виконання цими органами встановлених законодавством завдань; тощо), а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію" (у відповідній редакції) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей.

Отже, в розумінні зазначеної правової норми, об'єкти освіти - це навчальні заклади. При цьому, поняття навчальний заклад і майно навчального закладу за змістом вищевказаної норми розділені.

За своїм призначенням, навчальний заклад є тотожнім поняттю підприємство, зокрема ч. 2 ст. 167 ЦК України встановлено, що держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

З матеріалів справи вбачається, що Харківський національний Університет "ХПІ" (далі - Університет) заснований на державній власності . Статус Національного наданий Університетові Указом Президента України " 1059/2000 від 11.09.2000 року. Університет згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року № 76 має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного університету.

Основними напрямками Університету є, зокрема, підготовка згідно з державним замовленням та на договірних зобов'язаннях висококваліфікованих фахівців для різних напрямків народного господарства та інших держав за державними замовленнями, міжнародними угодами та на договірній основі з юридичними і фізичними особами, тощо. Згідно Статуту Університету встановлено, що Університет - є юридичною особою, має відокремлене майно, може, від свого імені, набувати особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Університет має самостійний баланс, бюджетні рахунки в Державній казначейській службі України, печатку із зображенням Державного герба України, штампи і бланки зі своїм найменуванням, а також атрибутику Університету, зареєстровану відповідно до чинного законодавства України. Фінансування Університету здійснюється, зокрема, за рахунок видатків державного бюджету та коштів, що надійшли від здійснення фінансово-господарській діяльності Університету в Україні та за її межами.

Відповідно до ст. 63 Закону України «Про освіту» (у відповідній редакції) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти складається з :

1. Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

2. Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування, відповідно до Земельного кодексу України

3. Навчальні заклади самостійно розпоряджаються прибутками від господарської та іншої передбаченої їх статутами діяльності.

4. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

5. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

6. Потреби державних навчальних закладів та установ, організацій системи освіти для розвитку їх матеріально-технічної бази задовольняються державою першочергово відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України нормативів.

Приписами ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 зазначеної правової норми визначено, що додатковими джерелами фінансування є:

- кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та переподготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження;

- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України " Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Законом України " Про вищу освіту" (у відповідній редакції) передбачено, що вищий навчальний заклад, відповідно до свого статуту, може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності, за умови забезпечення провадження освітньої діяльності.

Перелік видів платних послуг у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності, що можуть надаватися вищими навчальними закладами державної або комунальної форми власності, визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 65 Законом України " Про вищу освіту" )

Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за N 796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Матеріали справи свідчать, а сторонами судового процесу у судових засіданнях не спростовано, що на час передачі спірних приміщень в оренду вони були вільні, в учбовому процесі не використовувались .

Згідно експлікації технічного паспорту будинку № 79 на вул. Пушкінській в м. Харкові "А-5", призначенням приміщення є використання в якості крамниці, кафе, магазину , взагалі не були заплановані для використання в навчальній чи науковій діяльності Університету ( а.с.93-108).

Крім того, вхід до орендованих приміщень є окремим, ніяк не пов'язаним зі входом до самого учбового корпусу.

Таким чином, під час укладення договору оренди майна № 2025-Н, сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна. У встановленому договором порядку, 29.11.2005р. обумовлене майно було передано відповідачеві в користування, про що складено акт приймання-передавання.

Таким чином, договір оренди № 2025-Н від 29.11.2005 року повністю відповідає вимогам Закону України В« Про оренду державного та комунального майнаВ» , Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту", а отже у суду відсутні підстави для визнання договору оренди недійсним.

Щодо вимоги прокурора про припинення зобов'язання за договором оренди № 2025-Н від 29.11.2005р. на майбутнє, суд зазначає наступне, що частиною 3 п. 2.7. Постанови Пленуму України від 29.05.2013 р. № 12 В«Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майнаВ» , передбачено, що якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній хоботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 2 ст. 208 ГК України передбачено, що в разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Приписами частини 3 ст. 208 ГК України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

В пункті 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" зазначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким, з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Враховуючи безпідставність заявленої вимоги прокурора про визнання договору оренди недійсним, дана вимога прокурора не підлягає задоволенню.

Що ж стосується вимоги прокурора щодо зобов'язання ПФ"РОМБ" звільнити орендовані нежитлові приміщення площею 166, 9 кв. м., які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79 ( вартістю 1669000,00 грн.) та повернути їх регіональному Фонду державного майна України по Харківській області, суд зазначає, що дана вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору оренди. Враховуючи зазначене та те, що спірні приміщення не є власністю Університету, за актом приймання-передачі Університетом другому відповідачеві не передавались, тому дана вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Саме таку правову позицію висловив Вищий господарський суд України у своїх постановах № 916/2451/15 та № 922/5058/15.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК України та статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного, суд вважає позов прокурора не обґрунтованим, спростованим матеріалами справи, тому таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 27.07.2016 р.

Суддя ОСОБА_5