Постанова

від 05.10.2016 по справі 922/1682/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2016 р. Справа № 922/1682/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Барбашова С.В., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

прокурора - Захарова Н.О. - посв. № 032956 від 10.04.2015р.,

позивача - ОСОБА_1 - дов. № 27 від 07.10.2015 р.,

відповідача - ОСОБА_2 - дов. № 1/01-05/16 від 02.01.2016 р.,

3-ї особи - ОСОБА_3 - дов. № 66-01-16/457 від 31.12.2015 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області (вх. №2226 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2016р. у справі № 922/1682/16,

за позовом Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків,

до ОСОБА_4 фірми "Ромб", м. Харків,

3-я особа Харківський національний університет "Харківський політехнічний інститут", м. Харків,

про визнання недійсним договору та повернення майна, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2016 року до суду звернувся Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області до ОСОБА_4 фірми "РМБ", третя особа - Харківський національний університет "Харківський політехнічний інститут" та просить :

- визнати недійсним договір оренди № 2025-Н від 29.11.2005, укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та ОСОБА_4 фірмою "РОМБ" (ЄДРПОУ 25173902).

- припинити зобов'язання за договором оренди № 2025-Н від 29.11.2005 на майбутнє.

- зобов'язати ОСОБА_4 фірму "РОМБ" звільнити нежитлові приміщення площею 166,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79 (вартістю 1669000 грн.) та повернути їх регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області (ЄДРПОУ 23148337).

- відшкодувати прокуратурі Харківської області суму судового збору за рахунок відповідача ОСОБА_4 фірми "РОМБ".

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.07.2016р. у справі № 922/1682/16 (суддя Лаврова Л.С.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Заступник прокурора Харківської області звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2016р. у справі № 922/1682/16, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Харківській області до ПФ В«РомбВ» про визнання недійсним договору оренди № 2025-Н від 29.11.2005р., повернення майна задовольнити в повному обсязі. Судові витрати скаржник просить покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна," ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 63 Закону України "Про освіту".

Позивач, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, у відзиві на апеляційну скаргу просить задовольнити апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області та скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2016р. у справі № 922/1682/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора. Позивач зазначив, що він виступає орендодавцем, який не приймає одноособово рішення стосовно передачі державного майна в оренду.

Відповідач, ОСОБА_4 фірма "Ромб", у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Третя особа, Харківський національний університет "Харківський політехнічний інститут", відзиву на апеляційну скаргу не надала, в судовому засіданні вказала, що згодна з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його цілком обґрунтованим та законним, що судом були об'єктивно і повно досліджені всі матеріали справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, наполягає на правомірності рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 19.09.2016р. було оголошено перерву до 05.10.2016 року до 12:00 год.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, під час вивчення стану збереження майна вищих навчальних закладів області, Прокуратурою Харківської області 10.11.2015р. направлено запит до регіонального відділення Фонду державного майна України у Харківській області щодо надання відомостей про передані в оренду приміщення закладів освіти.

З отриманої 05.05.2016р. інформації, прокуратурою встановлено, що 29.11.2005р. регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області укладено з ПФ "РОМБ" договір оренди №2025-Н, відповідно до якого передано в строкове платне користування нежитлові приміщення на 1-ому поверху в гуртожитку № 1 "Гігант" (інв.№ 10320114, літ."Б-5") як окреме індивідуально визначене майно будівлі Харківського національного університету "Харківський політехнічний інститут", а саме першого поверху площею 166,9 кв.м (вартістю 416800,00 грн.). Приміщення розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1, що перебувають на балансі навчального закладу та передані суб'єкту господарювання з метою здійснення комерційної діяльності, а саме розміщення кафе.

Вказане майно було передано в користування орендарю на підставі акту приймання-передавання орендованого майна (додаток № 1 до договору оренди), підписаного сторонами договору 29.11.2005р.

Строк дії договору оренди визначений п. 10.1 договору на 11 місяців, що діє з 29.11.2005 року до 28.10.2006 року.

Додатковою угодою № 1 від 28.02.2007 року сторони внесли зміни до розділу № 3 "Орендна плата", розділу 6 " Обов'язки орендаря" та розділу 10 "строк чинності, умови зміни та припинення договору".

Додатковою угодою № 2 від 13.11.2007 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 26.08.2008 року.

Додатковою угодою №3 від 08.11.2007 року сторони внесли зміни до розділу 1 договору "Предмет договору" змінивши площу орендованого майна з 166,90 м.2 на 245,60 м.2 та вартість останнього, змінили орендну плату (розділ 3 договору).

Додатковою угодою № 4 від 21.08.2008 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 25.07.2009 року.

Додатковою угодою №5 від 08.05.2009 року сторони внесли зміни до розділу 1 договору "Предмет договору" змінивши площу орендованого майна на 166,9 м.2 , змінили орендну плату (розділ 3 договору), платіжні та поштові реквізити сторін.

Додатковою угодою №6 від 26.07.2009 року сторони внесли зміни до розділу 10 договору " Права орендаря".

Додатковою угодою №7 від 25.09.2009 року сторони внесли зміни до розділу 6 договору" Строк чинності, умови зміни та припинення договору" продовживши дію договору оренди до 25.06.2010 року.

Додатковою угодою № 8 від 25.06.2010 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 25.05.2011 року та п. 10.08 договору.

Додатковою угодою № 9 від 14.04.2011 року сторони внесли зміни до розділу "Предмет договору".

Додатковою угодою № 10 від 25.05.2011 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 25.04.2012 року.

Додатковою угодою №11 від 26.06.2012 року сторони внесли зміни до розділу 1 договору "Предмет договору" змінивши вартість орендованого майна, змінили орендну плату (розділ 3 договору).

Додатковою угодою № 12 від 26.06.2012 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 25.03.2013 року.

Додатковою угодою № 13 від 15.09.2015 року сторони внесли зміни до розділу 10 та продовжили строк дії договору до 25.12.2015 року.

Звертаючись до господарського суду з позовом, прокурор посилається на те, що передача в оренду приміщень учбового корпусу Харківського національного університету "Харківський політехнічний інститут", який є об'єктом державної власності та фінансується з державного бюджету для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, суперечить вимогам чинного законодавства, в зв'язку з чим просить суд визнати даний договір оренди від 29.11.2005р. №2025-Н недійсним, припинити зобов'язання за цим договором на майбутнє та повернути спірні нежитлові приміщення Харківському національному університету "Харківський політехнічний інститут".

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що під час укладення договору оренди майна № 2025-Н від 29.11.2005р. сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна, у встановленому договором порядку 29.11.2005р. обумовлене майно було передано відповідачеві в користування, про що складено акт приймання-передавання. Таким чином, договір оренди № 2025-Н від 29.11.2005р. повністю відповідає вимогам Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту", тому відсутні підстави для визнання договору оренди недійсним.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Особи, визначені ст. 1 ГПК України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 ГК України, ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Статтею 761 ЦК України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України та частини 2 статті 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 284 ГК України та ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Судова колегія, розглянувши умови спірного договору дійшла висновку, що під час укладення договору оренди майна № 2025-Н сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна. Як вбачається з тексту спірного договору оренди, розмір орендної плати було визначено у відповідності до вимог ст. 1 вищевказаного Закону (п.3.1. договору), внесення орендної плати передбачено шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.3. договору).

Пунктом 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" передбачено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

За умовами абзацу першого частини другої ст. 9 Закону, орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.

Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з п.1. ч.1. ст. 287 ГК України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Матеріали справи свідчать про те, що Ректор національного технічного університету "ХПІ" звертався до Міністерства освіти і науки (орган управління державним майном) з листом щодо надання згоди на оренду нежитлових приміщень в гуртожитках, в тому числі за адресою м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1.

Листом № 1/11-4828 від 19.11.2003 р. Міністерство освіти і науки України надало дозвіл на передачу в оренду частини нежитлових приміщень.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зауважив, що органом управління державним майном висловлено волевиявлення щодо оренди частини нерухомого майна.

Відповідно до ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Предметом оренди за вказаним договором та угодами є нерухоме майно, що відповідає об'єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) до них належать об'єкти та майно, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України; майно органів державної влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, сил цивільної оборони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, що безпосередньо забезпечує виконання цими органами встановлених законодавством завдань; тощо), а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей.

Отже, в розумінні зазначеної правової норми, об'єкти освіти - це навчальні заклади. При цьому, поняття навчальний заклад і майно навчального закладу за змістом вищевказаної норми розділені.

За своїм призначенням, навчальний заклад є тотожнім поняттю підприємство, зокрема ч. 2 ст. 167 ЦК України встановлено, що держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Як правильно встановив суд першої інстанції, Харківський національний Університет "ХПІ" заснований на державній власності. Статус Національного наданий Університетові Указом Президента України № 1059/2000 від 11.09.2000 року. Даний університет згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року № 76 має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного університету.

Основними напрямками вказаного університету є, зокрема, підготовка згідно з державним замовленням та на договірних зобов'язаннях висококваліфікованих фахівців для різних напрямків народного господарства та інших держав за державними замовленнями, міжнародними угодами та на договірній основі з юридичними і фізичними особами, тощо. Згідно Статуту університету, даний університет - є юридичною особою, має відокремлене майно, може, від свого імені, набувати особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Університет має самостійний баланс, бюджетні рахунки в Державній казначейській службі України, печатку із зображенням Державного герба України, штампи і бланки зі своїм найменуванням, а також атрибутику Університету, зареєстровану відповідно до чинного законодавства України. Фінансування Університету здійснюється, зокрема, за рахунок видатків державного бюджету та коштів, що надійшли від здійснення фінансово-господарській діяльності Університету в Україні та за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України "Про освіту").

приписами ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Також, відповідно до ч. 1, 2 Закону України "Про вищу освіту" (в редакції станом на момент укладення спірного рішення) вищий навчальний заклад відповідно до свого статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги у галузі вищої освітити пов'язаних з нею інших галузях діяльності за умови забезпечення провадження освітньої діяльності. Перелік видів платних послуг у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності, що можуть надаватися вищими навчальними закладами державної або комунальної форми власності, визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за № 796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Отже, чинним законодавством передбачена можливість надання в оренду приміщень, що входить до матеріально-технічної бази навчального закладу.

Матеріали справи свідчать, що на час передачі спірних приміщень в оренду вони були вільні, в учбовому процесі не використовувались .

Згідно експлікації технічного паспорту будинку № 79 на вул. Пушкінській в м. Харкові "А-5", призначенням приміщення є використання в якості крамниці, кафе, магазину, взагалі не були заплановані для використання в навчальній чи науковій діяльності Університету.

Крім того, як правомірно звернув увагу суд першої інстанції, вхід до орендованих приміщень є окремим, ніяк не пов'язаним з входом до самого учбового корпусу.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 29.11.2005р. № 2025-Н, як то: укладення вказаного договору має насідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності); спірне майно використовується не за призначенням, що свідчить про передчасність висновку прокурора про використання спірного майна не за призначенням.

Таким чином, під час укладення договору оренди майна № 2025-Н від 29.11.2005 року, сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна, тому спірний договір повністю відповідає вимогам Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту", у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання договору оренди майна № 2025-Н від 29.11.2005 року недійсним слід відмовити.

Щодо вимоги прокурора про припинення зобов'язання за договором оренди № 2025-Н від 29.11.2005р. на майбутнє, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що враховуючи безпідставність заявленої вимоги прокурора про визнання договору оренди недійсним, дана вимога прокурора не підлягає задоволенню.

Що ж стосується вимоги прокурора щодо зобов'язання ПФ"РОМБ" звільнити орендовані нежитлові приміщення площею 166, 9 кв. м, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79 (вартістю 1669000,00 грн.) та повернути їх регіональному Фонду державного майна України по Харківській області, то суд першої інстанції правомірно зазначив, що дана вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору оренди, тому дана вимога також не підлягає задоволенню.

Дана правова позиція викладена Вищим господарським судом України у постановах від 27.04.2016р. у справі № 916/2451/15 та від 27.04.2016р. у справі № 922/5058/15.

На підставі вищевикладеного, доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2016р. у справі № 922/1682/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2016р. у справі № 922/1682/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.07.2016р. у справі № 922/1682/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Слободін М.М.