Рішення

від 27.07.2016 по справі 904/5166/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.07.16р. Справа № 904/5166/16

За позовом Приватного підприємства "Антарекс" (м. Полтава)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроуніверсалкомплект" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором оренди № 15-ор від 01.08.2013 у загальному розмірі 207 882 грн. 65 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 05.07.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 07/01 від 01.07.2016);

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Антарекс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій на момент звернення нею до суду просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроуніверсалкомплект" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди № 15-ор від 01.08.2013 у загальному розмірі 170 105 грн. 73 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 90 623 грн. 17 коп. - основний борг;

- 69 653 грн. 03 коп. - індексація орендної плати;

- 9 829 грн. 53 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди № 15-ор від 01.08.2013 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з січня 2016 року по травень 2016 року, наявністю боргу у сумі 90 623 грн. 17 коп. Крім того, на підставі пункту 5.7. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача індексацію орендної плати за період з січня 2016 року по квітень 2016 року в сумі 69 653 грн. 03 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 10.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 9 829 грн. 53 коп. за період прострочення з 26.01.2016 по 30.05.2016.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 11.07.2016.

Від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх.суду 41885/16 від 05.07.2016), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди № 15-ор від 01.08.2013 у загальному розмірі 270 882 грн. 65 коп., яка складається з наступних сум:

- 109 793 грн. 17 коп. - основний борг;

- 88 259 грн. 95 коп. - індексація орендної плати;

- 9 829 грн. 53 коп. - пеня.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично збільшено заявлені до стягнення основний борг та індексацію орендної плати, здійснивши новий їх розрахунок за більш тривалий період, а саме: до спірного періоду додано червень 2016 року (орендна плата) та травень 2016 року (індексація орендної плати), відповідно.

Відповідно до положень пункту 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу (заборгованості з орендної плати) та індексації орендної плати, у зв'язку з порушенням умов спірного договору, крім того, вказане збільшення оплачене позивачем судовим збором, та заяву підписано представником позивача, якому відповідно до довіреності від 13.03.2016 надане таке право. Отже, судом було прийнято вказану заяву до розгляду.

Так, у разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 270 882 грн. 65 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 42984/16 від 11.07.2016), в якому він просить суд розгляд справи відкласти, у зв'язку з перебуванням його представника у відрядженні, на підтвердження чого позивачем було долучено наказ від 04.07.2016.

У судове засідання 11.07.2016 представники позивача та відповідача не з'явилися.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів. Крім того, судом було задоволено клопотання позивача.

Ухвалою суду від 11.07.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 27.07.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання позивача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 47102/16 від 27.07.2016), до якого він долучив витребувані ухвалою суду документи. Також позивачем було долучено до матеріалів справи акти звірки, підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками, в яких сторонами підтверджено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди № 15-ор від 01.08.2013, а саме: станом на 31.05.2016 - в сумі 160 276 грн. 20 коп. та станом на 23.06.2016 - в сумі 198 053 грн. 12 коп.

У судове засідання 27.07.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.06.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49027, м. Дніпро, вулиця Фучика, будинок 18, офіс 402-А, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що, зокрема, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2016 була отримана відповідачем 29.06.2016, ухвала суду від 11.07.2016 була отримана відповідачем 22.07.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930001926111 (4902713528003).

Суд наголошує на тому, що ухвали суду від 21.06.2016 та від 11.07.2016 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 21.06.2016 та від 11.07.2016 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.06.2016, отримані відповідачем завчасно. Крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень , оскільки розгляд справи відкладався з 11.07.2016 на 27.07.2016.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення .

Представником позивача у судовому засіданні 27.07.2016 було викладено зміст позовних вимог, з урахуванням їх збільшення, наведено доводи в їх обґрунтування.

Так, представник позивача повідомив, що станом на теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем не змінилися, будь-яких погашень відповідач не здійснював.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.08.2013 між Приватним підприємством "Антарекс" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпроуніверсалкомплект" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди № 15-ор (далі - договір, а.с.13-18), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нерухоме майно, а саме: частину нежитлової будівлі, розташовану по вулиці Визволення, 21 у місті Полтава, яка згідно з технічним паспортом складає:

літ "Г-2"м перший поверх:

- кімната 3 площею 75,7 кв.м.;

- кімната 5 площею 88,6 кв.м.;

- кімната 15 площею 282,3 кв.м.

літ "Г-2" 2-й поверх:

- кімната 6 площею 148,4 кв.м.;

- кімната 6-а площею 14,6 кв.м.;

- кімната 8 площею 4,7 кв.м.;

- кімната 9 площею 9,7 кв.м.

літ "А-1-3"

- кімната 5 площею 62,4 кв.м.;

навіс загальною площею 50,0 кв.м. (пункт 1.1. договору).

У пункті 4.1. договору визначено, що об'єкт оренди передається орендарю на підставі акту прийому-передачі в орендне користування, в якому вказується загальна характеристика технічного стану об'єкту, кінцевий розмір площі, місце розташування об'єкту оренди.

У відповідності до вказаних умов договору, між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі приміщень до договору щодо передачі позивачем майна в оренду відповідачу (а.с.21).

У пунктах 3.1. та 3.2. договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення строку оренди, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Строк оренди становить: з 01.08.2013 по 31.12.2013.

В подальшому, додатковою угодою № 1 від 30.12.2013 до договору сторонами було продовжено термін дії договору оренди № 15-ор від 01.08.2013 на термін з 01.01.2014 по 31.07.2015 (а.с.19); додатковою угодою № 2 від 30.11.2015 було продовжено термін дії договору оренди № 15-ор від 01.08.2013 на термін з 01.08.2015 по 30.06.2016 включно (а.с.20).

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди № 15-ор від 01.08.2013 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

Так, при укладенні договору у розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо орендної плати, інших платежів та порядку розрахунку, а саме:

- орендар зобов'язується щомісячно сплачувати орендодавцю за користування орендованим приміщенням орендну плату у наступному розмірі:

- за користування приміщеннями літ. "Г-2" перший поверх кімната 3 площею 75,7 кв.м., кімната 5 площею 88,6 кв.м., кімната 15 площею 282,3 кв.м. - 25,00 грн. за 1 кв.м., в тому числі ПДВ за один місяць;

- за користування приміщеннями літ. "Г-2" 2-й поверх: кімната 6 площею 148,4 кв.м.; кімната 6-а площею 14,6 кв.м.; кімната 8 площею 4,7 кв.м.; кімната 9 площею 9,7 кв.м. - 25,00 грн. за 1 кв.м., в тому числі ПДВ за один місяць;

- за користування приміщеннями літ. "А-1-3" кімната 5 площею 62,4 кв. м. - 50,00 грн. за 1 кв.м. в тому числі ПДВ за один місяць;

- за користування навісом площею 50,0 кв.м. - 9,00 грн. за 1 кв.м., в тому числі ПДВ за один місяць, а взагалі сума орендної плати становить 19 170,00 грн. в тому числі ПДВ на один місяць. Сума оренди протягом 2013 року може змінюватись лише згідно з пунктом 5.7. договору (пункт 5.1. договору);

- календарний місяць оренди починається першого числа та закінчується останнім числом календарного місяця (пункт 5.3. договору);

- орендна плата нараховується орендареві з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі об'єкта оренди для фактичного користування (пункт 5.4. договору);

- орендна плата сплачується орендарем щомісячно, авансом не пізніше 20-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю (пункт 5.5. договору);

- орендна плата сплачується орендарем самостійно на підставі договору поза залежності від отримання від орендодавця рахунку на оплату орендної плати (пункт 5.6. договору).

Отже, у відповідності до умов договору відповідач зобов'язаний сплачувати орендну плату самостійно у визначений договором строк .

На підтвердження виконання умов договору в період з січня по червень 2016 року між позивачем та відповідачем були підписані наступні акти надання послуг з оренди:

- акт № 28 від 26.01.2016 надання послуг з оренди приміщення в січні 2016 року на суму 23 447 грн. 08 коп. (а.с. 22);

- акт № 59 від 23.02.2016 надання послуг з оренди приміщення в лютому 2016 року на суму 23 450 грн. 90 коп. (а.с. 23);

- акт № 84 від 23.03.2016 надання послуг з оренди приміщення в березні 2016 року на суму 23 450 грн. 90 коп. (а.с. 24);

- акт № 104 від 25.04.2016 надання послуг з оренди приміщення в квітні 2016 року на суму 23 450 грн. 90 коп. (а.с. 89);

- актом № 200 від 23.05.2016 надання послуг з оренди приміщення в травні 2016 року на суму 19 170 грн. 00 коп. (а.с. 90);

- актом № 268 від 23.06.2016 надання послуг з оренди приміщення в червні 2016 року на суму 19 170 грн. 00 коп. (а.с. 92).

Позивач посилається на те, що відповідач зобов'язання за договором оренди оренди № 15-ор від 01.08.2013 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з січня 2016 року по червень 2016 року порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 109 793 грн. 17 коп.

Крім того, відповідно до пункту 5.7. договору орендна плата та інші платежі, передбачені договором щомісячно автоматично збільшується орендарем прямо пропорційно збільшенню офіційного індексу інфляції національній валюті України - гривні. Індексація орендної плати та інших платежів відбувається відповідно до офіційного щомісячного індексу інфляції, який визначається та оприлюднюється компетентним органом. Індексація орендної плати за перший місяць оренди не здійснюється. В разі дефляції (індекс інфляції не перевищує одиниці) індексація орендної плати за даний місяць не провадиться.

У відповідності до вказаного пункту договору, між сторонами складалися та підписувалися акти, в яких сторони зазначали розмір індексації орендної плати, а саме в період з січня по травень 2016 року були підписані наступні акти:

- акт № 50 від 23.02.2016 надання послуг (індексація орендної плати) за лютий 2016 року на суму 16 860 грн. 29 коп. (а.с. 27);

- акт № 87 від 23.03.2016 надання послуг (індексація орендної плати) за березень 2016 року на суму 16 931 грн. 86 коп. (а.с. 28);

- акт № 211 від 23.05.2016 надання послуг (індексація орендної плати) за березень та квітень 2016 року на суму 35 860 грн. 88 коп. (а.с. 88);

- акт № 267 від 23.06.2016 надання послуг (індексація орендної плати) за травень 2016 року на суму 18 606 грн. 92 коп. (а.с. 91).

У позовній заяві позивач також посилається на те, що відповідач зобов'язання за договором оренди оренди № 15-ор від 01.08.2013 в частині повного та своєчасного відшкодування індексації орендної плати за період з січня 2016 року по травень 2016 року порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 88 259 грн. 95 коп.

Отже, відповідач свої зобов'язання щодо повного та своєчасного внесення орендної плати за період з січня 2016 року по червень 2016 року та сплати індексації орендної плати за період з січня 2016 року по травень 2016 року порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 109 793 грн. 17 коп. та 88 259 грн. 95 коп., відповідно.

Крім того, позивачем було долучено до матеріалів справи акти звірки, підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками, в яких сторонами підтверджено факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди № 15-ор від 01.08.2013, а саме: станом на 31.05.2016 - в сумі 160 276 грн. 20 коп. та станом на 23.06.2016 - в сумі 198 053 грн. 12 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 3.4. договору. Вказані платежі здійснюються відповідачем самостійно у визначений договором термін.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, орендну плату за період з січня 2016 року по червень 2016 року та індексацію орендної плати за період з січня 2016 року по травень 2016 року у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 109 793 грн. 17 коп. (орендна плата) та 88 259 грн. 95 коп. (індексація), відповідно.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів внесення орендних платежів, а також сплати індексації за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання орендодавцем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також порушенням відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за період з січня 2016 року по червень 2016 року та індексації орендної плати за період з січня 2016 року по травень 2016 року у встановлений договором строк, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди № 15-ор від 01.08.2013, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу (орендної плати) в сумі 109 793 грн. 17 коп. та індексації орендної плати в сумі 88 259 грн. 95 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього, суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, у пункті 10.2. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати або будь-яких інших, передбачених договором платежів, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми прострочених платежів за кожний день прострочки.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за період прострочення з 26.01.2016 по 30.05.2016 у сумі 9 829 грн. 53 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено періоди прострочення та розмір заборгованості, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 9 829 грн. 53 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати в сумі 3 118 грн. 24 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроуніверсалкомплект" (49027, м. Дніпро, вулиця Фучика, будинок 18, офіс 402-А; ідентифікаційний код 31793496) на користь Приватного підприємства "Антарекс" (36009, м. Полтава, вулиця Визволення, будинок 21; ідентифікаційний код 30063426) - 109 793 грн. 17 коп. - основного боргу, 88 259 грн. 95 коп. - індексації орендної плати, 9 829 грн. 53 коп. - пені, 3 118 грн. 24 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2