Рішення

від 26.07.2016 по справі 925/1476/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2016 р. Справа № 925/1476/15

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Гень С.Г,

за участі представників сторін:

від прокуратури - ОСОБА_1 - прокурор відділу прокуратури Черкаської області,

від першого відповідача - представник не з'явився,

від другого відповідача - представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника прокурора Черкаської області, м. Черкаси

до 1. Квітчанської сільської ради, с. Квітки, Корсунь-Шевченківського

району, Черкаської області;

2. фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

с. Квітки, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області

про визнання недійсними рішення, договору та про зобов'язання

повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернувся заступник прокурора Черкаської області до Квітчанської сільської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про:

- визнання недійсним рішення Квітчанської сільської ради від 21 серпня 2012 року №19-11/VI В«Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиВ» ;

- визнання недійсним укладеного між Квітчанською сільською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договору оренди землі від 17 жовтня 2012 року;

- зобов'язання фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 4,8141 га (кадастровий номер 7122583400:01:001:0866) до комунальної власності Квітчанської сільської ради.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 02 листопада 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Квітчанської сільської ради від 21 серпня 2012 року №19-11/VI В«Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиВ» .

Визнано недійсним укладений між Квітчанською сільською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договір оренди землі від 17 жовтня 2012 року, зареєстрований 31 жовтня 2012 року в управлінні Держкомзему у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області за №712258344001041. У задоволені решти позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2016 року вищевказане рішення скасовано повністю, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 20 квітня 2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2016 року та рішення господарського суду Черкаської області від 02 листопада 2015 року по справі № 925/1476/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 11 травня 2016 року справу №925/1476/15 прийнято до свого провадження суддею Васяновичем А.В. та призначено розгляд справи на 24 травня 2016 року.

Розгляд справи здійснюється після відкладення.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 05 липня 2016 року продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Викликані в судове засідання представники відповідачів не з'явилися.

В матеріалах справи містяться клопотання відповідачів про розгляд справи за відсутності їх представників.

В своїх письмових поясненнях перший відповідач проти позову заперечував та зазначав, що у прокурора відсутні підстави для здійснення представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки жодні інтереси держави не порушені. Крім того перший відповідач вказував, що органом державного управління є Державний комітет України по земельних ресурсах, а в межах області державне управління землями здійснює обласне управління по земельних ресурсах.

У відзиві на позовну заяву представник другого відповідача зазначав, що в позовній заяві прокурором не обумовлено в чиїх інтересах і в особі кого (якого органу) виступає прокурор, як і про наявність чи відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду. Також прокурор не конкретизував в чому полягає порушення інтересів держави та не обґрунтував необхідність їх захисту, а також не вказав орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Кожен із відповідачів заявив клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності.

В судовому засіданні, яке відбулося 26 липня 2016 року згідно ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1476/15.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Скасовуючи раніше прийняті постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 лютого 2016 року та рішення господарського суду Черкаської області від 02 листопада 2015 року Вищий господарський суд України в своїй постанові від 20 квітня 2016 року зазначав, що суди не перевірили та не встановили, якими доказами прокурор підтвердив свої підстави для представництва інтересів держави та чим їх обґрунтовував.

Також, колегія суддів касаційної інстанції зауважувала, що висновок апеляційного суду про застосування позовної давності є передчасним.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що суди попередніх інстанцій приймаючи рішення по даній справі недостатньо дослідили та з'ясували обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення справи, та не надали цим обставинам відповідної правової оцінки, що призвело до суперечливих та передчасних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Законом України від 14 жовтня 2014 року N1697-VII В«Про прокуратуруВ» (далі - Закон), який набрав чинності 15 липня 2015 року, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), зокрема до статей 2 та 29.

Зазначеними статтями ГПК регламентовано участь прокурора у розгляді справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві (ч. 2 ст. 2 ГПК України).

В абзаці третьому п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року за № 7 В«Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судамВ» зазначається, що у випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Слід зазначити, що в травні 2015 року прокурор звертався до суду з аналогічним позовом в інтересах держави в особі Квітчанської сільської ради. Однак ухвалою суду від 18 травня 2015 року (залишеною постановою апеляційного суду від 21 липня 2015 року без змін) зі справи №925/867/15 позовну заяву з доданими до неї документами повернуто прокурору без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України, оскільки Квітчанська сільська рада за визначеними в позові вимогами прокурора повинна бути співвідповідачем, а не позивачем.

Тобто в даному випадку на думку місцевого господарського суду прокурором було неправильно визначено позивача.

Вищевказане судове рішення набрало законної сили та у визначеному законодавством порядку скасовано не було.

Водночас, відповідно до п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року за № 7 В«Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судамВ» у разі коли прокурором подано позовну заяву в інтересах держави як позивачем (частина друга статті 2, частина друга статті 29 ГПК), то господарський суд не вчиняє процесуальних дій, зазначених в абзацах третьому і четвертому цього пункту постанови.

При цьому якщо прокурор у позовній заяві не вказав обставин, пов'язаних з порушенням інтересів держави або з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів, то господарський суд повертає позовну заяву без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК. У разі ж коли суд у зазначених випадках помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, відповідний позов залишається без розгляду згідно з пунктом 1 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Підстави представництва прокурором інтересів держави визначені статтею 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року N1697-VII В«Про прокуратуруВ» , а саме: у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вже зазначалося вище саме у позовній заяві прокурор обґрунтовує наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави або громадянина в суді, а підстави представництва прокурором інтересів держави визначені статтею 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII В«Про прокуратуруВ» .

Відповідно до ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 2 ГПК України державні та інші органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, визначених законодавчими актами України.

Згідно зі ст. 5 Закону України В«Про державний контроль за використанням та охороною земельВ» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади (на момент звернення прокурора до суду з даним позовом) відповідно до Указу Президента України від 13 квітня 2011 року за №459/2011 В«Про Державну інспекцію сільського господарства УкраїниВ« була Державна інспекція сільського господарства України.

Меліоративне будівництво, а також рослинництво, тваринництво та рибальство відноситься до галузей агропромислового комплексу.

Водночас, ст. ст. 6, 9, 10 вищевказаного Закону, не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду з вимогами про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також її повернення.

Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України.

Зважаючи на те, що чинним на момент звернення до суду законодавством України визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, суд дійшов висновку, що прокурором правомірно було пред'явлено позов в інтересах держави в якості позивача.

Стаття 26 Закону України В«Про місцеве самоврядування в УкраїніВ» визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону).

Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у ст. 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

При цьому судом було також враховано, що звертаючись до суду з даним позовом, а також в своїх додаткових письмових поясненнях наданих суду, прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, оскільки порушення інтересів держави полягає в порушенні органом місцевого самоврядування Закону, зокрема, встановленого Земельним кодексом України порядку розпорядження землею комунальної власності, у позбавленні можливості кожної особи скористатися своїм правом на землю шляхом прийняття участі у відповідних земельних торгах, якби такі проводилися, у неотриманні максимального доходу від оренди землі, встановленого за результатами земельних торгів.

Необхідність захисту інтересів держави прокурор обґрунтував необхідністю відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства і орендаря, відновлення порушеного Квітчанською сільською радою порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі та отримання максимального доходу від її оренди.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Аналогічні норми містить і ст. 324 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак порушення органом місцевого самоврядування встановленого Земельним кодексом України порядку розпорядження землею комунальної власності порушує інтереси держави, які полягають у тому, щоб усі суб'єкти земельних відносин дотримувалися вимог чинного законодавства при здійсненні прав власника землі від імені Українського народу і набутті прав на неї. Саме у відновленні становища, яке існувало до таких порушень, і полягає необхідність захисту інтересів держави.

Частина 1 ст. 24 Закону України В«Про прокуратуруВ» надає право подання позовної заяви в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Отже, позов заступника прокурора Черкаської області заявлено у відповідності з вимогами Господарського процесуального кодексу України та Закону України В«Про прокуратуруВ» , тому після прийняття цього позову господарським судом Черкаської області до розгляду заступник прокурора Черкаської області набув статус позивача.

Звертаючись до суду з відповідним позовом прокурор зазначав, що оскаржуване рішення та укладений на його підставі спірний договір оренди землі суперечить вимогам Земельного кодексу України, оскільки внаслідок прийняття першим відповідачем відповідного рішення та укладення на його підставі договору оренди, другому відповідачу було передано в оренду земельну ділянку без дотримання встановленої законом процедури проведення земельних торгів.

Першим відповідачем під час прийняття спірного рішення від 21 серпня 2012 року не враховано те, що договір оренди гідротехнічної споруди не є підставою набуття особою права власності на предмет оренди, що є умовою застосування ч. 2 ст. 134 ЗК України.

Сам договір оренди гідротехнічної споруди від 01 січня 2012 року не був нотаріально посвідчений, а також у вказаному правочині були відсутні істотні умови, а саме: індексація орендної плати, страхування орендарем взятого в оренду майна та обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Також позивач зазначав, що перед укладенням договору оренди гідротехнічної споруди від 01 січня 2012 року оцінка об'єкта оренди не проводилась.

Таким чином, на думку прокурора договір оренди землі був укладений на підставі спірного рішення з порушенням вимог ст. ст. 123, 124, 134 ЗК України, а тому на підставі ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України та ст. 20 ч.1 ст. 207 ГК України, ст. 152 ЗК України підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Крім того прокурор зазначав, що наслідком визнання спірного договору оренди землі від 17 жовтня 2012 року недійсним є те, що другий відповідач зобов'язаний повернути до комунальної власності Квітчанської сільської ради земельну ділянку.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. ст. 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

З матеріалів справи вбачається, що 04 листопада 2011 року громадянин ОСОБА_2 звернувся до Квітчанської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області із заявою про надання йому в оренду строком на 25 років гідротехнічну споруду В«ПахарськийВ» .

15 грудня 2011 року Квітчанською сільською радою було прийняло рішення №11-13/VІ, яким надано громадянину ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду строком на 25 років орієнтовною площею 4 га для риборозведення та обслуговування орендованого майна (ГТС В«ПахарськийВ» ).

01 січня 2012 року між Квітчанською сільською радою (орендодавець) та громадянином ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди та підписано акт приймання-передачі майна, згідно з якими орендодавець на підставі рішення Квітчанської сільської ради від 15 грудня 2011 року №11-13/VІ передав орендарю, а останній прийняв у строкове платне користування строком на 25 років майно - гідротехнічну споруду, що знаходиться на території Квітчанської сільської ради вартістю 14 584 грн. 00 коп.

Договір оренди від 01 січня 2012 року нотаріально не посвідчувався і його державна реєстрація не проводилася.

В подальшому 16 лютого 2012 року громадянин ОСОБА_2 звернувся до Квітчанської сільської ради із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду строком на 25 років орієнтовною площею 4 га під ставком В«ПахарськийВ» .

17 лютого 2012 року Квітчанською сільськю радю було прийнято рішення №13-4/VІ, яким було надано громадянину ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду строком на 25 років орієнтовною площею 4,8141 га під ставком В«ПахарськийВ» в с. Квітки Корсунь-Шевченківського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (розведення ставкової риби).

21 серпня 2012 року Квітчанською сільською радою було прийнято спірне рішення №19-11/VІ, яким вирішено:

1. затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі та закріплення її межовими знаками площею 4,8141 га, кадастровий номер 7122583400010010866 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (розведення ставкової риби) фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 за адресою: с. Квітки, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область;

2. передати в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 4,8141 га, кадастровий номер 7122583400010010866 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (розведення ставкової риби) фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 за адресою: с. Квітки, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область і встановити орендну плату в розмірі 500 грн. за 1 га.

17 жовтня 2012 року між Квітчанською сільською радою (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди землі, згідно з пунктами 1, 2 якого орендодавець зобов'язався надати орендарю, а останній прийняти в строкове платне користування для сільськогосподарського використання - ведення товарного сільськогосподарського виробництва (розведення ставкової риби) строком на 25 років земельну ділянку площею 4,8141 га, кадастровий номер 7122583400:01:001:0866, у тому числі: 3,3768 га ставок, 1,1891 га сіножаті заболочені та сіножаті зачагарниковані, 0,2482 га гідротехнічні споруди.

На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: гідротехнічні споруди, що перебувають в оренді фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (п. 3 договору оренди землі).

Згідно ст. ст. 6, 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 134 ЗК України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема у разі:

розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Частиною 3 ст. 134 ЗК України визначено, що земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу.

Згідно абз. 3 п. 1 розділу Х Перехідних положень ЗК України у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Судом встановлено, що другому відповідачу передавалася в оренду земельна ділянка на якій розміщувалася гідротехнічна споруда, яка не перебувала у власності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

Оскільки оскаржуване рішення було прийняте після 01 січня 2008 року, а нормами чинного законодавства передбачено передачу в оренду земельної ділянки комунальної власності не на конкурентних засадах у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, відтак проведення земельних торгів при передачі другому відповідачу в оренду земельної ділянки, яка знаходиться в адміністративних межах с. Квітки Корсунь-Шевченківського району, було обов'язковим згідно наведених вище норм закону.

Однак спірним рішенням було надано земельну ділянку другому відповідачу не на конкурентних засадах, земельні торги (аукціон) не проводилися, що є порушенням вимог ст. 124 ЗК України.

Таким чином спірне рішення суперечить вимогам ст. ст. 124, 134 ЗК України, а тому підлягає визнанню недійсним.

Норми ЗК України не містять умов за яких земельні торги не проводяться в разі розташування на земельній ділянці об'єктів нерухомого майна, які перебувають в оренді фізичних чи юридичних осіб, а тому посилання прокурора на те, що договір оренди від 01 січня 2012 року є неукладеним, не має значення для оцінки спірних рішення та договору на відповідність вимогам ст. ст. 124, 134 ЗК України, оскільки останній не є законною підставою передачі в оренду другому відповідачу земельної ділянки без проведення земельних торгів.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 17 жовтня 2012 року судом враховано наступне:

Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України В«Про оренду земліВ» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

В пункті 2.26 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №6 В«Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносинВ» зазначено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України В«Про оренду земліВ» та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Оскільки рішення від 21 серпня 2012 року за №19-11/V-І, на підставі якого було укладено спірний договір оренди землі від 17 жовтня 2012 року, визнано судом недійсним, то як наслідок це є підставою для визнання недійсними вказаного договору оренди.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Проте, оскільки повернути вже здійснене за договором оренди землі неможливо, суд вважає за необхідне визнати недійсним спірний договір лише на майбутнє.

Відповідний висновок міститься також в п. 2.29 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 В«Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносинВ» .

Доказів того, що під час надання землі в оренду було проведено земельні торги матеріали справи не містять, отже відповідачі не спростували належними та допустимими доказами доводи прокурора в цій частині.

Доводи відповідача, що наведені у відзиві на позов спростовуються вищенаведеними висновками і є помилковими.

Позов в частині вимог про зобов'язання другого відповідача повернути до комунальної власності Квітчанської сільської ради надану в оренду земельну ділянку задоволенню не підлягає виходячи з наступного:

Відповідно до п. 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року за № 7 В«Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судамВ» якщо позивачем у справі є прокурор, то в разі задоволення позову стягнення здійснюється або інші дії вчиняються на користь зазначеного прокурором стягувача.

Дану вимогу прокурором заявлено фактично в інтересах першого відповідача і саме його прокурор визначив стягувачем.

Проте, стягувачем є особа на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ, тобто на користь якої чи в інтересах якої прийнято судове рішення.

Водночас, відповідно до ст. 34 Закону України В«Про оренду земліВ» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Як вже зазначалося вище договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє (п. 2.29 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 В«Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносинВ» ).

Оскільки договір оренди землі визнано судом недійсними на майбутнє, то з урахуванням положень ч.2 ст.236 ЦК України зобов'язання сторін такого правочину припиняються на майбутнє з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Тобто, лише після набрання чинності рішення суду про визнання договору недійсним договір оренди землі буде припинено, а у другого відповідача виникне зобов'язання повернути орендовану земельну ділянку.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 85 ГПК України.

Станом на 26 липня 2016 року договір оренди землі не припинив свою дію і до набрання чинності рішення суду вказаний правочин також є дійсним.

Отже, з вимогою про зобов'язання другого відповідача повернути першому відповідачу орендовану земельну ділянку прокурор звернувся до суду передчасно, оскільки на даний час право орендодавця не порушено і у другого відповідача (орендаря) зобов'язання з повернення землі ще не виникло.

Крім того, дану майнову вимогу, на думку суду, прокурором спрямовано не на захист держави в особі позивача, а фактично в інтересах відповідача по справі, що не узгоджується з положеннями процесуального законодавства.

Стосовно посилання відповідачів на пропущення прокурором позовної давності та про застосування відповідних наслідків суд вказує наступне.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що В«позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часуВ» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у спраⳠ«³дкрите акціонерне товариство В«Нафтова компанія В«ЮкосВ» проти РосіїВ» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами NN 22083/93, 22095/93 у справі В«Стаббінгс та інші проти Сполученого КоролівстваВ» ).

Прокурор у своєму позові та письмових поясненнях зазначав, що йому стало відомо про спірний договір та рішення органу місцевого самоврядування лише 14 лютого 2015 року після звернення громадянина ОСОБА_3 та проведеної відповідної перевірки.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила .

Згідно зі ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 01 липня 2015 року у справі N 6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Згідно п. 10 наказу Генеральної прокуратури України від 12 квітня 2011 року N 3гн В«Про організацію правозахисної діяльності органів прокуратури УкраїниВ» (який був чинним на момент прийняття першим відповідачем спірного рішення) з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись ст. ст. 1, 15, 19 - 24 Закону України В«Про прокуратуруВ» було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць , перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Спірне рішення було прийнято Квітчанської сільською радою 21 серпня 2012 року, договір оренди було підписано 17 жовтня 2012 року (зареєстрований в управлінні Держкомзему 31 жовтня 2012 року), а з відповідним позовом прокурор звернувся до суду 31 серпня 2015 року, про що свідчить відтиск поштового штемпеля на конверті.

З урахуванням вищевказаного наказу Генеральної прокуратури України прокурор при належному виконанні своїх обов'язків міг довідатися про прийняте спірне рішення протягом місяця з дня його прийняття.

Доказів того, що прокурору було відомо (чи могло бути відомо) про спірне рішення протягом десяти днів з дня його прийняття (з 21 серпня по 31 серпня 2012 року) матеріали справи не містять.

Отже початок перебігу позовної давності слід рахувати з 21 вересня 2012 року.

Таким чином, на думку суду, строк позовної давності позивачем (прокурором) не пропущено, а тому правові підстави для застосування наслідків, встановлених ч. 4 ст. 267 ЦК України, відсутні.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Оскільки відповідно до підпункту 11 ст. 5 Закону України В«Про судовий збірВ» (в редакції чинній на день звернення прокурора до суду) органи прокуратури звільняються від сплати судового збору, то згідно ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (ч. 3 ст. Закону України В«Про судовий збірВ» ).

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір підлягає сплаті у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 мінімальних заробітних плат (підпункт 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України В«Про судовий збірВ» ), за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати (підпункт 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України В«Про судовий збірВ» ).

Згідно ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки першим відповідачем було прийнято спірне рішення з порушенням вимог земельного законодавства, то судовий збір в розмірі 1 218 грн. 00 коп. за розгляд спору немайнового характеру (визнання недійсним рішення) слід покласти на Квітчанську сільську раду.

Крім того, за розгляд позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди судовий збір суд вважає за необхідне покласти на обидві сторони договору оренди порівну.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 49, ст. ст. 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення Квітчанської сільської ради від 21 серпня 2012 року №19-11/VI В«Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянкиВ» .

3. Визнати недійсним на майбутнє договір оренди землі від 17 жовтня 2012 року, що укладений між Квітчанською сільською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

4. В решті вимог - в позові відмовити.

5. Стягнути з Квітчанської сільської ради, вул. Орджонікідзе, 22, с. Квітки, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 34207154 - 1 827 грн. 00 коп. судового збору в доход Державного бюджету України через Корсунь-Шевченківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Черкаській області (вул. Ювілейна, 30, м. Корсунь-Шевченківський, Черкаської області) для зарахування на реєстраційний рахунок №31213206783002, отримувач - УДКСУ у м. Черкаси Черкаської області, код - 38031150, банк - ГУДКСУ у Черкаській області, МФО - 854018, код бюджетної класифікації - 22030101 за розгляд справи в господарському суді Черкаської області.

6. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, вул. Орджонікідзе, 27, с. Квітки, Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 - 609 грн. 00 коп. судового збору в доход Державного бюджету України через Корсунь-Шевченківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Черкаській області (вул. Ювілейна, 30, м. Корсунь-Шевченківський, Черкаської області) для зарахування на реєстраційний рахунок №31213206783002, отримувач - УДКСУ у м. Черкаси Черкаської області, код - 38031150, банк - ГУДКСУ у Черкаській області, МФО - 854018, код бюджетної класифікації - 22030101 за розгляд справи в господарському суді Черкаської області.

Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 28 липня 2016 року.

Суддя А.В.Васянович